Справа № 703/1649/25
Провадження № 2/697/766/2025
13 листопада 2025 року м. Канів
Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді Деревенського І.І.
за участю секретаря судового засідання Задорожнього К.О.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Багмет Н.М.,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Каневі Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Березняківської сільської ради про позбавлення батьківських прав,-
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 , відповідач), третя особа: Служба у справах дітей Березняківської сільської ради про позбавлення батьківських прав.
Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Канівського міськрайонного суду від 17.08.2015, шлюб між позивачем та відповідачкою розірвано. Після розірвання шлюбу діти сторін ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , фактично залишились проживати з позивачем за адресою АДРЕСА_1 , але відповідачка інколи відвідувала спільних дітей.
Позивач стверджує, що з 2017 року у відповідачки з'явилась інша сім'я і вона припинила приймати участь у вихованні спільних дітей.
Рішенням Смілянського міськрайонного суду від 02.10.2019 з відповідачки стягнуті аліменти на утримання дітей сторін на користь позивача у розмірі 1/3 усіх видів заробітку, але згідно довідки Державної виконавчої служби жодних коштів з відповідачки по сьогоднішній день не стягнуто.
Також, позивач зазначає, що він звернувся із заявою до служби у справах дітей Березняківської сільської ради про позбавлення батьківських прав відповідачки відносно спільних дітей, про що Службою у справах дітей було надано висновок від 14.03.2025 про те що є підстави позбавити ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 батьківських прав відносно дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також є доцільним та відповідає інтересам дітей. Також, зазначає, що довідкою про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Березняківської сільської ради від 31.01.2025 №56 встановлено, що позивач разом зі своїми малолітніми дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 . Діти проживають разом із батьком і перебувають на його повному утриманні.
Згідно акту обстеження житлово - побутових умов і житлових умов проживання від 14.02.2025, який затверджений сільським депутатом встановлено, що сім'я позивача дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , діти перебувають на повному утриманні батька, відповідачка участі у вихованні дітей не приймає, а також відповідно до акту обстеження житлово - побутових умов від 20.02.2025, який затверджений начальником ССД Березняківської сільської ради, позивач створив всі необхідні умови для виховання, розвитку та навчання своїх малолітніх дітей. Також, зазначив, що відповідачка звернулась із заявою до голови Березняківської сільської ради Дорошенка В.П. про те, що остання не заперечує щодо позбавлення батьківських прав відносно своїх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати свою дитину, піклуватися про її здоров'я, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти. Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
На думку позивача, відповідно до ст. 164 Сімейного кодексу України, відповідачка ухиляється від виконання батьківських обов'язків щодо виховання та утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Зазначає, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини має місце, коли вони свідомо не піклуються про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, хоча мають реальну можливість для цього. Позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дітей.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просить суд, позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою судді Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.05.2025 справу передано до Канівського міськрайонного суду Черкаської області за підсудністю.
Ухвалою судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 06.06.2025 відкрито провадження в справі та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 03.09.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 25.09.2025 визнано участь відповідача ОСОБА_2 та третьої особи Служби у справах дітей Березняківської сільської ради обов'язковою. Викликано в якості свідків: неповнолітнього ОСОБА_3 та неповнолітню ОСОБА_4 . Зобов'язано Службу у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради та Орган опіки і піклування Виконавчого комітету Канівської міської ради забезпечити участь у справі їх представників, у зв'язку з допитом неповнолітніх свідків.
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Багмет Н.М. в судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові, просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні не заперечувала проти позбавлення її батьківських прав щодо неповнолітніх дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки вона на даний час проживає у іншому населеному пункті, з ними не спілкується, не бере участі у їх вихованні. Діти проживають з батьком, вона не може матеріально забезпечувати їх потреби. Однак зазначила, що має бажання спілкуватися з дітьми та приймати участь у їх житті.
Третя особа - Служба у справах дітей Березняківської сільської ради, попри винесення ухвали про обов'язкову їх участь у судовому засіданні, свого представника у судове засідання не направила, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
У судовому засіданні в присутності головного спеціаліста служби у справах дітей виконавчого комітету Канівської міської ради Черкаської області Гусарової А.В. було заслухано думку дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Діти висловили свою думку та були вислухані судом щодо участі батьків у їх житті.
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши письмові докази, вважає, що позов не підлягає до задоволення виходячи із наступного.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Суд встановив, що батьками неповнолітніх ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 09.01.2013 та серії НОМЕР_2 від 17.04.2014 (а.с.14-15).
Відповідно до рішення Канівського міськрайонного суду від 17.08.2015 у справі №697/1056/15-ц шлюб між сторонами розірвано (а.с.19).
З копії заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02.10.2019 вбачається, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 усіх видів заробітку, щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 23.07.2019 і до ІНФОРМАЦІЯ_3 включно, а з 04.01.2031 продовжити стягнення аліментів на утримання дочки ОСОБА_6 , в розмірі 1/6 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, ідо повноліття дитини (а.с.17-18).
Відповідно до довідки №56 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 31.01.2025 виданої Березняківською сільською радою, вбачається, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.16).
Відповідно до характеристики виданої закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів с. Березняки Березняківської сільської ради на ОСОБА_4 , вбачається, що батько приділяє належну увагу вихованню доньки, цікавиться її навчанням та поведінкою, відвідує класні та загальношкільні батьківські збори (а.с.23).
З характеристики виданої закладом загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів с. Березняки Березняківської сільської ради на ОСОБА_3 , вбачається, що активну роль у вихованні та навчанні учня приймає батько, цікавиться шкільним життям сина. Навчальні потреби ОСОБА_5 задовольняє у повній мірі. Батько спілкується з класним керівником, виявляє зацікавлення до навчання та виховання сина (а.с.24).
Відповідно до характеристики виданої ПАТ «Українська залізниця» Регіональна філія «Одеська залізниця» Виробничий підрозділ служби вагонно господарства ремонтне вагове депо ім. Т. Шевченка виданої 04.02.2025, вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у 2002 році отримав професійно-технічну освіту, закінчив Центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів м. Сміла та отримав кваліфікацію електрогазозварника. Був прийнятий на роботу у Ремонтне вагонне депо ім. Т. Шевченка 28.07.2002 електрозварником ручного зварювання 3 розряду у складальний цех, 01.03.2004 присвоєно 4 розряд електрозварника ручного зварювання, з 15.06.2007 по теперішній час переведений електрозварником ручного зварювання 5 розряду у вагоноскладальну дільницю. За даний період зарекомендував себе як відповідальний і дисциплінований працівник, трудову дисципліну ніколи не порушував. За час роботи у вагонному депо, стягнень не мав. Взаємовідносини з колективом склалися хороші (а.с.21).
Згідно акту обстеження житлово-побутових умов проживання від 14.02.2025, затвердженого сільським головою Володимиром Дорошенко, вбачається, що сім'я позивача дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , діти перебувають на повному утриманні батька, мати участі у вихованні дітей не приймає (а.с.67)
З копії витягу з наказу Мінекономіки про бронювання військовозобов'язаних, вбачається, що відповідно до наказу Мінекономіки №20764 від 09.08.2024 ОСОБА_1 було надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком на вісім місяців до 27.04.2025 (а.с.66).
Відповідно до наданої позивачем скан-копії висновку Служби у справах дітей Березняківської сільської ради №17/04-06 від 14.03.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , служба у справах дітей вважає, що є підстави для позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 відносні малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , а також є доцільним та відповідає інтересам дітей (а.с.11-12).
Згідно зі ст. 164 СК України, один з батьків може бути позбавлений батьківських прав, якщо буде встановлено, що він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованні дитини.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до Постанови пленуму Верховного суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» з наступними змінами, позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Отже, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які ухиляються від виконання своїх обов'язків з виховання дітей або зловживають своїми батьківськими правами, жорстоко поводяться з дітьми, шкідливо впливають на них своєю аморальною, антигромадською поведінкою.
При вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов'язків по вихованню, а також встановити, що мати ухиляється від їх виконання свідомо, тобто, що систематично, незважаючи на всі інші заходи попередження та впливу, продовжує не виконувати свої батьківські обов'язки, і, такі засоби впливу виявилися безрезультатними.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі вищенаведеного суд вказує на те, що позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними.
Пунктом 18 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України передбачено право суду, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось з батьків з урахуванням характеру, особи матері, а також конкретних обставин справи, відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність зміни ставлення до виховання дітей, поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є свідомим та злісним нехтуванням нею своїми батьківськими обов'язками, а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо неї: необізнаність, відсутність матеріальних коштів для утримання дитини, народження ще однієї дитини та догляд за нею, відсутність підтримки рідних та належного супроводу соціальних служб тощо.
Більш того, не доведено у чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення матері стосовно сина та доньки батьківських прав. Відсутні також докази злісного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків в частині матеріального забезпечення дитини.
З матеріалів справи, зокрема з заочного рішення Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02.10.2019 вбачається, що з відповідачки стягуються аліменти на користь позивача на утримання дітей.
Суд зазначає, що наявність заборгованості щодо сплати аліментів сама по собі не є підставою для позбавлення матері дитини батьківських прав. Факт стягнення з одного з батьків на користь іншого аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо її утримання, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання матері до надання їй належного утримання.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові 23.04.2020 у справі №420/1075/17.
Позивач та його представник у підтвердження позовних вимог про позбавлення батьківських прав посилаються на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків відносно дітей, разом з дітьми не проживає та не піклується про їх фізичний та духовний розвиток. Не підтверджено належними доказами те, що до відповідача застосовувалися заходи впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, накладення адміністративного стягнення, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування. Проживання матері окремо від дитини не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.
На думку суду, позбавлення відповідачки батьківських прав порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самих дітей. Відсутність у дітей на цьому етапі життя психологічного зв'язку з матір'ю не виключає можливість налагодження між ними стосунків у майбутньому.
Обов'язковим елементом ухилення від виконання батьківських обов'язків, як підстава позбавлення батьківських прав, що передбачена п.2. ч.1 ст.164 СК України, може бути лише винна поведінка особи, свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов'язками. Відповідні докази умисного ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідача стосовно своїх дітей в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю (батьком).
При цьому суд виходить з того, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, а позивачем належних та допустимих доказів ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, які б були законною підставою для позбавлення її батьківських прав, не надано.
У постанові від 06.05.2020 у справі № 753/2025/19 Верховний Суд зазначив, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст.166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав.
У постанові від 02.10.2019 у справі № 461/7387/16-ц Верховний Суд вказав, що «зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03.12.1986). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини».
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 638/16622/17, від 13.04.2020 у справі № 760/468/18, від 29.04.2020 у справі № 522/10703/18, від 11.09.2020 у справі № 357/12295/18, від 29.07.2021 у справі № 686/16892/2.
Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 02.12.2020 у справі № 180/1954/19, від 13.11.2020 у справі № 760/6835/18, від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17, від 02.11.2020 у справі № 552/2947/19, від 13.03.2019 в справі № 631/2406/15-ц та у постанові від 24.04.2019 у справі № 300/908/17.
В п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 № 3 зазначено, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Як передбачено ст. 9 Конвенції ООН про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
У рішенні від 16.07.2015 у справі «Мамчур проти України» Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
В рішенні по справі «Хант проти України» від 07.12.2006, Європейський суд з прав людини висловлює таку правову позицію, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі Olsson v. Sweden (N 2), від 27.11.1992, п. 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст. 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі Johansen v. Norway від 07.08.1996, п. 78).
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Савіни проти України» від 18.12.2008 право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані ст.8 Таке втручання є порушенням зазначеного положення, якщо воно здійснюється не "згідно із законом", не відповідає законним цілям, переліченим у пункті 2 статті 8, і не може вважатися "необхідним у демократичному суспільстві" (рішення у справі "Мак Майкл проти Сполученого Королівства" від 24.02.1995, п. 86, 87).
Визначаючи, чи було конкретне втручання «необхідним у демократичному суспільстві», суд повинен оцінити - у контексті всієї справи загалом - чи були мотиви, наведені на виправдання втручання, доречними і достатніми для цілей пункту 2 статті 8 Конвенції і чи був відповідний процес прийняття рішень справедливим і здатним забезпечити належний захист інтересів, як цього вимагає стаття 8 (справи + «Кутцнер проти Німеччини», п. 65, та «Зоммерфельд проти Німеччини», п. 66).
Суд також акцентує увагу на тому, що, хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (справа «Ньяоре проти Франції», п. 59). Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (справа «Скоццарі та Дж'юнта проти Італії» п. 148).
Також Європейський суд з прав людини наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх воз'єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв'язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (справа «Ілля Ляпін проти Росії від 30.06.2020).
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Відповідно до ч. 4, 5, 6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Суд наголошує на тому, що представники органу опіки та піклування, в даній справі Служба у справах дітей Березняківської сільської ради, попри винесення ухвали про їх обов'язкову участь у розгляді справа до суду не з'явилися та не висловили свою позицію, щодо даної справи.
Оцінюючи надані суду докази, суд встановив, що вони свідчать про те, що неповнолітні діти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , та між ними склалися добрі стосунки, батько виховує та утримує дітей.
В поданих позивачем доказах також зазначено, що мати ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дітей з 2017 року.
Саме на підставі цих доказів, Служба у справах дітей Березняківської сільської ради прийняла висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо спільних із позивачем дітей.
Відповідно до ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Однак, як зазначено в ч.6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Так, даний висновок робиться на підставі засідань комісії органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення батьківських прав. Для підготовки цього висновку комісія спілкується з обома батьками та вивчає наявність підстав для позбавлення батьківських прав.
В той же час, суд вважає, що висновок Служби у справах дітей Березняківської сільської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, який носить рекомендаційний характер, не містить однозначних обставин, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.
Виходячи з вищевказаного висновку, він ґрунтується лише на характеристиках з місця навчання неповнолітніх дітей, доводах однієї сторони - батька дитини, наданих ним документах та заяві ОСОБА_2 , при цьому викладені в ньому факти нічим не підтверджені та базуються лише на тому, що діти сторін проживають з позивачем, з яким у них склалися добрі стосунки.
У суду відсутні відомості, про те, що сторони та їх діти запрошувалися на засідання комісії Служби у справах дітей Березняківської сільської ради, проводилася бесіда з самими дітьми із їх батьками. Перед складенням висновку про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача не встановлювалися умови проживання матері дитини, наявність чи відсутність обставин, що впливають на виконання її батьківських обов'язків щодо дітей, та їхнє спілкування, умови, причини та мета позбавлення матері батьківських прав.
Окрім цього, до суду не надано оригінал висновку Служби у справах дітей Березняківської сільської ради про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
При цьому під час розгляду справи з пояснень учасників суд встановив, що відповідач проживає в іншому населеному пункті, однак виявила бажання налагодити спілкування з дітьми, а також зазначила, що причиною припинення спілкування між нею та дітьми стала заборона спілкування позивача та її теперішнього чоловіка. Зазначила, що інформацію про своїх дітей дізнавалася через знайомих односельчан.
Суд, зазначає, що обставини та причини припинення спілкування відповідача з її малолітніми дітьми не були предметом дослідження органом опіки і піклування при складенні висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітніх дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..
Під час дослідження доказів судом не встановлено не лише достатніх підстав для позбавлення відповідача батьківських прав, а й гострої соціальної необхідності у цьому.
Суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що позбавлення відповідача батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.
Суд враховує, що відповідач не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив з нею сімейних відносин не відповідає інтересам дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків, однак у матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності у зв'язку із неналежним поводженням щодо дітей, вчиняла насильство щодо них чи вчиняла інші подібні дії.
Тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Заява відповідача про згоду на позбавлення її батьківських прав відносно неповнолітніх дітей не може бути єдиною підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дітей.
Відповідно до постанови Верховного Суду від 10.11.2023 у справі № 401/1944/22 зроблено висновок про неможливість батьків відмовитися від дитини. Відповідно до частин 2, 3 ст. 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Тому заява відповідача, в якій вона відмовляється від батьківських прав щодо неповнолітніх дітей та визнає позов про позбавлення її батьківських прав, не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.
Вказана заява не є також підставою для звільнення позивача від обов'язку надання інших доказів на підтвердження наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України, для позбавлення батьківських прав.
А відтак повинні мати місце законні підстави для задоволення позову.
Подібні висновки наведені і в постанові Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 607/15704/22.
Таким чином, під час розгляду даної справи не знайшли підтвердження беззаперечними доказами винна поведінка та свідоме нехтування батьківськими обов'язками відповідачкою, які б свідчили про її злісне ухилення від виховання дітей і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України, що не відповідатиме інтересам дітей.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків повинно бути навмисним, тобто коли особа повністю розуміє наслідки своєї винної поведінки.
Позивачем та його представником не обґрунтовано належними доказами, в чому полягає злісне небажання відповідача виконувати свої обов'язки по вихованню дітей, при цьому доказів того, що до останньої застосовувались попередження про необхідність змінити своє ставлення до виховання дітей, що вона притягувався до адміністративної відповідальності за неналежне виховання дітей, веде аморальний спосіб життя або зловживає алкогольними напоями чи вживає наркотичні засоби, суду не надано.
Згідно з ч.1,2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Виходячи з пріоритету якнайкращих інтересів дитини, в даному випадку суд не може ухвалити рішення опираючись виключно на думку неповнолітніх дітей, оскільки матеріали справи інших доказів свідомого умисного систематичного нехтування відповідачем своїми обов'язками по відношенню до дітей не містять.
Під час розгляду справи не встановлено будь-яких даних, які б свідчили про нагальну необхідність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 та відповідно розрив сімейних зв'язків між дітьми та матір'ю.
Врахувавши конкретні обставини справи, інтереси дітей, суд дійшов висновку про недоцільність застосування до відповідача крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав. На переконання суду, за обставин встановлених судом, позбавлення батьківських прав матері не призведе до безумовного покращення життя неповнолітніх дітей. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.
А тому суд вважає, що матеріали справи не містять достатніх відомостей для застосування такої виключної міри як позбавлення відповідача батьківських прав.
З врахуванням цього суд, оцінюючи докази в їх сукупності, за наявних на даний час обставин, не вбачає необхідності в позбавленні відповідача батьківських прав, не погоджуючись при цьому з висновком Служби у справах дітей Березняківської сільської ради №17/04-06 від 14.03.2025 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відмову у позові.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд враховує і те, що як зазначено ЄСПЛ у рішенні від 18.12. 2008 у справі «Савіни проти України» (пункт 49), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Таких обставин у справі не встановлено.
При цьому, суд вважає необхідним, попередити відповідача про необхідність змінити своє ставлення до виховання й утримання малолітніх дітей сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На підставі викладеного та, керуючись ст. 51 Конституції України, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини, ст. ст. 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 19,164 СК України, ст., ст. 10, 76, 80, 81, 89, 263-265 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Березняківської сільської ради про позбавлення батьківських прав - відмовити.
Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання та утримання малолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники процесу:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП - НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП - невідомий, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Третя особа - Служба у справах дітей Березняківської сільської ради, ЄДРПОУ - 43368020, місцезнаходження: вул. Химичів, 1а, с. Березняки, Черкаського району, Черкаської області.
Головуючий І . І . Деревенський