Справа № 166/1900/25 Провадження №11-сс/802/628/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
13 листопада 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
підозрюваного - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції справу за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 на ухвалу слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 (ЄРДР за № 12025030570000416),
Старший слідчий СВ ВП №2 (сел. Ратне) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 , за погодженням із прокурором ОСОБА_9 , звернулась до слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області із клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, відносно ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ниці, Старовижівського району Волинської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, неодруженого, здобувача освіти 1 курсу денної форми навчання Луцького національного технічного університету, несудимого, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12025030570000416.
Ухвалою слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року в задоволенні клопотання старшого слідчого СВ ВП №2 (сел. Ратне) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_10 відмовлено, застосовано до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, до 02 січня 2026 року включно. Також покладено на підозрюваного обов'язки, передбачені ч.5 ст.194 КПК України.
В поданій апеляційній скарзі прокурор вважає ухвалу слідчого судді незаконною. Вказує на те, що ОСОБА_8 є особою 24 річного віку, студентом вищого навчального закладу, що надає можливість вільного пересування по території України та виїзду за кордон України. Зазначає, що загроза застосування реальної міри покарання може спонукати ОСОБА_8 незаконно впливати на потерпілу та свідків. Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою клопотання задовольнити та застосувати до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з визначенням розміру застави 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень.
Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та основні доводи апеляційної скарги, прокурора, який підтримував подану апеляційну скаргу і просив скасувати ухвалу слідчого судді та застосувати щодо ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою, підозрюваного та його захисника, які заперечували доводи апеляційної скарги і просили залишити ухвалу слідчого судді без змін, пояснення слідчого, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою застосування запобіжних заходів є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим, покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування чи/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Одним із видів запобіжних заходів у кримінальному провадженні відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.176 КПК України є домашній арешт.
Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Дані вимоги закону при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного ОСОБА_8 , слідчим суддею були дотримані.
Так, слідчий суддя встановив, що надані стороною обвинувачення у кримінальному провадженні докази доводять обставини, передбачені ч.1 ст.194 КПК України, які свідчать про:
- наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України;
- наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрювана може вчинити дії, передбачені ст.177 КПК України, а саме: переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Як убачається з матеріалів провадження, 04 листопада 2025 року ОСОБА_8 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України.
Згідно ст.181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Приписами частин 1-4 статті 194 КПК України визначено, що під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частинами п'ятою та шостою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання.
З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'яких запобіжних заходів, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особистості підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків). Сама лише тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, хоча і є визначеним елементом при оцінці ризику ухилення від органу досудового розслідування та/або суду, однак не може бути достатньою підставою для законності тримання особи під вартою.
Відповідно до пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливо лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У справі «Маккей проти Об'єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що основна мета статті 5 Конвенції полягає у запобіганні свавільного або безпідставного позбавлення волі особи.
Європейський суд з прав людини під час вирішення справи «Медведев та інші проти Франції» зауважив, що право на свободу і особисту недоторканість має першочергове значення у «демократичному суспільстві» у значенні, передбаченому Конвенцією.
Відповідно до п.«с» ст.5 Конвенції, законними є арешт або затримання, здійснені з метою допровадження особи до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
На переконання апеляційного суду, вказані вимоги слідчим суддею належним чином дотримані.
Дійшовши висновку про відсутність підстав для застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та можливість застосування щодо нього запобіжного заходу у виді домашнього арешту, слідчим суддею встановлено, що матеріали провадження містять достатні дані, які підтверджують існування обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.289 КК України, що підтверджується наявними у матеріалах судового провадження доказами.
Разом з тим, як правильно встановлено слідчим суддею, органом досудового розслідування не доведено, що у кримінальному провадженні існують ризики непроцесуальної поведінки підозрюваного такого ступеня вірогідності запобігти яким здатен лише запобіжний захід у виді тримання під вартою.
З такими висновками погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки як під час розгляду судом першої інстанції клопотання про застосування щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і під час апеляційного розгляду, стороною обвинувачення не доведено обставин, які дають підстави для висновків, що інші запобіжні заходи, окрім тримання під вартою, не забезпечать виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, та які б виправдовували обмеження права підозрюваного на свободу.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що підозрюваний повністю відшкодував потерпілій стороні матеріальну та моральну шкоду, що підтверджується копією розписки потерпілої від 5 листопада 2025 року. Жодних претензій потерпіла до ОСОБА_8 не має і не матиме.
Також згідно довідки від 6.11.2025 підозрюваний ОСОБА_8 здав на зберігання до Ковельського відділу УДМС у Волинській області свій паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
Враховуючи конкретні обставини кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , тяжкість покарання, яке загрожує останньому у разі визнання його винуватим, дані про особу підозрюваного, який раніше несудимий, має постійне місце проживання за яким характеризується з позитивної сторони, є здобувачем освіти першого курсу денної форми навчання Луцького національного технічного університету, вини визнав повністю, відшкодував потерпілій стороні усю завдану шкоду, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що пропорційним тому ступеню небезпеки, ризики якого існують у кримінальному провадженні, а також тим завданням, які має досягти орган досудового розслідування, є запобіжний захід у виді домашнього арешту, з покладанням на підозрюваного обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дослідив всі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та вмотивованого рішення, в повній мірі врахував вимоги статті 194 КПК України та, за відсутністю доведених обставин щодо неможливості застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, обґрунтовано застосував щодо нього більш м'який запобіжний захід, а саме домашній арешт.
Доводи, на які посилається прокурор в обґрунтування апеляційної скарги, враховані слідчим суддею при прийнятті рішення про застосування до ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді домашнього арешту, який, на думку суду апеляційної інстанції, співмірний з тяжкістю кримінального правопорушення та його наслідками, особою підозрюваного, та підстав вважати його занадто м'яким, апеляційний суд не вбачає.
Інші доводи апеляційної скарги прокурора висновків слідчого судді не спростовують.
За таких обставин у їх сукупності, ухвала слідчого судді відповідно до вимог статті 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою, а тому апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді.
На підставі викладеного, керуючись статтями 376, 405, 407, 422 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_9 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Ратнівського районного суду Волинської області від 04 листопада 2025 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: