13 листопада 2025 року м. Чернівці
справа № 717/1336/25
провадження №22-ц/822/856/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Перепелюк І. Б.
суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.
секретар Бугай В.М.
розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2025 року в цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту, за участі Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області
встановив:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Заяву обґрунтовано тим, що після закінчення школи він почав проживати зі своїм дядьком - ОСОБА_2 , який через хворобу не міг сам себе обслуговувати. Зазначає, що проживав зі своїм дядьком однією сім'єю з початку 2007 року до дня смерті дядька ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та вів спільне господарство з дядьком після смерті бабусі.
Просив встановити факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 , починаючи із 2007 року до дня смерті останнього, тобто більше п'яти років до часу відкриття спадщини. Встановлення вказаного факту необхідне заявнику для оформлення спадщини.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2025 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення юридичного факту постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 , починаючи із 2007 року до дня смерті останнього, тобто більше п'яти років до часу відкриття спадщини, за участі Кельменецької селищної ради Дністровського району Чернівецької області, відмовлено.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та його заяву про встановлення факту задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що інших спадкоємців, які б претендували на прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_2 , окрім заявника, який спільно проживав із покійним та вів спільне господарство більше п'яти років, немає. При цьому, вирішуючи вимогу про встановлення факту проживання однією сім'єю більше п'яти років, суд має враховувати, що цей юридичний факт може бути встановленим зокрема для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих прав самого заявника. Так, маючи намір прийняти спадщину, ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Дністровського районного нотаріального округу за усною консультацією про порядок оформлення спадщини. При цьому, нотаріус усно повідомив заявника ОСОБА_1 про те, що оскільки він не був зареєстрований із покійним ОСОБА_2 на день його смерті, йому необхідно звернутися до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на день його смерті. Отже, без встановлення вказаного факту постійного проживання заявника з спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, заявник не має змоги успадкувати майно померлого, що йому належить як спадкоємцю. При цьому, встановлення вказаного юридичного факту, не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Більше того, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 , будучи попередженою про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показів, підтвердила в судовому засіданні факт спільного проживання ОСОБА_1 разом із покійним спадкодавцем ОСОБА_2 , починаючи із 2007 року до дня смерті останнього, а саме до вересня 2013 року (тобто більше трьох років). Даний свідок у судовому засіданні зазначила, що дійсно заявник проживав із своїм дядьком однією сім'єю, так як інших родичів у покійного не було, допомагав йому поратися по господарству, фактично вони вести спільне господарство. Даному свідку відомі ці обставини, так як вона проживає зовсім поруч по сусідство, й кожен день бачила як вели спільне господарство заявник і покійний, тобто були такими, що пов'язані спільним побутом, й мали взаємні права та обов'язки. Окрім того, свідок вказала, що покійний за поганого стану здоров'я, так як зламав ногу, не зміг у повному обсязі самостійно себе обслуговувати, й вести господарство, тому як їй відомо, саме за ініціативи покійного заявник проживав тривалий час разом із ним, хоча був зареєстрований на сусідній вулиці.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судом
Встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В довідці Кельменецької селищної ради № 92 зазначено, що заявник ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав разом із покійним починаючи із 2007 року по день його смерті, та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується підписами сусідів.
Відповідно до Акту № 91 про спільне проживання осіб на день смерті за відповідною адресою від 19.05.2025 року, складеного сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у присутності старости ОСОБА_5 , громадянин ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 , на день смерті ОСОБА_2 , 1961 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали разом із покійним та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2007 року по день його смерті.
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представника апелянта, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до наступного висновку.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вимогам, визначеним в ст.263 ЦПК України.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не надано суду належних, достатніх та переконливих доказів факту його постійного проживання однією сім'єю разом із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 , починаючи із 2007 року до дня смерті останнього, тобто більше п'яти років до часу відкриття спадщини.
Апеляційний суд погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.
Відповідно до змісту статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.
Тобто, для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки (частина друга статті 3 СК України).
Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами однієї сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, наявність інших обставин, які підтверджують реальність сімейних відносин (рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99).
Так, згідно з абзацом 5 пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха, опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
У справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вимога про встановлення факту проживання однією сім'єю може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, лише у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (пункти 41-42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року № 523/14489/15-ц).
У цій справі заявник просив суд встановити факт постійного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 , починаючи із 2007 року до дня смерті останнього, тобто більше п'яти років до часу відкриття спадщини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що обов'язковими умовами для визнання особи членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Під спільним проживанням необхідно розуміти постійне фактичне мешкання за однією адресою, збереження у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи).
Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо.
Під правами та обов'язками, притаманним членам сім'ї слід віднести реалізацію особами, які її складають, здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків, що тісно пов'язані з цими особами, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (статті 15, 16 СК України). При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26.09.2018 року у справі №244/4801/13-ц, від 28.11.2018 року у справі №127/11013/17, від 16.01.2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27.02.2019 року у справі №522/25049/16-ц, від 27.03.2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17.04.2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15.08.2019 року у справі №588/350/15, від 23.09.2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10.10.2019 року у справі №748/897/18, від 11.12.2019 року у справі №712/14547/16-ц, від 12.12.2019 року у справі №490/4949/17, від 18.12.2019 року у справі №761/3325/17-ц, від 24.01.2020 року у справі №490/10757/16-ц, від 09.11.2020 року у справі №757/8786/15-ц, від 03.11.2022 року у справі №361/4744/19 та від 17.04.2024 року у справі №755/13926/21.
Обов'язковою умовою для визнання членом сім'ї, крім факту спільного проживання, є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №461/4689/15-ц та від 28.05.2021 у справі №182/653/17.
Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини, і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю.
Предметом доказування під час судового розгляду є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина друга статті 77 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Однак, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
В матеріалах справи міститься довідка Кельменецької селищної ради № 92 в якій зазначено, що заявник ОСОБА_1 на момент смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживав разом із покійним починаючи із 2007 року по день його смерті, та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується підписами сусідів.
Відповідно до Акту № 91 про спільне проживання осіб на день смерті за відповідною адресою від 19.05.2025 року, складеного сусідами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , у присутності старости ОСОБА_5 , громадянин ОСОБА_1 , який зареєстрований в АДРЕСА_2 , на день смерті ОСОБА_2 , 1961 р.н., який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживали разом із покійним та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 2007 року по день його смерті.
Звертаючись до суду з заявою, ОСОБА_1 , як на підставу для її задоволення, посилався на те, що вищенаведені докази в їх сукупності підтверджують факт його проживання з померлим ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в АДРЕСА_1 , починаючи із 2007 року однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Судом першої інстанції було також встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб 08 травня 2013 року в виконкомі Вовчинецької сільської ради Кельменецького району Чернівецької області, про що зроблений актовий запис за № 02. Спільно подружнім життям сторони проживали до весни 2014 року. За адресою місця реєстрації проживання заявника ( АДРЕСА_2 ) проживали також ОСОБА_7 (дочка заявника, яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_8 (дружина заявника, яка проживала за адресою реєстрації місця проживання заявника протягом 2013-2014 років. Шлюб між подружжям припинено рішенням Кельменецького районного суду Чернівецької області від 12 травня 2015 року.
Як правильно встановлено судом, матеріали справи не містять належних доказів, які б давали суду правові підстави для висновку, що між заявником та спадкодавцем протягом останніх п'яти років до часу відкриття спадщини склалися відносини, що притаманні сім'ї, зокрема що ОСОБА_9 та ОСОБА_2 за життя були пов'язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права та обов'язки, тобто проживали однією сім'єю.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі письмові докази наявності спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, зокрема квитанції, договори-замовлення тощо.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги, що факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який підтверджено в суді показами свідка, є підставою для задоволення заяви.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що для задоволення заяви необхідно довести не лише факт спільного проживання, а й факт ведення спільного господарства, а також, що вони були пов'язані спільними правами та обов'язками, притаманними членам сім'ї.
Надаючи оцінку показам свідка у справі, колегія суддів виходить із наступного.
Пояснення свідків є особливим видом доказів, пов'язаних із ризиком суб'єктивного відношення до сторін, і пояснення у цій справі свідків про наявність сімейних відносин між заявником та ОСОБА_2 є їх особистим сприйняттям відносин, які існували між цими особами, проте самі по собі вони не можуть достеменно свідчити про те, що цим відносинам були притаманні ознаки сімейних.
З урахування вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявником не надано суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б з достовірністю підтверджували існування визначених нормами матеріального права умов, які б давали підстави для встановлення факту проживання однією сім'єю, а саме: ведення спільного господарства заявником та ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до його смерті, наявності у них спільного бюджету (спільного придбання нерухомого чи рухомого майна, сплати спільних рахунків, понесення інших витрат в інтересах сім'ї, тощо) та побуту, взаємних прав та обов'язків та інших обставин, що можуть свідчити про реальність сімейних відносин між особами саме у період часу, що передував його смерті.
Доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів у справі.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ст. 375 ЦПК України, є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кельменецького районного суду Чернівецької області від 31 липня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Судді: І.Б. Перепелюк
Н.К. Височанська
І.М. Литвинюк