Справа № 645/7999/25
Провадження № 2-о/645/168/25
13 листопада 2025 р. м. Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді Федорової О.В.,
за участі секретаря судового засідання Федоровської Д.І.,
сторони по справі:
представник заявниці - адвокат Семенов Є.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою:
ОСОБА_1
заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Третій відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції
про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України,
Заявниця ОСОБА_1 через свого представника адвоката Семенова Є.С. звернулася до Немишлянського районного суду міста Харкова із заявою, в якій просить встановити факт народження ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Маріуполі Донецької області дитини жіночої статі на ім'я ОСОБА_3 , матір'ю якої є громадянка України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а батьком є громадянин України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування поданої заяви представник заявника вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Маріуполі Донецької області ОСОБА_1 народила дитину - ОСОБА_3 . ОСОБА_2 є батьком дитини. Батьки дитини перебувають у зареєстрованому шлюбі. Наразі єдиними документами, який підтверджують народження дитини, є свідоцтва, видані окупаційною владою. Оскільки на території міста Маріуполя відсутні українські органи влади, батьки не можуть зареєструвати дитину за документами, виданими окупаційною адміністрацією. Тому виникає необхідність встановити факт народження дитини через суд на території України, відповідно до чинного законодавства.
В судовому засіданні представник заінстересованої особи адвокат Семенов Є.С. підтримав заяву ОСОБА_1 у повному обсязі та просив суд її задовольнити.
Заявниця та заінтересовані особи у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені своєчасно та належним чином.
Заявниця ОСОБА_1 та заінтересована особа ОСОБА_2 склали письмову заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.
Пунктом 7 частини 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Отже, правила статті 317 ЦПК України надають батькам або одним з них, їхнім представникам, членами сім'ї, право звертатися до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту народження їх дитини на тимчасово окупованій території України.
Усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території держава гарантує права та свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням певних правових обмежень.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 року № 376 про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, вся територія Донецької області, до складу якого входить м. Маріуполь, є тимчасово окупованою Російською Федерацією територією України, а тому встановлений особливий режим, в умовах якого органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
На підтвердження заявлених вимог про встановлення факту народження дитини заявником було надано наступні документи:
- копію медичного свідоцтва про народження від 05.07.2023 року, виданого органом окупаційної влади, про народження ІНФОРМАЦІЯ_1 дитини жіночої статі матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , виданого 12.07.2023 року органом окупаційної влади, в якому батьками дитини зазначені ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- копії паспортів громадян України ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , за № 003929063; та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за № 007461282;
- копія свідоцтва про шлюб, який укладено між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , виданого Індустріальним відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 04.10.2008 року, актовий заис № 763. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище ОСОБА_5 .
Надаючи оцінку вказаним вище доказам суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації народження, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.
Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під контролем іншої держави.
Водночас, правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на тимчасово окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України.
Разом з цим, будь-яких інших доказів (за виключенням копій документів, виданих органами окупаційної влади) на підтвердження факту народження дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема, але не виключно, медичної документації під час вагітності, фотознімків дитини, дитини з батьками, показів свідків, довідок педіатра про огляд дитини, тощо) заявником надано не було.
Представник у судовому засіданні наголосив, що жодних свідків на території України, які можуть підтвердити факт народження дитини немає. Крім доказів, які надані в обгруниування поданої заяви, жодних інших доказів, які б свідчили про народження дитини ОСОБА_3 сторона заявниці надати не може.
Застосування «намібійського винятку» не дає підстав для висновку, що факт народження дитини може підтверджуватися лише документами, виданими органами на непідконтрольній території України, оскільки заявник зобов'язаний надати суду також й інші докази, які не отримані від органів тимчасово окупованої території.
Сам по собі факт перебування заявника на тимчасово окупованій території у м. Маріуполі і встановлення законом особливого порядку розгляду заяв про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, не є безумовною підставою для встановлення такого факту та не звільняє заявника від надання суду належних доказів на підтвердження своїх вимог.
За таких обставин суд дійшов висновку, що заявником не надано належних, допустимих, достовірних та достатніх в розумінні ст. ст. 77-80 ЦПК України доказів на підтвердження заявлених вимог.
За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заявлених вимог.
При цьому суд звертає увагу заявника на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 04.10.2023 у справі № 747/20/23, згідно з якою неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, не розповсюджується на справи, які вирішуються в порядку окремого провадження.
Керуючись ст. ст. 76-81, 264, 265, 315, 317, 352, 354, 355 ЦПК України, суд-
У задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Третій відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повне рішення складено 13.11.2025 року.
Суддя О.В. Федорова