Справа № 554/10138/23 Номер провадження 22-ц/814/193/25Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.
03 листопада 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
Головуючого судді Бутенко С.Б.
Суддів Обідіної О.І., Пилипчук Л. І.
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського Володимира Івановича
на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2024 року у складі судді Материнко М. О.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (скорочена назва - АТ «СГ «ТАС» (приватне)) про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,
У жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Стефківський В. І. звернувся до суду з вказаним позовом до АТ «СГ «ТАС» (приватне) (повна назва - Приватне акціонерне товариство «Страхова група «ТАС»), у якому просив про стягнення з відповідача страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, у розмірі 24 000 грн та 4 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В обгрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 16:45 год по вулиці Центральній села Шевченкове Полтавського (колишня назва - Решетилівського) району Полтавської області відбулася дорожньо-транспортна пригода, у якій водій ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки ВАЗ 2101, реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який унаслідок отриманих тілесних ушкоджень загинув.
За даним фактом слідчим управлінням ГУ НП в Полтавській області внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною другою статті 286 КК України за № 12021110140000105.
Відповідно до Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), загальний розмір якої стосовно однієї особи становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, що в даному випадку становить 72 000 грн, тобто по 24 000 грн на кожну особу, яка має право на отримання страхового відшкодування внаслідок смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 19.04.2024 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю потерпілого відмовлено за безпідставністю.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Стефківський В. І. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що у відповідності до норм спеціального Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закону № 1961-ІV) перелік підстав для відмови у виплаті страхового відшкодування є вичерпними, а строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування - припинювальним, зі спливом якого у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Наголошує, що положення Закону № 1961-ІV не встановлюють досудового порядку урегулювання спору, не містять обов'язку особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування звернутися до страховика, та не пов'язують дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Відтак, у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону № 1961-ІV та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Просить врахувати позицію Великої Палати Верховного Суду, сформовану у справі № 465/4621/16-к від 19.06.2019, за змістом якої, якщо особа впродовж строків, визначених Законом № 1961-ІV подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права; а також у справі № 465/4287/15 від 11.12.2019 - попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-ІV, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
Зазначає, що судом не встановлено факту визнання банкрутом та/або ліквідації відповідача АТ «СГ «ТАС» (приватне) та факту недостатності коштів та майна відповідача для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Натомість витяг з Централізованої бази МТСБУ про наявність та дійсність договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким була забезпечена цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 , долучений до позовної заяви.
20.02.2025 та 27.02.2025 АТ «СГ «ТАС» (приватне) подано до апеляційного суду відзиви на апеляційну скаргу та заяву про долучення доказів, у яких просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківський В.І. залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як законне та обґрунтоване.
Наголошує, що рішення про виплату страхового відшкодування не приймалося за відсутності звернення із заявою про виплату страхового відшкодування, а, відтак, звернення позивача до суду за захистом порушеного права є передчасним.
Просить врахувати, що зі змісту постанови про закриття кримінального провадження від 25.05.2022 причиною ДТП та наслідків, що настали, є порушення з боку пішохода ОСОБА_3 вимог пунктів 4.7 та 4.14 (а) Правил дорожнього руху України. Тоді як за правилами частини першої статті 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Отже, у страховика не виникає цивільно-правова відповідальність відповідно до вимог Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів Полтавського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (частина четверта статті 19, стаття 274 ЦПК України).
Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (частина перша статті 369 ЦПК України).
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (частина тринадцята статті 7 ЦПК України).
Згідно частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є невідповідність висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
По справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_4 у селі Шевченкове Полтавського (колишнього Решетилівського) району Полтавської області сталася ДТП за участю автомобіля ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та пішохода ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у результаті якої останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер.
За вказаним фактом 23.11.2021 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості про кримінальне правопорушення за частиною другою статті 286 КК України, номер кримінального провадження: 12021170440000825 (а. с. 34).
Цивільно-правова відповідальність, пов'язана з експлуатацією транспортного засобу ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 , станом на 22.11.2021 застрахована у АТ «СГ «ТАС» (приватне), поліс № АТ1112310 (а. с. 17).
Постановою заступника начальника ВРЗСТ СУ ГУНП в Полтавській області від 25.05.2022 кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021170440000825 від 23.11.2021, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , складу кримінального правопорушення.
При винесенні вказаної постанови враховано, що причиною дорожньо-транспортної пригоди являється порушення пунктів 4.7 та 4.14 (а) Правил дорожнього руху України з боку пішохода ОСОБА_3 , який, не впевнившись у відсутності небезпеки, вийшов на проїзну частину дороги та рухався по ній у попутному напрямку поза межами пішохідного переходу, у недозволеному для переходу місці, де й відбувся на нього наїзд, у результаті чого він загинув, а в діях водія ОСОБА_2 будь-яких порушень Правил дорожнього руху України, які б з технічної точки зору знаходилися у причинному зв'язку з виникненням ДТП, не вбачається та він не мав технічної можливості попередити вказану пригоду в даних дорожніх умовах, тобто в його діяннях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України (а. с. 79-80).
Відмовляючи у задоволенні позову дружини потерпілого - ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивач не зверталася до АТ «СГ «ТАС» (приватне) із заявою про виплату страхового відшкодування, а, отже, з боку відповідача відсутній факт порушення її прав, свобод та інтересів. Відтак, звернення до суду із цим позовом суд першої інстанції визнав передчасним.
Колегія суддів із такими висновками суду погодитись не може з огляду на наступне.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на час виникнення спірних правовідносин регулювались Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є, зокрема, шкода, пов'язана із смертю потерпілого (пункт 23.1 статті 23 Закону № 1961-IV).
Страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди (пункт 27.1 статті Закону № 1961-IV).
Страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами (пункт 27.3 статті Закону № 1961-IV).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176 цс 18) сформовано правовий висновок, що у випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.
Згідно пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (частина друга статті 1168 ЦК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Особливістю відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є те, що володілець небезпечного об'єкта зобов'язаний відшкодувати шкоду незалежно від його вини. Перед потерпілим несуть однаковий обов'язок відшкодувати завдану шкоду, як винні, так і невинні володільці об'єктів, діяльність з якими є джерелом підвищеної небезпеки.
Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.
Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).
Обов'язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.
Такі правові висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 466/4412/15-ц (провадження № 61-37654св18), 15 серпня 2019 року у справі № 756/16649/13-ц (провадження № 61-26702св18), 21 серпня 2019 року у справі № 712/14046/18 (провадження № 61-10868св19), 02 жовтня 2019 року у справі № 447/2438/16-ц (провадження № 61-26195св18), 11 грудня 2019 року у справі № 601/1304/15-ц (провадження № 61-33216св18), 28жовтня 2020 року у справі № 445/370/19 (провадження № 61-10504св20), 24 листопада 2021 року у справі № 342/709/20 (провадження № 61-11129св21) та ін.
По справі не встановлено і суду не доведено наявність умислу потерпілого або дії непереборної сили, тому підстав для звільнення від цивільно-правової відповідальності страховика власника джерела підвищеної небезпеки - автомобіля ВАЗ 21011, реєстраційний номер НОМЕР_1 - АТ «СГ «ТАС» (приватне) (поліс № АТ 1112310) апеляційним судом не вбачається.
Страховик може відмовити у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) з підстав, передбачених у статті 37 Закону № 1961-IV, зокрема, неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 37.1.4 пункту 37.1 статті 37).
При цьому, Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не передбачає обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, і особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 465/4287/15 (провадження № 14-406цс19), не вбачаючи підстав для відступлення від висновків, викладених в її постанові від 19 червня 2019 року у справі № 465/4621/16-к (провадження № 13-24кс19) - на яку посилається в апеляційній скарзі представник позивача, виснувала, що жодним законодавчим актом не передбачено обов'язку потерпілого звернутися попередньо до страховика, а незвернення до страховика не позбавляє права позивача звернутися до суду для стягнення страхового відшкодування.
Якщо особа впродовж строків, встановлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону № 1961-IV подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до МТСБУ (страховика) із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку, визначеному статтею 35 Закону № 1961-IV, загалом не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування.
У справі, що переглядається, позивач звернулася до суду із позовом до страховика - АТ «СГ «ТАС» (приватне) про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого, у межах трьох років з моменту настання ДТП, тому висновки суду першої інстанції щодо відсутності у відповідача обов'язку виплатити страхове відшкодування, є безпідставними.
Залишивши поза увагою той факт, що смерть потерпілого ОСОБА_3 настала від тяжких тілесних ушкоджень, отриманих внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, цивільно-правова відповідальність власника якого застрахована у АТ «СГ «ТАС» (приватне), і позивач у строки, встановлені Законом № 1961-IV, звернулась до суду з позовом до страховика, який відповідає за завдану шкоду, що є альтернативним способом захисту порушеного права, суд першої інстанції припустився помилки у застосуванні норм матеріального права, не врахував відповідні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду з постановленням по справі нового судового рішення про задоволення позову ОСОБА_1 .
Ухвалюючи нове рішення, колегія суддів виходить з того, що згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Розмір страхового відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим), встановлено пунктом 27.3 статті 27 Закону № 1961-IV та у сукупності не може бути меншим, ніж 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку. Усім особам, які відповідно до зазначеної статті мають право на відшкодування моральної шкоди, це відшкодування виплачується рівними частинами.
Відшкодування шкоди, пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати. Загальний розмір усіх здійснених страхових відшкодувань (регламентних виплат) за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю однієї особи, не може перевищувати страхову суму за таку шкоду (пункт 27.5 статті 27 Закону № 1961-IV).
Вказані норми носять імперативний характер і законом не передбачено право страховика зменшувати розмір цих відшкодувань.
Отже, мінімально гарантований розмір відшкодування моральної шкоди, завданої смертю потерпілого ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу, який позивач ОСОБА_1 має право отримати від страховика - АТ «СГ «ТАС» (приватне) становить 24 000 грн - з урахуванням того, що крім позивача, як дружини потерпілого, право на отримання страхового відшкодування мають також його повнолітні діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .
Відповідачем не доведено, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок умислу потерпілого або непереборної сили, а тому цивільно-правова відповідальність страховика, який відповідає за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки у межах суми страхового відшкодування, за встановлених обставин справи не виключається, незважаючи на закриття кримінального провадження відносно заподіювача шкоди за відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, оскільки цивільно-правова відповідальність власника джерела підвищеної небезпеки настає незалежно від його вини.
Згідно вимог частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, ухвалюючи нове рішення по справі, апеляційний суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу (частина перша, пункт 1 частини другої статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Згідно із частиною третьою статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
У справі, що переглядається апеляційним судом установлено, що представництво інтересів позивача ОСОБА_1 в суді першої інстанції забезпечувалося адвокатом Стефківським В. І., що підтверджується ордером про надання правничої (правової) допомоги серія ВС № 1237962 (а. с. 23) та договором про надання професійної (правничої) допомоги від 17.01.2022 № Ж921 (а. с. 25-26).
Додатком до Договору про надання професійної (правової допомоги) № Ж921 від 17.01.2022, укладеним 14.10.2022 між АО «Всеукраїнський центр адвокатських розслідувань ДТП «Автопоміч» та ОСОБА_1 , погоджено: 1) плата за наданні Адвокатським об'єднанням послуги на виконання Договору про надання правової допомоги становить 2 000 грн за 1 годину роботи; 2) клієнт здійснює оплату за надану професійну правничу (правову) допомогу протягом 3 місяців після вступу рішення в законну силу (а. с. 24).
Згідно детального розрахунку робіт (наданих послуг) виконаних для надання правничої (правової) допомоги від 24.10.2023, для проведення правового аналізу наявних доказів (документів), опрацювання законодавчої бази та написання, підготовку, копіювання та надсилання позовної заяви адвокатом витрачено загалом 2 години, що оцінюється у 4 000 грн.
01.12.2023 АТ «СГ «ТАС» (приватне) звернулося до суду із клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу. Заявлене клопотання обґрунтовано положеннями частини третьої статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та рекомендаціями щодо застосування рекомендованих (мінімальних) ставок адвокатського гонорару, який за годину роботи має бути на рівні 50% прожиткового мінімуму на день оплати. Таким чином вважає, що позивачем безпідставно та необґрунтовано встановлено вартість правової допомоги в розмірі 4 000 грн (а. с. 60).
Проте такі доводи колегія суддів не бере до уваги, оскільки суд не може втручатися у договірні правовідносини між клієнтом та адвокатом.
Разом з тим, не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи дане питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи, чи були вони фактично понесені, та оцінювати їх необхідність.
За встановлених обставин, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, із яких попереднє опрацювання матеріалів та судової практики не можуть бути віднесені до жодного з видів правничої допомоги, які передбачені статтями 1, 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та є невід'ємною частиною роботи щодо складання позовної заяви, а тому охоплюються саме витратами, понесеними на підготовку, складання та подання позову, колегія суддів визнає наявними підстави для відшкодування правничих витрат, понесених ОСОБА_1 у розмірі 2 000 грн. Такий розмір стягнення відповідатиме принципу пропорційності, критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.
Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення районного суду скасуванню, із постановленням нового судового рішення про задоволення позову.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Стефківського Володимира Івановича задовольнити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 19 квітня 2024 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (скорочена назва - АТ «СГ «ТАС» (приватне)) (ЄДРПОУ 30115243) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) страхове відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю потерпілого, у розмірі 24 000 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише у випадках, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя С. Б. Бутенко
Судді О. І. Обідіна
Л. І. Пилипчук