Справа № 201/14276/25
Провадження № 1-кс/201/4794/2025
13 листопада 2025 року м. Дніпро
Слідчий суддя Соборного районного суду міста Дніпра ОСОБА_1 за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , розглянувши в залі Соборного районного суду міста Дніпра клопотання прокурора Правобережної окружної прокуратури міста Дніпра ОСОБА_3 про арешт майна у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042130001456 від 21.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України,
Прокурор звернувся до суду із погодженим прокурором клопотанням про арешт майна підозрюваного.
В обґрунтування заявленого клопотання посилався на те, що слідчим відділенням відділу поліції №2 ДРУП№1 ГУНП в Дніпропетровській області проводиться досудове розслідування в рамках кримінального провадження внесеного до ЄРДР № 12025042130001456 від 21.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Процесуальне керівництво у вказаному кримінальному провадженні здійснюється Правобережною окружною прокуратурою міста Дніпра.
Група невстановлених осіб шахрайським шляхом заволоділа майном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , чим спричинено майнову шкоду, розмір якої встановлюється (ЄО № 45633).
В ході проведення досудового розслідування було встановлено факт укладання договору купівлі-продажу житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 від 05.06.2025 року, що зареєстрований в реєстрі вчинених нотаріальних дій під №1838, укладеного між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 - «Продавець», від імені якої на підставі довіреності посвідченої 12.05.2025 року ОСОБА_5 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстром N? 1376 діяла ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 - «представник Продавця», яка діяла в порядку передоручення за довіреністю посвідченою 24.04.2025 року ОСОБА_7 , приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу за реєстровим N? 1948 від імені ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з одного боку та громадянин України - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 - «Покупець», який було посвічено приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 за адресою АДРЕСА_5 .
Однак, ОСОБА_4 під час допиту в якості потерпілої, у своїх показах наголосила на тому, що у день оформлення нібито від її імені довіреності знаходилась вдома, а отже не могла бути присутньою на здійсненні вказаного правочину, а також зазначила, що не мала уявлення про продаж належної їй квартири, не мала такого наміру взагалі, а також добровільно не передавала ні свої документи ні документи на квартиру третім особам. Довіреностей на розпорядження її майном ОСОБА_4 нікому не видавала. Під час допиту ОСОБА_4 надала на підтвердження своєї особи копію паспорту гр. України, та копії правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості (свідоцтво про право власності на житло та свідоцтво про спадщину, згідно яких ОСОБА_4 являється єдиною власницею квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Також було відібрано зразки підпису та почерку ОСОБА_4 з метою проведення судово-почеркознавчої експертизи.
Також в ході досудового розслідування було допитано в якості свідка ОСОБА_11 , яка виконує обов'язки старшої по будинку АДРЕСА_6 . Свідок зазначила, що проживає в цьому будинку більше 20 років, саме стільки ж знайома з ОСОБА_4 , якою, разом з іншими сусідами постійно опікуються, через те, що остання самотня, має захворювання та вже старенька. Згідно показів свідка, ОСОБА_4 більше 10 років перебуває під опікою КУ «Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)», а також в неї укладений з ними договір, який періодично продовжувався, востаннє у 2021 році. Однак співробітники соціальної служби, мало того, що не опікувались ОСОБА_4 (остання ходила по сусідам та прохала їжі, була брудно одягнена, не розчесана, не мита, голодна та в дуже занедбаному стані), а після того як сусіди виявили ОСОБА_4 в дуже тяжкому стані та почали скаржитись на гарячі лінії КУ «Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» її співробітники намагались позбавитись від ОСОБА_4 , шляхом поміщення останньої до психіатричної лікарні, однак сусіди не дали цього зробити.
В подальшому, ОСОБА_11 , за порадою юриста дізналась, що від імені ОСОБА_4 продали її квартиру, однак остання жодного уявлення про це не мала, ніколи не виказувала наміру на продаж своєї квартири та не мала грошей навіть на їжу, а тим паче не мала тих коштів, за які «нібито» продала свою квартиру.
В жовтні 2025 року, зі слів свідка до ОСОБА_4 почав приходити невідомий чоловік, якого ніхто з сусідів ніколи не бачив та сама ОСОБА_4 цього чоловіка ніколи не бачила. Останній заявив, що представляє інтереси нового власника квартири та змінив замки в квартиру. При цьому ОСОБА_4 продовжують опікуватись сусіди. Свідок наголошує, що співробітники КУ «Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)» також причетні до шахрайства, внаслідок якого ОСОБА_4 була позбавлена права на свою квартиру, так як ОСОБА_11 особисто бачила як ці співробітники забирали в бабусі її телефон, документи та банківську картку ПриватБанку, на яку останній досі нараховується пенсія.
Отже, враховуючи викладене, в органу досудового розслідування є всі підстави вважати, що група осіб, шахрайським шляхом, шляхом обману, підшукуючи квартири, у яких проживають одинокі особи похилого віку або особи, які потребують соціального захисту, з метою подальшого заволодіння даною квартирою, від невстановлених в ході досудового розслідування осіб, ймовірно за участі КУ «Дніпровський міський територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг)», виявили ОСОБА_4 , яка є особою похилого віку, не має близьких родичів і має незадовільний стан здоров'я, скориставшись цим заволоділи особистим майном потерпілої ОСОБА_4 , а саме належною їй квартирою за адресою: АДРЕСА_1 .
Старший слідчий СВ відділу поліції №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області 22.10.2025 року квартиру розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12025042130001456 від 21.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Враховуючи, що існує загроза передчасного розголошення відомостей, які стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, які заплановано провести з метою збирання доказів, існує реальна загроза відчуження нерухомого майна, прокурор просить дане клопотання розглядати слідчим суддею без повідомлення власника майна, у порядку ч. 2 ст. 172 КПК України, та задовольнити клопотання.
Прокурор у судове засідання по розгляду клопотання не з'явився, про час та місце його розгляду повідомлений належним чином, подав до суду заяву про розгляд клопотання про арешт майна за його відсутності, на задоволенні наполягав, неприбуття прокурора в судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 172 КПК України, у зв'язку з тим, що існує реальна загроза зміни та приховування вказаного майна, з метою забезпечення арешту майна суд приходить до висновку що розгляд даного клопотання необхідно здійснити без участі власника цього майна, його захисників, представників.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
Слідчий суддя, дослідивши клопотання та матеріали, додані до нього приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що у провадженні слідчого відділення відділу поліції № 2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025042130001456 від 21.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що група невстановлених осіб шахрайським шляхом заволоділа майном ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , чим спричинено майнову шкоду, розмір якої встановлюється (ЄО № 45633).
Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав №430101258 від 05.06.2025 установлено, що власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_9 .
Постановою старшого слідчого СВ відділу поліції №2 ДРУП №1 ГУНП в Дніпропетровській області ОСОБА_12 від 22.10.2025 квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , визнано речовим доказом у кримінальному провадженні №12025042130001456 від 21.10.2025 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Одним із заходів забезпечення кримінального провадження являється арешт майна (ч. 2 ст. 131 КПК України).
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні.
Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України.
Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладений у встановленому цим Кодексом порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, віртуальні активи, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Відповідно до ч. 11 ст. 170 КПК України - заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у випадках, якщо існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до зникнення, втрати, знищення, перетворення, пересування, відчуження майна.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку, що з метою збереження речового доказу застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт нерухомого майна шляхом заборони відчуження, розпорядження, заборони вчинення реєстраційних дій є необхідним та достатнім у даному кримінальному провадженні, оскільки сприятиме досягненню мети швидкого, повного, неупередженого досудового розслідування, а також запобігатиме настанню будь-яких негативних наслідків, зокрема, призвести до неправомірного вибуття майна з власності, що призведе до заподіяння матеріальної шкоди потерпілому і негативно вплине на подальший хід досудового розслідування, його заплутування і затягування штучно створеними перешкодами.
У зв'язку з чим, з метою не допущення переховування, а також для забезпечення схоронності майна, накладення арешту в даному кримінальному провадженні є необхідним, оскільки метою накладення арешту є забезпечення його збереження на час досудового слідства та судового провадження у даному кримінальному провадженні.
При цьому, слідчий суддя не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі оцінки сукупності отриманих даних визначити, що надані суду матеріали є достатніми для накладення арешту з метою забезпечення збереження речових доказів для їх подальшого дослідження.
Частиною 12 ст. 170 КПК України заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.
Однак клопотання слідчого не містить даних щодо осіб, які проживають у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 та користуються нею. Також слідчим не зазначено хто саме в ній мешкає та на якій правовій підставі.
Отже, в силу ч.12 ст. 170 КПК України клопотання в частині заборони користування вищевказаним нерухомим майном не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст.117, 170-173 КПК України, слідчий суддя,
Клопотання - задовольнити частково.
Накласти арешт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025042130001456 від 21.10.2025 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном.
Заборонити органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав, а саме: суб'єктам державної реєстрації прав: виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській, Севастопольській міським, районним, районним у містах Києві та Севастополі державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам та державним реєстраторам прав на нерухоме майно, в тому числі нотаріусам здійснювати будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які дії стосовно приватизації або набуття права власності на майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів щодо нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
У іншій частині вимог - відмовити.
Ухвала підлягає негайному виконанню на всій території України.
Роз'яснити, що відповідно до ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її оголошення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу слідчого судді зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання.
Слідчий суддя ОСОБА_1