Номер провадження 22-ц/821/1444/25Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/1897/24 Категорія: 304090000 Токова С.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
12 листопада 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Новікова О.М.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»;
відповідач - ОСОБА_1 ;
особа, яка подає апеляційну скаргу - представник ОСОБА_2 - адвокат Тараненко Ярослав Юрійович
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тараненка Ярослава Юрійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 травня 2025 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що22.06.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 7995480587, згідно з яким кредитодавець зобов'язувався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (п.1.1. договору). Крім того, позичальник зобов'язався сплачувати проценти за користування кредитом та здійснити повернення кредиту на умовах, передбачених в паспорті кредиту № 5480587, який є невід'ємною частиною цього договору (п.1.3. договору). Всі інші умови кредитного договору, викладені в паспорті кредиту та в умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР», які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР» (п. 2.1. договору).
20.09.2021 року права вимоги за вказаним кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі договору факторингу № 200921.
Відповідно до умов цього договору та витягу з реєстру прав вимоги до договору факторингу № 200921 від 20.09.2021 року АТ «Таскомбанк» є новим кредитором відповідача за кредитним договором з усіма наступними додатками та змінами. Про зміну кредитора відповідач був повідомлений.
Відповідач умови кредитного договору не виконувала, кредитні кошти у встановлені договором (графіком погашення кредиту) строки не повернула. Станом на 22.01.2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 87472,81 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 56697,92 грн., заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена) 2534,02 грн., заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) 28340,87 грн.
За таких обставин АТ «Таскомбанк» просив стягнути із ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 7995480587 від 22.06.2021 року в розмірі 87472,81 грн. та понесені судові витрати.
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 травня 2025 року позовні вимоги АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №7995489587 від 22.06.2021 року у розмірі 87472, 81 грн. та 3028 ,40 грн. судового збору, а всього стягнуто 90500, 81 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Тараненко Я.Ю. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Зазначає, що зі змісту паспорту кредиту вбачається, що відповідачу встановлено комісію за обслуговування кредиту у розмірі 2,93% щомісячно. Позивачем встановлено щомісячну плату за послуги банку, в тому числі і які за законом повинні надаватись безоплатно. Положення договору, щодо обов'язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за договором, є нікчемними.
Суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам та передчасно прийняв рішення про повне задоволення позовних вимог.
Крім того, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що кредитний договір № 7995480587 від 22.06.2021 року не містить істотних умов договору щодо сплати процентів річних, сплати процентів місячних, комісій, та відповідальність сторін.
Водночас, паспорт споживчого кредиту, який підписаний відповідачем, в силу закону не є частиною кредитного договору, а є лише способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця з інформування про можливі умови договору.
Отже, апелянт вважає, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідач отримав кредитні кошти від ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та від АТ «Таскомбанк», про що йдеться у позовній заяві. За таких обставин позивачем не доведені позовні вимоги про стягнення заборгованості з відповідача, тому підстави для задоволення позову відсутні.
З огляду на вказане, апелянт вважає що рішення суду першої інстанції прийняте неправомірно.
Представник АТ «Таскомбанк» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить судове рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апелянт стверджує, що відповідачу в кредитному договорі було неправомірно встановлено комісію за обслуговування кредиту в розмірі 2,93% щомісячно від суми кредиту та суд першої інстанції неправомірно стягнув вказану комісію. Всі ці твердження є безпідставними та спростовуються матеріалами справи, оскільки умовами договору жодне нарахування комісії не передбачено.
Відповідно до розділу 8 паспорту, відповідач підписуючи цей договір засвідчила, що ТОВ «ФК «ЦФР» відповідно до вимог чинного законодавства у чіткій та зрозумілій формі ознайомило її з інформацією вказаною в ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст.ст. 6,9 ЗУ «Про споживче кредитування», ст. 12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншою інформацією.
Відповідно до умов паспорту, який є частиною кредитного договору, до позичальника доведені всі важливі аспекти кредитування: розмір кредиту, відсоткові ставки (річна та щомісячна) реальна річна процентна ставка, загальну вартість кредиту.
Відповідно до п.2.2 кредитного договору сторони погодили, що паспорт кредиту є частиною кредитного договору. Отже, сторонами погоджено в т.ч. розмір відсотків, які потрібно сплатити за користування кредитними коштами.
Відповідач стверджує, що позивач начебто не надав доказів видачі кредиту, ці твердження є безпідставними та не відповідають матеріалам справи, оскільки на підтвердження переказу надано платіжну інструкцію, яка є первинним документом та погашення поточної заборгованості за кредитним договором.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду відповідає вказаним вимогам.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З матеріалів справи вбачається, що 22.06.2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №7995480587, згідно з яким кредитодавець зобов'язувався надати кредит у розмірі та на умовах, встановлених цим договором, а позичальник зобов'язувався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (п.1.1. договору).
Сторони кредитного договору погодили, що позичальник зобов'язувався сплачувати проценти за користування кредитом та здійснити повернення кредиту частинами на умовах, передбачених в паспорті кредиту № 5480587, який є невід'ємною частиною цього договору (п. 1.3 договору).
20.09.2021 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та АТ «Таскомбанк» укладено договір факторингу № 200921, відповідно до якого АТ «Таскомбанк» зобов'язалось передати (сплатити) ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування, а останнє зобов'язалось відступити АТ «Таскомбанк» права вимоги за кредитними договорами в обсязі та на умовах, визначених цим договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно зі ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредитору. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до змісту ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник у зобов'язанні не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Згідно ч. 1 статті 1077 ЦК України, за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За ч. 1 статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно із п. 2.3. вище вказаного договору факторингу відступлення права вимоги і всіх інших прав, належних ТОВ «ФК «ЦФР» за кредитними договорами, договорами поруки та їх перехід від ТОВ «ФК «ЦФР» до АТ «Таскомбанк» відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру прав вимог згідно із додатку № 2 до цього договору, але не раніше оплати АТ «Таскомбанк» суми, зазначеної у п. 3.1. договору, після чого АТ «Таскомбанк» стає кредитором по відношенню до позичальників стосовно боргу та набуває всі права вимоги, визначені цим договором та всі права вимоги за договорами поруки.
Сторони підписують акт прийому-передачі реєстру прав вимог в день здійснення оплати суми фінансування згідно із п. 3.1. цього договору. Підписаний сторонами та скріплений печатками акт прийому-передачі реєстру прав вимог підтверджує факт переходу від ТОВ «ФК «ЦФР» до АТ «Таскомбанк» прав вимоги боргу та є невід'ємною частиною цього договору.
На виконання вимог п. 3.1. договору факторингу № 200921 АТ «Таскомбанк» сплатив ТОВ «ФК «ЦФР» суму фінансування в повному обсязі.
Таким чином, ТОВ «ФК «ЦФР» передало АТ «Таскомбанк» права вимоги за кредитним договором №5480587 від 22.06.2021 року, укладеним із ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, відступлення права грошової вимоги до відповідачки та набуття такого права АТ «Таскомбанк» відбулося відповідно до норм чинного законодавства та договірних умов.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №7995480587 від 22.06.2021 року, станом на 22.01.2024 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить 87472,81 грн., з яких: заборгованість по тілу кредиту (в т.ч. прострочена) 56697,92 грн., заборгованість по річних процентах (в т.ч. прострочена) 2534,02 грн., заборгованість по щомісячним процентам (в т.ч. прострочена) 28340,87 грн.
Задовольняючи позовні вимоги АТ «Таскомбанк», суд першої інстанції виходив з підстав їх доведеності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За ч. 1 ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За ч. 2 ст. 638 ЦК України договір укладається шляхом пропозиції (оферти) однієї сторони укласти договір і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
З матеріалів справи вбачається, що кредитний договір № 7995480587 від 22.06.2021 року, підписаний сторонами, є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, сторони визначили всі істотні умови договору, а отже з 22.06.2021 року між сторонами виникли договірні відносини, щодо користування кредитними коштами у розмірі 82771,58 грн. шляхом підписання кредитного договору та паспорту споживчого кредиту, вказаними документами передбачені всі істотні умови надання кредиту, сплати відсотків та повернення таких коштів позичальником банку.
Відповідач добровільно погодилася на визначені в них умови кредитування та взяла на себе відповідні зобов'язання.
Крім того, згідно з п. 2.1. кредитного договору позичальник підписуючи цей договір, підтверджує, що всі інші умови кредитного договору викладені в паспорті кредиту та в умовах отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» редакція від 04.01.2021 року, які розміщені на сайті ТОВ «ФК «ЦФР»www.kreditmarket.ua та з якими позичальник ознайомився до укладення цього договору та до яких позичальник приєднується підписавши цей договір.
У п. 2.3 кредитного договору вказано, що цей договір, паспорт кредиту № 5480587 та умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» в редакції від 04.01.2021 року складають єдиний кредитний договір. Позичальник підписавши цей договір підтверджує, що свій примірних цього договору він отримав.
22.06.2021 року ОСОБА_1 підписала паспорт кредиту № 5480587, що підтверджується матеріалами справи, на який є посилання в кредитному договорі, яким передбачено сплату 9,99 % річних відсотків від суми боргу та 2,99 % щомісячних процентів від суми кредиту.
Також, паспортом кредиту передбачено графік повернення кредиту та процентів, з якими відповідачка погодилась, підписавши його. Також, відповідач підписала положення кредитного договору про те, що вказаний паспорт кредиту є невід'ємною частиною кредитного договору.
Відповідно до п. 4 паспорта кредит надається безготівковим шляхом, протягом 3 (трьох) банківських днів від дня укладення договору.
Позичальник своїм підписом підтвердила, що ознайомлена з інформацією, вказаною в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншою інформацією (п. 2.2 Договору).
Згідно ч. 1 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Кредит у розмірі 82771,58 грн. відповідачкою було отримано шляхом безготівкового перерахування коштів у спосіб, зазначений в кредитному договорі (п. 1.2 Договору), що підтверджується відповідною випискою по особовому рахунку, а тому кредитодавець виконав свої обов'язки за кредитним договором у повному обсязі.
Відповідач не оспорує, що вона підписала кредитний договір.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог апелянт стверджує, що при укладанні кредитного договору сторонами не погоджено сплату відсотків за користування кредитним коштами та паспорт кредиту не є умовами кредитного договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлюється договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлені договором.
Згідно з ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму або не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що відповідачка частково виконувала умови договору з якими вона ознайомилася підписавши його.
Також, як було зазначено відповідачка підписала паспорт кредиту, яким передбачено сплату 9,99 % річних відсотків від суми боргу та 2,99 % щомісячних процентів від суми кредиту, і передбачено графік повернення кредиту та процентів, з якими відповідачка погодилась, підписавши його.
Матеріалами справи підтверджується, що у підписаному позичальником договорі визначені тип та розмір процентних ставок плати за користування кредитом: щомісячна процентна ставка від суми кредиту та річна процентна ставка від суми кредиту, а тому, вимоги про стягнення процентів є обґрунтованими, оскільки такі умови прямо передбачені кредитним договором та паспортом кредиту до вказаного кредитного договору, які особисто підписані відповідачкою, відтак, остання була обізнана з такими умовами договору перед його укладанням.
Наданий позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом утвореної заборгованості, враховуючи, що позивачем надані докази отримання кредитних коштів.
Ч. 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України невиконання зобов'язання є порушенням зобов'язання.
Згідно зі ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків (термінів), а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
За статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що відповідачка з умовами договору була ознайомлена, підписала кредитний договір, однак порушила його умови.
Доводи апелянта про неправомірне встановлення та нарахування комісії за обслуговування кредиту в розмірі 2,93% щомісячно від суми кредиту є безпідставними, оскільки умовами кредитного договору №7995480587 від 22.06.2021 року нарахування комісії не передбачено.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих письмових пояснень сторін та доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.
Крім того, відповідачем у справі не спростовано обставин отримання та використання ним кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судом першої інстанцій виконано вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно досліджено і оцінено докази та встановлено обставини у справі, правильно застосовано норми матеріального права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами колегія суддів не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи і правильності висновків суду не спростовують.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що колегія суддів прийшла до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Тараненка Я.Ю. на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27.05.2025 року, судові витрати слід залишити за відповідачем.
Керуючись ст.141, 268, 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тараненка Ярослава Юрійовича - залишити без задоволення.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 27 травня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Судді