Справа № 761/28744/25
Провадження № 2/761/8727/2025
13 листопада 2025 року суддя Шевченківського районного суду м. Києва Мальцев Д.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -
Представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , у якому просить солідарно стягнути: заборгованість за надані послуги у загальному розмірі 81493,92 грн. та судовий збір в розмірі 3028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками нежилого приміщення загальною площею 194,7 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 , та є споживачем послуг які постачає позивач. Разом з тим, відповідачі своєчасно не оплачують надані позивачем послуги, внаслідок чого у останніх утворилась заборгованість, яка з урахуванням індексу інфляції та 3% становить 81326,06 грн. Відповідач в добровільному порядку заборгованість не погашає, через що позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
09.07.2025 року протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями матеріали позову передані на розгляд судді Мальцева Д.О.
14.07.2025 року ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва Мальцева Д.О. відкрито провадження у справі, прийнято рішення про розгляд справи за правилами позовного провадження в спрощеному порядку без повідомлення сторін. Також, вказаною ухвалою відповідачу було встановлено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а також клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін.
26.08.2025 від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву з викладенням заперечень проти неї, в якому він також просив застосувати строки позовної давності.
Суд, розглянувши подані сторонами документи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і це встановлено судом, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».
Відповідно до інформації з державного реєстру прав на нерухоме майно приміщення загальною площею 194,7 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , належать ОСОБА_1 (1/2), ОСОБА_2 (1/2 частки), які є співвласниками.
Частиною першою статті 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до частини шостої статті 19 Закону України «Про теплопостачання» Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За правилами частини четвертої статті 319, статті 322 ЦК України власність зобов'язує; власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з п. 32, 33, 35, 37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2021 р. № 1022), плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. Плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем складається з:
плати за послугу, визначеної відповідно до цих Правил та Методики розподілу, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання;
плати за абонентське обслуговування, визначеної виконавцем, розмір якої не може перевищувати граничного розміру, встановленого Кабінетом Міністрів України;
плати за технічне обслуговування та поточний ремонт внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної послуги, що визначається окремим договором між виконавцем та співвласниками багатоквартирного будинку.
Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів.
Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
У пп. 11 п. 45 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, визначено, що індивідуальний споживач зобов'язаний інформувати протягом місяця виконавця про зміну власника житла (іншого об'єкта нерухомого майна) шляхом надання виконавцю витягу або інформації з Реєстру речових прав на нерухоме майно та про фактичну кількість осіб, які постійно проживають у житлі споживача, у випадках та порядку, передбачених договором;
Згідно з пп. 6 п. 48 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 р. № 830, виконавець зобов'язаний розглядати у визначений законодавством строк претензії та скарги споживачів, у визначених законом випадках - управителів і проводити відповідні перерахунки розміру плати за послугу в разі її ненадання, надання не в повному обсязі, несвоєчасно або надання послуги неналежної якості, а також в інших випадках, визначених договором.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 922/4239/16 зазначено, що «відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію».
Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для правильного її вирішення (постанови Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року у справі № 727/9295/16-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц (провадження № 61-11107св18)).
Відповідно до ст. 525, ч. 1 ст. 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом встановлено, що позивачем належним чином здійснювалось постачання теплової енергії (опалення_ до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону (протягом 2018-2021 років), актом прийняття теплового вузла обліку, актом про готовність вузла комерційного обліку до роботи, відомостями щодо споживчої теплової енергії тощо.
Однак, відповідачі порушуючи вимоги законодавства, своєчасно не вносили плату за спожиту теплову енергію, в результаті чого за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року включно утворилась заборгованість у загальному розмірі 81326,06 грн., що складається з: заборгованості за поставлену теплову енергію у розмірі 73 304,77 грн., інфляційної складової боргу у розмірі 6 744,04 грн., трьох відсотків річних у розмірі 1 277,31 грн.
Відтак, суд приходить до висновку про те, що стороною позивача належним чином обґрунтовано позовні вимоги та доведено наявний у відповідача розмір заборгованості.
Разом з тим, у своїй заяві від 26.08.2025 відповідач- 1 ОСОБА_1 просить суд застосувати позовну давність (три роки), встановлену законом.
Згідно зі ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За правилами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороню у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267ЦК України).
Відмовити в позові через пропуск строку звернення до суду можливе лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог в позові належить відмовити за безпідставністю.
Отже позовна давність застосовується до обґрунтованого позову.
Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку (ч. 5 ст. 261 ЦК України).
Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України.
При цьому початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Статтею 253 цього Кодексу, визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість нараховану з 01.05.2018 року.
Тому, починаючи з 01.05.2018 року почався перебіг загального трьох річного строку позовної давності, який закінчився 03.05.2021 року.
З позовом представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради «Київтеплоенерго» звернувся до суду, лише 04.07.2025 року, тобто з пропуском строку позовної давності.
Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно положень ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому, відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Я роз'яснено в п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» виходячи з принципу процесуального рівноправ'я сторін та враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідн в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонамина підтвердження свої вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконувати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, №4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Отже, належних та допустимих доказів переривання або зупинення строків позовної давності позивач суду не надав, а тому, беручи до уваги, що позовні вимоги є обґрунтованими, однак заявлені поза межами строку позовної давності, про застосування якої зробив заяву відповідач-1, суд дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову.
В порядку ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України суд не вирішує питання розподілу судових витрат, враховуючи, що в межах даного спору судом ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 12, 13, 27, 77, 78, 81, 158, 258, 259, 263, 264, 265, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 207, 252-255, 256, 261, 267, 527, 545, 1046, 1047 ЦК України, суд, -
В задоволенні позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя: