Справа № 636/5071/21 Провадження 1-кп/636/363/25
13.11.2025 місто Чугуїв
Чугуївський міський суд Харківської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_3 ,
захисника - адвоката ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чугуєві кримінальне провадження №42017220750000448 від 18.11.2017 за обвинувальним актом стосовно
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Старокостянтинів, Хмельницької області, громадянина України, з вищою освітою, на момент вчинення правопорушення військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 407 КК України,
28.09.2016 ОСОБА_5 уклав контракт про проходження військової служби за контрактом до закінчення особливого періоду. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №15 від 07.10.2017 ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду начальника зв'язку - командира взводу управління військової частини НОМЕР_1 . Будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, капітан ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1 - 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов'язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України, бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців. Проте, ОСОБА_5 достовірно знаючи свої обов'язки, передбачені зазначеним вище вимогами законодавства, яке регламентує порядок виконання військового обов'язку і проходження строкової військової служби, та маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення та тимчасово ухилився віл проходження військової служби під час мобілізації, на особливий період. Так, 11.10.2017 капітан ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, діючи умисно, реалізуючи свій злочинний намір в умовах особливого періоду, порушив вимоги зазначеного вище законодавства та не з'явився вчасно без поважних причин до військової частини НОМЕР_1 , яка тимчасово дислокувалась за адресою: АДРЕСА_3 , та перебував поза межами частини до 22.03.2018.
22.03.2018 капітан ОСОБА_5 прибув до Військової прокуратури Харківського гарнізону та заявив про себе і вчинений ним злочин.
Отже капітан ОСОБА_5 був незаконно відсутній на місці служби у військовій частині НОМЕР_1 у період з 11.07.2017 по 22.03.2018.
Допитаний в судовому засіданні в якості обвинуваченого ОСОБА_5 провину за пред'явленим обвинуваченням визнав частково, повідомив, що дійсно проходив службу за контрактом. 16 травня 2016 року на засіданні атестаційної комісії було прийнято рішення про його звільнення з лав ЗСУ, яке погоджено з командуванням. Це питання вирішувалось через наявність у нього суттєвих проблем із донькою, які почались після смерті його дружини. Донька перебувала на обліку психіатра, він нею опікувався сам. В неї були проблеми з навчанням, з поліцією, а він був на службі. В нього на службі виник конфлікт з ст. лейтенантом ОСОБА_6 , який завдав йому тілесних ушкоджень, після цього його прикували на ніч до ліжка, в присутності 24х офіцерів. ОСОБА_6 також забрав у нього посвідчення офіцера. Після цього йому надійшла команда передати матеріальні цінності - майно, що залишилось в ОСОБА_7 . Він поїхав до м. Бахмут, але там не дочекався на посадову особу, якій мав передати майно. Оскільки після фізичних ушкоджень в нього суттєво погіршився стан здоров'я, він офіційно звернувся до 2-ї лікарні м. Бахмуту, від госпіталізації до якої він відмовився, проходив амбулаторне лікування. Стан здоров'я погіршувався, він не міг ходити, лікар направив його до м. Києва на лікування. Місяць обвинувачений проходив лікування у м. Києві на кафедрі неврології. Після цього до нього додому в м. Краматорську приїхали працівники ВСП, він їм розказав ситуацію, написав заяву. В ІНФОРМАЦІЯ_2 він не зміг стати на облік, бо невідомо де була його особова справа, не міг оформити комунальні пільги. Після приватної розмови із знайомим полковником СБУ його особову справу знайшли, та його поставили на облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 . Він працював у Бахмуті у Київській охоронній фірмі. Був впевнений, що з документами по службі в нього все гаразд, як йому обіцяли.
Після початку широкомасштабного вторгнення, в 2022 році, з перших днів він перебував на службі в ЗСУ, був «на нулі», ні від кого не тікав та не переховувався. Коли дружина померла, дочці було 6 років, нею потрібно було займатися, а в нього доходило до попереджень про неналежне виконання ним батьківських обов'язків, тому вирішувалось питання про його звільнення. Доказів про прийняття рішення про його звільнення він надати не може. Контракт у вересні 2016 року він підписував. З 11 жовтня 2017 року по 22 березня 2018 року він перебував у м. Бахмут у ПТД 54ї Окремої бригади і проходив лікування. Він мав здати майно посадовій особі бригади, але передати майно було нікому, тож він чекав, коли буде можливість передати майно. Наполягав на тому, що наміру самовільно залишити місце служби він не мав, вважав, що діє законно, що командування в курсі його дій та переміщень, про які він усно доповідав. Йому було треба здати майно, яке за ним рахувалось - там були маскувальні сітки, системи для води, польові кухні, тощо, - це майно підрозділу.
Незважаючи на часткове визнання обвинуваченим вини, його провина у вчиненні інкримінованого правопорушення підтверджується наступними доказами:
- копією рапорту командира в/ч НОМЕР_1 від 11.10.2017 (а.с.102), згідно якого встановлено, що під час ранкового шикування о 08:00 год. 11.10.2017 був відсутній на службі без поважних причин ОСОБА_5 , пошуки результатів не дали, на дзвінки не відповідає;
- витягом з наказу командиру в/ч НОМЕР_1 №3 від 11.10.2017 «Про призначення службового розслідування за фактом невиходу на службу капітана ОСОБА_5 « (а.с.109);
- копією доповіді від 09.11.2017 щодо самовільного залишення військової частини військовослужбовцем військової служби за контрактом військової частини НОМЕР_1 (а.с.103), згідно якої ОСОБА_5 був відсутній на шикуванні 11.10.2017 о 08:00 год.;
- витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №4 «Про результати проведення службового розслідування» (а.с.104), згідно якого ОСОБА_5 за відсутність на військовій службі наказано притягнути до дисциплінарної відповідальності та вивести в розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 ;
- копією акту службового розслідування б/д (а.с.105-106), з якого вбачається, що в ході проведення службового розслідування встановлено: з рапорту №87 командира військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_8 від 11.10.2017 стало відомо, що під час ранкового шикування 11.10.2017 було виявлено відсутність військовослужбовця контрактної служби командира взводу управління - начальника зв'язку в/чА0217 капітана ОСОБА_5 . Командуванням частини були вжиті заходи щодо розшуку військовослужбовця, а саме: встановлення телефонного зв'язку, опитування співслужбовців, пошук на території військової частини та контрольно-пропускному пункті, які позитивного результату не дали. До медичної роти капітан ОСОБА_5 не звертався. З боку командування частини та співслужбовців фізичного та морально-психологічного тиску на військовослужбовця не здійснювалось, хвилювань з приводу складної політичної ситуації не висловлював. З пояснень прапорщика ОСОБА_9 та старшого лейтенанта ОСОБА_10 стало відомо що до військової частини капітан ОСОБА_5 не повернувся. Своїми діями капітан ОСОБА_5 порушив вимоги передбаченні статтями 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, що покладають на військовослужбовця обов'язок сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим, знати і виконувати свої обов'язки та дотримуватися вимог статутів Збройних Сил України, неухильно виконувати вимоги військових статутів і накази командирів. Правопорушення полягало у самовільному залишенні військової частини 11.10.2017, відсутності на військовій службі протягом 20 діб та набуло ознак кримінального правопорушення. За час проходження служби, за своєю службовою діяльністю капітан ОСОБА_5 характеризується не задовільно. Відповідно до вимог Інструкції про порядок надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, адміністративні корупційні правопорушення, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністра оборони України від 28 липня 2016 року №388, дане правопорушення обліковується для оцінки стану військової дисципліни. Обставин, що пом'якшують дисциплінарну відповідальність в ході проведення службового розслідування не встановлено. Особи, дії чи бездіяльність яких сприяли даному правопорушенню або створили умови для його вчинення службовим розслідуванням не встановлено. Причинами скоєння правопорушення є невиконання військовослужбовцем вимог керівних документів, що регламентують порядок проходження військової служби. До негативних наслідків, окрім порушення вимог керівних документів правопорушення не призвело. На підставі вищезазначеного, з метою недопущення подібних вчинків в подальшому та попередження зниження рівня військової дисципліни у військовій частині, запропоновано за відсутність на військовій службі, порушення вимог передбачених статтями 11, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, командира взводу управління - начальника зв'язку військової частини НОМЕР_1 капітана ОСОБА_5 притягнути до дисциплінарної відповідальності та накласти дисциплінарне стягнення, передбачене пунктом «є» статті 68 Дисциплінарного статуту ЗС України - позбавити премії за жовтень місяць та направити клопотання щодо виведення капітана ОСОБА_5 в розпорядження командира в/ч НОМЕР_2 ;
- повідомленням про виявлене кримінальне правопорушення №4330 від 15.11.2017 за підписом тво начальника ХЗВ ВСП, адресованого військовому прокурору (а.с.108), згідно якого повідомлено, що 11.10.2017 ОСОБА_5 самовільно залишив розташування ппд в/ч НОМЕР_1 , розшукові заходи результатів не дали, на телефонні дзвінки ОСОБА_5 не відповідає; 15.11.2017 ОСОБА_5 було знайдено, попередніми причинами самовільного залишення військової частини стала особиста недисциплінованість;
- службовою характеристикою від 25.10.2017 на ім'я ОСОБА_5 (а.с.110), згідно якої останній за час проходження служби зарекомендував себе виключно з негативної сторони, недисциплінований офіцер, до виконання обов'язків ставиться з байдужістю, не володіє почуттям відповідальності, керівні документи не знає та не використовує, зловживає спиртними напоями, систематично запізнюється, за що притягався до дисциплінарної відповідальності;
- копією медичної характеристики від 02.11.2017 (а.с.111), згідно якої ОСОБА_5 під час проходження військової служби у в/ч НОМЕР_3 постійно перебував на обліку за вживання алкогольних напоїв;
- довідкою з КЗОЗ «Бахмутська ЦРЛ» №1697 від 29.03.2018 (а.с.142), згідно якої ОСОБА_5 до закладу з 11.10.2017 по теперішній час за стаціонарною допомогою не звертався, у списках санпропускників та травмпункту не значиться, на обліку не перебуває, медична документація в реєстратурі та архіві відсутня, за видачею лікарняних листків не звертався;
- допитом свідка ОСОБА_10 , який в судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_5 мав служити в їх підрозділі в 2017 році. Коли ОСОБА_5 пішов у СЗЧ, то саме йому командуванням частини було доручено проводити службове розслідування за цим фактом. ОСОБА_5 він майже не пам'ятає, на службі він його майже не бачив, пам'ятає, що був епізод, коли його знайшли десь п'яним. В частині ОСОБА_5 майже не з'являвся. При проведенні службового розслідування він мав обдзвонити родичів військовослужбовця, - дзвонив жінці, яка із ним проживала в м. Бахмуті, потім опитати свідків,- опитував весь особовий склад, який міг знати про обставини СЗЧ.
За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов'язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.
За нормативним визначенням самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК України) з об'єктивної сторони характеризується діянням у вигляді самовільного залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, а також нез'явлення його вчасно на службу без поважних причин тривалістю понад три доби, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій буде невиконано обов'язки військової служби, і бажає настання або свідомо припускає настання таких наслідків.
Суд враховує характер дій обвинуваченого ОСОБА_5 , той факт, що він умисно не прибув на службу 11.10.2017 та був відсутній на службі до 22.03.2018 у спосіб та за обставин, викладених у вироку, та приходить до висновку, що обвинувачений не міг не розуміти можливі негативні наслідки своїх дій, що фактично настали у відсутності у військовій частині тривалістю більше 3х діб, і бажав їх настання.
Оцінюючи вказані вище показання обвинуваченого на предмет їх достовірності, суд приходить до висновку, що показання ОСОБА_5 в достатній мірі узгоджуються з дослідженими в судовому засіданні доказами, мають взаємодоповнюючий, логічний, послідовний характер. Суд вважає безпосередньо досліджені докази належними, допустимими, достовірними, і в сукупності достатніми для належної правової оцінки дій обвинуваченого ОСОБА_5 та визнання його винуватості.
Суд вважає доведеною винуватість обвинуваченого ОСОБА_5 у нез'явленні вчасно на службу, без поважних причин, вчиненому в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, особою, зазначеною в частині другій статті 407 КК України, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби). Його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 407 КК України.
Така юридична оцінка дій обвинуваченого відповідає фактичним обставинам, встановленим по справі.
За таких обставин справи, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 є осудним, суд вважає, що він підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.
Недопустимості доказів згідно вимог ст.ст. 87-89 КПК України судом не встановлено, оскільки всі письмові докази встановлені, зібрані та перевірені органом досудового розслідування, а згодом судом, відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства України. Істотних порушень прав та свобод людини, визначених ст. 87 КПК України, судом не встановлено. Досліджені в судовому засіданні документи відповідають вимогам щодо їх отримання, проведення та оформлення, складені уповноваженими процесуальними особами відповідно, узгоджуються між собою, та не викликають сумнівів у суду. Порушень вимог КПК України, які б могли спростувати висновки суду під час розгляду справи, встановлено не було.
Дослідивши і перевіривши надані в ході судового розгляду показання свідка, які також є процесуальним джерелом доказів, суд дійшов висновку, що ці показання є конкретними та узгоджуються з сукупністю інших доказів, які судом покладено у вирок.
Свідок був попереджений судом про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показів і підстав сумніватися у показах даної особи суд не вбачає.
Підстави ставити під сумнів вказані вище показання, документи відсутні, всі вони узгоджуються між собою, є належними, допустимими, достовірними доказами, та не викликають сумнівів у суду.
Дослідивши у змагальній процедурі й зіставивши зазначені докази, оцінивши їх в аспекті ст.94 КПК з точки зору належності, допустимості й достовірності, а також з'ясувавши передбачені ст.91 вказаного Кодексу обставини, що належать до предмета доказування, суд вважає, що ці докази в їх сукупності та взаємозв'язку доводять факт вчинення обвинуваченим кримінально-караного діяння, передбаченого ч.4 ст.407 КК України і вони в їх сукупності та взаємозв'язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_5 .
Правові підстави для застосування відносно обвинуваченого положень ст.ст. 69, 69-1 КК України відсутні.
Даними, що характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_5 встановлено, що він на момент вчинення інкримінованого правопорушення був військовослужбовцем, мав неповнолітню доньку, вдівець, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та мешкання, за місцем служби характеризується негативно, є пенсіонером за віком, має статус учасника бойових дій, має нагороди за оборону м. Харкова, має низку хронічних захворювань.
Крім того, судом враховується належна процесуальна поведінка обвинуваченого під час судового розгляду провадження.
До обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_5 , передбачених ст. 66 КК України, суд вважає за доцільне віднести з'явлення ОСОБА_5 із зізнанням, вчинення ним кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких сімейних обставин.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, судом не встановлено.
Призначаючи покарання, суд керується положеннями ст. 65 КК України, а саме виходить з принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових злочинів та враховує характер і ступень тяжкості скоєного злочину, обтяжуючі покарання обставини, особу ОСОБА_5 , його ставлення до скоєного злочину та вважає, що при визначенні покарання для виправлення обвинуваченого і попередження скоєння ним нових злочинів необхідно призначити покарання в межах санкції статті обвинувачення.
При обранні міри покарання, суд враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, вік обвинуваченого, його стан здоров'я, сімейний стан, зокрема те, що обвинувачений є вдівцем, на момент вчинення правопорушення мав на утриманні неповнолітню дочку, відсутність обставин, що обтяжують покарання, наявність обставин, що пом'якшують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого кримінального правопорушення, поведінку обвинуваченого як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду справи.
Згідно із ч. 2, ч. 3 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами; покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Отже, суд ураховує всі обставини справи, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, його ставлення до вчиненого, його поведінку після вчинення правопорушення, зокрема ті обставини, що ОСОБА_5 з початком широкомасштабного вторгнення знову став до лав ЗСУ та виконував бойові завдання, був неодноразово нагороджений, обставини, за яких було вчинено кримінальне правопорушення та яке за своїм характером відноситься до тяжких злочинів, спосіб та обставини вчинення злочину.
Тому суд, зважаючи на вищевикладене, враховуючи відсутність тяжких наслідків від вчиненого кримінального правопорушення, його суспільну небезпеку, відсутність обтяжуючих обставин, наявність обставин, що пом'якшують покарання, враховуючи відомості про особу обвинуваченого, вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання відповідно до вимог ст. 65 КК України щодо законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з метою перевиховання та виправлення обвинуваченого, попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на певний строк, передбачений санкцією ч. 4 ст. 407 КК України, із подальшим застосуванням ст. 75, 76 КК України, оскільки вважає що саме такий вид покарання, забезпечить мету покарання у виді виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових злочинів.
Водночас суд зауважує, що призначення такого покарання відповідає позиції ЄСПЛ, викладеній у рішеннях по справах «Бакланов проти Росії» від 09.06.2015 та «Фрізен проти Росії» від 24.03.2015, в яких ЄСПЛ зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних свобод особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У рішенні по справі «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 ЄСПЛ вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистого надмірного тягаря для особи».
На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання. Так, у розумінні ЄСПЛ, покарання повинне встановити новий додатковий обов'язок для особи, який випливає з факту вчинення кримінального правопорушення. Автономна концепція поняття «покарання» у практиці ЄСПЛ передбачає, що покарання переслідує подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів, а застосування принципу пропорційності дає можливість встановити орієнтири для держави у виборі адекватних засобів реагування на конкретні кримінально-карані діяння.
Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.
Таким чином, ця норма визначає один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права - закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Закріплення названого принципу на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акту.
Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.
Питання дії закону про кримінальну відповідальність у часі врегульовано також статтями 4 та 5 КК України, положення яких доповнюють одне одного і мають тлумачитися та застосовуватися в їх взаємозв'язку.
Зокрема, якщо новим законом передбачено суворіше покарання за певне кримінальне правопорушення, ніж це було визначено раніше, то до кримінальних правопорушень, вчинених (і закінчених) до набрання новим законом чинності, в силу положень ч. 2 ст. 4 КК України повинен застосовуватися закон про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, тоді як новий закон, з огляду на положення ч. 2 ст. 5 КК України, не має зворотної дії. Іншими словами, для того, щоб із посиланням на принцип заборони зворотної дії нормативно-правових актів зробити висновок про неможливість застосування до певних фактів чи правовідносин нового закону після того, як він набрав чинності, необхідно, щоб згідно з положеннями ч. 2 ст. 4 КК України до вказаних фактів та правовідносин застосовувалися норми попереднього закону.
27 січня 2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» № 2839-IX від 13 грудня 2022 року (далі - Закон № 2839-IX), який погіршує становище особи у розумінні ст. 5 КК України, оскільки встановлює заборону призначення покарання із звільненням від відбування покарання з визначенням іспитового строку (ст.75 КК України) щодо вчинення особами кримінальних правопорушень, передбачених статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинених в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Вирішуючи питання про те, якою редакцією ст. 75 КК України належить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено у частинах 2 і 3 статті 4 КК України, тобто застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність, а не правила дії у часі кримінального процесуального закону.
Таким чином, враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України у період часу з 11 жовтня 2017 року по 22 березня 2018 року, тобто до прийняття вищевказаного Закону, який погіршує його становище, то вказаний Закон не має зворотної дії в часі та не може бути застосований в цьому випадку.
Враховуючи наявність декількох пом'якшуючих обставини, дані про особу винного, а також те, що згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність, суд вважає за можливе виправлення ОСОБА_5 без реального відбування покарання і застосовує ст.75 КК України із встановленням іспитового строку та покладенням на нього на цей строк обов'язків, передбачених ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України.
Цивільний позов, процесуальні витрати та речові докази в провадженні відсутні.
Стосовно ОСОБА_5 запобіжний захід не обирався, клопотання про обрання запобіжного заходу не заявлено.
Керуючись ст. ст. 370, 374, 377 КПК України, суд, -
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст.407 КК України, та призначити йому покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі.
На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.
Згідно з ч. 1 та п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
До набрання вироком законної сили запобіжний захід стосовно ОСОБА_5 не обирати.
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Роз'яснити, що учасники судового провадження мають право подати клопотання про помилування, право на ознайомлення з журналом та технічним записом судового засідання і подати на них письмові зауваження.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.
Суддя ОСОБА_1