Справа № 523/16796/24
Провадження №2/523/444/25
"13" листопада 2025 р. м.Одеса
Пересипський районний суд м. Одеси, в складі:
головуючого - судді Малиновського О.М.,
за участю секретаря - Березніченко В.Є.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, яку уточнювала та в остаточній редакції від 14.02.2025р. просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» (далі ТОВ «ЦЗФ «Селідивська») на свою користь:
компенсації за невикористані щорічні відпустки в розмірі 39 734,31грн.;
одноразову допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з виходом на пенсію в розмірі 61 377,75грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач у період з 01.01.2002р. по день звільнення 10.07.2024р. працювала в ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» на посаді апаратника вуглезабезпечення. На день її звільнення відповідач не здійснив повного розрахунку чим, на думку позивача, порушив її права, як працівника.
Зокрема, позивач вказує, що на час звільнення з нею не проведений повний розрахунок грошової компенсації за невикористані відпустки, який складається:
у період з 01.01.2022р. по 31.12.2022р. - 8 днів щорічної основної відпустки у розмірі 4155,28грн. та 10 днів щорічної додаткової відпустки у розмірі 5194,10грн.
у період з 01.01.2023р. по 31.12.2022р. 23 дні щорічної основної відпустки в розмірі 11 946,43грн. та 10 днів щорічної додаткової відпустки у розмірі 5194,10грн.;
у період з 01.01.2024р. по 10.07.2024р. 15 днів щорічної основної відпустки у розмірі 9933,30грн. та 5 днів щорічної додаткової відпустки у розмірі 3311,10грн.
В частині стягнення одноразової допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з виходом на пенсію позивач посилається на пункт 12.5 розділу 12 Галузевої угоди між Міністерством енергетики та вугільної промисловості України, іншими державними органами, власниками, що діють у вугільної галузі, і всеукраїнськими профспілками вугільної промисловості від 03.07.2001р., реєстровий №71 (далі за текстом Галузева Угода), яким передбачено право позивача, яка звільнилася з роботи внаслідок виходу на пенсію за віком та пропрацювала від 17,5 до 20 років на підприємстві, на отримання одноразової допомоги в розмірі трьох середньомісячних заробітних плат. За твердженням позивача, аналогічні гарантії виплати одноразової допомоги також передбачені колективним договором між трудовим колективом та відповідачем. Втім, відповідач звільнюючи її з роботи не сплатив такої компенсації.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 11.10.2024р. відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
29.10.2024р. від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовні вимоги, в яких він просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на те, що:
позивач в день звільнення отримала трудову книжку та копію наказу про її звільнення;
відповідачем нараховано середній заробіток для виплати компенсації відпустки у кількості 54 календарних днів та нарахована сума у розмірі 30 904,34грн., що підтверджується відповідними наказом та розрахунковими листами за серпень, жовтень 2023р. про надання позивачці відпусток;
наданий позивачем розрахунок середнього заробітку є помилковим, не відповідає дійсності, так як ОСОБА_1 працювала зі змінним графіком роботи, а розрахунок наданий з п'ятиденного робочого тижня. Надані позивачем суми з довідки ОК-7 для такого розрахунку не можуть братися, так як до таких сум могли бути включені суми, які не можуть бути складовими для розрахунку середнього заробітку;
наведений позивачем розрахунок компенсації за невикористані дні щорічної відпустки виходячи з сум з довідки ОК-7 є невірним;
посилання позивача про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію є помилковою, з огляду на те, що норми Галузевої Угоди не стосуються відповідача, так як підприємство не є стороною Угоди та не має обов'язку щодо її виконання;
м. Селидове, на території якого розташоване підприємство на теперішній час повністю окуповане.
Доступ до документів та іншого майна у відповідача немає. З огляду на те, що колективний договір є виключно в письмовому вигляді та залишений на окупованій території, надати його копію відповідач не має можливості.
03.11.2024р. від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якому представник вказує на безпідставність тверджень відповідача у відзиві на позовну заяву.
05.11.2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про збільшення позовних вимог.
Ухвалою суду від 11.11.2024р. судом частково прийняті до розгляду збільшені позовні вимоги ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 17.12.2024р. судом задоволено клопотання представника позивача шляхом витребування у відповідача доказів, частина яких надійшла до суду 25.12.2024р.
14.02.2025р. від ОСОБА_1 надійшли уточненні позовні вимоги.
Внаслідок невиконання ухвали суду від 17.12.2024р. про витребування доказів, судом вжиті заходи процесуального примусу, шляхом накладання штрафу на керівника ТОВ «ЦЗФ «Селідивська», яка була останнім оскаржена в апеляційному порядку.
Витребувані матеріали цивільної справи перебували на розгляді в апеляційному суді до 09.09.2025р.
Позивач в призначене судове засідання не з'явилася. Її представник - адвоката Євдокімов О.М. направив заяву про підтримання позовних вимог в редакції від 14.02.2025р., просить проводити розгляд справи за їх відсутності.
Представник відповідача направив заяву про розгляд справи за його відсутності.
Суд, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов такого висновку.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 з 01.01.2002р. по 10.07.2024р. перебувала в трудових відносинах з ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» та обіймала посаду апаратника вуглезабезпечення.
Наказом ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» від 10.07.2024р. була звільнена із займаної посади за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію за статтею 38 КЗпП України.
Звертаючись до суду з позовною заявою позивач стверджує, що ТОВ «ЦЗФ «Селидівська» в порушення статті 116 КЗпП України під час її звільнення не провело повного розрахунку, зокрема не виплатило грошової компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки, не сплатило одноразову допомогу в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з виходом на пенсію.
Наведені обставини є предметом дослідження у даній справі з метою розв'язання виниклого між сторонами спору.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.3 ст.12, ч.1, ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі регулюються Кодексом законів про працю України (КЗпП України), Законом України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР , Законом України «Про відпустки»,
Відповідно до ст.2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою.
Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Промислово-виробничому персоналу вугільної, сланцевої, металургійної, електроенергетичної промисловості, а також зайнятому на відкритих гірничих роботах, на роботах на поверхні шахт, розрізів, кар'єрів і рудників, на будівельно-монтажних роботах у шахтному будівництві, на транспортуванні та збагаченні корисних копалин надається щорічна основна відпустка тривалістю 24 календарних дні із збільшенням за кожних два відпрацьованих роки на 2 календарних дні, але не більше 28 календарних днів (частини перша, друга статті 6 Закону України «Про відпустки»).
З огляду на те, що ОСОБА_1 відпрацювала понад 23 роки на посаді апаратника вуглезабезпечення, тобто була задіяна на підприємстві із збагачення корисних копалин, то вона у відповідність до частини другої статті 6 Закону України «Про відпустки» з 2006р. мала право на щорічну основну відпустку тривалість 28 днів.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
Абзацом п'ятим пункту 6 Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року судам роз'яснено, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян (податку на доходи фізичних осіб) є обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку і інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Статтею 7 Закону України «Про відпустки» передбачено, що щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
Конкретна тривалість відпустки, зазначеної в частині першій цієї статті, встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
За припасами частин першої, четвертої, шостої статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
У разі смерті працівника грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, що не була одержана за життя, виплачується членам сім'ї такого працівника, а у разі їх відсутності - входить до складу спадщини.
Отже, оплата такої додаткової відпустки здійснюється за рахунок підприємства, а її отримання працівником залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах.
Статтею 76 КЗпП України, статтею 7 Закону України «Про відпустки» , наказу №119 від 19.09.2022р. ТОВ «ЦЗФ «Селидівська»» Про підсумки атестації робочих місць з Додатком №3, з урахуванням обіймання ОСОБА_1 посади апаратника вуглезабезпечення, яка віднесена до роботи із шкідливими і важкими умовами праці, позивачка мала право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 10 календарних днів на рік.
Додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці, право на яку мала ОСОБА_1 належить до категорії щорічних та у разі її невикористання можлива заміна цієї відпустки грошовою компенсацією, в тому числі і при звільненні.
Підсумовуючи, слід дійти висновку, що ОСОБА_1 в період з 2022р. по день звільнення мала право на щорічну основну відпустку терміном 28 календарних днів у 2022, основну відпустку терміном 28 календарних днів у 2023р. та щорічну основну відпустку терміном 15 днів у 2024р., що загалом складає 71 календарний день.
Окрім цього, ОСОБА_1 мала право на отримання щорічно 10 календарних днів додаткової відпустки, тобто 10 днів у 2022р., 10 днів у 2023р. та 5 днів у 2024р.
Таким чином, з огляду на норми права зазначені судом, ОСОБА_1 на час звільнення мала право на отримання грошової компенсації за невикористані щорічні та додаткові відпустки.
З наданих суду документів слідує, що ОСОБА_1 в період з 2022р. по день звільнення перебувала в наступних щорічних відпустках:
за наказом № 43 від 19.01.2022р. у щорічної основній відпустці терміном 12 календарних днів за період з 23.01.2022р. по 03.02.2022р.
за наказом № 269 від 17.08.2023р. у 2023р. перебувала у щорічній основній відпустці терміном 15 календарних днів за період роботи з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.
за наказом № 372 від 04.10.2023р. у щорічної основній відпустці терміном 10 календарних днів за період роботи з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.
Водночас відповідачем надані дві копії наказу № 269 від 17.08.2023р. (а.с.109, 135) в яких директором та головним бухгалтером зазначені різні роки надання відпустки за період роботи ОСОБА_1 . Так у першій копії наказу зазначено про надання відпустки за період з 01.01.2022р. до 31.12.2022р., а у другому за період з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.
Суд критично ставиться до таких дій, які вказують на маніпуляції з боку відповідача під час надання копій доказів для вирішення спору по суті. Вважає такі дії недобросовісним проявом, як до суду, так і до позивача у справі.
Водночас, сам по собі період за який надавалися ОСОБА_1 відпустки не має значення, з огляду на те, що в даному випадку значення має загальна кількість невикористаних днів відпусток ОСОБА_1 за період з 2022р по день її звільнення 10.07.2024р.
Отже, за період роботи з 2022р. по 2024р. ОСОБА_1 використала 37 календарних днів щорічній основної відпуски. У вказаний період ОСОБА_1 не перебувала у додатковій відпустці.
Таким чином, станом на час звільнення ОСОБА_1 не використала 16 днів щорічної основної відпустки та 10 календарних днів додаткової відпустки у 2022р.; 3 дні щорічної основної відпустки та 10 календарних днів додаткової відпустки у 2023р.; 15 днів щорічної основної відпустки та 5 календарних днів додаткової відпустки у 2024р., що в цілому складає 59 днів.
Таким чином суд не погоджується з проведеним відповідачем розрахунком компенсації невикористаних днів відпустки, яким проведено нарахування за 54 календарних дня невикористаних днів відпустки.
Крім того, відповідач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, що нараховані суми грошової компенсації були фактично виплачені ОСОБА_1 , принаймні в розмірі суми проведеного ними нарахування за 54 календарних дня.
Визначаючи розмір компенсації за невикористані щорічні основні відпустки за період роботи з 01.01.2022р. по 10.07.2024р. суд виходить з того, що нарахування компенсації за невикористані відпустки повинно здійснюватися із застосуванням пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995р. (далі за текстом Порядок).
За змістом пункту 7 Порядку Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або компенсації за невикористані відпустки проводиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за фактично відпрацьований період (розрахунковий період) на відповідну кількість календарних днів розрахункового періоду. Із розрахунку виключаються святкові та неробочі дні, встановлені законодавством. Отриманий результат множиться на число календарних днів відпусток.
З огляду на надання з боку відповідача розміру середньоденної суми заробітної плати ОСОБА_1 на час її звільнення, розмір якого визнається позивачкою, суд приймає такий розрахунок за основу у своїх підрахунках.
Так, станом на час звільнення розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 складав 662,22грн., який слід перемножити на число календарних невикористаних днів відпусток - 59. Отже, розмір грошової компенсації за невикористані дні відпусток, який підлягає стягненню з відповідача, складає 39 070,98грн. (662,22грн. х 59).
Щодо стягнення одноразової допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з виходом на пенсію.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами (п. 1 ч. 2 ст. 76 ЦПК України). Частинами 1-3 ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Так, жодним нормативним актом, у тому числі і статтю 38 КЗпП України, за якою ОСОБА_1 була звільнена із займаної нею посади, не передбачено правових підстав проведення виплати працівнику одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію.
Водночас, право на отримання одноразової допомоги може бути передбачено трудовим договором та/або колективним договором.
Отже, наявність у позивача права на отримання від відповідача одноразової допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з її виходом на пенсію цілком пов'язане з наявністю такої умови, визначеної у колективному договору ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська».
Частиною 6 ст.81 ЦПК України визначає, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В свою чергу позивач ОСОБА_1 не надала суду належні, допустимі та достатні докази, які б підтверджували її беззаперечне право на отримання одноразової допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з її виходом на пенсію, хоча таке є її обов'язком.
Під час розгляду справи встановлено та визнається сторонами по справі, що населений пункт в межах якого розташоване ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська», зокрема м. Селидове, Покровського району, Донецької області перебуває під російською окупацією.
За твердженням представника відповідача, що підтверджено наданими документами, з огляду на окупацію м. Селидове, у тому числі фабрики, надати копію колективного договору, який складається суто у паперовій формі, не представляється можливим.
Отже, з огляду на неможливість надати оцінку ґрунтовності тверджень позивача про підтвердження або спростування наявності у неї права на отримання одноразової допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з її виходом на пенсію, яка може ґрунтуватися виключно на досліджені письмового доказу - колективного договору, який з поважних причин не може бути наданий відповідачем, суд дійшов висновку про передчасність пред'явлених позивних вимог в цій частині.
При цьому суд констатує, що позивач, за наявності зміни обставин, які передували неможливості дослідити колективний договір, як то, звільнення окупованої території, отримання з інших джерел колективного договору, не позбавлена права на звернення до суду для захисту свого порушеного права.
Щодо посилання позивача пункт 12.5 розділу 12 Галузевої Угоди, як на підставу задоволення позовних вимог, то таке не може бути прийнято судом, з огляду на те, що ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» не є стороною такої Угоди та не може нести обов'язки по ньому.
Відповідно до ст.141 ЦПК України пропорційно задоволеним позовним вимогам з ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» слід стягнути на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20грн.
Керуючись статтями ст. ст.12,13,76,82,141,259, 263-265,268 ЦПК України,
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» про стягнення компенсації за невикористану відпустку, одноразової допомоги у зв'язку з виходом на пенсію задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпусток в розмірі 39 070,98грн.
В частині позовних вимог про стягнення одноразової допомоги в розмірі тримісячного середнього заробітку у зв'язку з виходом на пенсію відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20грн.
Відомості про сторін:
Позивач: ОСОБА_1 , рнокпп: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Центральна збагачувальна фабрика «Селидівська», ЄДРПОУ:31714629, місцезнаходження: Донецька область, Покровський район, м. Селидове, вул. Миру, будю34.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено 13 листопада 2025р.
Суддя