Справа № 465/4462/25
Провадження № 2/309/1025/25
14 листопада 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Піцура Я.Я.,
за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.В.,
представника відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хуст справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (далі по тексту - ТОВ ФК «Ейс») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 10.05.2024 року між ТОВ «Макс Кредит» та відповідачем було укладено кредитний договір? шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію». 25.11.2024 між ТОВ «Макс Кредит» та позивачем укладено договір факторингу, відповідно до якого позивач набув права вимоги до відповідача за кредитним договором. Наразі відповідач має непогашену заборгованість в сумі 23 642 грн., яка складається з 11 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12 642 грн. - заборгованість за відсотками, яку і просить стягнути з відповідача. Також просить стягнути судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн.
У відзиві на позов представник відповідача просить відмовити у його задоволенні. Вказує, що певні докази долучені до позову є неналежними та сумнівними через відсутність усіх необхідних реквізитів. Зокрема довідка №1106/12 від 18.12.2024 та правила надання коштів не місять підписів та печаток. Також не підтверджений належним чином перехід права вимоги, позаяк долучений реєстр боржників не містить підписів та печаток, а наступну сторінку не можна розцінити як частину цього витягу, оскільки з неї не вбачається до якого витягу вона відноситься. Також указаний реєстр не відповідає формі реєстру боржників затвердженої п.13.1 розділу 13 договору факторингу. Також відповідач не повідомлявся про відступлення права вимоги. Щодо комісії у розмірі 1000 грн., то така суперечить ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відповідний пункт договору є нікчемним, така за своєю природою не є тілом кредиту та безпідставно включена до суми заборгованості по тілу кредиту. Щодо витрат на правову допомогу, то зважаючи на складність справи, заявлений розмір таких витрат є завищеним.
У відповіді на відзив представник позивача просить позов задовольнити у повному обсязі. Вказує, що договір укладено у повній відповідності до ЗУ «Про електронну комерцію». Також надано належні докази перерахування кредитних коштів у розмірі 10 000 грн., що підтверджується крім довідки первісного кредитора, також і інформацією наданою АТ «Універсал Банк» на виконання ухвали про витребування доказів. Щодо комісії, то сума такої у розмірі 1000 грн передбачена умовами договору. Отже сума боргу включає у себе не лише основну суму кредиту та відсотки, а й нараховану комісію, яка є складовою загальної суми позовних вимог. Відносно переходу прав вимоги, то реєстри боржників в межах договорів факторингу містять інформацію, що належить до таємниці фінансової послуги, яка не може бути розголошена. Надані витяги з реєстрів прав вимог мають усі необхідні реквізити. Вважає, що факт переходу права вимоги доведений належним чином. Щодо направлення письмового повідомлення боржнику, то такий обов'язок лежить на первісному кредитору. Факт неповідомлення боржника про уступку права вимоги не звільняє його від обов'язку виконання зобов'язання. Відносно витрат на правову допомогу, то такі є обґрунтованими, адвокат виконав належну та достатню кількість роботи, яка була необхідна для представництва інтересів клієнта.
У судовому засіданні представник позивача Жупан А.Ю. заперечив проти задоволення позову з підстав наведених у відзиві. Зокрема вказує, на відсутність належних доказів переходу права вимоги. Доданий витяг з реєстру складається з трьох сторінок, і лише на останній є підписи й печатка. Неможливо стверджувати, що сторінка де містяться відомості про боржника ОСОБА_2 належить до цього витягу. Також боржник не повідомлявся про відступлення прав вимоги. 1000 грн. комісії безпідставно включена до заборгованості п тілу кредиту. А отже подальше нарахування відсотків на цю комісії неправомірне, і весь розрахунок боргу не може братися до уваги. Щодо наданої інформації АТ «Універсал Банк», то з неї неможливо достеменно встановити, що 10000 грн 10.05.2024 були перераховано саме на виконання умов кредитного договору, адже того дня відповідач міг укладати й інші кредитні договори. Витрати на правову допомогу є неспівмірними, не відповідають складності справи, позовна заява є типовою. Також зазначив, що на протязі 5 днів відповідачем будуть подаватися докази понесених ним витрат на правову допомогу.
В судове засідання представник позивача не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлявся належним чином через систему «Електронний суд», позовна заява містить клопотання, що у разі його неявки в судове засідання просить розгляд справи провести без його участі, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.
Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Так, відповідно до приписів ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Вбачається, що 10.05.2024 року між ТОВ «Макс Кредиті» та ОСОБА_2 було укладено договір кредит кредитної лінії №00-9762106 (а.с.24-28)? шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію», який ОСОБА_2 підписав за допомогою одноразового ідентифікатора 21717 (а.с.15).
Відповідно до умов договору ТОВ «Фінансова компанія «Макс Кредит» надав відповідачу кошти у позику у сумі 10 000 грн. на 360 днів - по 05.05.2025, які відповідач зобов'язався повернути та сплатити проценти за ставкою 1,47 % на день. Комісія за надання кредиту становить 10 % від суми кредиту - 1000 грн.
ТОВ «Макс Кредит» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі та здійснив перерахування коштів у сумі 10000 грн. на рахунок ОСОБА_2 , що підтверджується зокрема інформацією наданою АТ «А-Банк» на ухвалу суду про витребування доказів (виписка з рахунків). При цьому суд відхиляє покликання представника у судовому засіданні на неможливість з даної інформації достеменно встановити, що 10000 грн 10.05.2024 були перераховано саме на виконання умов кредитного договору, адже того дня відповідач міг укладати й інші кредитні договори, позаяк таке твердження є голослівним та лише припущенням. Відповідач не позбавлений був можливості надати такий інший кредитний договір від 10.05.2024 на суму 10000 грн., для підтвердження такої своєї позиції, чого зроблено не було. Відтак суд вважає встановленою обставину перерахування позивачем кредитних коштів відповідачу на суму 10000 грн на виконання умов кредитного договору.
Відповідно до договору факторингу №25112024-МК/ЕЙС від 25.11.2024 року укладеного між ТОВ «Макс Кредит» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Ейс» (Фактор), фактору відступлено права грошової вимоги до боржників за договорами позики вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором та боржниками (а.с.42-48).
А згідно реєстру боржників до договору факторингу №25112024-МК/ЕЙС від 25.11.2024, відбулося і відступлення прав вимоги за договором №00-9762106 де боржником ОСОБА_2 з загальним боргом 23 642 грн., яка складається з 11 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12 642 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.40, 41).
Щодо доводів представника відповідача з приводу даного доказу суд зазначає наступне.
У постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 910/14452/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Відповідно до приписів ч.2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Отже цивільно-процесуальним законодавством допускається подання витягів з доказів.
У даному випадку номер боржника ОСОБА_2 згідно вказаного реєстру є №1730, з чого слідує, що сам реєстр боржників, як додаток до договору факторингу є значним за обсягом, а відтак логічним та доречним є дання лише витягу з такого об'ємного доказу, тобто лише тієї частини документу яка має значення для вирішення спору.
Далі суд зазначає, що доречним є покликання представника позивача у відповіді на відзив на те, що відомості про інших боржників не можуть бути розголошені так як ця інформація належить до таємниці фінансової послуги. Отже відсутність у такому витягу інформації щодо інших боржників ґрунтується на вимогах законодавства щодо нерозголошення охоронюваної законом таємниці. Відносно покликання представника відповідача на те, що такі відомості мали бути заретушовані, то чинне законодавство не встановлює якихось конкретних способі та методів щодо запобіганню нерозголошення такої інформації, а отже держатель відповідної інформації може це здійснювати у довільний спосіб, у тому числі й шляхом виключення відомостей про інших осіб.
Загалом, суд вважає, що наданий позивачем витяг з реєстру відповідає вимог ЦПК які ставляться до оформлення доказів.
Далі суд зазначає, що факт переходу права вимоги до позивача за кредитним договором додатково підтверджується і наявністю у нього самого кредитного договору та інших супутніх документів наданих первісним кредитором.
А відтак, з урахуванням стандарту переваги більш вагомих доказів суд вважає доведеною обставину щодо переходу до позивача права вимог за кредитним договором №00-9762106 від 10.05.2024.
Відповідно до розрахунку складеного ТОВ «Макс Кредит», станом на 25.11.2024 року відповідач має непогашену заборгованість в сумі 23 642 грн., яка складається з 11 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12 642 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.50). Аналогічні відомості відображені у виписці з особового рахунку відповідача (а.с.51).
За змістом статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України).
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
У статті 3 Закону України "Про електрону комерцію" зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України "Про електронну комерцію").
Частиною п'ятою статті 11 Закону України "Про електронну комерцію" встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
У силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Підпис є обов'язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою "текстуальної" недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. З позицій юридичної техніки така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах "нікчемний", "є недійсним".
Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (частина друга статті 1055 ЦК України).
Тобто, правовим наслідком недодержання письмової форми кредитного договору є його нікчемність.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Суд констатує, що у даному випадку договір про надання кредиту підписаний ОСОБА_2 за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами 10 травня 2024 року правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Отже, сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449св19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203св20); від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 (провадження № 61-16243св20); від 22 листопада 2021 року у справі № 234/7719/20 (провадження № 61-154св21); від 17 січня 2022 року у справі № 234/7723/20 (провадження № 61-6379св21). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною.
Відтак, оскільки договір між сторонами був укладений у електронній формі, у такому договорі сторони досягли згоди щодо всіх істотних його умов, то між сторонами виникли кредитні зобов'язання.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виходячи із приписів п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Тоді як ст. 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
А згідно вимог ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитодавця у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено законом чи договором.
Внаслідок укладення договору про відступлення прав вимоги до позивача перейшли права кредитора за вказаним вище кредитним договором, і такий вправі вимагати повернення кредитних коштів через неналежне виконання зобов'язань за кредитним договором.
Щодо наданого позивачем розрахунку заборгованості, правильність якого заперечується відповідачем, то з цього приводу суд зазначає наступне.
Так, перевіряючи наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором №00-9762106 від 10.05.2024, судом встановлено, що кошти в сумі 1000,00 грн не віднесено до простроченого тіла кредиту, оскільки відповідач отримав за договором кредитні кошти в сумі 10 000 грн, які перераховано на його картковий рахунок.
Кошти в сумі 1000 грн нараховано як комісія за надання кредиту відповідно до п. 1.6. договору. Тому безпідставним є включення коштів в сумі 1000,00 грн до заборгованості по тілу кредиту у реєстрах боржників за договорами факторингу №25112024-МК/ЕЙС від 25.11.2024 та відповідно до розрахунку боргу.
Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Позов не містить обґрунтування щодо нарахування комісії за надання кредиту та вимог про її стягнення з відповідача позивач не заявляв.
А отже відсутні підстави для стягнення коштів у розмірі 1000 грн, які є за своєю природою комісіє (вимоги про що не ставилися), і відповідно заборгованість по тілу кредиту становить 10 000 грн.
Щодо розрахунку заборгованості по відсоткам, правильність якого також заперечується представником відповідача, з посиланням на те, що відсотки нараховувались і на суму комісії, то суд не може повністю погодитися з таким твердження, позаяк з розрахунку боргу убачається, що за день користування кредитними коштами нараховувались відсотки у розмірі 147 грн, виходячи з відсоткової ставки 1,47% на день, такі нараховувались саме на суму 10 000 грн, які є тілом кредиту без комісії.
Окрім того, суд не позбавлений можливості самостійно здійснити розрахунок заборгованості по відсоткам виходячи з умов кредитного договору.
Так, згідно розрахунку відсотки нараховувались у період з 10.05.2024 по 03.08.2024 включно, що становить період у 86 днів. Відсоткова ставка 1,47 % за день користування кредитом, а отже заборгованість по відсоткам становитиме 12 642 грн (10 000 грн. * 1,47% * 86 днів).
Таким чином відсотки за договором розраховані правильно.
Відтак суд на підставі наявних в матеріалах справи доказів, оцінивши такі на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, за встановлених обставин укладення відповідачем електронного кредитного договору, за яким ним отримано кошти на умовах фінансового кредиту, та, взявши на себе зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за їхнє використання, належним чином їх не виконав, що призвело до виникнення заборгованості, на які позивач набув право вимоги за укладеними між ним та кредитодавцем відповідача договором факторингу, та дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту (отримані в кредит кошти) і процентами за кредитним договором в загальному розмірі 22 642 грн, з яких: прострочене тіло кредиту 10 000,00 грн, прострочені відсотки 12 642,00 грн.
Окрім того, згідно положень ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідач на користь позивача 2319,93 грн. судового збору (22 642 грн. / 23 642 грн =0,9577*2 422,40 грн=2319,93 грн.)
Щодо витрат на правничу допомогу, то суд враховує, що ч.1 ст.133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. При цьому п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу віднесені саме до витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата ), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом з тим законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат враховується: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом ст. 137, 141 ЦПК України витрати на правничу допомогу мають бути дійсними (реальними), необхідними, а їх розмір розумним з огляду на складність справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини наведеної, зокрема, у пункті 95 рішення від 26.02.2015у справі «Баришевський проти України», пункті 80 рішення від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», пункті 88 рішення від 30.03.2004у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При цьому, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини (рішення від 23.01.2014у справі «East|WestAlianceLimited» проти України», заява № 19336/04), обґрунтованим слід вважати розмір витрат, що є співмірним до складності справи, виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та часом, витраченим на виконання таких робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а також з ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 в справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одним з основних елементів верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість та кількість підготовлених документів, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) зазначено, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Суд повинен оцінити витрати сторони у справі на оплату правничої допомоги у сукупності з критеріями, на які звертає увагу Європейський суд з прав людини, ураховуючи реальні обставини їх понесення та необхідності таких трат. Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137та ч.8 ст.141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 22.01.2021 в справі №925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02.12.2020 в справі № 317/1209/19, від 03.02.2021 у справі № 554/2586/ 16-ц.
Як вбачається з матеріалів справи позивач в підтвердження витрат на правничу допомогу надав договір про надання правової допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025 (а.с.38, 39), додаткову угоду № 28 до договору №07/04/25-02 від 07.04.2025 (а.с.36, 37), акт прийому-передачі наданих послуг від 15.05.2025 року (а.с.35).
За змістом договору (з урахуванням додаткової угоди) Адвокатське бюро «Тараненко та партнери» зобов'язується здійснити представництво та захист інтересів клієнта у справі щодо стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_2 .
Відповідно до акту прийому-передачі наданих послуг від 15.05.2025 року сторони погодили надання наступних правових (юридичних) послуг адвокатським бюро товариству по договору про надання правової допомоги №07/04/25-02 від 07.04.2025, а саме: 1. складання позовної заяви 2 год. - 5000,00 грн; 2. вивчення матеріалів справи про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_2 1 год. - 1000,00 грн; 3. підготовка адвокатського запиту щодо отримання інформації про зарахування коштів за кредитних договором 1 год - 500 грн; підготовка та подача клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів на рахунок боржника 1 год - 500 грн. Загальна сума 7 000,00 грн.
Відповідачем подано заяву про зменшення витрат на правову допомогу, посилаючись на не співмірність, яке суд вважає частково обґрунтованим. Зокрема суд враховує що дана справа не є справою значної складності, ситуаціє є фактично типовою і в ЄДРСР є багато судових рішень по аналогічних справах з подібними позовними заявами де представництво позивача здійснювало саме Адвокатське бюро «Тараненко та партнери», а отже складання позовної заяви та правовий аналіз обставин правовідносин не потребує значних витрат. Адвокатський запит та клопотання про витребування доказів, також є типовими для даної категорії справи.
З огляду на викладене, а також враховуючи, що позов задоволено частково, суд вважає за необхідне стягнути з відповідачки на користь позивача 2500 грн. витрат на правничу допомогу.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 83, 141, 258-259, 264-265 ЦПК України, ст.ст.11, 258, 512, 514, 526, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 3, 12 Закону України "Про електронну комерцію", суд, -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження 02090, м.Київ, Харківське шосе, буд 19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956) заборгованість за кредитним договором у розмірі 22 642 (двадцять дві тисячі шістсот сорок дві) грн., яка складається з 10 000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 12 642 грн. - заборгованість за відсотками.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (місцезнаходження 02090, м.Київ, Харківське шосе, буд 19, офіс 2005, ЄДРПОУ 42986956) судовий збір у розмірі 2319 (дві тисячі триста дев'ятнадцять) гривні 93 коп та 2500 (дві тисячі п'ятсот) гривень витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 14 листопада 2025 року.
Суддя Хустського
районного суду: Піцур Я.Я.