Справа № 643/16729/25 (1-кп/643/1086/25) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2186/25 Суддя доповідач ОСОБА_2
11 листопада 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засідання ОСОБА_5
за участю захисника ОСОБА_6 , ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 30 листопада 2023 року до ЄРДР за №22023220000001560, за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року, якою
ОСОБА_8 , обвинуваченій у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 30 листопада 2025 року без визначення розміру застави,-
Короткий зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судом першої інстанції обставини
В провадженні Салтівського районного суду м. Харкова перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 30 листопада 2023 року до ЄРДР за №22023220000001560, за обвинуваченням ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332, ч.1 ст.209, ч.1 ст.366-2 КК України; ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України; ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України; ОСОБА_11 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України; ОСОБА_12 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України; ОСОБА_13 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.27 ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України; ОСОБА_14 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.5 ст.27 ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України; ОСОБА_15 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.358 КК України; ОСОБА_16 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.358 КК України; ОСОБА_17 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.358 КК України; ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.358 КК України; ОСОБА_19 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.3 ст.358 КК України; ОСОБА_20 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченої ОСОБА_8 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого cудді.
Ухвалою Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року обвинуваченій ОСОБА_8 в порядку, передбаченому ч.3 ст.315 КПК України, було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 30 листопада 2025 року, без визначення розміру застави.
Цією ж ухвалою клопотання обвинуваченої ОСОБА_8 та її захисника - адвоката ОСОБА_6 про зміну їй запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який залишено без задоволення.
Цим же судовим рішенням продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_20 , а також продовжено запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_18 та продовжено обвинуваченій ОСОБА_19 дію обов'язків, визначених ч.5 ст.194 КПК України, щодо яких ухвалу суду не оскаржено.
Також, відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_21 про зняття арешту майна та залишено без задоволення клопотання обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 ОСОБА_20 та їх захисників - адвокатів ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 про зміну обвинуваченим запобіжного заходу з тримання під вартою на більш м'який.
Крім того, клопотання обвинуваченої ОСОБА_18 та її захисника - адвоката ОСОБА_29 про зміну обраного обвинуваченій запобіжного заходу з цілодобового домашнього арешту на домашній арешт у нічний час залишено без задоволення.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_6 в апеляційній скарзі просить скасувати ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року, якою обвинуваченій ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою, ухвалити нове рішення, яким змінити запобіжний захід на більш м'який у виді домашнього арешту в нічний час, або визначити заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян.
В обґрунтування посилається на те, що стороні обвинувачення достеменно відомо, що ОСОБА_8 здала на зберігання свої закордонні паспорти та не може без них залишити територію України. При цьому, остання має стійкі соціальні зв'язки, двох неповнолітніх дітей, перебуває у шлюбі, має постійне місце мешкання та належну процесуальну поведінку, раніше не судима.
Також, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, який безпосередньо пов'язаний з професійною діяльністю, водночас, органи МСЕК ліквідовано, а сама обвинувачена звільнена ще у грудні 2024 році, у зв'язку із чим ОСОБА_8 жодним чином не може вчинити аналогічний злочин.
Водночас, матеріали судового провадження не містять жодного показу свідків, які б вказували на пряму причетність до вчинення злочину ОСОБА_8 , таким чином, сенсу впливати на свідків в останньої немає.
Позиції інших учасників судового провадження
Захисники в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисників на підтримку апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне:
Мотиви суду
Відповідно до вимог ст.2 КПК України завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Відповідно до ст.29 Конституції України ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як на підставах та у порядку, встановлених законом.
Крім того, відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і застосовується в порядку, передбаченому для норм національного законодавства.
Вимога законності не може бути задоволена лише шляхом дотримання національного законодавства, яке само по собі повинно відповідати Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Плесо проти Угорщини»), тому позбавлення волі може бути цілком законним з точки зору внутрішнього права, однак, бути свавільним, виходячи зі змісту Конвенції, порушуючи тим самим її положення (рішення ЄСПЛ у справі «А. та інші проти Об'єднаного Королівства»).
З наведеного витікає, що рішення суду про застосування до особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або продовження строку дії такого запобіжного заходу буде обґрунтованим не лише, якщо воно відповідає внутрішньому законодавству, але й постановлене з урахуванням положень Конвенції та рішень Європейського суду.
ЄСПЛ наголосив, що пунктом 3 статті 5 Конвенції гарантовані загальні принципи щодо права на судовий розгляд протягом розумного строку або звільнення під час провадження. Зокрема, ЄСПЛ послався на практику застосування статті 5 Конвенції у рішення «Кудла проти Польщі» та «МакКей проти Сполученого Королівства». У вказаних рішеннях ЄСПЛ констатував, що основною метою статті 5 Конвенції є запобігання свавільному або необґрунтованому позбавленню свободи. Безперервне тримання під вартою є виправданим лише за умови, якщо у справі наявний значний суспільний інтерес, який переважає принцип поваги до особистої свободи. ЄСПЛ підкреслив, що саме на національні судові органи покладається обов'язок дотримання розумності строків досудового тримання під вартою та встановлення існування вказаного суспільного інтересу з одночасним врахуванням принципу презумпції невинуватості.
Відповідно до вимог ч.3 ст.315 КПК України, під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити, продовжити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. При розгляді таких клопотань суд додержується правил, передбачених розділом II цього Кодексу.
При розгляді апеляційних скарг колегія суддів перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.177, 183, 184, 197, 199 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Конвенцією покладається обов'язок вжити заходи до забезпечення прав людини, яка тримається під вартою.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини по справі «Свершов проти України» тяжкість злочину, в якому обґрунтовано підозрюється особа, має суттєве значення, однак не може бути єдиною підставою для тримання особи під вартою.
Статтею 177 КПК України встановлено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Як убачається з наданих матеріалів та встановлено судом, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.255, ч.4 ст.28 ч.1 ст.114-1, ч.4 ст.28 ч.1 ст.366, ч.4 ст.28 ч.3 ст.332 КК України, одне з яких, відповідно до приписів ст.12 КК України, відноситься до особливо тяжких злочинів, за яке за законом України про кримінальну відповідальність передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від восьми до тринадцяти років з конфіскацією майна.
Виходячи із фактичних обставин пред'явленого ОСОБА_8 обвинувачення, його специфіки, яке стосується, зокрема, злочину проти громадської безпеки, а саме - участь у злочинній організації, вчинене службовою особою з використанням службового становища, під час дії воєнного стану, що свідчить про підвищену суспільну небезпечність вчиненого, не є безпідставними висновки суду першої інстанції, що заявлені ризики існують.
В своїй ухвалі слідчий суддя обґрунтовано зазначив, що ризики, передбачені п.1, п.3 ч.1 ст.177 КПК України до теперішнього часу не зменшилися. Тобто, судом враховані: особистість обвинуваченої, обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованого злочину, всі ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а також превалювання суспільного інтересу над особистим (приватним) інтересом у даному кримінальному провадженні. Зважаючи на суспільний інтерес, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, судом зазначено, що запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів не передбачається можливим.
Моніторингова місія ООН з прав людини в Україні звертає увагу на те, що досудове тримання під вартою не повинно бути обов'язковим для всіх обвинувачених в конкретному злочині без урахування індивідуальних обставин.
Ризик втечі обвинуваченого не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови). Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання (Сулаоя проти Естонії), § 64) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії).
У той час як серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти, тяжкість обвинувачення не може сама по собі служити виправданням тривалого попереднього ув'язнення особи (Ідалов проти Росії, Гарицький проти Польщі, Храїді проти Німеччини, Ілійков проти Болгарії).
У своєму Рішенні «Подвезько проти України» № 74297/11 від 12.02.15 року Європейський суд у п. 21 вказує, що аргументи «за» і «проти» звільнення (з-під варти), включаючи ризик того, що обвинувачений може перешкоджати належному провадженню у справі, не повинні оцінюватись абстрактно, але мають підтверджуватись фактичними даними. Ризик того, що обвинувачений може переховуватись, не може оцінюватися виключно на підставі ступеня тяжкості можливого покарання. Він має оцінюватися з урахуванням ряду інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки переховування, або довести, що така можливість є настільки незначною, що може не виправдати досудове тримання під вартою.
Положенням статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, прокурор повинен довести, що ризиком у даному випадку є дія, яка може вчинитися з високим ступенем ймовірності.
На думку сторони обвинувачення, з якою слушно погодився суд першої інстанції, на даний час не зменшилися та продовжують існувати ризики щодо переховування обвинуваченої від суду.
Відповідно до листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 511-550/0/4-13 від 04 квітня 2013 року «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», слідчому судді, суду слід враховувати, що рішення про застосування одного із видів запобіжних заходів, який обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, має відповідати характеру певного суспільного інтересу, що, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості.
Крім цього, відповідно до практики ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
У рішеннях по справах «Каучор проти Польщі» від 03.02.2009 року, та «Александр Макаров проти Росії» від 12.03.2009 року ЄСПЛ вказав, що наявність вагомих підстав підозрювати затриманого у вчиненні злочину є неодмінною умовою правомірності тримання під вартою, а врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства. В рішеннях у справах «Маріянчук та інші проти України» ЄСПЛ зауважив, що безпідставне тримання під вартою є виправданим лише за умови наявності суспільного інтересу, який переважає принцип поваги до особистої свободи.
Крім цього, у рішенні по справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року ЄСПЛ зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи. Обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відповідає суспільному інтересу. Крім того, гарантії того, що підозрюваний, обвинувачений не вчинить інше кримінальне правопорушення, наразі відсутні. Так, обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою спрямоване на забезпечення посилення контролю за місцем перебування останнього, виконання ним процесуальних обов'язків, попередження та своєчасне припинення вчинення незаконного впливу на свідків та вчинення інших кримінальних правопорушень, продовження протиправної діяльності.
Враховуючи наведене, вимоги апеляційної скарги захисника щодо відсутності ризиків, передбачених п. 1, п. 3 ч. 1 ст.177 КПК України, є непереконливими, оскільки судом першої інстанції при розгляді клопотання були повно та об'єктивно досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає, що на даний час продовжують існувати та не зменшилися певні ризики, передбачені п.1, п.3 ч.1 ст.177 КПК України, а саме те, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні, зокрема, особливо тяжкого злочину проти громадської безпеки, в умовах дії воєнного стану, за яке законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 13 років з конфіскацією майна, та у разі обрання більш м'якого запобіжного заходу з огляду на це, у сукупності з даними про її особу та іншими обставинами кримінального провадження, може переховуватись від суду, ухилитись від виконання своїх процесуальних обов'язків. Ці обставини можуть спровокувати останню на втечу, та мають перевагу над її соціальними характеристиками.
Достатні стримуючі фактори, які б свідчили про протилежне, в матеріалах справи відсутні і захисником апеляційному суду також не надані. А тому доводи апелянта про незаконність судового рішення є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо недоведеності ризиків, передбачених п.1, п.3 ч.1 ст.177 КПК Уркаїни, оскільки відомості, наявні в матеріалах судового провадження, свідчать про протилежне, та об'єктивно спростовують апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду та незаконного впливу на свідків.
Водночас, посилання адвоката на відсутність у обвинуваченої ОСОБА_8 фактичної можливості вчинити аналогічне кримінальне правопорушення не є слушними з огляду на те, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дійшов висновку, що ризик, визначений п.5 ч.1 ст.177 КПК України прокурором у поданому ним клопотанні зазначений формально та нічим не доведений.
Разом із тим, доводи апеляційної скарги захисника щодо наявності у ОСОБА_8 міцних соціальних зв'язків, неповнолітніх дітей, чоловіка, постійного місця мешкання, відсутність судимостей, враховуючи обсяг обвинувачення та самі обставини інкримінованих злочинів, не є підставою для змінення обвинуваченій запобіжного заходу на більш м'який, не спростовує правильності прийнятого судом рішення, жодним чином не впливає на його висновки.
Окрім цього, в своїй ухвалі суд обґрунтовано не визначив розмір застави у даному кримінальному провадженні, виходячи з наступного.
Відповідно до абз.8 ч.4 ст.183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114 -2, 258-258 -6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437, 442 -1 Кримінального кодексу України.
Враховуючи, що ОСОБА_8 обвинувачується, зокрема, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, висновки суду щодо не визначення розміру застави в даному випадку є цілком законними та обґрунтованими.
За таких обставин, проаналізувавши доводи сторін, колегія судів приходить до висновку, що враховуючи тяжкість обвинувачення, специфіку і фактичні обставини вчинення злочину, наявна необхідність у збереженні обвинуваченій міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням строку у межах 60 днів. Також, відсутні підстави, які б спростовували тих вагомих ризиків, які обґрунтовують подальше її тримання під вартою, а також те, що менш суворі запобіжні заходи не будуть адекватними заходами у даному кримінальному провадженні і зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої та виключити ризики, пов'язані із звільненням її з-під варти.
При цьому, слід зауважити, що відповідно до вимог ч.6 ст.176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, а саме - тримання під вартою.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що менш суворі запобіжні заходи зможуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_8 , тому колегія суддів погоджується з рішенням суду щодо необхідності задоволення клопотання прокурора в повному обсязі, оскільки суду доведені обставини, які виправдовують обмеження права ОСОБА_8 на свободу саме в такий спосіб процесуального примусу.
За таких обставин, ухвала суду є законною, обґрунтованою та вмотивованою, відповідає вимогам ст.370, 372 КПК України, практиці ЄСПЛ, а тому підстав для її скасування та обрання іншого виду запобіжного заходу ОСОБА_8 , про що йде мова в апеляційній скарзі захисника, колегія суддів не вбачає.
Порушень судом вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування ухвали в даному провадженні не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Салтівського районного суду м. Харкова від 02 жовтня 2025 року про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 30 листопада 2025 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4