Справа № 307/4363/25
Провадження № 2-о/307/96/25
про відмову у відкритті провадження у справі
13 листопада 2025 року м. Тячів
Суддя Тячівського районного суду Закарпатської області Бряник М.М., ознайомившись із заявою ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , інтереси якого представляє адвокат - Носа Інна Михайлівна, де заінтересована особа, ОСОБА_2 , яка проживає та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , про встановлення факту родинних відносин та факт утримання дітей вітчимом,
ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат - Носа Інна Михайлівна, звернувся в суд із заявою де заінтересована особа, ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та факт утримання дітей вітчимом.
Заява мотивована тим, що заявник ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 , маючи теплі, глибокі та довірливі відносини 08 лютого 2019 року уклали шлюб.
Перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 народила дітей: доньку ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 та сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4 . Від попереднього шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_5 , який розірвано рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 27 вересня 2017 року, ОСОБА_2 народила дітей: сина ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 та дочку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 . Будучи матір'ю у багатодітній сім'ї ОСОБА_2 робила все можливе для того, щоб забезпечити своїх дітей матеріальним достатком.Розуміючи, що для розвитку багатодітної сім'ї потрібні матеріальні ресурси ОСОБА_2 оформила посвідчення багатодітної сім'ї, двічі зверталась до Тячівського районного суду Закарпатської області про стягнення аліментів на користь неповнолітніх дітей народжених у шлюбі з ОСОБА_5 .
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області ухваленим 17 липня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_2 були задоволені проте жодні заходи, котрі були вжиті Тячівським районним відділом державної виконавчої Закарпатської області не дали результату. Станом на 31 жовтня 2025 року сукупний розмір заборгованості ОСОБА_5 зі сплати аліментів складає 64312 грн. Заявник не є зареєстрований але фактично проживає разом із дружиною ОСОБА_2 , пасинком ОСОБА_8 , падчерицею ОСОБА_7 , дочкою ОСОБА_3 та сином ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 . Вказує, що заявник бере активну участь у вихованні усіх дітей є відповідальний, доброзичливим і врівноваженим чоловіком. У ставленні до членів сім'ї проявляє турботу, повагу та терпіння, є одним, хто матеріально забезпечує добробут багатодітної сім'ї. Своїх рідних та нерідних дітей любить однаково та цікавиться їх життям, підтримує їх у всіх починаннях та є для усіх дітей зразковим татом.
На підставі викладеного, просить встановити факт родинних відносин та факт утримання заявником ОСОБА_1 неповнолітніх дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Дослідивши матеріали заяви, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження за заявою з огляду на наступне.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно ч.ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Постановою у справі №201/5972/22 провадження №14-132цс23 від 11.09.2024 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що факт самостійного виховання дитни батьком не може бути встановлений за правилами окремого провадження.
Частинами першою, другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі N 320/948/18 (провадження N 14-567цс18) зроблено висновок, про те що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них має залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі N 320/948/18 (провадження N 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі N 560/17953/21 (провадження N 11-150апп23).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У даній справі, заявник не будучи батьком дітей, просить встановити факт самостійного ї виховання. З цього випливає, що заявлені вимоги, пов'язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу - особи, яка виховує більше трьох дітей.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України. Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини. Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням будь-якого спору про право.
У порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо вони не пов'язані з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У даній справі заявник просить установити факт виховання ним дітей, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батька та дітей.
У статті 165 СК України визначено перелік осіб, які мають право звернутися з позовом до суду про позбавлення батьківських прав. За частиною першою цієї статті право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають не лише один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває, а й орган опіки та піклування або прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
З огляду на зазначене, вбачається, що у поданій заяві про встановлення факту родинних відносин, наявний спір про право - зокрема, спір щодо участі заявника, який перебуває у шлюбі з матірю дитини та який не являється ні батьком, а ні опікуном дітей у вихованні дітей та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов'язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, пята сттатті 19 СК України). Доведення факту виховання дитини особою, яка не являється батьком дитини пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких батько не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт виховання дитини заявником не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з'ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів батька та самої дитини.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між заявником та батьком дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право.
Суд встановив, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні й утриманні дитини. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов'язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов'язків виховання дитини, то питання, заявлене ОСОБА_1 у цій справі, не може з'ясовуватись безвідносно до дій батька та може вирішуватись у межах спору про право між заявником та батьком дитини, за загальним правилом у позовному провадженні.
Частиною шостою статті 294 ЦПК України встановлено, що якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
Враховуючи викладене вище, у відкритті провадження за поданою заявою слід відмовити, оскільки вимоги заяви слід розглядати в межах позовного, а не окремого провадження.
Керуючись ст.ст. 19, 293, 315, 353-354 ЦПК України, суд
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , інтереси якого представляє адвокат - Носа Інна Михайлівна, де заінтересована особа, ОСОБА_2 про встановлення факту родинних відносин та факт утримання дітей вітчимом.
Роз'яснити заявнику право звернення до суду за захистом своїх прав в порядку позовного провадження на загальних підставах.
Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі надіслати заявнику разом із заявою та доданими до неї матеріалами. Копія заяви залишається в суді.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Бряник М.М.