Справа № 404/10310/25
Номер провадження 1-кп/404/328/25
10 жовтня 2025 року Фортечний районний суд м.Кропивницького в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому в залі суду кримінальне провадження №12025121010002239 про обвинувачення
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Краматорськ Донецької області, громадянина України, з середньою спеціальною освіту, не одруженого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 у військовому званні «солдат», раніше не судимого.
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України,
за участю учасників судового провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 ,
Солдата ОСОБА_3 відповідно до наказу №16 від 15.01.2025, з 18.07.2024 призначено на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 військовому званні «солдат», який прийняв та приступив до виконання службових обов'язків.
Таким чином, з моменту зарахування ОСОБА_3 , тобто з 15.01.2025 року до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , останній набув статусу військовослужбовця - особи, яка проходить військову службу, та з того ж дня, 15.01.2025 року, приступив до виконання військового обов'язку - проходження військової служби.
Так, відповідно до п. п. 1-3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Проходячи військову службу на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно- штурмових військ Збройних Сил України військовому званні «солдат», ОСОБА_3 , як військовослужбовець відповідно до ст. ст. 11, 16-17 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України був зобов'язаний, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; беззастережно виконувати накази командирів (начальників); постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку та майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою, а також спеціальні обов'язки; бездоганно і неухильно додержуватися порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України; усвідомлювати та свідомо ставитися до виконання свого військового обов'язку; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Згідно зі ст.ст. 2, 127-128, 130 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України солдат ОСОБА_3 , також був зобов'язаний, зокрема, захищати Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України; точно та вчасно виконувати покладені на нього обов'язки і поставлені йому завдання; зразково виконувати свої службові обов'язки; додержуватися військової дисципліни; своєчасно доповідати командирові відділення про захворювання, надзвичайні події та факти порушення військової дисципліни; неухильно виконувати розпорядок дня військової частини; точно, вчасно та сумлінно виконувати накази командирів (начальників); у разі потреби відлучитися питати дозволу в командира відділення, а після повернення доповідати йому про прибуття.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Водночас, ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем ЗСУ, курсант навчального взводу навчальної роти навчального батальйону, військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних сил України, у військовому званні «солдат», 01.09.2025 близько 16:00 годин, знаходячись біля спортивно-оздоровчого комплексу «FanClub» по вул. Короленко, 69А м. Кропивницький, побачив на землі банківську картку АТ «ПриватБанк» НОМЕР_2 , яка належить ОСОБА_6 та в силу вимог ст. 1 Закону України «Про інформацію» № 2657-ХІІ від 2 жовтня 1992 року, п. 1.27, 1.31 ст. 1, п. 15.2 ст. 15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» № 2346-III від 05 квітня 2001 року, ч. 4 ст. 51 Закону України «Про банки та банківську діяльність» № 2121-ІІІ від 7 грудня 2000 року та примітки до ст. 358 Кримінального кодексу України, є офіційним документом, оскільки містить зафіксовану на матеріальному носієві інформацію, яка підтверджує та посвідчує певні факти, які здатні спричинити наслідки правового характеру та видана повноваженою особою юридичної особи з дотриманням визначеної законом форми та містить передбачені законом реквізити, позбавивши таким чином ОСОБА_6 можливості використовувати зазначену картку за призначенням, тобто умисно викрав вказаний офіційний документ.
Вказаними діями ОСОБА_3 викрав офіційний документ, з корисливих мотивів, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 357 КК України.
Крім того, відповідно ст. 1 Закону України «Про оборону України» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Згідно з указом Президента України ОСОБА_7 № 64/2022 від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», введено воєнний стан на всій території України, який в подальшому неодноразово продовжено по теперішній час.
Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем ЗСУ, курсант навчального взводу навчальної роти навчального батальйону, військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних сил України, у військовому званні «солдат» в порушення вимог ст. 41 Конституції України, ст.ст. 11, 13 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 08 червня 2025 о 13:25 год., тобто в період дії воєнного стану в Україні, введеного указом Президента України ОСОБА_7 № 64/2022 від 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжено, 01.09.2025 близько 16:00 годин, знаходячись біля спортивно-оздоровчого комплексу «FanClub» по вул. Короленко, 69А м. Кропивницький, побачив на землі банківську картку АТ «ПриватБанк» НОМЕР_2 , яка обладнана вбудованим чипом-NFC для безконтактної оплати за товар, належна ОСОБА_6 . В цей момент у ОСОБА_3 виник умисел на таємне викрадення чужого майна.
Реалізовуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, таємно, та цілеспрямовано, з корисливих мотивів та спонукань, ОСОБА_3 , розуміючи те, що на рахунку вказаної вище банківської картки можуть бути грошові кошти, а безконтактна технологія проведення платежів дасть можливість здійснювати розрахунок вказаною банківською карткою без введення PIN-коду, та достовірно не знаючи, який баланс коштів на картковому рахунку НОМЕР_2 ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що за допомогою вказаної картки можливе здійснення торгівельних операцій без підтвердження PIN-коду, таємно викрав з карткового рахунку потерпілої ОСОБА_6 , грошові кошти в загальній сумі 3329 гривень 30 копійок, шляхом розрахування банківською карткою за придбаний ним товар в період часу з 06:03 год. по 06:49 год. 01.09.2025, тим самим спричинивши потерпілій ОСОБА_6 матеріальних збитків на загальну суму 3329 гривень 60 копійок.
Вказаними діями ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану, тобто кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.185 КК України.
Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненні кримінальних правопорушень визнав повністю, показав про обставини вчинення кримінальних правопорушень, згідно з якими він 01.09.2025 року близько 16:00 годин, знаходячись біля спортивно-оздоровчого комплексу «FanClub» по вул. Короленко, 69А у м. Кропивницькому, побачив на землі банківську картку АТ «ПриватБанк», яку в подальшому викрав та карткою розраховувався в магазинах. Повністю визнає вину, погоджується з кваліфікацією його дій, зазначає, що розкаюється у вчиненому.
Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_3 у повному обсязі визнає свою вину у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень при обставинах, викладених у обвинувальному акті та вироку суду, та приймаючи до уваги, що інші учасники, також не оспорюють фактичні обставини провадження, і судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачені та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності їх позиції, роз'яснивши положення ч.3 ст.349 КПК України, вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження, в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин провадження, які ніким не оспорюються.
Таким чином, проводячи судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення відповідного до вимог ст.337 КПК України, обвинувачення, висунуте ОСОБА_3 відповідно до обвинувального акта, визнається судом доведеним, воно ніким не оспорюється, а тому суд кваліфікує дії ОСОБА_3 за ч.4 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинена в умовах воєнного стану; за ч.1 ст. 357 КК України як викрадення офіційного документу вчинене з корисливих мотивів.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_3 покарання, суд відповідно до ст.ст.50, 65 КК України враховує ступень тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які відповідно до ст.12 КК України є закінченим умисним тяжким злочином та кримінальним проступком, особу винного, який не працює, осудний, не одружений, не перебуває на обліках в лікарнях, раніше не судимий.
До визначених ч.1 ст.66 КК України обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченому, суд відносить щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Визначених ч.1 ст.67 КК України обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому, судом не встановлено.
Із врахуванням всіх обставин кримінального провадження та особи обвинуваченого ОСОБА_3 , який вчинив умисний закінчений тяжкий злочин та кримінальний проступок, повністю визнав вину у вчинених правопорушеннях, не працює, раніше не судимий, не одружений, суд вважає за можливе попередження вчинення нових кримінальних правопорушень та виправлення ОСОБА_3 у разі призначення йому за ч.4 ст.185 КК України покарання у виді позбавлення волі, за ч.1 ст.357 КК України у виді штрафу, остаточний розмір якого визначає відповідно до ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим. Однак, оскільки обвинувачений повністю визнав вину та розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину, суд приходить до висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 і попередження нових кримінальних правопорушень без відбування покарання і вважає за можливе, застосувавши ст.75 КК України, звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із покладенням на нього обов'язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України. Підстави до застосування положень ст.69 КК України при призначенні покарання не встановлені.
Крім того, при призначенні покарання суд враховую практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд). Так, у справі «Ізмайлов проти Росії» Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий, надмірний тягар для особи» (п.38 рішення від 16.10.2008).
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу.
Суд вважає, що вищезазначені обставини дійсно можуть бути підставою для застосування інституту звільнення від покарання з випробуванням, оскільки ще не втрачена можливість соціальної реабілітації та виправлення обвинувачених без ізоляції від суспільства, що також підтверджується їх поведінкою після вчинення злочину та критичним ставленням до вчиненого, усвідомлення своєї провини і засудженням своєї протиправної поведінки, яка свідчить про дійсне прагнення стати на шлях виправлення і перевиховання. Таку міру покарання суд вважає необхідною не тільки для покарання обвинувачених за вчинене кримінальне правопорушення, а й для його виправлення.
Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.
Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 371, 373, 374, 376 КПК України, суд,
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.185, ч.1 ст.357 КК України та призначити йому покарання:
- за ч.1 ст.357 КК України - у виді штрафу в розмірі 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 510 грн.
- за ч.4 ст.185 КК України - у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_3 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п'ять) років.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.
Згідно зі ст.76 КК України протягом іспитового строку покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Речові докази: диски, банківська картка - зберігати в матеріалах кримінального провадження.
Відповідно до ст.532 КПК України вирок суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду згідно зі ст.ст. 395, 396 КПК України, з особливостями визначеними ч.2 ст.394 КПК України може бути оскаржений до Кропивницького апеляційного суду через Фортечний районний суд м.Кропивницького протягом 30 діб з моменту його проголошення.
Згідно зі ст.376 КПК України копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченим та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в Фортечному районному суді м.Кропивницького копію цього вироку, подавши відповідну заяву.
Суддя ОСОБА_1