Справа № 542/23/25 Номер провадження 22-ц/814/2842/25Головуючий у 1-й інстанції Гринь О. О. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
03 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар: Горбун К.О.
Розглянувши у відкритому сдовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , адвоката Жигилій Інни Федорівни на рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2025 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення, -
Позивач ОСОБА_1 перебувала з відповідачем ОСОБА_2 , у зареєстрованому шлюбі, з 04.03.2022 по 24.10.2024. Від спільного сімейного життя мають доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З метою вирішення питання щодо придбання житла для молодої сім'ї, батьки позивачки - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 надали значну матеріальну допомогу для придбання житлового будинку.
Відповідно до договору купівлі-продажу від 14.06.2023, зареєстрованого в реєстрі за №353, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Дашівською В.М., позивачкою, як покупцем, було придбано житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на житловий будинок зареєстроване за ОСОБА_1 .
На придбання даного житлового будинку кошти в сумі 48 000, 00 грн надала мати позивачки ОСОБА_4 , яка 28.02.2023 здійснила продаж квартири, що знаходиться в с. Кустолово-Суходілка, Полтавського району, Полтавської області, кошти в сумі - 35942,00 грн, позивачка отримала від свого батька ОСОБА_5 , які він одержав за надання в оренду земельної ділянки, що підтверджується довідкою від 21.10.2024 № 371, виданої ТОВ «Востокстройгаз», а також 15000,00 грн, позивачка надала на придбання будинку із своїх особистих коштів отриманих за перебування у відпустці по вагітності та пологах.
У період придбання будинку ОСОБА_2 оформив кредитний договір в АТ «Ощадбанк» на суму зобов'язання в розмірі 100000,00 грн, термін погашення зобов'язання становив 5 років. Кошти отримані за кредитним договором, були витрачені, зокрема на придбання будинку та оформлення документів, які були пов'язані з договором купівлі-продажу будинку. Зобов'язання за даним кредитним договором було виконано ОСОБА_2 за 1 рік, так як батьки позивача надавали систематичну матеріальну допомогу на погашення кредиту.
Факт перерахування коштів батьками позивачки у період дії кредитного договору, укладеного ОСОБА_2 , підтверджується виписками з рахунку в ПАТ КБ «ПриватБанк», які відображають отримання коштів від ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в період 2023-2024 роки. Із травня 2024 року позивач та відповідач стали проживати окремо: позивач - в м. Полтава в орендованій квартирі, а відповідач ОСОБА_2 залишився проживати у спірному будинку.
05 серпня 2024 року відповідача було притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 173-2 КУпАП - вчинення домашнього насильства стосовно позивачки, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 170 гривень.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 24.10.2024 шлюб між позивачем та відповідачем розірвано.
На даний час ОСОБА_2 проживає без реєстрації в будинку позивачки, в добровільному порядку виселятися з нього відмовляється. Відповідач чинить перешкоди у користуванні майном, до всіх господарських будівель та споруд, що знаходяться на території даного домогосподарства - обмежив доступ, шляхом заміни замків на вхідних дверях до приміщень, відмовляючись надавати ключі до них.
Окрім цього, з травня 2024 року ОСОБА_2 , жодного разу не сплатив заборгованість за користування комунальними послугами, зокрема електроенергією, внаслідок чого утворилась заборгованість станом на грудень 2024 року, яка становить 1643,64 грн. Вказана сума для позивачки є значною, оскільки розмір її середньомісячної заробітної плати становить 12 000, 00 грн. Крім того на утриманні позивачки перебуває спільна з відповідачем малолітня донька.
Позивач стверджує, що житловий будинок є її особистою приватною власністю, та оскільки подальше сумісне життя з відповідачем неможливе, відповідач відмовляється добровільно виселитися, вона змушена звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2025 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом виселення ОСОБА_2 з будинку без надання іншого житлового приміщення - відмовлено.
В апеляційному порядку рішення оскаржив позивач ОСОБА_1 . Скарга мотивована тим , що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права без урахування доказів по справі.
Скаржник зазначає, що після розірвання шлюбу відповідач ОСОБА_2 продовжує проживати без реєстрації в будинку, що належить на праві власності ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 15.10.2024 р. №15.4-41/449, виданої виконавчим комітетом Новосанжарської селищної ради. В добровільному порядку ОСОБА_2 відмовляється висилитися із житлового будинка, та взагалі не реагує на вирішення даного питання в позасудовому порядку, своєю поведінкою повністю ігнорує вимоги позивача щодо виселення.
Разом з цим, ОСОБА_2 чинить перешкоди у користуванні майном, яке належить позивачу на праві приватної власності, оскільки до всіх господарських будівель та споруд, які знаходяться на території даного домогосподарства обмежив доступ, шляхом заміни замків на вхідних дверях до приміщень та відмовляється надати ключі для доступу та користування.
Апелянт вважає , що районним судом взагалі не приділено належної уваги показанням свідка ОСОБА_4 , яка надала суду обгрунтовані пояснення щодо відомих їй обставин справи та підтвердила факти по хронології подій щодо вчинення перешкод та протиправності дій у користуванні житловим будинком колишнім чоловіком її дочки ОСОБА_1 .
Позивач наголошує, що відповідачем порушується її право власності та користування майном , шо при розгляді справи судом першої інстанції враховано не було .
Зважаючи на викладене апелянт просить скасувати рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2025 року, та постановити нове про задовлення позовних вимог.
З матеріалів справи встанвоено, що згідно рішення Машівського районного суду Полтавської області від 24.10.2024 у справі № 948/688/24, шлюб зареєстрований 04.03.2022 між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , розірвано .
Від спільного шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають дочку ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 від 12.10.2022 .
14.06.2023 між Руденком Русланом Васильовичем, який діє від імені ОСОБА_8 , та ОСОБА_1 укладено договір серія НСЕ № 641105, купівлі-продажу житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчений приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Данішевською В.М., та зареєстрований в реєстрі № 353. Відповідно до пункту 2 договору продаж вчинено за домовленістю сторін за 80000,00 грн, які ОСОБА_1 повністю сплатила продавцям до підписання договору. У пункті 7 договору зазначено, що договір укладається за згодою ОСОБА_2 , чоловіка покупця ОСОБА_1 .
Згідно з інформацією, що міститься в державному реєстрі речових прав, на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 353 від 14.06.2023, посвідченого приватним нотаріусом Полтавського районного нотаріального округу Данішевською В.М., за ОСОБА_1 зареєстроване право власності на житловий будинок, загальною площею 71,7 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до технічного паспорта, виготовленого ПП ПБТІ «Інвентаризатор» 20.12.2022 реєстраційний № 168, на замовлення ОСОБА_9 , за адресою: АДРЕСА_1 , розташований будинок садибного типу: житловий будинок, площею 71,7 м. кв, літня кухня, гараж, сарай, погріб, вбиральня, колодязь питний .
Згідно з витягом з Реєстру будівельної діяльності щодо інформації про технічні інвентаризації Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, внесені відомості про технічну інвентаризацію будинку садибного типу № 163 від 14.12.2022.
Відповідно до талона-повідомлення Єдиного обліку № 3137 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію зі служби 102 надійшло повідомлення про те, що 17.07.2024 о 00:20 ОСОБА_1 подано заяву, що за адресою: АДРЕСА_2 хв тому її чоловік душив її .
Згідно з довідкою, виданою КП «1-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» № 475 від 08.10.2024 ОСОБА_7 працює в КП «1-А міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» з 09.07.2021. З 01.01.2022 переведена на посаду сестри медичної екстреної (невідкладної) медичної допомоги. Години роботи за змінним графіком .
Відповідно до довідки, виданої Виконавчим комітетом Новосанжарської селищної ради від 15.10.2024 № 15.4-41/449, виданої на підставі акту про встановлення факту проживання від 15.10.2024 - згідно погосподарського обліку Малоперещепинського старостинського округу (книга №2) запис №1386-3, за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , значиться житловий будинок з надвірними господарськими будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . За вказаною адресою проживають без реєстрації: власник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; чоловік ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Батьками ОСОБА_1 є ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 , видане Кустолово-Суходільською сільською радою Машівського району Полтавської області 21.02.2001.
Згідно з довідками ТОВ «Востокстройгаз» № 372 від 21.10.2024 та № 372 від 21.10.2024 ОСОБА_5 виплачена орендна плата за земельну ділянку:
за період із 01.01.2023 по 31.12.2023 - в розмірі 35 942,00 грн,
за період із 01.01.2024 по 30.09.2024 - в розмірі 35 461,98 грн .
Згідно з договором купівлі-продажу квартири, серія НСЕ № 969835, від 28.02.2023, посвідченим державним нотаріусом Машівської нотаріальної контори, Асановою Р.Ш., зареєстрованим в реєстрі за № 129, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 продала квартиру АДРЕСА_3 . Ціна, згідно з договором, складає 48 000, 00 грн .
Відповідно до виписок по надходження по картці НОМЕР_3 АТ КП «Приватбанк», що належить ОСОБА_1 на її картковий рахунок було здійснено перерахування коштів від ОСОБА_5 та ОСОБА_4 : 20.10.2024 - в сумі 1000,00 грн; 10.09.2024 - 3056,19 грн; 09.07.2024 - 4215,69 грн; 02.07.2024 - 1000,00 грн; 10.06.2024 - 1109,29 грн; 09.05.2024 - 1938,63 грн; 10.04.2024 - 1508,41 грн; 09.01.2024 - 1683,94 грн; 09.11.2023 - 5150,36 грн; 08.09.2024 - 9010,58 грн; 09.08.2023 - 4427,49 грн; 07.07.2023 - 4403,66 грн;07.06.2023 - 1715,63 грн; 08.04.2023 - 842,77 грн; 14.02.2023 - 518,58 грн.
Суд першої інстанції відмовляючи в задовленні позовних вимог виходив з того, що позивачкою не спростовано презумпцію спільної сумісної власності майна, набутого за час шлюбу, а саме житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , а також не доведено належними, достатніми та допустимими доказами чинення перешкод у користуванні майном.
Колегія суддів погоджується із відповідним висновком зважаючи на слідуюче.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Конституція України гарантує як захист права власності, так і захист права на житло.
Відповідно до частини четвертої статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до частини четвертої статті 9 Житлового кодексу України (назва кодексу в редакції Закону від 21 квітня 2022 року № 2215-IX) (далі - ЖК України) ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частини друга, четверта статті 3 СК України.
Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу (до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство). Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
У справі, що переглядається виник спір між власником будинку та колишнім членом його сім'ї з приводу користування спірним будинком після розірвання шлюбу, а вирішення вимог ОСОБА_1 про виселення відповідача, в контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між правом власності та правом колишнього члена сім'ї власника будинку на користування житлом.
Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17).
В обґрунтування своїх вимог позивачка посилалася на те, що бажає самостійно проживати у своєму будинку зі своєю сім'єю, натомість колишній чоловік, відмовляється добровільно звільнити будинок та створює їй перешкоди у користуванні житлом.
Суд першої інстанції встановив, що відповідач користувався спірним будинком, як член сім'ї власника.
Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року в справі № 521/15090/14-ц, проаналізувавши положення статті 405 ЦК України, дійшов висновку, що сервітут, який передбачено цією нормою для членів сім'ї власника житла, є особистим, і це право можуть мати не всі, а лише конкретні особи - члени сім'ї власника житла. Особи мають особистий сервітут, доки вони мають статус члена сім'ї власника житла. Особливістю суб'єкта особистого сервітуту є те, що це особа, яка наділяється таким правом, що може існувати лише в неї.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Зміст «трискладового тесту» для оцінки відповідності втручання у право особи стандартам Конвенції охоплює наступні критерії, які мають оцінюватися у сукупності: 1) законність втручання; 2) легітимна мета (виправданість втручання загальним інтересом); 3) дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Оцінюючи пропорційність втручання у право ОСОБА_2 на житло та баланс між захистом права власності позивача та правом відповідача на користування будинком, суд першої інстанції правильно врахував, що будинок щодо користування яким виник спір був придбаний 14.06.2023 під час перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 24.10.2024.
Право власності на спірний будинок зареєстровано за позивачем на підставі договору купівлі-продажу, судових рішень щодо визнання права власності за ОСОБА_1 на спірний будинок за результатами розгляду справи про поділ майна подружжя до матеріалів справи не долучено.
Окрім того, до матеріалів справи не долучено доказів чинення перешкод ОСОБА_1 у користуванні будинком , що знаходиться у АДРЕСА_1 . Саме лише посилання позивача на наявність вказаних обставин не може свідчити про дійсність таких дій зі сторони відповідача.
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог є законними і обгрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.
Наведене свідчить, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦІК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Жигилій Інни Федорівни - залишити без задоволення.
Рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 07 квітня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Головуючий суддя: В.М. Триголов
Судді: А.І. Дорош
О.А. Лобов