справа № 492/1226/25
провадження № 2/492/997/25
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Арциз
Арцизький районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Варгаракі С.М.,
при секретарі судового засідання - Богдан А.І.,
за участю: позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача адвоката Михайлова О.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Водоканал» про визнання незаконним та скасування наказу про переведення на іншу посаду, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, -
встановив:
Описова частина
Стислий виклад позиції позивача
Позивач звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства «Водоканал» (далі - КП «Водоканал») про визнання незаконним та скасування наказу про переведення на іншу посаду, поновлення на роботі та відшкодування моральної шкоди, а також стягнення судових витрат, посилаючись на те, що наказом КП «Водоканал» № 43-к від 30 червня 2025 року з 01 липня 2025 року позивача було переведено на посаду слюсаря аварійно відновлювальних робіт КП «Водоканал» на постійній основі у зв'язку з виробничою необхідністю, оклад згідно штатного розкладу. Позивач зазначає, що з вказаним наказом його було ознайомлено лише 03 липня 2025 року, тобто після його винесення та переведення на іншу посаду, жодних заяв на переведення на вказану посаду та згоди на таке переведення позивач не надавав. ОСОБА_1 вважає оскаржуваний наказ незаконним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки на підставі вказаного наказу відбулось переведення позивача без його згоди на іншу роботу, що передбачає зміну функціональних обов'язків і розміру оплати праці. Оскаржуваний наказ не містить жодних посилань на підставу такого переведення на постійній основі, конкретних обставин, які передбачають необхідність переведення ОСОБА_1 з посади машиніста насосних установок водозабору на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт КП «Водоканал». Зазначення в наказі «у зв'язку з виробничою необхідністю» є по своїй суті абстрактним. Також наказ не містить посилань, які б дозволяли роботодавцю застосувати положення частини 1 статті 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану». Внаслідок незаконного переведення на іншу посаду на позивача ОСОБА_1 було покладено обов'язки, які передбачають виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, таке переведення призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків та вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 20000 грн.
Короткий зміст відзиву на позов
18 вересня 2025 року до суду надійшов відзив представника відповідача, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що робоче місце ОСОБА_1 (на водозаборі) наразі не відповідає безпечним умовам праці через наявність небезпечних факторів, а саме, круті сходи та значні фізичні навантаження, цілодобове чергування, розташовані на території трансформатори, між якими необхідно постійно пересуватися для зняття показників, віддаленість водозабору за межами міста, що унеможливлює оперативне реагування у разі нещасного випадку. Рішення про переведення ОСОБА_1 на іншу роботу було ухвалено виключно в інтересах його життя і здоров'я, а також для виконання роботодавцем вимог трудового законодавства. Позивача переведено на посаду слюсаря, яка є фізично менш навантаженою та передбачає роботу у колективі, заробітна плата позивача не лише зменшилася, але навіть збільшилася. Зазначив, що позивач не надав належних доказів на підтвердження заподіяних йому моральних страждань та причинно-наслідковий зв'язок із діями підприємства. Переведення ОСОБА_1 було законним, обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам самого працівника.
Процесуальні дії у справі
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючим у справі визначено суддю Варгаракі С.М.
Ухвалою судді Арцизького районного суду Одеської області від 01 вересня 2025 року цивільна справа прийнята до провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Позиції учасників справи
У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки в суд не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності до суду не подав.
Мотивувальна частина
Позиція суду
Суд, розглянувши позовну заяву, заслухавши учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані сторонами письмові докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню і такий висновок суду ґрунтується на наступному.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд вважає, що між сторонами склалися правовідносини, що випливають з трудового законодавства, пов'язані з правовідносинами між робітником та роботодавцем, тому при вирішенні спору між сторонами, слід керуватися Кодексом законів про працю України та Цивільним кодексом України.
У період з 27 квітня 2004 року по 01 липня 2015 року ОСОБА_1 , позивач у справі, працював у КП «Водоканал» на посадах електрика, головного енергетика-механіка, машиніста очисних споруд, головного енергетика-механіка, електромонтера по ремонту і обслуговуванню обладнання, підмінного машиніста, машиніста насосних установок водозабору, що підтверджується копією трудової книжки серії НОМЕР_1 від 01 листопада 2003 року, наказом КП «Водоканал» № 65-К від 01 липня 2015 року (а.с. 7, 8).
Наказом КП «Водоканал» № 43-к від 30 червня 2025 року ОСОБА_1 з 01 липня 2025 року було переведено на посаду слюсаря аварійно відновлювальних робіт КП «Водоканал», на постійній основі у зв'язку з виробничою необхідністю, оклад згідно штатного розкладу (а.с. 9). 03 липня 2025 року позивача було ознайомлено із зазначеним наказом, про що свідчить його підпис.
Згідно з довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18 ОД № 083598 від 06 грудня 2011 року, пенсійного посвідчення серії НОМЕР_2 від 10 лютого 2012 року ОСОБА_1 з 01 грудня 2011 року довічно встановлено ІІ групу інвалідності у зв'язку з наявністю загального захворювання (а.с. 10, 11).
Відповідно до посадової інструкції слюсаря аварійно-відновлювальних робіт КП «Водоканал», затвердженої директором вказаного підприємства 01 червня 2025 року (а.с. 12), завданнями та посадовими обов'язками слюсаря аварійно-відновлювальних робіт є такі: виконує роботи з ремонту водопровідних мереж; конопатить, заливає свинцем і різними замінниками розтруби труб діаметром понад 300 до 900 мм; установлює і замінює фасонні частини і арматуру на діючих мережах і магістралях; відключає окремі частини трубопроводів, випорожняє і наповнює їх з установленням повітряних клапанів для впускання і випускання повітря; промиває трубопроводи; регулює роботу засувок на мережах і магістралях; знімає показання тиску манометром; здійснює врізання під тиском у трубопроводах; прочищає каналізаційні мережі і колектори на глибині до 12 м гідравлічним способом; усуває засмічення гнучким валом, розмиванням струменем води і методом зворотного гідравлічного тиску за допомогою пересувних автонасосів; виконує підготовку троса і лебідки вантажопідйомністю до 1 т, металевих куль і циліндрів заданої питомої ваги; виконує ремонт каналізаційної мережі під керівництвом слюсаря вищої кваліфікації; виконує профілактичний ремонт обладнання і механізмів, які застосовуються під час очищення; виконує зварювання пластмасових труб.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У частині 1 статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов''язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
У статті 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Стаття 64 Конституції України передбачає, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Згідно із частиною 1 статті 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених законодавством.
В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
24 лютого 2022 року в Україні на підставі Указу Президента України № 64/2022, введено воєнний стан.
Відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
24 березня 2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX від 15 березня 2022 року, який визначає особливості трудових відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (далі - Закон України № 2136-IX).
Згідно із частиною 3 статті 1 Закону України Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих Законом № 2136-IX.
Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період дії воєнного стану роботодавець має право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди (крім переведення на роботу в іншу місцевість, на території якої тривають активні бойові дії), якщо така робота не протипоказана працівникові за станом здоров'я, лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
У період дії воєнного стану норми частини 3 статті 32 КЗпП України та інших законів України щодо повідомлення працівника про зміну істотних умов праці не застосовуються.
Разом з тим, Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» частина 2 статті 3 Закону № 2136-IX була змінена: У період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну істотних умов праці та зміну умов оплати праці, передбачених частиною третьою статті 32 та статтею 103 КЗпП України, здійснюється не пізніш як до запровадження таких умов.
Зазначене свідчить про те, що у період з 24 березня 2022 року (набрання чинності Закону України № 2136-IX від 15 березня 2022 року) до 19 липня 2022 року (набрання чинності Закону України № 2352-ІХ від 01 липня 2022 року) з причин, передбачених статтею 3 Закону № 2136-IX роботодавець мав право перевести працівника на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, без його згоди: 1) лише для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій; 2) інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей з оплатою праці за виконану роботу не нижче середньої заробітної плати за попередньою роботою.
Законодавство про працю не визначає перелік обставин, що становлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, задля переведення працівника на іншу роботу без його згоди, роботодавець самостійно оцінює обставини та добирає аргументи, що мали місце на конкретному підприємстві, в установі, організації.
Разом з тим, переведення, для відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а також інших обставин, що ставлять або можуть становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, не може здійснюватися лише щодо одного працівника, а має стосуватись усіх працівників підприємства чи структурного підрозділу; організаційні зміни на підприємстві не повинні стосуватись трудової функції працівника, тобто роботи за певною спеціальністю, кваліфікацією, посадою, обумовлені трудовим договором. Забороняється зміна умов праці внаслідок суб'єктивного ставлення до працівника; неефективна робота, невиконання завдань та обов'язків працівника має ознаки дисциплінарного проступку, за який нормами КЗпП України передбачено дисциплінарну відповідальність.
Судом встановлено, що наказом КП «Водоканал» № 43-к від 30 червня 2025 року ОСОБА_1 з 01 липня 2025 року було переведено на посаду слюсаря аварійно відновлювальних робіт КП «Водоканал», на постійній основі у зв'язку з виробничою необхідністю, оклад згідно штатного розкладу (а.с. 9). Оспорюваний наказ не містить підстав переведення ОСОБА_1 з посади машиніста насосних установок водозабору на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт КП «Водоканал».
Відповідачем умов переведення працівника на іншу роботу з ініціативи роботодавця без згоди працівника, передбачених статтею 3 Законом № 2136, щодо ОСОБА_1 не дотримано.
Отже, таке переведення могло мати місце тільки за згодою працівника.
Однак, згоди ОСОБА_1 на переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України матеріали справи не містять, і наведене підтверджується дослідженими судом письмовими доказами та поясненнями позивача у судовому засіданні.
Враховуючи відсутність в наказі про переведення позивача вказівки на обставини, що становили або могли становити загрозу життю чи нормальним життєвим умовам людей, відвернення або ліквідації наслідків бойових дій, а сам по собі факт військової агресії проти України не є безумовною підставою для переведення позивача на іншу посаду без його згоди, а також відсутність згоди позивача на його переведення на іншу посаду, суд дійшов висновку про те, шо позовні вимоги позивача в частині визнання незаконним та скасування наказу Комунального підприємства «Водоканал» № 43-к від 30 червня 2025 року, яким переведено ОСОБА_1 з посади машиніста насосних установок на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт КП «Водоканал» підлягають задоволенню.
Щодо поновлення на роботі
Відповідно до статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи.
Системний аналіз зазначених вище приписів статті 235 КЗпП України, дає підстави дійти висновку про те, що визнання незаконним та скасування наказу КП «Водоканал» № 43-к від 30 червня 2025 року в частині переведення з посади машиніста насосних установок на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт КП «Водоканал» ОСОБА_1 тягне за собою поновлення його на посаді з 01 липня 2025 року на посаді машиніста насосних установок КП «Водоканал».
Щодо позовних вимог про стягнення моральної шкоди
За змістом частини 1-2 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин 3-4 статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (ухвала Верховного Суду від 13.11.2019 в справі №216/3521/16-ц (провадження №61-28299св18), постанова Верховного Суду від 16.06.2022 у справі №569/20510/19 (провадження №61-13787св20)).
Так, згідно з частиною 1 статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Пленум Верховного Суду України у абз. 1 п. 13 своєї постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснює, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Внаслідок незаконного переведення порушені конституційні та трудові права позивача.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (х тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права, так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.
Питання компенсації моральної шкоди особі незалежно від того, в якій сфері життя чи діяльності вони виникають, підпадають під регулювання ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства України.
Також слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України, кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Положеннями статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Оцінюючи докази суд зазначає, що законодавчі обмеження матеріально - правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом (постанова Верховного Суду України від 12.06.2014 року у справі № 6-32цс13).
Позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди неправомірними діями роботодавця, які обмежували його право на працю згідно з вимог трудового законодавства, що безумовно призвело до моральних страждань і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа «Науменко проти України»).
Встановивши порушення відповідачем норм трудового законодавства України щодо позивача, якого було незаконно переведено на іншу посаду, та врахувавши принципи законності та справедливості, а також взявши до уваги характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер вимушених змін у його життєвих стосунках, час і зусилля витрачені ним для захисту його прав та інші встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди в сумі 3000 грн.
Враховуючи вищевикладене, надавши оцінку кожному доказу, яким позивач обґрунтовує свої вимоги, суд приходить до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про поновлення на роботі; з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру (частина 3 статті 6 Закону України «Про судовий збір»).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18) зазначила, що пільга щодо сплати судового збору передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі. А отже, позивачі із позовними вимогами, які пред'явлені з приводу трудових правовідносин, крім вимог про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі, мають здійснити сплату судового збору у такій справі в усіх судових інстанціях.
У постанові Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 6-1121цс16 констатовано, що починаючи з 01 вересня 2015 року, позивачі в справах за позовними вимогами, що випливають із трудових відносин, не звільняються від сплати судового збору, за винятком позивачів у двох категоріях: про стягнення заробітної плати та про поновлення на роботі.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-301гс18), а також у ухвалі Касаційного Цивільного Суду Верховного суду від 20 січня 2022 року у справі № 264/3139/21 де, зокрема, зазначено про те, що заявник не звільняється від сплати судового збору за позовною вимогою щодо скасування наказу про звільнення.
Дана судова практика Верховного суду є сталою, про що свідчать численні процесуальні документи, які містять посилання на відповідні постанови Великої Палати.
Звертаючись до суду з позовом, позивачем ОСОБА_1 заявлено дві вимоги немайнового характеру (про визнання протиправним та скасування наказу про переведення на іншу посаду, поновлення на посаді) та одну вимогу майнового характеру (про відшкодування моральної шкоди).
З урахуванням того, що позивача звільнено від сплати судового збору за подання до суду позовних вимоги про визнання протиправним та скасування наказу про переведення на іншу посаду, поновлення на роботі на підставі пунктів 5, 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд вважає, що судовий збір у розмірі 2422,40 грн слід компенсувати за рахунок держави, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Позовні вимоги про стягнення моральної шкоди задоволено частково, що становить 15 % (3000х100/20000) від загальної ціни позову, а отже з відповідача КП «Водоканал» необхідно стягнути судовий збір на користь держави за подачу позовної заяви про стягнення моральної шкоди у розмірі 181,68 грн (1211,20 х 15 %), оскільки на підставі пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору за подання до суду позовної заяви про стягнення моральної шкоди.
На підставі викладеного, з відповідача на користь держави слід стягнути судовий збір у загальному розмірі 2604,08 грн.
Частиною 8 статті 235 КЗпП України передбачено, що рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Згідно з вимогами пункту 4 частини 1 статті 430 ЦПК України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі.
Керуючись статтями 3, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 48, 76-83, 89, 92, 95, 128, 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати неправомірним та скасувати наказ Комунального підприємства «Водоканал» № 43-к від 30 червня 2025 року в частині переведення ОСОБА_1 з посади машиніста насосних установок на посаду слюсаря аварійно-відновлювальних робіт Комунального підприємства «Водоканал».
Поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на посаді машиніста насосних установок Комунального підприємства «Водоканал».
Стягнути з Комунального підприємства «Водоканал» (місцезнаходження: вул. Інтернаціональна, буд. № 4, м. Арциз Болградського району Одеської області, поштовий індекс: 68400, код ЄДРПОУ: 32795506) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Стягнути з Комунального підприємства «Водоканал» (місцезнаходження: вул. Інтернаціональна, буд. № 4, м. Арциз Болградського району Одеської області, поштовий індекс: 68400, код ЄДРПОУ: 32795506) в дохід держави судовий збір у розмірі 2604 (дві тисячі шістсот чотири) гривні 08 копійок.
У задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення моральної шкоди у зазначеному позивачем розмірі - відмовити.
Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення на роботі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано протягом строку оскарження; у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Арцизького районного суду
Одеської області Варгаракі С.М.