справа № 208/12535/25
провадження № 4-с/208/46/25
12 листопада 2025 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд міста Кам'янського у складі судді Подкопаєвої І.А., за участю: секретаря судового засідання - Грищенко О.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Заводського районного суду міста Кам'янського скаргу ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Колотуху Катерину Анатоліївну, заінтересовані особи: начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Біляєв Борис Євгенович, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -
До Заводського районного суду міста Кам'янського звернулась ОСОБА_1 зі скаргою на дії начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Біляєва Бориса Євгеновича, заінтересовані особи: Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк».
В обґрунтування скарги зазначає, що вона є власником земельної ділянки кадастровий номер 0520655300:02:00760545 та житлового будинку, загальною площею 51,4 кв м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Намагаючись відчужити належне їй майно, вона дізналась, що постановою державного виконавця державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Телявського А.М. при примусовому виконанні виконавчого листа № 208/5528/14-ц, виданого 28.07.2014 р. Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ "КБ "ПриватБанк" заборгованості в сумі 23 270,64 грн в рамках виконавчого провадження № 44822375 було накладено арешт на все належне їй майно.
Відповідно до довідки АТ КБ "ПриватБанк" вона не має жодної заборгованості перед АТ КБ "ПриватБанк, не перебуває в Єдиному реєстрі боржників, при перевірці Автоматизованої системи виконавчих проваджень стосовно боржника ОСОБА_1 не знайдено жодного відкритого виконавчого провадження. Матеріали виконавчого провадження, в межах якого накладено арешт на нерухоме майно, відсутні, оскільки строк їх зберігання становить 3 роки.
У зв?язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 звернулась із заявою до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Відділ) про зняття арешту з її майна у зв?язку з добровільним виконанням нею рішення суду і сплатою боргу АТ КБ "ПриватБанк".
Проте листом за вих. № 103852 від 26.08.2025 року начальник Відділу Біляєв Б.Є. відмовив у знятті арешту, оскільки виконавче провадження, в межах якого накладено арешт знищено за закінченням строку зберігання, виконавчі дії державним виконавцем здійснюються виключно за наявності виконавчого документа на примусовому виконанні у Відділі.
Вважає вищевказані дії начальника Відділу неправомірними, так як відмова у знятті арешту з майна призвела до порушення її права власності на майно і неможливості вільно розпоряджатись належним їй майном.
З огляду на вищевикладене, просить:
-визнати неправомірними дії начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Біляєва Бориса Євгеновича щодо відмови у знятті арешту з усього майна належного ОСОБА_1 у зв'язку з закінченням виконавчого провадження та сплатою нею заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі;
-зобов'язати начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Біляєва Б.Є. зняти арешт з усього майна у зв'язку із закінченням виконавчого провадження та сплатою нею заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» в повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2025 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..
Ухвалою від 25.09.2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, призначено судове засідання, задоволено заяву представника скаржниці - адвоката Колотухи К.А. про участь в судовому засіданні, призначеному на 13.10.2025 року та наступні судові засідання, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою власних технічних засобів.
В судове засідання, призначене на 13.10.2025 року скаржник не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, представник скаржника в зв'язку із неявкою заінтересованих осіб заявила клопотання про відкладення розгляду справи та повторний виклик учасників справи.
Представники заінтересованих осіб в судове засідання, призначене на 13.10.2025 року, не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або оголошення перерви на адресу суду не надходило, заяв про розгляд справи за їх відсутності не надходило.
В судовому засіданні розгляд справи відкладено на 31.10.2025 року.
31.10.2025 року від представника скаржника надійшла заява про розгляд справ за відсутності скаржника та його представника, скаргу підтримали в повному обсязі.
Представники заінтересованих осіб в судове засідання, призначене на 31.10.2025 року, не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або оголошення перерви на адресу суду не надходило, представник Відділу подав заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до частини другої статті 450 Цивільного процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Ухвалою від 30.10.2025, внесеною до протоколу судового засідання, суд перейшов до ухвалення судового рішення у справі та призначив проголошення на 07.11.2025 року.
31.10.2025 на адресу суду через підсистему «Електронний суд» від представника заінтересованої особи ПАТ КБ «ПриватБанк» надішла заява про доручення доказів, зареєстрована канцелярією суду 03.11.2025 року та передана судді 04.11.2025 року.
Ухвалою від 05.11.2025 року суд поновив судовий розгляд у справі.
В судове засідання, призначене на 07.11.2025 року скаржник не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, від представника скаржника надійшла заява про розгляд справи за відсутності скаржника та його представника, скаргу підтримали в повному обсязі.
Представники заінтересованих осіб в судове засідання, призначене на 07.11.2025 року, не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи та/або оголошення перерви на адресу суду не надходило, подали заяви про розгляд справи за їх відсутності.
Ухвалою від 07.11.2025 року, внесеною до протоколу судового засідання, у задоволенні клопотання про долучення доказів відмовлено, оскільки надані докази не стосуються предмету доказування та подані поза межами встановленого процесуальним законодавством строку без зазначення причин порушення строків подання. Суд перейшов до ухвалення рішення у справі та призначив проголошення на 12.11.2025 року
Беручи до уваги, що справа розглядається за відсутності учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 ЦПКУкраїнифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши матеріали скарги, долучені докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини, які склалися між сторонами.
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки кадастровий номер 0520655300:02:00760545 та житлового будинку, загальною площею 51,4 кв м, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 375935149 від 25.04.2024 року.
Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» видав виконавчий лист № 208/5528/14-ц на виконання рішення Третейського суду при Асоціації «Дніпровський Банківський Союз» у справі № 41/2013 за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Державним виконавцем державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Теляковським А.М. постановою від 01.12.2014 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження накладено арешт на все майно, що належить боржнику.
Арешт нерухомого майна зареєстрований в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 8045487 від 12.12.2014, що підтверджується інформацією № 375935149 від 25.04.2024 року.
ОСОБА_1 не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», що підтверджується Довідкою № CFLSMQ62LST26CU1, виданою 27.12.2023 року Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк».
Відповідно до Інформації з Єдиного реєстру боржників від 01.08.2025 року відносно ОСОБА_1 та за вказаними параметрами запиту в Єдиному реєстрі боржників інформація відсутня.
Згідно з відповіддю Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 26.08.2025 року за вих. № 103852 в межах виконавчого провадження було накладено арешт на все майно боржника, постановою державного виконавця виконавчий документ повернуто стягувачу, матеріали виконавчого провадження знищено за закінченням строків зберігання. У зв'язку з тим, що виконавчі дії державним виконавцем здійснюються виключного за наявності виконавчого документу, задовольнити прохання ОСОБА_1 про зняття арешту не виявляється можливим.
Встановивши фактичні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Аналогічне положення міститься і в статті 447-1, 448 ЦПК України.
Для вирішення питання щодо звільнення майна з під - арешту, накладеного державним виконавцем в межах виконавчого провадження, існує два способи здійснення такого права:
- на рішення та дії державного виконавця стороною виконавчого провадження може бути подана скарга, яка підлягає розгляду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК, крім випадків, коли розгляд таких скарг відбувається за правилами іншого судочинства (наприклад адміністративного);
- особою, яка володіє на підставі закону чи договору майном чи речовим правом на майно, і яка не є стороною виконавчого провадження, подається позов про зняття арешту з майна (постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» № 5 від 03 червня 2016 року).
Щодо заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог закону в межах виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами розділу VІІ ЦПК України.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року в справі № 905/386/18 зроблено висновок, що «при розгляді скарг стягувача чи боржника на дії органу державної виконавчої служби, пов'язані з арештом і вилученням майна та його оцінкою, суд перевіряє відповідність цих дій приписам статтей 57, 58 Закону України «Про виконавче провадження».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28.04.2021 року у справі № 235/2617/19.
Відповідно до статті 129 - 1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.
Частиною 2 статті 56 цього Закону передбачено, що арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Згідно з частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову.
У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду (частина п'ята статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Як випливає із наданої відповіді Відділу виконавче провадження щодо ОСОБА_1 не було закінчене, а виконавчий документ був повернутий стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» в зв'язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
У частині третій статті 37 вказаного Закону зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті арешт з майна знімається. На повернення виконавчого документа з інших підстав ця вимога не поширюється.
Відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Таким чином, з наведеної норми вбачається, що державний виконавець зобов'язаний зняти арешт шляхом винесення відповідної постанови лише у випадку закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав.
Суд враховує, що державним виконавцем 28.04.2015 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Відповідно ж до приписів ст. 39 зазначеного Закону, виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених частиною першою цієї статті випадках. Водночас, повернення виконавчого документа стягувачеві, у зв'язку відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернуто стягнення, не є підставою для закінчення виконавчого провадження, згідно з приписами ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».
Суд зауважує, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим. Зняття арешту з майна боржника пов'язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу, що не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання.
Наведене узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 04 листопада 2022 у справі № 686/6010/14-ц, , від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20.
Отже, державний виконавець діяв правомірно, відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», не вирішуючи питання щодо скасування арешту, накладеного на майно боржника, при поверненні виконавчого документа стягувачу.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Одночасно з тим, суд виходить з того, що відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до частин першої - другої статті 8 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Суд встановив, що виконавче провадження, в межах якого накладено арешт на майно скаржниці, у відділі державної виконавчої служби відсутнє через закінчення строків його зберігання, також перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що у Відділі відсутні виконавчі провадження щодо скаржника, рішення за якими не виконано. Відповідно до довідки, виданої стягувачем ОСОБА_1 не має заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк» за вказаним виконавчим листом. Стягувач АТ КБ «ПриватБанк» про розгляд справи був повідомлений належним чином, своїх заперечень щодо зняття арешту з майна та/або наявності заборгованості боржника за виконавчим листом на адресу суду не надав.
Відтак, суд дійшов до висновку, що безпідставна наявність арешту на майно позивача порушує права останньої на вільне володіння та розпорядження майном на власний розсуд, порушує її право власності та є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном та не відповідає загальним засадам цивільного судочинства.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 березня 2020 року у справі № 817/928/17.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Відповідно до частин першої - шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправне позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
За приписами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час проведення окремих процесуальних дій, розгляду та вирішення справи.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
За приписами частиною першою статті81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Виходячи з викладеного вище, за наявності арешту (обтяження) накладених на майно, порушується право заявника на мирне володіння та розпорядження майном, підстав для продовження обтяження на майно суд не вбачає, а тому право заявника підлягає судовому захисту.
Звертаючись до суду зі скаргою, заявник просила визнати неправомірними дії начальника Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Біляєва Бориса Євгеновича щодо відмови у знятті арешту з усього майна та зобов'язати його зняти арешт з усього майна у зв'язку із закінченням виконавчого провадження та сплатою нею заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Разом з тим, при розгляді скарги судом встановлено, що в даному випадку начальник Відділу не мав повноважень щодо зняття арешту з майна боржника, а відтак відсутні підстави для визнання протиправними його дій.
Як роз'яснено у п. 18 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 травня 2012 року № 5 «Про внесення змін до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 13 грудня 2010 року №3 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби», виходячи зі змісту статті 387 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип «належного урядування». Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskalv. Poland), п. 73).
Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції «майном» визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання» на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі «Стретч проти Сполученого Королівства» (пункт 32). «Законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі «Копецький проти Словаччини» (Kopecky v. Slovakia).
З огляду на вищевикладене скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 39, 74 Законом України «Про виконавче провадження», ст.ст. 5, 8, 12, 13, 18, 447, 450, 451 Цивільного процесуального кодексу України, -
Скаргу ОСОБА_1 , подану через представника - адвоката Колотуху Катерину Анатоліївну, заінтересовані особи: начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Біляєв Борис Євгенович, Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», на дії/бездіяльність органу примусового виконання - задовольнити частково.
Арешт, накладений на все майно ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 01.12.2014 року, винесеної державним виконавцем державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції Терлявським А.М. в межах здійснення виконавчого провадження № 44822375, - скасувати.
У задоволенні інших вимог скарги - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/
Ухвала суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І. А. Подкопаєва