Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 712/11915/25
Номер провадження2/711/3876/25
13 листопада 2025 року суддя Придніпровського районного суду м.Черкаси Демчик Р.В. розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
ТОВ «Споживчий центр» звернулося до Соснівського районного суду м.Черкаси із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 28.12.2024-100000278 від 28.12.2024 у розмірі 12040.00 гривень та понесених судових витрат.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 28.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір (оферти) № 28.12.2024-100000278, відповідно до якого позичальнику надано кредит у розмірі 4000.00 гривень, строком на 155 дні. Відповідачем електронним цифровим підписом підписано Пропозицію про укладення кредитного договору (оферти), Заявку на отримання кредиту, підтверджено укладення кредитного договору, а отже акцептовано умови Договору. ТОВ «Споживчий центр» зобов'язання за Договором виконано в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_1 свої зобов'язання за Договором належно не виконує, у зв'язку з чим, станом на 01.09.2025 р., утворилась заборгованість у розмірі 12040.00 гривень, що складається із заборгованості: по тілу кредиту - 4000 грн, по процентам - 4960 грн, комісії в розмірі 360 грн., додаткова комісія 720 грн, неустойки 2000 грн..
Ухвалою Соснівського районного суду м.Черкаси від 04 вересня 2025 року позовну заяву передано для розгляду за підсудністю до Придніпровського районного суду м.Черкаси.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.09.2025 року. Для розгляду справи №712/19115/25, визначено суддю Демчика Р.В.
Ухвалою Придніпровського районного суду м.Черкаси від 29 вересня 2025 року, відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін, надано відповідачу термін на подання відзиву до суду.
Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження.
21.10.2025 на адресу суду повернувся конверт з рекомендованим повідомленням з поштовою кореспонденцією суду.
Відповідач заяву із запереченнями про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження та відзиву на позовну заяву до суду не направляв.
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Строки для подання відзиву та відповіді на відзив закінчились, а тому відповідно до частини восьмої статті 178 ЦПК України та частини п'ятої статті 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.3 ст. 12, ч.ч. 1,6 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено наступні факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Частиною другою статті 95 ЦПК України передбачено, що письмові докази подаються в оригіналі або належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до ст. 55 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
В судовому засіданні встановлено, 28.12.2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено електронний кредитний договір (оферта) № 28.12.2024-100000278, згідно з яким позичальник отримав кредит у розмірі 4000.00 грн., строком на 155 дні.
Процента ставка «Економ» - фіксована незмінна у розмірі 0.5% за 1 (один) день користування кредитом.
Відповідачем електронним цифровим підписом (Е727) підписано, підтверджено укладення кредитного договору та отримано на свій рахунок кошти у розмірі 4500.00 гривень, отже акцептовано умови Договору. ОСОБА_1 під час укладання кредитного договору пройдено ідентифікацію шляхом використання Системи BankID Національного банку.
Паспорт споживчого кредиту, анкета, додаток до анкети позичальника, Пропозиція про укладення кредитного договору (оферта), Заявка на отримання кредиту, підтвердження кредитного договору, підписані відповідачкою з використанням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором Е727. Підписанням паспорта споживчого кредиту відповідач підтвердив отримання та ознайомлення з інформацію про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту.
Згідно довідки ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 25.08.2025 вих.№161-2508, ТОВ «УПР» надає послуги з переказу коштів в національній валюті без відкриття рахунків. Для цього підприємство внесено в державний реєстр фінансових установ (свідоцтво серія ФК №342 від 02.10.2012) та отримало ліцензію Національного банку України №3 від 11.11.2013 року. Між підприємствами, ТОВ «»УПР» та ТОВ «Споживчий центр» укладено договір на переказ коштів ФК-П-2024/01-2 від 01.04.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта:28.12.2024 07:46:52 на суму 4000.00 (чотири тисячи гривень 00 копійки), номер карти 5167803297214608, номер транзакції в системі iPay.ua.-608714631, призначення платежу : Видача за договором кредиту №28.12.2024-100000278.
Відповідно до довідки-розрахунку про стан заборгованості за кредитним договором №28.12.2024-100000278 від 28.12.2024 року, заборгованість ОСОБА_1 складає 12040 гривень, з яких: основний борг - 4000.00 грн.; проценти - 4960 грн., комісія, за надання 360 грн., комісія за обслуговування 720 грн., 2000 грн неустойка. Проценти по кредиту нараховані за період з 28.12.2024 по 31.05.2025 року.
Статтею 205 ЦК України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли всіх істотних умов договору. За правилами ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частиною першою статті 634 ЦК України визначено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до статей 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений законом чи договором строк, одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.
Відповідно до статей 1048-1052, 1054 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцю позику та сплатити відсотки за користування коштами у строк та у порядку, що встановлені договором.
Із змісту статей 1054, 1055 ЦК України слідує, що за кредитним договором, укладеним у письмовій формі, банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 ЦК України. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку, відповідно до статей 549 - 552 ЦК України, що нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК України.
Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором.
З огляду на вказане, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, суд приходить до висновку, що між ТОВ "Споживчий центр" та ОСОБА_1 28.12.2024 був укладений кредитний договір № 28.12.2024-100000278 підписаний ОСОБА_1 за допомогою електронного підпису (одноразового ідентифікатора Е727), позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав повністю, відповідач ОСОБА_1 не виконав свої кредитні зобов'язання щодо повернення коштів, а тому з відповідача підлягає стягненню заборгованість за основним боргом та процентами.
Щодо вимоги про стягнення комісії, суд зазначає наступне.
Відповідно до умов кредитного договору №28.12.2024 від 28.12.2024, комісія за надання кредиту 360.00 грн..
Разом з тим, кредитодавцем у кредитному договорі, не вказано, які саме послуги за вказану плату надаються позичальнику.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемним.
Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 № 168 (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору), банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено нормативно-правовими актами.
Оскільки сплата позичальником винагороди за надання фінансового інструменту та винагороди за проведення додаткового моніторингу є платою за послуги, що супроводжують кредит в даному випадку, тому пункти договору, які передбачають сплату такої винагороди є нікчемними, у зв'язку з чим підстави для нарахування банком комісії на підставі нікчемних умов договору є безпідставними і вказані кошти не підлягають сплаті позичальником.
Такі висновки викладені Верховним Судом в постановах від 07.06.2023 у справі № 686/14530/15 (провадження № 61-13299св22), від 09.02.2024 у справі № 337/3703/22 провадження № 61-13859св23).
Враховуючи те, що відповідачу встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку про те, що положення пункту 8 кредитного договору № 28.12.2024-100000278 від 28.12.2024 в частині, що стосується комісії є нікчемними.
Таким чином, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за комісією у розмірі 360.00 грн та додатковою комісією у розмірі 720.00 грн необхідно відмовити з підстав їх необґрунтованості.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача неустойки, то суд приходить до наступного.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Оскільки ОСОБА_1 укладав Кредитний договір № 28.12.2024-100000278 (кредитної лінії) з ТОВ "Споживчий центр" 28.12.2024 р, тобто у період дії в Україні воєнного стану, дія якого продовжена до 05.11.2025 р, то відповідно до п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України неустойка в розмірі 2000.00 грн. не підлягає стягненню з відповідача, а підлягає списанню позивачем.
Таким чином судом встановлено, що укладений між сторонами кредитний договір не оспорювався та не визнавався судом недійсним, тому є чинним оскільки відповідає формі, передбаченій ст. 207, 208, 1047, 1055 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Частина 1ст. 141 ЦПК України визначає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так, при зверненні до суду з даним позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 2422.42 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № СЦ00035642 від 29 липня 2025 року.
Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача кредитної заборгованості у сумі 8960.00 грн (74.41 % від заявленої вимоги), то розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 1802.50 грн.
На підставі наведеного, керуючись статтями 525-527, 530, 610, 611, 629, 1048- 1050, 1054 ЦК України, статтями 13, 43, 76-81, 141, 263, 265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за Кредитним договором №28.12.2024-100000278 від 28.12.2024 року у розмірі 8960.00 грн., що складається із заборгованості: по тілу кредиту - 4000.00 грн, по процентам - 4960.00 грн, та судовий збір у розмірі 1802.50 грн..
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Головуючий: Р. В. Демчик