Справа № 216/4820/25
провадження 2/216/2357/25
іменем України
29 жовтня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, у складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.
за участю секретаря судового засідання Шакули Є.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до укладеного кредитного договору №8911 від 10.04.2024 між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та ОСОБА_1 (далі - Відповідач/Позичальник), Відповідач отримав кредит у розмірі 7000 гривень, строком на 365 днів (до 10.04.2025), шляхом переказу на його платіжну картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації Відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://kltcredit.com.ua/ та підписання Кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». За умовами кредитного договору Позичальник зобов'язується вчасно повернути грошові кошти та сплатити відсотки за користування кредитом в порядку, визначеному договором. Всупереч умовам договору відповідач не виконав свого обов'язку та не повернув грошові кошти. Згідно з розрахунком заборгованість відповідача за кредитним договором становить 70875,00 грн, яка складається з: 7000,00 грн - заборгованість за кредитом; 63875,00 грн - заборгованість за нарахованими процентами за період з 10.04.2024 по 10.04.2025, що нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та Графіку платежів. Вказану суму заборгованості та судові витрати позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Зважаючи на предмет та ціну позову, а також інші обставини, які підлягають врахуванню у відповідності до положень пунктів 1 - 8 частини 3 статті 274 Цивільного процесуального кодексу України, дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, у зв'язку з чим, на підставі ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідач, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, судом повідомлявся належним чином, але відповідно до ч. 4 ст. 277 ЦПК України, в установлений судом строк не подав до суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, також не подав до суду відзив на позовну заяву.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному дослідженні обставин справи, визнавши їх достатніми для ухвалення рішення у справі, дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
При цьому відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Цивільного кодексу України, в частині, що стосуються питання виконання зобов'язань за кредитним договором, а також положеннями Закону України «Про електронну комерцію».
Матеріалами справи підтверджено, що 10.04.2024 між ТОВ «КЛТ КРЕДИТ» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі, шляхом підписання електронним підписом (одноразовим ідентифікатором, надісланим на номер телефону) було укладено кредитний договір №8911, згідно з умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 7000,00 гривень, строком на 365 днів, шляхом переказу на його платіжну картку емітовану АТ «КБ «ПРИВАТБАНК» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Відповідач належним чином не виконує умови укладеного кредитного договору, суму кредиту та нараховані відсотки не повертає, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно з розрахунком становить 70875,00 грн, з яких:
- 7000,00 грн - заборгованість за кредитом;
- 63875,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками за період з 10.04.2024 по 10.04.2025, які нараховані відповідно до п. 1.2. Кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) та Графіку платежів.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
При цьому, припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.
Такий правовий висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12.
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно- телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа (стаття 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис»).
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного суду від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20.
Зважаючи на викладене, позивачем надано належні та допустимі докази укладення між позикодавцем та відповідачем договору позики та отриманням останньою грошових коштів.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
Відповідно до ст.ст. 76, 78, 80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи факт неповернення суми кредиту відповідачем, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 7000,00 грн.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідача заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами суд приходить до такого висновку.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 суд, формуючи практику, дійшов такого висновку: «проценти за користування кредитом проценти, які нараховуються в межах строку кредиту (позики), визначені у договорі. Такі проценти розуміються як проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором або законом, які сплачує позичальник. Порядок їх виплати врегульований ч. 1 ст. 1048 ЦК України.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Позивач вказує, що станом на 26.05.2025 загальний розмір заборгованості по відсоткам становить 63875,00 грн.
Зважаючи на умови укладеного між сторонами кредитного договору в частині порядку нарахування та сплати відсотків суд вважає такий розмір заборгованості цілком обґрунтованим.
Разом з тим, згідно зі ст.ст. 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов'язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором. При цьому, для кваліфікації умов договору як несправедливих необхідна наявність таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві. Відповідні правові висновки щодо застосування зазначених норм ЦК України та Закону України «Про захист прав споживачів» у спірних правовідносинах викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2019 у справі №664/1261/16-ц (провадження №61-25248св18), від 27.01.2020 у справі №754/6091/18 (провадження №61-11473св19), від 07.10.2020 у справі №132/1006/19 (провадження №61-1602св20), від 07.04.2021 у справі №623/2936/19 (провадження №61-1416св20).
Згідно з умовами кредитного договору, процентна ставка за користування кредитом становить 2,5% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних).
Відповідно до Додаток №1 до кредитного договору загальні витрати за споживчим кредитом складають 63875,00 грн; реальна річна процентна ставка складе 163466,77% річних. Загальна вартість кредиту складе 70875,00 грн.
Наведені умови кредитного договору в цілому на переконання суду є непомірним тягарем для споживача фінансових послуг. Позивач просить суд стягнути відсотки у розмірі, що значно (в дев'ять разів) перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту, а отже змістовне навантаження встановлення таких відсотків полягає не в компенсаційний, а в каральній, штрафній функції, при цьому, сума нарахованих в такому порядку відсотків є очевидно непропорційною до суми зобов'язання, та не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права і принципам, встановленим у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України.
Конституційний Суд України зазначив, що з огляду на ч. 4 ст. 42 Конституції участь у договорі споживача як слабшої сторони, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту (рішення КСУ від 11.07.2013 №7-рп/2013).
З огляду на наведене, суд, при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов'язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності і розумності, вважає за необхідне зменшити розмір відсотків до розміру 50% від суми заборгованості за тілом кредиту, а саме: до 3500,00 грн.
Отже, зважаючи на об'єктивні обставини, що склалися в межах цієї справи, які підтверджуються належними та допустимими письмовими доказами, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме: з відповідача належить стягнути заборгованість за тілом кредиту у розмірі 7000,00 грн та заборгованість за відсотками 3500,00 грн, а всього 10500,00 грн.
Розподіляючи судові витрати у справі суд приходить до такого висновку.
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
На підтвердження складу та розміру витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги представником позивача було надано: копію договору про надання правової допомоги; акт приймання-передачі наданих послуг; витяг з реєстру до акту приймання-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію на оплату за надання правничої допомоги згідно з договором.
З витягу з реєстру до акту приймання-передачі наданих послуг слідує, що послуги, які надавалися позивачу адвокатом полягають у тому, що адвокат здійснив: підготовку та складання позовної заяви про стягнення заборгованості та клопотання про витребування доказів, складання адвокатського запиту, загальна вартість послуг складає - 10000,00 грн.
Враховуючи вищевикладене та складність справи, з урахуванням виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 1481,81 грн витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Крім цього, сплачена сума судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 358,87 грн також підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 526, 527, 530, 610, 1046, 1048, 1054 ЦК України, ст.ст. 5-8, 12-19, 23, 89, 128, 131, 136, 141, 258-259, 263, 265, 268, 279, 354-355 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» заборгованість за кредитним договором №8911 від 10.04.2024 у розмірі 10500,00 грн (десять тисяч п'ятсот гривень), з яких: 7000,00 грн (сім тисяч гривень) - сума заборгованості за основною сумою боргу; 3500,00 грн (три тисячі п'ятсот гривень) - сума заборгованості за відсотками.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «КЛТ КРЕДИТ» судові витрати по справі, у вигляді судового збору в розмірі 358,87 грн (триста п'ятдесят вісім гривень, 87 копійок) та 1481,81 грн (одна тисяча чотириста вісімдесят одну гривню, 81 копійку) витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «КЛТ КРЕДИТ», код ЄДРПОУ: 40076206, місцезнаходження: м. Київ, площа Солом'янська, буд. 2, прим. 04;
- відповідач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ