Справа № 605/427/25
Іменем України
13 листопада 2025 року
Підгаєцький районний суд
Тернопільської області
в складі
головуючого судді Горуц Р.О.
при секретарі судового засідання Костенюк М.Я.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Підгайці цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» від імені та в інтересах якого діє Романенко Михайло Едуардович до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Представник позивача від імені та в інтересах ТОВ «Діджи фінанс» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Представник позивача в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Як вбачається із змісту поданої заяви, позивач просить суд розглядати справу без виклику сторін. Проти заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце розгляду справи. Причин своєї неявки суду не повідомила та відзиву на позов не подала.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги вказує, що 27 липня 2021 року ОСОБА_1 до ТОВ «Мілоан» було подано заявку на отримання кредиту №101947134. ТОВ «Мілоан» направлено відповідачу електронним повідомленням одноразовий ідентифікатор, при введенні якого відповідач підписала договір про споживчий кредит №101947134 від 27 липня 2021 року (далі - Договір).
Як зазначено в позовній заяві, до укладення Договору відповідач отримав проект цього договору, ознайомився з усіма його умовами та правилами, що розміщені на веб-сайті товариства та є невід'ємною частиною цього Договору.
Відповідно до Договору, ТОВ «Мілоан» взяло на себе зобов'язання надати ОСОБА_1 кредит на наступних умовах:
Сума кредиту - 10 000 грн;
Строк кредитування - 30 днів (до 26 серпня 2021 року);
Відсоткова ставка - 1,5% в день;
Загальні витрати за кредитом - 15 500 грн.
Позивач зазначає, що перерахував грошові кошти ОСОБА_1 , що підтверджується платіжним дорученням №30381377 від 27 липня 2021 року в сумі 10 000 грн.
Відповідач не виконав належним чином умови Договору, внаслідок чого згідно договору відступлення вимоги №13Т ТОВ «Мілоан» відступлено право вимоги за Договором на користь ТОВ «Діджи фінанс».
Також, у позовній заяві вказано, що згідно договору відступлення сума боргу у ОСОБА_1 перед новим кредитором становить 43 915 грн, з яких:
-заборгованість за тілом кредиту - 9500 грн;
-заборгованість за відсотками - 33415 грн;
-заборгованість за комісійними винагородами - 1000 грн.
Суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши та оцінивши наявні у ній докази у їх сукупності, дійшов наступного висновку.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Положенням частини першої статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
За змістом статтей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Позивачем як в позовній заяві так і в самому Договорі зазначено, що такий Договір було укладено в електронній формі та підписано позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.
Відповідно до п.п.5, 12 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Одноразовий ідентифікатор (далі - ОІ) - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Згідно ч.ч.1,3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Частина 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону, зокрема за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Верховний Суд у складі колегії суддів першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №524/5556/19 від 12.01.2021 р. дійшов такого висновку: «Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і літер, або тільки цифр, або тільки літер, яку заявник отримує за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачкою за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, тобто укладення між сторонами спірного правочину підтверджено належними та допустимими доказами».
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Позивач вказує, що підписання кредитного договору, було виконано відповідачем шляхом електронного підпису за допомогою одноразового ідентифікатора.
При цьому, з паперової форми копії кредитного договору, який додано до матеріалів справи, неможливо встановити факт його підписання ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором, як то зазначено в тексті позовної заяви, оскільки Договір доданий до матеріалів справи, окрім умов кредитування, не містить відображення електронного підпису ні позичальника, ні позикодавця. Такий договір не містить будь-яких інших ознак участі позичальника в укладенні даного договору.
До матеріалів справи позивачем також не додано жодних інших належних та допустимих доказів волевиявлення позичальника на укладення саме даного кредитного договору, зокрема: витягів з внутрішньої ІТ-системи банку, дати і часу генерації одноразового ідентифікатора, який саме код був згенерований, номеру телефона або пристрою, на який відправлено код, IP-адреси або ідентифікатора користувача, факт введення правильного коду, звіту про підтвердження.
З матеріалів справи неможливо встановити, що позичальник був ознайомлений, зрозумів та погодився саме з умовами цього кредитного Договору. Більш того, в анкеті-заяві на кредит №101947134, яка додана до матеріалів справи та яку ніби-то подала ОСОБА_1 ТОВ «Мілоан», не передбачені ті додаткові умови, які відображені в Договорі.
Так, наприклад в анкеті-заяві вказано, що проценти нараховуються за ставкою 1,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом, натомість в Договорі, окрім цього, зазначено, що стандартна (базова ставка) процентна ставка за користуванням кредитом становить 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Також, в анкеті-заяві зазначено, що строк кредиту 30 днів, безумовно, а в Договорі зазначені умови автоматичної пролонгації Договору, що в свою чергу дозволяє позивачу здійснювати нарахування додаткових відсотків, не обумовлених в заяві-анкеті. Такі та інші відмінності істотних умов простежуються в анкеті-заяві та Договорі.
Окрім цього, така анкета-заява так само не містить підпису ОСОБА_1 (чи то власноручного, чи то електронного), що в свою чергу позбавляє суд можливості перевірити волевиявлення відповідача на подання анкети-заяви та подальшого підписання Договору.
Суд також позбавлений можливості встановити, що код який зазначений в позовній заяві був згенерований та відправлений саме на телефон позичальника, після чого позичальник такий код ввів для підписання цього Договору. Матеріали справи також не містять доказів того, що номер телефону, який відображений в матеріалах справи належить саме ОСОБА_1 .
Суд зазначає, що укладення будь-якого договору, а особливо кредитного, тягне за собою низку правових наслідків, нерідко негативних, як для однієї сторони так і для іншої, а тому навіть у випадку якщо і є технічна можливість укласти договір в електронній формі, такий повинен бути укладений з дотриманням всіх необхідних реквізитів та умов, щоб будь-яких сумнівів у недобросовісності як з боку позичальника так і з боку кредитора не було.
Крім цього, паспорт споживчого кредиту та графік платежів, які додані до матеріалів справи аналогічно не містять підтвердження волевиявлення ОСОБА_1 , так як на них також відсутнє відображення її підпису в тій чи іншій формі.
Розрахунок заборгованості, який додано до матеріалів справи, та платіжне доручення №30381377, не може свідчити про отримання таких коштів позичальником саме на тих умовах, на які посилається позивач, а свідчить лише про факт перерахування таких коштів ОСОБА_1 .
Так, в своїй постанові ВС від 29.05.2024 року у справі №545/1750/21 наголосив, що суди не можуть автоматично визнавати договір дійсним лише на підставі того, що він укладений через особистий кабінет або підтверджений смс-кодом. «Матеріали справи не містять доказів того, що саме позивач будь-яким способом застосував ідентифікатор електронного підпису, так і факту отримання саме позивачем цього одноразового ідентифікатора, а також у справі відсутні докази реєстрації саме позивача у інформаційно-телекомунікаційній системі відповідачів, відсутні докази отримання саме позивачем коштів згідно з оспорюваними кредитними договорами, тому наявні достатні правові підстави для судового захисту прав та інтересів останнього».
Ця позиція свідчить про те, що сам факт існування електронного договору не є достатнім доказом. Сторона, яка посилається на електронний договір підписаний ОІ має довести:
-факт реєстрації особи у відповідній системі;
-факт отримання саме нею одноразового ідентифікатора (смс-коду чи пароля);
-технічну можливість системи ідентифікувати користувача;
-факт виконання умов договору (поставка товару, надання послуг, онлайн страхування чи кредитування).
Суд вказує, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, принципу справедливості розгляду справи судом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі “Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі “Парафія греко-католицької церкви в м.Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі “Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі “Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі “S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.
Підсумовуючи викладене, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження укладення вищевказаного Договору між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 матеріали справи не містять, а твердження позивача про його укладення є голослівними.
Окрім цього, позивач обґрунтовуючи своє право вимоги до ОСОБА_1 посилається на Договір про відступлення прав вимоги №13Т від 12 листопада 2021 року.
Згідно даного договору, ТОВ «Мілоан» відступає ТОВ «Діджи фінанс» право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між Кредитором і Боржниками.
Пунком 8.3.1 даного Договору передбачено, що кредитор (ТОВ - Мілоан) зобов'язаний протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту підписання цього Договору та заповненого Додатку №1, підготувати і передати Новому Кредитору (ТОВ «Діджи Фінанс») в електронній формі, електронною поштою або кур'єрською доставкою на електронному носії (флеш карта) компакт диск та інші оптичні носії інформації) Реєстр боржників за формою, встановленою в Додатку №1 до цього Договору, з усіма заповненими даними про Боржників, які обов'язково повинні міститись в Реєстрі Боржників.
Доданий до матеріалів справи Додаток №1, Реєстр боржників, Акт приймання-передачі Реєстру боржників не містить заповнених даних боржників, поля для заповнення в таких документах порожні, та скріплені підписом і печаткою сторін.
Тобто, доданими матеріалами не підтверджується той факт, що у ТОВ «Діджи фінанс» взагалі виникло право грошової вимоги за договором про споживчий кредит №101947134 від 27 липня 2021 року до ОСОБА_1 .
Відповідно до частини четвертої статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Згідно з частиною першою статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.
Основні засади цивільного законодавства визначені у статті 3 ЦК України.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
У даному випадку, за вказаних вище обставин, договірні правовідносини між сторонами не виникли.
Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН »Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.
Конституційний Суд України у рішенні по справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
У зв'язку з вищезазначеним, суд вважає, що ТОВ «Мілоан» при укладенні договору з ОСОБА_1 не дотримав вимог, законодавства України про захист прав споживачів, зокрема про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження із ним саме тих умов, які він вважав узгодженими, а позивач не підтвердив своє право на звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №101947134 до ОСОБА_1 .
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
За встановлених обставин, право чи законний інтерес позивача, жодним чином не порушені відповідачем.
З підстав наведених вище, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог ТОВ «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 , слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.42 Конституції України, ст.ст.10, 12, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.1, 3, 11, 16, 207, 509, 526, 536, 626, 628, 638, 1048, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, суд, -
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати покласти на позивача.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс», 04112, м.Київ вул. Авіоконструктора Ігоря Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 42649746;
Представник позивача: адвокат Романенко Михайло Едуардович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю КС№8530/10, видане Радою адвокатів Київської області 28 листопада 2019 року №76;
Відповідач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: в АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .
Головуючий: Р. О. Горуц