12 листопада 2025 року
м. Харків
справа № 638/12427/24
провадження № 22-ц/818/3770/25
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Пилипчук Н.П.,
суддів - Маміної О.В., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря - Львової С.А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - Харківська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Харківської міської ради, в особі представника Василенка Ігоря Юрійовича на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2025 року в складі судді Теслікової І.І.
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Харківської міської ради про визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_2 , інших спадкоємців крім неї немає, оскільки чоловік померлої ОСОБА_3 та сестра ОСОБА_4 відмовились від спадщини.
Вказала, що після смерті матері відкрилася спадщина, зокрема на житловий будинок із надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Посилалася на те, що вона звернулася до Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на вказаний вище будинок із надвірними будівлями, який належав померлій на підставі договору купівлі-продажу №5-24-15, посвідченого Харківською Біржою «Право-Рієлтер» 24 травня 1996 року, оскільки зазначений договір нотаріально не посвідчений та не може бути прийнятий нотаріусом в якості правовстановлюючого документу.
Вказала, що спадкодавиця набула право власності на спірний будинок на підставі договору купівлі-продажу №5-24-15 від 25 травня 1996 року, укладеного між Харківським міським благодійним фондом «Дзеркальна струя» та ОСОБА_2 . Угода була зареєстрована Харківською Біржою «Право-Рієлтер» 24 травня 1996 року. Надалі, спадкодавиця зареєструвала своє право власності на спірний будинок у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», 17 червня 1996 року за № 42262.
Зазначила, що на час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна існувала колізія норм права. Частина 1 статті 227 ЦК УРСР та частина 2 статті 15 Закону України «Про товарну біржу» № 1956-ХІІ водночас регулювали порядок нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна, в тому числі й укладених на товарних біржах, а враховуючи рішення Конституційного суду України від 03 жовтня 1997 року № 4-зп, угода купівлі-продажу нерухомого майна не потребувала нотаріального посвідчення. Між сторонами був укладений договір купівлі-продажу. Будь-які суперечки між сторонами угоди були відсутні, протизаконних умов угода не містила та не порушувала права, свободи чи інтереси інших осіб, однак порушена форма угоди, оскільки при її укладенні не була дотримана нотаріальна форма договору.
Вважала, що оскільки житловий будинок набутий спадкодавицею правомірно, вона має право отримати його у власність в порядку спадкування за законом.
Просила визнати за нею в порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_2 право власності на будинок за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 52,1 м2, житловою площею 30,3 м2, право власності на який було зареєстровано за ОСОБА_2 в КП «Харківське міське БТІ» 17 червня 1996 року за реєстровим №42262.
Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 - задоволено, визнано за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 52,1 м2, житловою площею 30,3 м2, в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2025 року клоптання Харківської міської ради про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення - задоволено, поновлено Харківській міській раді строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, заяву Харківської міської ради про перегляд заочного рішення - залишено без задоволення.
Не погоджуючись з заочним рішенням суду Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, в якій просила заочне рішення та ухвалу від 29.04.2025 скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що серед поданих із позовною заявою документів, відсутня копія паспорту ОСОБА_1 або інший документ який встановлює її особу як позивача. За таких підстав, оскільки подана до суду позовна заява не містить копії паспорту або іншого документу на підставі якого можливо встановити підписанта, то яким чином судом було перевірено справжність підпису позивача на підписання цієї позовної заяви або інших документів, які б підтверджували її повноваження, та відкрито провадження у справі. Тому позовна заява мала бути залишена без руху. Зазначила, що після закриття підготовчого провадження у справі суд долучив до матеріалів справи та надав оцінку поданій 13.02.2025 разом із заявою (вх. № 9604 від 13.02.2025), через канцелярію суду представником позивача - адвокатом Скородєловим С.В., Інформаційній довідці (арк.справи № 98-99) Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 413188044 від 13 лютого 2025 року. Оскільки, подана позивачем заява містила нові підстави позову та відсутнє обґрунтування правових підстав для їх прийняття, у суду були відсутні правові підстави для прийняття до розгляду та надання оцінки новим документам, які змінили підстави позову. Ані позивач, ані спадкодавець не зверталися до Харківської міської ради з приводу реєстрації в державному реєстрі права власності на вищевказане нерухоме майно. Також Харківська міська рада в даній справі не може бути відповідачем, оскільки права позивача взагалі не порушувала. Більш того, міська рада не заперечує щодо права власності на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 , який належав померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 . Вказала, що визнання права власності в даному випадку не є винятковим способом захисту, оскільки не існуватимуть перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку. Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів існування станом на час звернення до суду нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як предмету спору з тими самими технічними характеристиками.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Харківської міської ради необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до договору купівлі-продажу № 5-24-15 від 24 травня 1996 року продавець Харківський міський благодійний фонд «Дзеркальна струя» продає, а покупець ОСОБА_2 придбає житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок складається з 3-х житлових кімнат, по плану: А-1-1-1-2, житловою площею 11.1 кв.м., А-1-1-1-3, житловою площею 12.7 кв.м., А-1-1-1-5, житловою площею 6.5 кв.м., кухні по плану А-1-1-1-1, передньої по плану А-1-1-1-4, тамбура по плану А-1-1-1-І, та надвірних будівель при ньому: туалет літ.Б, сарай літ.В, льох літ.Г, ворота №1, паркан №2-5.
Даний договір зареєстровано на Харківській Біржі «Право-Рієлтор» 24 травня 1996 року за № 5-24-15 та міститься відмітка про реєстрацію у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», 17 червня 1996 року за № 42262 (а.с.5,52).
Матеріали справи містять копію технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від 26 липня 2012 року (а.с.6-9).
Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 413188044 від 13 лютого 2025 року за параметрами пошуку АДРЕСА_1 , інформація про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження, відсутня (а.с.99).
ОСОБА_2 (дошлюбне прізвище ОСОБА_5 ) є матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_6 (а.с.46,47,51).
З 11 листопада 1995 року ОСОБА_3 та ОСОБА_7 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.43).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (а.с.35).
19 квітня 2023 року Третьою Харківською міською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 96/2023 до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 .
Чоловік померлої ОСОБА_3 та дочка померлої ОСОБА_4 19 квітня 2023 року подали до Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини (а.с.33,34).
07 лютого 2024 року до Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 про прийняття спадщини, відповідно до п.2 ст.1268 ЦК України (а.с.54).
Постановою державного нотаріуса Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори № 124/02-31 від 06 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки договір купівлі продажу вищевказаного житлового будинку було укладено з порушенням вимог законодавства (а.с.10-11,55-56).
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
Положеннями глави 89 ЦК України визначено порядок оформлення права на спадщину, спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно і зареєструвати право на таку спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна, оскільки право власності на таке майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації.
Визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , а з 11 листопада 1995 року ОСОБА_3 є чоловіком ОСОБА_2 .
Відповідно до договору купівлі-продажу № 5-24-15 від 24 травня 1996 року продавець Харківський міський благодійний фонд «Дзеркальна струя» продає, а покупець ОСОБА_2 придбає житловий будинок з надвірними будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний будинок складається з 3-х житлових кімнат, по плану: А-1-1-1-2, житловою площею 11.1 кв.м., А-1-1-1-3, житловою площею 12.7 кв.м., А-1-1-1-5, житловою площею 6.5 кв.м., кухні по плану А-1-1-1-1, передньої по плану А-1-1-1-4, тамбура по плану А-1-1-1-І, та надвірних будівель при ньому: туалет літ.Б, сарай літ.В, льох літ.Г, ворота №1, паркан №2-5.
Даний договір зареєстровано на Харківській Біржі «Право-Рієлтор» 24 травня 1996 року за № 5-24-15 та міститься відмітка про реєстрацію у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», 17 червня 1996 року за № 42262.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина.
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 подали до нотаріальної контори заяви про відмову від спадщини.
07 лютого 2024 року до нотаріальної контори звернулась ОСОБА_1 про прийняття спадщини.
Постановою державного нотаріуса Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори № 124/02-31 від 06 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки відповідний договір оформлений без нотаріального посвідчення суперечить законодавству України та не може бути прийнятий для вчинення нотаріальної дії в якості правовстановлюючого документа на цей об'єкт нерухомого майна.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 01 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Таким чином, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК УРСР 1963 року, чинного на час їх виникнення.
Відповідно до ст. 49 Закону України «Про власність», чинного на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом.
За змістом ст. ст. 128, 153 ЦК УРСР, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоду по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорі даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно буди досягнуто згоди.
Відповідно до ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Так, право укладати договори купівлі-продажу і реєструвати їх на товарній біржі передбачено ст.15 ЗУ «Про товарну біржу» № 1956-ХІІвід 10 грудня 1991 року згідно ч. 2 якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню.
Міністерство юстиції України за №17-12-44 від 10 квітня 1998 року роз'яснило, що угоди, укладені на біржі не прирівняні до нотаріально посвідчених, а тільки підлягають подальшому нотаріальному посвідченню.
Положеннями ст.47ЦК УРСР (в ред. 1963 року) передбачено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Договір купівлі-продажу квартири повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією із сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (ст. 47 Кодексу). Договір купівлі-продажу квартири підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Відповідно з п. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому випадку нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28 квітня 1978 року, зі змінами № 15 від 15 травня 1998 року «Про судову практику по справам про визнання угод недійсними», з підстав недодержання нотаріальної форми визнаються недійсними угоди, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню, зокрема, договори довічного утримання, застави, купівлі-продажу. Якщо така угода виконана повністю або частково однією зі сторін, а друга сторона ухиляється від її нотаріального оформлення, суд, на підставі ч. 2 ст.47 ЦК за вимогою сторони, яка виконала угоду, її правонаступників або прокурора вправі визнати угоду дійсною.
Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджені наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 19 січня 1996 року за № 31, передбачали підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржою.
Відповідно до п. 5 ст. 3 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» від 01 липня 2004 року за № 1952-1 право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з діючими нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. На підставі цього Закону реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень здійснюється лише в разі вчинення правочинів щодо нерухомого майна, а також за заявою власника (володільця) нерухомого майна.
Тобто, у період укладання спірного договору купівлі-продажу існував пробіл у чинному законодавстві, тому що, згідно ст. ст. 227, 242 ЦК України (1963 року) договір купівлі-продажу житлових квартир повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б одна із сторін є громадянином, а недотримання даної вимоги тягне недійсність договору. Тим часом, у відповідності зі ст. 15 ЗУ «Про товарну біржу», біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом, право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч. 1 ст. 128 ЦК УРСР), а у відповідності до ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
В постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523свю23) відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 488/1937/17 (провадження № 61-4994св19) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 490/5891/19 (провадження № 61-18668св21), зазначивши наступне.
Правочин чи договір з'являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання.
Саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення; в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору.
Правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду; норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року;
На рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.
У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі.
Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин)) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин))) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Аналізуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного про те, що за життя ОСОБА_2 придбала житловий будинок АДРЕСА_2 , який оформлено договором купівлі-продажу № 5-24-15 від 24 травня 1996 року та який зареєстровано на Харківській Біржі «Право-Рієлтор» 24 травня 1996 року за № 5-24-15 та міститься відмітка про реєстрацію у КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», 17 червня 1996 року за № 42262.
Укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Таким чином наявне у спадкодавиці ОСОБА_2 право власності на спірний житловий будинок є об'єктом спадкування після її смерті.
Із урахуванням зазначеного, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку, що за встановлених у цій справі обставин, права позивачки підлягають захисту шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування після смерті її матері на спірне нерухоме майно.
Твердження Харківської міської ради про те, що позовна заява не містить копії паспорту або іншого документу на підставі якого можливо встановити підписанта спростовуються матеріалами справи, зокрема аркуш справи № 48.
Доводи апелянта щодо порушення позивачем порядку подання доказів після закриття підготовчого засідання, зокрема інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 413188044 від 13 лютого 2025 року, на правильність висновків суду про задоволення позову не впливають, оскільки вказані докази не покладені судом першої інстанції в основу рішення про задоволення позовних вимог.
Посилання Харківської міської ради на те, що в даній справі не може бути відповідачем, оскільки права позивача взагалі не порушувала, колегія суддів відхиляє, оскільки у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 жовтня 2021 року в справі № 234/17030/18 (провадження № 61-12859св21), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2023 року в справі № 199/1204/21 (провадження № 61-4074св23)).
Доводи Харківської міської ради про те, що визнання права власності в даному випадку не є винятковим способом захисту, оскільки не існуватимуть перешкоди для оформлення спадщини у нотаріальному порядку, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.
Постановою державного нотаріуса Третьої Харківської міської державної нотаріальної контори № 124/02-31 від 06 лютого 2024 року відмовлено ОСОБА_1 у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_2 , який належав ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки договір купівлі продажу вищевказаного житлового будинку було укладено з порушенням вимог законодавства.
Такі дії нотаріуса відповідають підпункту 4.15 пункту 4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України (затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5), за яким видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз'яснює процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.
Отже, позивач скористався законними засобами захисту та реалізації своїх спадкових прав в позасудовому порядку та звернувся до суду із відповідним позовом про захист своїх прав.
У пункті 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз'яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.
За статтею 16 ЦК України зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з можливих способів захисту цивільних та інтересів є визнання права.
Відповідно до статті 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
ОСОБА_1 , за відсутності позасудової можливості на отримання у власність спірного спадкового майна, звернулася до суду із відповідним позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом після смерті її матері на належне їй нерухоме майно.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 710/407/19 (провадження № 61-2093св21).
Посилання Харківської міської ради на те, що позивачкою не надано до суду належних та допустимих доказів існування станом на час звернення до суду нерухомого майна розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , як предмету спору з тими самими технічними характеристиками, також не приймаються колегією суддів, оскільки спростовуються матеріалами справи, зокрема технічним паспортом на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , від 26 липня 2012 року.
Щодо заперечень Харківської міської ради на ухвалу Шевченківського районного суду від 29 квітня 2025 року, то колегія суддів зазначає, що дана ухвала постановлена у відповідності до вимог чинного процесуального законодавства.
Аналізуючи обсяг дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки встановлених фактичних обставин.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Докази та обставини, на які посилається Харківська міська рада в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Харківської міської ради - залишити без задоволення.
Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 13 лютого 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий Н.П. Пилипчук
Судді О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова