461/4345/25
1-кп/461/505/25
13.11.2025 року місто Львів
Галицький районний суд міста Львова у складі колегії:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові за процедурою спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) обвинувальний акт у кримінальному провадженні №22025140000000103 від 07.04.2025 про обвинувачення
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, українця, уродженця с. Успенка Амвросіївського району Донецької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , який не є депутатом, адвокатом або нотаріусом, РНОКПП: НОМЕР_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України,
Громадянин України ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, перебуваючи на тимчасово окупованій території Донецької області та беручи упродовж невстановленого періоду часу, однак не пізніше як з 14.07.2022 року та до 21.12.2022 року участь в діяльності 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, на підставі наказів військового командування збройних сил російської федерації у межах загального плану захоплення території України у складі збройних сил російської федерації, керуючись ідеологічним мотивом, маючи на меті завдати шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, виконував накази щодо ведення бойових дій проти Збройних Сил України виконував накази прямих начальників, а також обов'язки радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону НОМЕР_3 полку.
У такий спосіб ОСОБА_7 , ігноруючи свій громадянський обов'язок, передбачений Конституцією України, щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи добровільно з усвідомленням негативних наслідків своїх дій та на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, у невстановлений період часу, однак не пізніше як з 14.07.2022 року, перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці на тимчасово окупованій території Донецької області, перейшов на бік ворога в умовах воєнного стану, чим вчинив державну зраду.
Крім цього, ОСОБА_7 , обійнявши посаду радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону НОМЕР_3 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, діючи умисно, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, керуючись ідеологічним мотивом, за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як з 14.07.2022 року та до 21.12.2022 року, в умовах воєнного стану, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Донецької (у т.ч. м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (у т.ч. село Приморське Василівського району, село Володимирівка Запорізького району, село Приазовське Мелітопольського району, селище Якимівка Мелітопольського району, село Степне Запорізького району, село Високе Василівського району, село Урожайне Пологівського району) та Херсонської (у т.ч. село Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України, надавав іноземній державі - російській федерації та її представникам - військовослужбовцям збройних сил російської федерації та контрольованих нею представникам терористичної організації «днр» допомогу у проведенні підривної діяльності проти України, виконуючи завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти ЗС України, та обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою.
Також, громадянин України ОСОБА_7 , достовірно знаючи про розпочату 24.02.2022 військовослужбовцями збройних сил рф повномасштабну військову агресію проти України, яка супроводжувалась незаконним вторгненням на територію України, збройним нападом та окупацією частини території України, що продовжується по цей час та призводить до загибелі значної кількості людей та інших тяжких наслідків, а також безпосередню участь у збройній агресії терористичної організації «днр», умисно брав участь у діяльності указаної терористичної організації.
Крім того, ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи, що діяльність терористичної організації «днр» та її підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, з ідеологічних мотивів, у невстановлений період часу, однак не пізніше як з 14.07.2022 року, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно вступив до лав терористичної організації «днр», створеної, підпорядкованої, керованої та фінансованої російською федерацією, а саме на посаду радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону НОМЕР_3 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф.
В подальшому, перебуваючи на посаді радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, за невстановлених органом досудового розслідування обставин та час, однак не пізніше як з 14.07.2022 року та до 21.12.2022 року, ОСОБА_7 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, перебуваючи на окупованих військовими формуваннями російської федерації територіях Донецької (у т.ч. м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (у т.ч. АДРЕСА_2 району, село Урожайне Пологівського району) та Херсонської (у т.ч. село Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України, виконував завдання, пов'язані із веденням бойових дій проти Збройних Сил України та обов'язки із забезпечення різних видів та форм бою (у т.ч. шляхом виконання наказів щодо ведення бойових дій проти Збройних Сил України, виконання наказів прямих начальників, а також обов'язків радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону НОМЕР_3 полку (в/ч НОМЕР_2 ).
Також, громадянин України ОСОБА_7 , достовірно знаючи з розповсюджених повідомлень у засобах масової інформації та мережі Інтернет про діяльність терористичної організації «днр» та її підрозділів, усвідомлюючи, що така є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, діючи умисно, з ідеологічних мотивів, у невстановлений період часу, однак не пізніше як з 14.07.2022 року, перебуваючи у невстановленому місці на тимчасово окупованій території Донецької області, добровільно вступив до лав не передбаченого законом збройного формування, а саме 129 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, та з цього часу брав участь у діяльності вказаного не передбаченого законом збройного формування терористичної організації на посаді радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону НОМЕР_3 полку (в/ч НОМЕР_2 ).
При цьому, ОСОБА_7 , вступаючи до вказаного не передбаченого законом збройного формування терористичної організації «днр», був достовірно обізнаний, що воно відноситься до збройних формувань, а саме - має організаційну структуру військового типу (поділяється на структурні підрозділи (групи, пости) з визначенням особового складу кожного з них, які носять формений одяг військового типу), характеризується наявністю єдиноначальності та субординації (невстановленими органами досудового розслідування особами здійснюється єдине керівництво зазначеними збройними формуваннями), використанням знаків розрізнення (нарукавних шевронів та інших предметів), має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації та керованих нею терористичних організацій «днр» та «лнр», та ставить перед собою специфічні завдання.
Крім того, ОСОБА_7 усвідомлював, що зазначене незаконне збройне формування терористичної організації «днр» не належить до збройних формувань, передбачених Законами України «Про Збройні Сили України», «Про Службу безпеки України», «Про Національну поліцію», «Про Державну прикордонну службу України», «Про Національну гвардію України», «Про державну охорону органів державної влади України та посадових осіб» та іншими законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.
Отже, ОСОБА_7 , беручи участь у вищевказаному не передбаченому законом збройному формуванні, відповідно до покладених на нього завдань, керуючись статутами збройних сил російської федерації та терористичної організації «днр», упродовж невстановленого періоду часу, однак не пізніше як з 14.07.2022 року та до 21.12.2022 року, виконував обов'язки радіотелефоніста управління 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону НОМЕР_3 полку (в/ч НОМЕР_2 ) незаконного збройного формування «Народна міліція» терористичної організації «днр», що входить до складу та підпорядковане 1-му армійському корпусу рф, забезпечуючи бойову діяльність полку у місцях перебування збройних сил російської федерації та терористичної організації «днр» в населених пунктах Донецької (у т.ч. м. Новоазовськ Кальміуського району), Запорізької (у т.ч. село Приморське Василівського району, село Володимирівка Запорізького району, село Приазовське Мелітопольського району, селище Якимівка Мелітопольського району, село Степне Запорізького району, село Високе Василівського району, село Урожайне Пологівського району) та Херсонської (у т.ч. село Сальково Генічеського району) областей, які ними захоплені та окуповані внаслідок незаконного воєнного вторгнення на територію України.
Обвинувачений ОСОБА_7 належним чином повідомлений про наявність даного кримінального провадження, порядок, день та час слухання справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 21 травня 2025 року клопотання прокурора про здійснення спеціального судового провадження задоволено. Вирішено здійснювати спеціальне судове провадження у кримінальному провадженні №22025140000000103 від 07.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України. Призначено судовий розгляд у формі спеціального судового провадження на підставі обвинувального акту у кримінальному провадженні №22025140000000103 від 07.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111, ч. 1 ст. 258-3, ч. 2 ст. 260 КК України, у відкритому судовому засіданні в приміщенні Галицького районного суду м. Львова з обов'язковою участю прокурора та захисника.
Судом встановлено та враховане наступне.
Обвинувачений ОСОБА_7 оголошений у розшук, згідно наданих суду матеріалів перебуває на тимчасово окупованій території України, що є підставою для здійснення спеціального судового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 7 КПК України, зміст та форма кримінального провадження за відсутності підозрюваного або обвинуваченого (in absentia) повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, зазначеним у частині першій цієї статті, з урахуванням особливостей, встановлених законом.
Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження (ч. 3 ст. 323 КПК України), суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, враховує необхідність забезпечення особливого значення охорони прав та законних інтересів обвинуваченого, як учасника кримінального провадження, яке відбувається за його відсутності, забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до обвинуваченого була застосована належна правова процедура, в контексті приписів ст. 2 КПК України, з дотриманням усіх загальних засад кримінального провадження з урахуванням особливостей, встановлених виключно законом. Суд також враховує, що наведені особливості вимагають від суду прискіпливої оцінки кожного поданого доказу обвинувачення, відтак поріг вимогливості до доказування у даному випадку має бути підвищений.
Зі змісту ст. 20 КПК України вбачається, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Водночас, чинний Кримінальний процесуальний кодекс України передбачає можливість здійснювати кримінальне провадження за відсутності підозрюваного, обвинуваченого, тобто спеціального судового розгляду (in absentia).
Разом з тим, хоча КПК України не надає визначення поняттю (in absentia), проте цей інститут посідає окреме місце в системі кримінального процесуального права з огляду на його ознаки та специфіку законодавчих норм, які застосовуються в межах такого провадження. Аналізуючи у сукупності такі законодавчі норми, можливо дійти висновку, що спеціальне кримінальне провадження (in absentia) є одним із різновидів заочного кримінального провадження, що застосовується за відсутності обвинуваченого, який ухиляється від кримінальної відповідальності.
Завданням введення такого інституту є забезпечення дотримання розумних строків досудового розслідування та судового провадження, а також своєчасне вирішення питання наявності чи відсутності підстав притягнення особи до відповідальності за вчинення інкримінованого кримінального правопорушення.
Наведене відповідає положенням Рекомендації Комітету міністрів Ради Європи № R (87) 18 щодо спрощення кримінального провадження, а також Резолюції № 75 (11) Комітету Ради Європи від 19.01.1973 про критерії, які регламентують здійснення провадження за відсутності обвинуваченого. Відповідно до вказаної Резолюції, розгляд може бути проведений за відсутності обвинуваченого за умови дотримання вимог, зокрема, щодо повідомлення повістками про дату та місце судового розгляду, у яких повинні вказуватися наслідки неявки (якщо тільки не буде встановлено, що особа навмисне прагнула уникнути правосуддя); відкладення розгляду справи у випадку, якщо у суду виникли перешкоди для забезпечення явки обвинуваченого, особиста присутність якого є обов'язковою; перенесення розгляду справи на територію іншої держави, за наявності такої можливості, або звернення із запитом про видачу; доведення до відома обвинуваченого про ухвалене за його відсутності судове рішення. У Резолюції також містяться й інші рекомендації, що стосуються оскарження та анулювання ухваленого за відсутності обвинуваченого судового рішення.
Крім того, можливість здійснення судового провадження за відсутності обвинуваченого підтверджує Європейський суд з прав людини, зокрема у рішеннях по справі «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» від 24.05.2007, по справі «Пуатрімоль проти Франції» від 23.11.1993, по справі «Кромбах проти Франції» від 13.02.2001. Так, ЄСПЛ дійшов висновку, що здійснення судового розгляду та ухвалення судового рішення за відсутності обвинуваченого не можна розглядати як порушення положень Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод з боку держави у разі, коли немає підстав вважати, що обвинувачений не був належно повідомлений про розпочате стосовно нього судове провадження.
Отже, з наведеного можна зробити висновок, що на міжнародному рівні немає заборони здійснення спеціального судового провадження. При цьому, підстави здійснення спеціального кримінального провадження в Україні відображенні у положеннях чинного КПК України з відповідними змінами, що стосуються вдосконалення окремих його положень у зв'язку із здійсненням спеціального досудового розслідування та спеціального судового провадження.
Згідно ч. 5 ст. 139 КПК України, ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), якщо стосовно нього уповноваженим органом прийнято рішення про передачу його для обміну як військовополоненого та такий обмін відбувся. За наявності таких обставин за клопотанням прокурора, до якого додаються матеріали про те, що обвинувачений знав або повинен був знати про розпочате кримінальне провадження, суд постановляє ухвалу про здійснення спеціального судового провадження стосовно такого обвинуваченого.
Згідно ч. 2 ст. 297-1 , спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого Згідно ч. 2 ст. 297-1 , спеціальне досудове розслідування здійснюється на підставі ухвали слідчого судді у кримінальному провадженні щодо злочинів, передбачених статтями 109, 110, 110-2, 111, 111-1, 111-2, 112, 113, 114, 114-1, 114-2, 115, 116, 118, частиною другою статті 121, частиною другою статті 127, частинами другою і третьою статті 146, статтями 146-1, 147, частинами другою - п'ятою статті 191 (у випадку зловживання службовою особою своїм службовим становищем), статтями 209, 255-258-6, 348, 364, 364-1, 365, 365-2, 368, 368-2, 368-3, 368-4, 369, 369-2, 370, 379, 400, 408, 436, 436-1, 437, 438, 439, 440, 441, 442, 443, 444, 445, 446, 447 Кримінального кодексу України, стосовно підозрюваного, крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошений у міжнародний розшук.
Здійснення спеціального досудового розслідування щодо інших злочинів не допускається, крім випадків, коли злочини вчинені особами, які переховуються від органів слідства та суду на тимчасово окупованій території України, на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або оголошені у міжнародний розшук, та розслідуються в одному кримінальному провадженні із злочинами, зазначеними у цій частині, а виділення матеріалів щодо них може негативно вплинути на повноту досудового розслідування та судового розгляду.
З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_7 належним чином повідомлений про здійснення щодо нього спеціального досудового розслідування, а також викликався у передбачений кримінальним процесуальним законом спосіб повістками до органу досудового розслідування.
Повідомлення про дозвіл слідчого судді на проведення спеціального досудового провадження та повістки про виклик підозрюваного розміщені на офіційному сайті Офісу Генерального прокурора та опубліковані в газеті «Урядовий кур'єр».
У той же час, у зв'язку із забезпеченням стороною обвинувачення належного інформування ОСОБА_7 про прийняті процесуальні рішення у кримінальному провадженні, а також його виклики, на підставі положень абз. 3 ч. 1 ст. 297-5 КПК України, останній вважається належним чином ознайомленим з їх змістом.
Обвинувачений ОСОБА_7 оголошений у розшук, згідно наданих суду матеріалів перебуває на тимчасово окупованій території України, що є підставою для здійснення спеціального судового провадження.
Відповідно до ч. 3 ст. 323 КПК України, з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Пунктом 20-1 Перехідних положень КПК України передбачено, що судовий розгляд у кримінальному провадженні щодо злочинів, зазначених у частині другій статті 297-1 цього Кодексу, а також у цьому пункті, може здійснюватися за відсутності обвинуваченого (in absentia), крім неповнолітнього, який переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності (спеціальне судове провадження) та оголошений у міждержавний та/або міжнародний розшук, чи який понад шість місяців переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності та/або стосовно якого наявні фактичні дані, що він перебуває за межами України, на тимчасово окупованій території України або в районі проведення антитерористичної операції.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв'язку з проведенням антитерористичної операції», ухилення від явки на виклик слідчого, прокурора чи судовий виклик слідчого судді, суду (неприбуття на виклик без поважної причини більш як два рази) підозрюваним, обвинуваченим, який перебуває в районі проведення антитерористичної операції, та оголошення його у розшук є підставою для здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження в порядку, передбаченому Кримінальним процесуальним кодексом України, з особливостями, встановленими цим Законом. Вимога про оголошення у міждержавний або міжнародний розшук не поширюється на випадки, якщо вирішується питання про застосування стосовно цих осіб спеціального кримінального провадження.
Матеріали судового провадження містять належні дані про виклик у судове засідання обвинуваченого у порядку визначеному чинним законодавством.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні просила суд при ухваленні рішення у справі надати належну та об'єктивну оцінку дослідженим судом доказам на предмет їх належності та допустимості, з врахуванням відповідних положень КПК України, а також оцінити вірність кваліфікації дій обвинуваченого на предмет наявності у його діях складу інкримінованих кримінальних правопорушень.
Відповідно до ст.84-85 КПК України, доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставини, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Безпосередньо дослідивши докази подані під час провадження у справі, оцінюючи їх в сукупності, з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, провівши у повному обсязі судовий розгляд, перевіривши та оцінивши доводи учасників процесу, суд приходить до висновку, що вина обвинуваченого належним чином та об'єктивно стверджується наступними дослідженими та перевіреними у судовому засіданні доказами, а також процесуальними документами наданими стороною обвинувачення задля перевірки їх допустимості.
Інформацією оперативного підрозділу, отриманою на виконання доручення слідчого щодо діяльності 129 полку та участі у ньому ОСОБА_7 . Зокрема, встановлено, що:
- НОМЕР_3 окремий стрілецький полк (в/ч НОМЕР_2 ) є незаконним збройним формуванням терористичної організації «днр»;
- місце постійної дислокації - м. Новоазовськ Донецької області;
- мобілізація до полку проводилась на території міста Донецька і Донецької області;
- з лютого 2022 року полк забезпечував окупацію Запорізької області;
- тимчасовий штаб полку розміщувався у м. Мелітополь Запорізької області;
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Успенка Донецької області, зареєстрований та проживаючий у АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , у незаконному збройному формуванні перебуває на посаді радіотелефоніста 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону 129 осп, у званні рядовий;
- з електронного реєстру Державної міграційної служби України отримано карту-анкету ОСОБА_7 із відомостями щодо дати, місця народження, проживання, перебування у громадянстві України, видачу паспортів громадянина України та громадянина України для виїзду за кордон, а також його фото, яке використано при проведенні впізнання;
- виявлено актові записи про народження ОСОБА_7 , народження сина, із відомостями щодо ОСОБА_7 ;
- ОСОБА_7 перетинав державний кордон з використанням паспорта громадянина України упродовж 2019-2021 років 4 рази, використовуючи паспорти громадянина України;
Матеріалами, на підставі яких здійснювались НСРД, виділення матеріалів досудового розслідування стосовно ОСОБА_7 , дозвіл на використання результатів НСРД у кримінальному провадженні щодо останнього (клопотання слідчого, ухвала слідчого судді, доручення слідчого, рішення прокурора про розсекречення, постанова прокурора про виділення матеріалів досудового розслідування, призначення групи прокурорів, ухвала слідчого судді Львівського апеляційного суду від 22.05.2025 про дозвіл на використання результатів НСРД).
Протоколом за результатами НСРД від 23.03.2023, яким зафіксовано факт зняття інформації з мобільного додатку месенджера «Телеграм» за номером телефону ОСОБА_8 . Зокрема, зафіксовано відомості про користувача ОСОБА_8 , наявність 103 чатів для спілкування та пересилання файлів, у т.ч з абонентами «ЗНШ 3 Бат Пьіж», «PSIX штаб», «Коля Штаб 129», «Псих Штаб» у переписці з якими є документи щодо участі ОСОБА_7 у незаконному збройному формуванні. Також, виявлено документи щодо діяльності незаконного збройного формування - так званого 129 полку днр, у якому ОСОБА_8 займав керівну посаду - нач. штабу - заступник командира НОМЕР_3 окремого стрілецького полку. Документи щодо діяльності незаконного збройного формування пересилались між керівниками штабів батальйонів та ОСОБА_8 . Вони містять відомості про особовий склад полку, у тому числі щодо ОСОБА_7 .
Протоколом за результатами НСРД від 01.04.2023, який містить відомості щодо зняття інформації з месенджера «Телеграм» за номером телефону ОСОБА_8 . Зокрема, деталізовано переписку з абонентами, назви яких та контент інформації, якою вони обмінювались, свідчить про їх відношення до керівництва штабів 129 полку - « ІНФОРМАЦІЯ_2 », «ЗНШ 3 Бат Пьіж», «Двойка 129 Ком», «129сп», «Дядя Миша 5 бат», «Нш129», «Зоя Штаб 9 ТБ», « ОСОБА_9 », « ІНФОРМАЦІЯ_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_4 », « ІНФОРМАЦІЯ_5 », «Жека связь 129», « ІНФОРМАЦІЯ_6 », « ІНФОРМАЦІЯ_7 », « ІНФОРМАЦІЯ_8 » , « ІНФОРМАЦІЯ_9 », « ІНФОРМАЦІЯ_10 », « АДРЕСА_3 », « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_11 », « ІНФОРМАЦІЯ_12 », « ІНФОРМАЦІЯ_13 », « ІНФОРМАЦІЯ_14 », Айнур ЗНШ 129», « ІНФОРМАЦІЯ_15 », а також « ІНФОРМАЦІЯ_16 », «PSIX штаб», «Коля Штаб 129», «Псих Штаб». У переписці наявні документи щодо участі ОСОБА_7 у незаконному збройному формуванні.
Протоколом огляду від 21.05.2024, згідно якого оглянуто інформацію на диску, що є додатком до протоколу НСРД, на предмет наявності відомостей, що підтверджують використання месенджера «Телеграм», з якого знято інформацію у ході НСРД, саме ОСОБА_8 , який обіймав посаду нач. штабу - заступника командира НОМЕР_3 окремого стрілецького полку. У ході огляду зафіксовано використовуваний номер, використане користувачем ім'я - « ОСОБА_10 », пересилання користувачем іншим абонентам документів, що посвідчують його особу (фото паспорта громадянина України із його фотографією та усіма реквізитами щодо дати та місця народження, видачі паспорта, місця реєстрації, окремо довідки про присвоєння ідентифікаційного номера), а також документів, у яких ОСОБА_8 фігурує як нач.штабу 129 полку.
Протоколом огляду від 03.01.2025, згідно якого оглянуто інформацію на диску, що є додатком до протоколу НСРД та зафіксовано інформацію щодо участі ОСОБА_7 у незаконному збройному формуванні, а саме:
- 14.07.2022 абонент «PSIX штаб» переслав ОСОБА_8 файл «РВК», який є списком військовослужбовців НОМЕР_4 стрілецького батальйону із зазначенням приписки до військкомату. У списку також є ОСОБА_7 (у списку під № 103);
- 14.07.2022 ОСОБА_8 переслав абоненту «PSIX штаб» файл «Ходатайство на военники 3 сб», який є клопотанням за підписом ОСОБА_8 , як начальник штабу 129 полку про видачу військових квитків в/ч НОМЕР_5 , у тому числі рядовому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (у списку під № 96);
- 01.10.2022 абонент «ЗНШ 3 Бат Пьіж» переслав ОСОБА_8 файл «денежное_довольствие_3сб_НА_01_10», який є списком особового складу 3 стрілецького батальйону щодо грошового забезпечення. У списку під номером 105 є ОСОБА_7 , із зазначенням його посади - радіотелефоніст 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону 129 осп, у званні рядовий, а також зазначено, що грошовим забезпеченням забезпечений до травня та заплановано отримання 02.10;
- 30.10.2022 абонент «ЗНШ 3 Бат Пьіж» переслав ОСОБА_8 файл «12903», який є списком в/с, у т.ч. є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , радіотелефоніст, рядовий;
- 15.12.2022 абонент «ЗНШ 3 Бат Пьіж» переслав Молчанову файл «3 бат», який є штатно-посадовим списком особового складу 3 стрілецького батальйону 129 осп. У списку під № 105 є ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , радіотелефоніст 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону 129 осп, у званні рядовий;
-16.12.2022 ОСОБА_8 переслав абоненту «ЗНШ 3 Бат Пьіж» файл «Вьіписка_о_снятии_с_довольствия_3-бата_14_12_22_№256», який є наказом командира військової частини НОМЕР_2 № 256 від 14.12.2022. У списку військовослужбовців НОМЕР_4 стрілецького батальйону, яких переводять на нове місце служби, є рядовий ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який займає посаду радіотелефоніст 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону (у списку під № 35);
-16.12.2022 абонент «Коля Штаб 129» надіслав ОСОБА_8 файл «Список 3Б на 16.12.2022», який є списком в/с, у якому зазначені дані про рядового ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який займає посаду радіотелефоніст 2 стрілецької роти 3 стрілецького батальйону (у списку під № 35);
-21.12.2022 ОСОБА_8 переслав абоненту « ОСОБА_11 », який є списком військовослужбовців НОМЕР_3 окремого стрілецького полку, представлених до нагородження відомчими нагородами самопроголошеної «ДНР». У списку під №48 зазначений ОСОБА_7 , радіотелефоніст, у званні рядовий.
Протоколами пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 12.09.2024, згідно яких свідкам ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які є військовополоненими та утримуються у ДУ «Табір для тримання військовополонених «Захід-1», пред'явлено для впізнання фото ОСОБА_7 . Свідки вказали, що особисто знали ОСОБА_7 , як учасника незаконного збройного формування - 129 полку, описали його та упізнали на фото.
Протоколом огляду від 24.05.2024, згідно якого оглянуто надану на запит слідчого інформацію АРМА, що містилась на диску щодо ОСОБА_7 встановлено наступне:
-дані про перетин ОСОБА_7 державного кордону України з використанням паспорта громадянина України;
-інформація з Єдиного реєстру довіреностей, яка підтверджує особу ОСОБА_7 ;
-доходи ОСОБА_7 та джерела їх отримання (за період 200-2016р.р)
Інформація Державної міграційної служби України, яка підтверджує громадянство України ОСОБА_7 та відсутність даних про втрату ним громадянства України.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 9 КПК України, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства. Кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України від 23.03.2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав про те, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.
Судом також враховано, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.
Проаналізувавши та оцінивши досліджені в ході провадження у справі докази, суд вважає, що усі вищезазначені докази узгоджуються між собою, є належними, допустимими та достовірними.
Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи».
Ухвалюючи даний вирок, суд враховує положення наведених нижче нормативних актів, а також загальновідомі обставини, які визнаються як державою Україна, так і міжнародними органами і організаціями та іншими країнами, в особі їх уповноважених представників, зокрема щодо агресії по відношенню до України.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, російська федерація (далі - рф) та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із Цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; №2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, яка містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить визначення агресії, встановлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності, а також не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
У статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року №3314 (ХХІХ) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
- застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
- застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
- вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
- бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
- блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
- напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
- застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
- дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
- засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є російська федерація.
Статтями 1 та 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, яка вступила у дію 26 січня 1910 року та 7 березня 1955 року визнана СРСР, правонаступником якого є російська федерація, передбачено, що військові дії між державами не повинні починатися без попереднього та недвозначного попередження у формі або мотивованого оголошення війни, або ультиматуму з умовним оголошенням війни. Про існування стану війни має бути без зволікання оповіщено нейтральним державам, і він матиме для них дійсну силу лише після отримання оповіщення.
Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки 24.08.1991 схвалено «Акт проголошення незалежності України», яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з цим документом територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали понад 68 держав світу, серед яких і російська федерація.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990 (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України, як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98-ВР та федеральним законом російської федерації від 2 березня 1999 року №42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований російською федерацією 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-3 Конституції України, яка прийнята Верховною Радою України 28.06.1996, визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до ст. 68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій. Систему адміністративно-територіального устрою України складають: АР Крим, області, зокрема Донецька та Луганська, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про основи національної безпеки України», інформаційною безпекою є, зокрема, захищеність України від намагань маніпулювати суспільною свідомістю, у тому числі шляхом поширення недостовірної, неповної або упередженої інформації.
Стаття 8 Закону України «Про основи національної безпеки України» встановлює, що з урахуванням геополітичної і внутрішньої обстановки в Україні діяльність усіх державних органів має бути зосереджена, зокрема на прогнозуванні, своєчасному виявленні, попередженні і нейтралізації зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці, збереження соціально-політичної стабільності суспільства та зміцнення позицій України у світі. Основним напрямом державної політики з питань національної безпеки України в інформаційній сфері є, крім іншого, забезпечення інформаційного суверенітету України.
20 лютого 2014 року, з метою блокування та захоплення адміністративних будівель і ключових об'єктів військової та цивільної інфраструктури для забезпечення військової окупації та подальшої анексії рф території АР Крим і м. Севастополя, усупереч вимогам пунктів 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 5 грудня 1994 року, пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10 лютого 1995 року, статей 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією, принципів Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, а також всупереч вимогам частини 4 статті 2 Статуту ООН, Декларації Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та декларацій, затверджених резолюціями Генеральної Асамблеї ООН № 2131 (ХХ) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету, № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН, № 2734 (ХХV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, № 3314 (ХХІХ) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, статей 1, 2 III Конвенції про відкриття воєнних дій від 18 жовтня 1907 року, статей 1, 2, 68 Конституції України, на територію суверенної держави Україна, а саме АР Крим і м. Севастополь, представниками влади рф і службовими особами зс рф розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України.
Частиною 2 статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15 квітня 2014 року № 1207-VII констатовано, що тимчасова окупація території України розпочалася 20 лютого 2014 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18 січня 2018 року № 2268-VIII встановлено, що збройна агресія російської федерації розпочалася з неоголошених і прихованих вторгнень на територію України підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, а також шляхом організації та підтримки терористичної діяльності; російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з'єднань і підрозділів, підпорядкованих міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією, а також за допомогою окупаційної адміністрації російської федерації, яку складають її державні органи та структури, функціонально відповідальні за управління тимчасово окупованими територіями України, та підконтрольні російській федерації самопроголошені органи, які узурпували виконання владних функцій на тимчасово окупованих територіях України.
Відповідно до рішення Ради національної безпеки і оборони України (далі - РНБО) від 14 вересня 2020 року “Про Стратегію національної безпеки України», затвердженої Указом Президента України № 392/2020 від 14 вересня 2020 року, для відновлення свого впливу в Україні російська федерація, продовжуючи гібридну війну, системно застосовує політичні, економічні, інформаційно-психологічні, кібер- і воєнні засоби; посилюються угруповання збройних сил російської федерації та їх наступальний потенціал, регулярно проводяться масштабні військові навчання поблизу державного кордону України, що свідчить про збереження загрози військового вторгнення; зростає мілітаризація територій тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та міста Севастополя; зберігається загроза з боку російської федерації вільному судноплавству у Чорному та Азовському морях, Керченській протоці. Спеціальні служби іноземних держав, насамперед російської федерації, продовжують розвідувально-підривну діяльність проти України, намагаються підживлювати сепаратистські настрої, використовують організовані злочинні угруповання і корумпованих посадових осіб, прагнуть зміцнити інфраструктуру впливу. Деструктивна пропаганда як зовні, так і всередині України, використовуючи суспільні протиріччя, розпалює ворожнечу, провокує конфлікти, підриває суспільну єдність. Державний суверенітет, територіальна цілісність, демократичний конституційний лад та інші життєво важливі національні інтереси мають бути захищені також від невоєнних загроз з боку російської федерації та інших держав, зокрема спроб спровокувати внутрішні конфлікти.
У березні - квітні 2014 року у м. Донецьк, м. Луганськ та інших населених пунктах Донецької та Луганської областей розпочалася збройна агресія російської федерації шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації, організації та підтримки терористичної діяльності та діяльності, направленої на окупацію Донецької, Луганської областей та порушення територіальної цілісності України.
Так, в окремих містах та районах Донецької області, всупереч законодавству України, 07.04.2014 проголошено «Декларацію про суверенітет донецької народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акту про проголошення державної самостійності донецької народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «донецька народна республіка» (далі - «днр»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «днр» представниками російської федерації з числа своїх громадян та місцевого населення Донецької області сформовані підрозділи політичного (органи державної влади «днр») та силового блоків (до складу яких увійшли представники так званих правоохоронних органів та незаконних збройних формувань), які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Вказана терористична організація «днр» має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність її дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «днр», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Донецької області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій чистині Донецької області та мають загальну координацію керівництва.
В окремих містах та районах Луганської області, всупереч законодавству України, 27.04.2014 оголошено «Декларацію про суверенітет Донецької народної республіки» та 11.05.2014 проведено незаконний референдум з питання «Про підтримку акта про проголошення державної самостійності Луганської народної республіки», за результатами якого проголошено створення незаконного псевдодержавного утворення «Луганська народна республіка» (далі - «лнр»).
З метою забезпечення діяльності самопроголошеної «лнр» представниками російської федерації сформовані підрозділи політичного (органи державної влади «лнр») та силового блоків, які мали стабільний склад лідерів, підтримували між собою тісні стосунки, забезпечували централізоване підпорядкування учасників політичного та силового блоку лідерам організації, а також розробили план злочинної діяльності та чіткий розподіл функцій учасників щодо його досягнення.
Вказана терористична організація «лнр» має організовану структуру військового типу, а саме: єдиноначальність, підпорядкованість, чітку ієрархічність її дисципліну, його учасники озброєні вогнепальною зброєю, вибухівкою, а також мають тяжке військове озброєння та військову техніку. В зазначеному формуванні визначено механізм вступу до нього, порядок проходження служби, в кожному структурному підрозділі ставляться завдання щоденної діяльності, що полягає в здійсненні методами військових операцій силової підтримки незаконно створених структур «лнр», придушення організованого опору населення на окупованій території, депортації населення Луганської області, встановлення режиму військового стану, протистояння підрозділам Збройних Сил України та правоохоронних органів України, знищення їх живої сили і матеріальних засобів, а також скоєння інших тяжких та особливо тяжких кримінальних правопорушень. Вказані формування дислокуються в різних населених пунктах і місцевостях на тимчасово окупованій чистині Луганської області та мають загальну координацію керівництва.
21.02.2022, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами російської федерації та світовою спільнотою, російською федерацією визнано «Донецьку народну республіку» та «Луганську народну республіку» незалежними державами.
Політичне та військове керівництво російської федерації, діючи всупереч вимогам пунктів 1 та 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акту Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам частини 4 статті 2 Статуту Організації Об'єднаних Націй і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та збройний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів збройних сил російської федерації на територію України.
Пленум Верховного Суду України у п. 4 Постанови «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об'єднаннями» від 23 грудня 2005 року №13 роз'яснив, що утворення (створення) організованої групи чи злочинної організації слід розуміти як сукупність дій з організації (формування, заснування) стійкого злочинного об'єднання для заняття злочинною діяльністю. В частині ж участі у злочинній чи терористичній організації, то відповідно до п.13 даної постанови, вступ особи до організованої групи чи злочинної організації (участь у ній) означає надання цією особою згоди на участь у такому об'єднанні за умови, що вона усвідомлювала факт його існування і підтвердила певними діями реальність своїх намірів.
Під час судового розгляду встановлено, що ОСОБА_7 достовірно знав, що у березні - квітні 2014 року у м. Донецьк, м. Луганськ та інших населених пунктах Донецької та Луганської областей розпочалася збройна агресія російської федерації проти України шляхом неоголошених та прихованих вторгнень підрозділів збройних сил та інших силових відомств російської федерації. Також, він усвідомлював, що діяльність терористичних організацій «днр» та «лнр» та їх підрозділів є незаконною, спрямована на зміну меж території України, призводить до загибелі людей, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків. Крім того, ОСОБА_7 , вступаючи до не передбаченого законом збройного формування терористичної організації «днр», був достовірно обізнаний, що воно відноситься до збройних формувань, має воєнізований характер завдань та методів здійснення з використанням вогнепальної зброї та військової техніки збройного опору підрозділам Збройних Сил України та інших військових формувань України, задіяних у протистоянні збройній агресії російської федерації і керованих нею терористичних організацій «днр» та «лнр», та ставить перед собою специфічні завдання і не належить до збройних формувань, передбачених законодавчими актами України, якими визначено створення та функціонування збройних формувань України.
Суд також враховує правові позиції, викладені у рішенні ЄСПЛ у справі «Броуґан та інші проти Сполученого Королівства», відповідно до яких розслідування терористичних правопорушень, безсумнівно, ставить перед органами влади особливі проблеми. Забезпечення справедливої рівноваги між інтересами суспільства, яке страждає від тероризму, та інтересами конкретної людини є надзвичайно складним завданням. Беручи до уваги факт посилення тероризму в сучасному світі, визнана необхідність, яка випливає із самої суті системи Конвенції, забезпечення належної рівноваги між захистом інститутів демократії в інтересах суспільства і захистом прав окремої людини. У контексті статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, саме суд має визначити значимість таких обставин, а також з'ясувати, чи було забезпечено в цій справі рівновагу між застосовними положеннями цієї статті у світлі її конкретного формулювання та її загальним предметом і метою.
Висновки суду про визнання «лнр» і «днр» терористичними організаціями узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ). Так, у рішенні ЄСПЛ від 25 липня 2017 року у справі «Хлєбік проти України» безпосередньо зазначено, що на початку квітня 2014 року збройні угрупування почали захоплювати офіційні будівлі у Донецькій та Луганській областях й заявляти про створення самопроголошених утворень, відомих як «днр» і «лнр». У відповідь 14 квітня 2014 року Уряд України, який розглядає такі збройні формування як терористичні організації, санкціонував застосування проти них збройних сил шляхом введення в правове поле поняття «антитерористична операція».
Відповідно до ст. 62 Конституції України, обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинено і обвинувачена особа є винною у його вчиненні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих суду доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати усі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за інкримінованим обвинуваченням.
Крім того, у п. 2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначено, що кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.
Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Оцінюючи вищеописані зібрані по справі, досліджені та перевірені в судовому засіданні докази, суд визнає їх такими, що знаходяться у об'єктивному взаємозв'язку з інкримінованим правопорушенням, не спростовані в ході судового розгляду, передбачені як джерела доказування чинним законодавством та зібрані у відповідності з процесуальними нормами.
Зважаючи на вищенаведені доводи та мотиви, суд приходить до висновку, що вина ОСОБА_15 у вчиненні інкримінованих злочинних дій доведена поза розумним сумнівом.
Суд вважає доведеним, що обвинувачений ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив:
- державну зраду - діяння, умисно вчинених громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України, а саме перехід на бік ворога та надання іноземній державі та їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинених в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 111 КК України;
- участь у терористичній організації, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 258-3 КК України;
-участь в діяльності не передбачених законом збройних формувань, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 260 КК України.
Вважаючи достатньо забезпеченими у ході судового розгляду процесуальні права сторони захисту та сторони обвинувачення, у тому числі на надання ними доказів на підтвердження і спростування висунутого обвинувачення, суд керується принципами реалізації права особи на справедливий суд, яке закріплено у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за яким винуватість особи у вчиненні злочину має бути доведена поза розумним сумнівом.
Дане кримінальне провадження за відсутності обвинуваченого (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення використані передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченого, зокрема, права на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя.
Судом під час провадження у справі вживалися належні заходи для виклику обвинуваченого ОСОБА_7 до суду та повідомлення про порядок, дату і час розгляду справи, в тому числі для забезпечення права на захист, зокрема шляхом оприлюднення судового виклику в газеті «Урядовий кур'єр» та на офіційному веб-сайті суду.
Призначаючи покарання обвинуваченому, суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до яких, суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу;
2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, згідно зі статтями 50, 65 КК України, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації, покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, що його пом'якшують і обтяжують.
Отже, суд виходить з того, що положення Кримінального кодексу України наділяють його правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб'єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому, суд також бере до уваги характер та тяжкість вчинених ним злочинів, форму вини, спосіб вчинення злочину, стадію злочину, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, а також рівень його суспільної небезпеки.
Крім того, суд враховує тяжкість заподіяних злочином наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, відомостей про перебування на обліку у лікаря психіатра та нарколога не встановлено.
Пом'якшуючих покарання обвинуваченого обставин судом не встановлено.
Обтяжуючою покарання за вчинення кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 258-3 та ч. 2 ст. 260 КК України обставиною суд визнає вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.
Як наведено вище, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.
Згідно ч.1 ст.50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.
Визначаючи вид та розмір покарання, суд також, виходить з того, що каральна функція, тобто акт покарання від імені держави як засіб запобігання нових правопорушень, що є уособленням негативної реакції держави на скоєне правопорушення, не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства.
Отже, покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об'єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки особи. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.
Беручи до уваги вказані доводи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому основне покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статей, за якими кваліфіковано його дії із застосуванням додаткових покарань визначених санкціями відповідних статей Кримінального кодексу
При призначенні покарання обвинуваченому, суд застосовує судову дискрецію (судовий розсуд), тобто поняття яке у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольовою владною діяльністю суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання.
На переконання суду, таке покарання для засудженого відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню.
Цивільний позов по справі не заявлений.
Речові докази по справі відсутні.
Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 323, 368, 370,373-376 КПК України,
ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 КК України, ч. 1 ст. 258-3 КК України, ч. 2 ст. 260 КК України та призначити йому покарання:
- ч. 2 ст. 111 КК України - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч. 1 ст. 258-3 Кримінального кодексу України - 10 (десять) років позбавлення волі з конфіскацією майна;
- за ч. 2 ст. 260 Кримінального кодексу України - 5 (п'ять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Згідно ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначити ОСОБА_7 остаточне покарання - 15 (п'ятнадцять) років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Початок строку відбуття покарання обвинуваченому ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного звернення даного вироку до виконання.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд міста Львова протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Головуючий суддя ОСОБА_1
Судді ОСОБА_2
ОСОБА_3