621/2330/25
2/621/1242/25
іменем України
05 листопада 2025 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області:
головуючий - суддя Овдієнко В. В.
секретар судового засідання - Кришталь А. А.,
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - ОСОБА_2 ,
відповідач - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області,
представник відповідача - Діхтяр Д. М.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
22.07.2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Слобожанської міської ради Чугуївського району Харківської області, у якій просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу домоволодіння входить: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 79,9 кв.м, житловою площею 52,4 кв.м, літня кузня літ. Б, гараж літ. Д, погріб літ. Г, вбиральня літ. Е, огорожа № 1, ворота № 2, свердловина № 4.
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що батьками позивача ОСОБА_1 були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати ОСОБА_1 - ОСОБА_4 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , разом з нею на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 була зареєстрована ОСОБА_1 .
Після смерті ОСОБА_4 - ОСОБА_1 прийняла спадщину у передбаченому законом порядку. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданим 07.08.2024 приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубніковою В. В., на підставі заповіту, посвідченого секретарем Геніївської сільської ради 30.08.2016, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася дочка спадкодавця ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з 3/4 часток у праві власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкове майно належало померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Готвальдівською ДНК 19 лютого 1993 року.
Під час отримання ОСОБА_1 спадщини після смерті матері з'ясувалося, що ОСОБА_4 була власницею лише 3/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Інша 1/4 частина будинку належала на праві власності ОСОБА_6 (рідній тітці ОСОБА_4 по батьківській лінії).
ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 , її батьками були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
20.02.1971 ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб, після реєстрації шлюбу дружині присвоєно прізвище " ОСОБА_10 ".
Батько ОСОБА_11 - ОСОБА_8 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 , його батьками були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 .
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер ОСОБА_8 . ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 .
Згідно погосподарського обліку Геніївського старостинського округу Слобожанської селищної ради, ОСОБА_6 була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою разом з нею на час її смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 була зареєстрована ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 . Житловий будинок по АДРЕСА_1 побудований в 1965 році. З 1965 року по 1976 рік були відкриті особові рахунки в погосподарській книзі Виконкому Геніївської сільської ради народних депутатів: 3/4 частини будинку зареєстровано на ОСОБА_8 та 1/4 частина будинку на ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_8 3/4 частини будинку на підставі права на спадщину за законом зареєстровано за ОСОБА_9 . А 1/4 частина будинку так і залишилася належати ОСОБА_6 .
Відповідно до Свідоцтва про право власності на житловий будинок, яке видане 16.02.1993 Виконкомом Геніївської сільської ради народних депутатів, Виконком засвідчив, що 1/4 частина житлового будинку в АДРЕСА_1 , дійсно належить ОСОБА_6 . Свідоцтво видане на підставі рішення Виконкому № 289 від 21.08.1990 року.
22 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубнікової В. В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку в праві власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , однак нотаріусом було відмовлено останній у видачі свідоцтва у зв'язку з неналежністю майна спадкодавцю.
Відповідно до постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій, 19.03.2024 за заявою ОСОБА_1 нотаріусом було заведено спадкову справу № 22/2024 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . ОСОБА_1 є дочкою померлої. На день смерті матері була зареєстрована та проживала за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкодавець заповіла все своє майно в рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_5 . ОСОБА_5 відмовилась від прийняття спадщини на користь ОСОБА_1 , яка спадщину прийняла.
ОСОБА_1 звернулася до нотаріуса з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку в праві спільної власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про об'єкт нерухомого майна, виданої КП "Зміївське БТІЗМА" 16.05.2024 року за р. № 1305, це майно належить ОСОБА_6 , яка є тіткою ОСОБА_4 .
Також, заявницею були надані довідки про реєстрацію за однією адресою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 на день смерті останньої, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_7 . Спадкова справа до майна ОСОБА_6 не заводилася, заповіти від її імені не посвідчувалися.
У зв'язку з неналежністю майна ОСОБА_4 , видача свідоцтва про право на спадщину неможлива.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 не знала, що житловий будинок в с. Геніївка Чугуївського району Харківської області в цілому не належав її батькам, оскільки все своє життя вона з батьками, сестрою та ОСОБА_6 , проживали в зазначеному будинку. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_8 , на той час ОСОБА_1 було тринадцять років та вона вважала ОСОБА_6 своєю бабусею і навіть не розуміла та не замислювалася над питанням права власності на будинок.
Її сім'я займала весь будинок в цілому, повністю ним володіла та користувалася, несла всі витрати по його утриманню. Жодного разу, після смерті ОСОБА_6 , її часткою у будинку ніхто не цікавився та не заявляв своїх прав на цю частку.
Так, з лютого 1990 року ОСОБА_1 та її родина добросовісно володіли 1/4 часткою будинку, відкрито, безперервно здійснювали його обслуговування, вели необхідні ремонтні роботи. На даний час батьки позивача, які разом зі нею володіли частиною будинку, померли, а сестра припинила своє володіння будинком після того, як одружилася та змінила своє місце проживання.
Таким чином володіння та користування ОСОБА_1 вказаним житловим будинком не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
На підставі викладеного, позивач вважала, що добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном на протязі тридцяти п'яти років, а тому набула права власності на 1/4 частину спірного житлового будинку в порядку набувальної давності, у зв'язку з чим звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 25.07.2025 прийнято позовну заяву, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 25.08.2025.
25.08.2025 за клопотанням представника позивача ОСОБА_2 витребувано від Зміївської державної нотаріальної контори Харківської області наступні відомості: чи звертався будь-хто до нотаріальної контори з заявами про прийняття або відмову від спадщини (в тому числі і з заявами про відкликання заяв про прийняття спадщини), а також за видачею свідоцтва про право на спадщину після після померлої ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_6 , разом з відповідним витягом зі спадкового реєстру; чи залишила заповіт ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , та відкладено підготовче засідання на 01.10.2025.
02.09.2025 надійшла витребувана інформація.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 01.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 05.11.2025.
Під час судового розгляду представник позивача ОСОБА_2 підтримала заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача ОСОБА_16 у заяві від 29.07.2025 просив проводити судовий розгляд за його відсутності.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Вислухавши представника позивача, дослідивши доводи позовної заяви, письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Дослідивши письмові докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного:
Частинами 1, 3 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст. ст. 76-81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
З копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища № 00044042364 від 14.03.2024 вбачається, що батьками позивача ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 19, 22).
З копії паспорта громадянина України НОМЕР_2 вбачається, що позивач ОСОБА_1 зареєстрована з 21.09.2011 за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 12-13).
Відповідно до копій свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 , свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_4 , батьками ОСОБА_18 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , були ОСОБА_8 та ОСОБА_9 (а. с. 20, 24).
З копії свідоцтва про народження Серія НОМЕР_5 , виданого 20.07.1956 Бюро записів громадянського стану Зміївської районної ради народних депутатів Харківської області вбачається, що батьками ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , були ОСОБА_12 та ОСОБА_13 (а. с. 22).
Згідно довідки № 01-44/2921 від 25.09.2024, виданої Державним архівом Харківської області, метричні книги Рождество-Богородицької церкви села Геніївки Зміївського повіту Харківської губернії за 1914 рік на зберігання до архіву не надходили (а. с.27).
Позивачем в позовній заяві зазначено, що ОСОБА_6 є рідною сестрою ОСОБА_8 та, відповідно, рідною тіткою матері позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , вказаний факт стороною відповідача не спростовувався.
З копії свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_6 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_5 у віці ІНФОРМАЦІЯ_12 в с. Геніївка Зміївського району Харківської області помер ОСОБА_8 (а. с.25).
ІНФОРМАЦІЯ_6 в с Геніївка Готвальдівського району Харківської області у віці 75 років померла ОСОБА_6 (а. с. 26).
За інформацією з погосподарського обліку Геніївського старостинського округу Слобожанської селищної ради, наданої Виконкомом Слобожанської селищної ради Чугуївського району Харківської області за № 87/05/3-14 від 21.08.2024, вбачається, що ОСОБА_6 , була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , за вказаною адресою разом з нею на час її смерті 07.02.1990 були зареєстровані також: ОСОБА_9 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 (а. с. 29).
З копії свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого 16.02.1993 Виконкомом Геніївської сільської ради народних депутатів на підставі рішення Виконкому № 289 від 21.08.1990, вбачається, що 1/4 частка житлового будинку в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_6 . Право власності на 1/4 частку зазначеного житлового будинку зареєстровано в Зміївському МДПБТІ та записане в реєстрову книгу № 3 під реєстровим № 319 24.01.1993 (а. с. 30, 42).
Згідно довідки № 115 від 12.09.1993 року, виданої Виконавчим комітетом Геніївської сільської ради народних депутатів Зміївського району Харківської області, житловий будинок по АДРЕСА_2 , побудований в 1965 році. З 1965 року по 1976 рік були відкриті особові рахунки в погосподарській книзі Виконкому Геніївської сільської ради народних депутатів: 3/4 частини будинку зареєстровано на ОСОБА_8 та 1/4 частина будинку на ОСОБА_6 . Після смерті ОСОБА_8 3/4 частини будинку на підставі права на спадщину за законом зареєстроване за ОСОБА_9 . А 1/4 частина будинку так і залишилася належати ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 (а. с. 31).
З копії свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_7 вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_13 померла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 18).
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилася спадщина, яку у встановленому законом порядку прийняла її дочка ОСОБА_1
07.08.2024 приватним нотаріусом Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубніковою В. В. ОСОБА_1 видане свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Свідоцтво видане на підставі заповіту, посвідченого секретарем Геніївської сільської ради 30.08.2016, спадкоємцем зазначеного в заповіті майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є її дочка ОСОБА_1 , у тому числі з урахуванням 1/2 частки, від якої відмовилася дочка спадкодавця ОСОБА_5 . Спадщина, на яку видане свідоцтво, складається з 3/4 часток у праві власності на житловий будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Спадкове майно належить померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Готвальдівською ДНК 19 лютого 1993 року (а. с. 15, 16, 44, 45).
22 серпня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубнікової В. В. з заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/4 частку житлового будинку садибного типу з господарськими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою приватного нотаріуса Чугуївського районного нотаріального округу Харківської області Трубнікової В. В. про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.08.2024 № 363/02-31, ОСОБА_1 на підставі статті 49 Закону України "Про нотаріат" було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з неналежністю зазначеного майна спадкодавиці ОСОБА_4 (а. с. 53).
Позивачем надано копію технічного паспорта на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 виготовленим КП "Зміївським БТІЗМА" Зміївської міської ради Чугуївського району 19.04.2024 на замовлення ОСОБА_1 (а. с. 32-37, 46-51).
Згідно звіту про незалежну оцінку ринкової (оціночної) вартості житлового будинку садибного типу загальною площею 79,9 кв.м. розташованого за адресою: АДРЕСА_1 складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "ІНФО-ЦЕНТР КОНСАЛТ", вартість зазначеного об'єкту складає 24 000 грн 00 коп. (а. с. 38-52).
Відповідно до інформації, наданої завідувачем Зміївської державної нотаріальної контори Харківської області ОСОБА_19 на виконання ухвали суду від 25.08.2025 про витребування доказів, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 , з заявами про прийняття або відмову від спадщини, у встановлений законом шестимісячний термін до нотаріальної контори ніхто зі спадкоємців не звертався. Заповіти в конторі не складалися. Свідоцтво про право на спадщину не видавалося. Також надано відповідні витяги зі спадкового реєстру (а. с. 96-71).
Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Статтею 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно з п. 13 Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав", можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК України, а також частини четвертої статті 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі, якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом.
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Особа, яка заявляє про давність володіння, може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є.
Якщо особа заволоділа майном на підставі договору з його власником, який після закінчення строку договору не пред'явив вимоги про його повернення, вона набуває право власності за набувальною давністю на нерухоме майно через п'ятнадцять, а на рухоме майно - через п'ять років з часу спливу позовної давності.
Втрата не з своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності у разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування.
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Згідно п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, правила ст. 344 ЦК України, про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом.
У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2019 року у справі № 755/16913/16-ц та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2020 року у справі № 552/1354/18.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 зазначила, що правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Проте не будь-який об'єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об'єкт володіння має бути законним.
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Звідки, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Позивачем у позовній заяві, та її представником під час судового розгляду доведено наявність сукупності обставин необхідних для набуття права власності ОСОБА_1 за набувальною давністю.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 постійно з 1990 року проживає в спірному житловому будинку, і за увесь минулий час користується ним в цілому, доглядає за ним, та вважає його родинним будинком. Тобто позивач відкрито, безперервно володіє нерухомим майном.
Враховуючи, що позивач добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном більше десяти років, а саме: 1/4 частиною житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , на вказане майно не претендують інші особи, відповідачем спростувань вказаних обставин та вимог про повернення зазначеного нерухомого майна не заявлено, відсутні норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню.
Оскільки позивач не вимагала відшкодування судових витрат, з урахуванням характеру спірних правовідносин та дотримуючись принципу диспозитивності цивільного судочинства, суд дійшов висновку про відсутність підстав для вирішення питання щодо розподілу судових витрат між сторонами відповідно до ст. 141, 142 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 76-82, 89, 211, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
Позовну заяву задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 1/4 частину житлового будинку АДРЕСА_1 , до складу домоволодіння входить: житловий будинок літ. А-1, загальною площею 79,9 кв.м, житловою площею 52,4 кв.м, літня кухня літ. Б, гараж літ. Д, погріб літ. Г, вбиральня літ. Е, огорожа № 1, ворота № 2, свердловина № 4.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Учасники справи, а також особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_8 .
Відповідач - Слобожанська міська рада Чугуївського району Харківської області, місцезнаходження: вул. Миру, 7, м. Слобожанське, Чугуївський район, Харківська область, 63460, код ЄДРПОУ: 04397508.
Повне рішення складене 14.11.2025.
Головуючий: В. В. Овдієнко