Справа №643/16705/25 Головуючий 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Апеляційне провадження № 11-сс/818/1313/25 Доповідач - ОСОБА_2
Категорія арешт майна
11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю представника власника майна ОСОБА_6
власника майна ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харків апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 02 жовтня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні за № 42025220000000042 від 04 лютого 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч.1 ст. 369-2 КК України, -
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення та встановлені судом першої інстанції обставини.
Слідчим відділом УСБУ в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025220000000042 від 04 лютого 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч.1 ст. 369-2 КК України.
Органом досудового розслідування проводиться досудове розслідування за фактом протиправної діяльності, вчиненої посадовими особами навчального закладу, в тому числі посадовими особами відокремленого структурного підрозділу Державного торгівельно-економічного університету, а саме перешкоджання законній діяльності ЗСУ та інших військових формувань в умовах воєнного стану, з корисливих мотивів.
За наявною інформацією органу досудового розслідування до подій кримінального правопорушення може бути причетна ОСОБА_7 ..
На підставі ухвали слідчого судді Салтівського районного суду міста Харкова 25.09.2025 року було проведено обшук у квартирі за місцем реєстрації ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 . В ході проведення обшуку за вказаною адресою виявлено та вилучено майно, відповідно до переліку, зазначеному в протоколі обшуку від 25.09.2025 року, в тому числі й грошові кошти.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про арешт вилученого 29.09.2025 року майна.
В обґрунтування клопотання прокурор посилався на те, що метою накладання арешту на майно є забезпечення збереження речових доказів, що передбачено п.1 ч.2 ст.170 КПК України, з метою недопущення приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі цих доказів, оскільки незастосування такого заходу призвести до наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню, а також вилучені речі визнані речовими доказами та можуть сприяти розкриттю кримінального правопорушення та притягненню винних осіб до кримінальної відповідальності, а також мають значення для встановлення істини під час досудового розслідування.
Ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 02.10.2025 року клопотання прокурора про арешт майна задоволено частково.
Суд вирішив накласти арешт на тимчасово вилучене в ході проведення обшуку за місцем реєстрації ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 майно відповідно до переліку, зазначеному в резолютивній частині ухвали слідчого судді.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
Представник власника майна подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу слідчого судді скасувати в частині накладення арешту на грошові кошти.
В обґрунтування вимог апеляційних скарг представник власника майна зазначає, що прокурором не було доведено яким саме чином грошові кошти можуть бути доказом злочину, по якому проводиться досудове розслідування, а саме за ч.1 ст.114-1 КК України.
Вказує, що вилучені грошові кошти мають законне походження, оскільки є заощадженнями законослухняної родини, яка проживає у прикордонній смузі з хворою дитиною. Всі члени родини отримують зарплату або пенсійне забезпечення. Частина вилучених грошових коштів це благодійні надходження іноземних організацій на лікування дитини.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор до початку судового розгляду подав до апеляційного суду заяву в якій просить провести судовий розгляд без його участі та просить відмовити у задоволені апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна та його представника на підтримання вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Мотиви суду
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07.06.2007 року у справі "Смирнов проти Росії" було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Також, у рішенні Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України" судом наголошено на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див.також рішення у справі "Іатрідіс проти Греції"). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див.рішення у справі "Лемуан проти Франції", від 22 вересня 1994 року та "Кушоглу проти Болгарії" від 10 травня 2007 року).
Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (Рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льон рот проти Швеції"). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див. Рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства").
Відповідно до ч.11 ст.170 КПК України, заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна.
Відповідно до положень ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч.3 ст.170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч.1 ст.98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
За таких обставин апеляційний суд переглядає ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова лише в межах поданої апеляційної скарги, а саме в частині щодо задоволення клопотання прокурора про арешт на вилучені грошові кошти.
Згідно положень ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Задовольняючи клопотання прокурора, слідчий суддя врахував обставини, зазначені у клопотанні та правову кваліфікацію кримінального правопорушення, за фактом вчинення якого здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні та в межах якого подано клопотання, виходив з того, що прокурором доведено, що вказане майномістить відомості, які мають значення для забезпечення даного кримінального провадження в якості доказів.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
З матеріалів провадження вбачається, що Слідчим відділом УСБУ в Харківській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42025220000000042 від 04 лютого 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч.1 ст. 369-2 КК України.
25.09.2025 року ОСОБА_7 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, КК України.
25.09.2025 року в період часу з 08:30 год до 12:38 год на підставі ухвали слідчого проведено обшук за місцем реєстрації ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого виявлено та вилучено майно, яке належить останній, в тому числі і грошові кошти.
Постановою слідчого в УСБУ в Харківській області від 26.09.2025 року вилучене майно визнано речовими доказами у кримінальному.
Як убачається з матеріалів судового провадження, досудове розслідування здійснюється за ознаками складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч.1 ст. 369-2 КК України. Тобто вилучені грошові кошти за місцем проживання ОСОБА_7 за своєю специфікою та призначенням може мати певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням та могло зберегти на собі сліди кримінального правопорушення.
При постановленні ухвали слідчим суддею, у відповідності до вимог КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, зокрема відповідність майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а також доведеність мети застосування арешту майна, а саме збереження речових доказів, розумність та співрозмірність обмеження права власності, необхідність виконання завдань у даному кримінальному провадженні, а тому слідчим суддею обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Метою накладення арешту у поданому клопотанні орган досудового розслідування зазначив забезпечення збереження речових доказів.
Статтею 100 КПК України передбачено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України, та згідно ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним ч.1 ст. 98 КПК України.
Отже, з огляду на положення ч.2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст.98 КПК України повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Колегія суддів вважає, що на цьому етапі кримінального провадження достатньою мірою підтверджується наявність необхідності розслідування кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 114-1, ч. 1 ст. 369-2 КК України.
Матеріали клопотання про арешт майна свідчать про відповідність вилученого ознакам речових доказів, оскільки воно з огляду на дані кримінального провадження та його специфіки може містити інформацію щодо обставин вчинення злочину, яке має значення для цього кримінального провадження і ці обставини стануть предметом перевірки під час досудового розслідування, а також необхідні для проведення судових експертиз, висновки яких є релевантними в таких кримінальних правопорушеннях.
Колегія суддів відхиляє доводи представника власника майна з приводу того, що ОСОБА_7 є добросовісним набувачем грошових коштів, а тому у слідчого судді були відсутні підстави для задоволення клопотання прокурора, оскільки арешт майна, з метою забезпечення збереження речових доказів, накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
Відповідно до змісту підозри врученої ОСОБА_7 25.09.2025 року остання підозрюється у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ в особливий період, за попередньою змовою групою осіб, а саме діючи у групі узгоджувала з громадянами України фіктивний вступ на навчання до ВСП «ХТЕФК ДТУ» у зв'язку з чим вони отримували право на відстрочку від призову тобто вилучені грошові кошти, можуть мати певний зв'язок з розслідуваним кримінальним правопорушенням, а дійсні джерела його походження є предметом доказування, згідно ст. 91 КПК України, виходячи з обраної кваліфікації дій.
На переконання колегії суддів, вимоги клопотання на цьому етапі досудового розслідування виправдовують втручання у права і інтереси власників майна з метою забезпечення кримінального провадження.
Вилучене майно повинне бути досліджене під час досудового розслідування і може бути доказом по справі, зокрема для встановлення всіх фактичних обставин кримінального правопорушення, а також необхідністю отримання висновків відповідних спеціалістів на підтвердження або спростування факту, які слугуватимуть встановленню об'єктивної істини у кримінальному провадженні.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя суду першої інстанції, накладаючи арешт на вищевказане майно, діяв у спосіб і у межах діючого законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності, а тому доводи апеляційної скарги стосовно незаконності ухвали слідчого судді слід визнати необґрунтованими.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, ані власниками, ані їх представником не надано та колегією суддів не встановлено.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
Колегія суддів, також враховує, що цей захід забезпечення кримінального провадження є тимчасовим. Разом з цим, у подальшому власник майна має право звернутися із клопотанням про скасування цього арешту і майно їй може бути повернуто, згідно положень ст.174 КПК України.
За таких обставин, ухвала слідчого судді, відповідно до вимог ст. 370 КПК України, є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому підстав для її скасування, колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Салтівського районного суду м.Харкова від 02 жовтня 2025 року про арешт майнау кримінальному провадженні за № 42025220000000042 від 04 лютого 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 114-1, ч.1 ст. 369-2 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4