Справа № 2027/10235/12
Провадження № 1-в/643/4/25
11.11.2025 м. Харків
Салтівський районний суд м. Харкова у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові клопотання ОСОБА_4 про скасування арешту майна
Адвокат ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , звернулась до суду з клопотанням, згідно з яким просить зняти арешт з належного ОСОБА_4 майна, а саме домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 , який накладений у кримінальному провадженні за постановою органу досудового розслідування від 14.02.2012.
В обґрунтування заяви зазначила, що вироком Московського районного суду міста Харкова від 23.07.2013 ОСОБА_4 був визнаний винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 4 та 12 ч. 2 ст. 115 КК України, йому призначене покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років. У даному кримінальному провадженні за постановою органу досудового розслідування від 14.02.2012 був накладений арешт на частину належного ОСОБА_4 домоволодіння, де він зараз фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 . При ухваленні вироку суду від 23.07.2013 не було вирішено питання про вказаний арешт.
В судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , підтримала заяву та викладені в ній доводи. Пояснила, що ОСОБА_4 повністю сплатив судові витрати. Шкода потерпілому не відшкодована, оскільки з останнім зв'язку не має, при цьому потерпілий протягом всього часу не звертався до органів виконавчої служби з метою примусового виконання вироку в частині цивільного позову.
Прокурор в судове засідання не з'явилась, надала заяву про розгляд вказаного питання за її відсутності. Проти задоволення клопотання ОСОБА_4 не заперечувала у разі сплати заборгованості перед державою.
Потерпілий ОСОБА_5 у судове засідання не з'явився, викликався до суду шляхом направлення судової повістки. Під час здійснення телефонного дзвінка на номер мобільного телефону потерпілого, номер виявився неактивним.
Ураховуючи наведене, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності вказаних вище осіб.
Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення захисника засудженого, дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення заяви про скасування арешту майна з огляду на таке.
Вироком Московського районного суду міста Харкова від 23.07.2013 у справі № 2027/10235/12, який набрав законної сили 29.04.2014, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п.п. 4, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, йому призначене покарання у виді 12 років позбавлення волі.
Цим же вироком стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої останньому матеріальної шкоди грошові кошти в розмірі 1670,00 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування завданої останньому моральної шкоди грошові кошти в розмірі 50000,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Експертно - криміналістичного центру ГУ МВС України в Харківській області грошові кошти за проведення експертизи в сумі 317,91 грн.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави в рахунок відшкодування витрат на проведення експертиз Харківським науково - дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса грошові кошти в сумі 2736,96 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, засудженим ОСОБА_4 відшкодовано державі витрати за проведення експертизи в сумі 317,91 грн., а також витрати на проведення експертиз Харківським науково - дослідним інститутом судових експертиз ім. засл. проф. Н.С. Бокаріуса в сумі 2736,96 грн.
Згідно з повідомленням Салтівського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління МЮ України від 06.03.2024, на примусовому виконанні у Московському ВДВМ м. Харкова ГТУЮ в Харківській області перебував виконавчий лист № 2027/10235/12, виданий 17.06.2014 Московським районним судом м. Харкова, виконавче провадження № 44899324, про стягнення з ОСОБА_4 на користь держави суми боргу в розмірі 2736,96 грн. В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження № 699/30567 на підставі знаходження боржника у СІЗО № 27, що територіально відноситься до Жовтневого району м. Харкова.
Відповідно до листа Холодногірського - Новобаварського ВДВС у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, виконавче провадження № 44899324 перебувало на примусовому виконанні у Московському ВДВС міста Харкова ГТУЮ у Харківській області та на виконання до вказаного відділу не надходило.
Постановою СВ Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 14.02.2012 з метою забезпечення цивільного позову накладений арешт на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_4 .
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 372403545, постановою від 14.02.2012 СВ Московського РВ ХМУ ГУМВСУ в Харківській області накладено арешт на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 .
З матеріалів справи та пояснень учасників судового провадження вбачається, що ОСОБА_4 сплатив витрати на проведення експертиз, які стягнуті з нього згідно з вказаним вище вироком суду.
Також з матеріалів справи та пояснень учасників судового провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_5 з дати набрання вироком законної сили, тобто протягом більше 11 років 6 місяців, не звертався до суду з заявою про отримання виконавчого листа на виконання вироку в частині стягнення з ОСОБА_6 та ОСОБА_4 на його користь грошових коштів в розмірі 1670,00 грн. та 50000,00 грн. і не вживав заходів щодо примусового виконання вироку в частині заявленого ним цивільного позову.
Зазначена обставини підтверджується даними програми автоматизованої системи документообігу суду «Д3», в якій також відсутні дані щодо видачі виконавчий листів в частині цивільного позову ОСОБА_5 .
Згідно з п. 9 розділу ХІ «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року запобіжні заходи, арешт майна, відсторонення від посади, застосовані під час дізнання та досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжують свою дію до моменту їх зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.
Відповідно до п. 6 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 1735/0/4-12 від 26.11.2012 «Про деякі питання застосування розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України», у судовому провадженні, яке здійснюється відповідно до КПК 1960 року, при надходженні від учасників процесу клопотань, зокрема щодо зміни або скасування запобіжного заходу, арешту майна чи відсторонення від посади, суд має керуватися положеннями КПК 1960 року.
Арешт на майно ОСОБА_4 накладений у порядку КПК України 1960 року.
Відповідно до статті 409 КПК України 1960 року, питання про всякого роду сумніви і протиріччя, що виникають при виконанні вироку, включаючи визначення розміру і розподілення судових витрат, якщо суд не вирішив цих питань, вирішуються судом, який постановив вирок.
Згідно з п. 8 ч. 1 ст. 324 КПК України 1960 року питання про майно, описане для забезпечення цивільного позову, чи можливої конфіскації майна, вирішується при постановленні вироку.
Як вбачається з приписів ст. 126 КПК України 1960 року, накладення арешту на майно скасовується, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
Відповідно до ст 1. Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішеннях у справах Спорронґ і Льоннрот проти Швеції від 23.09.982, Джеймс та інші проти Сполученого Королівства від 21.02.1986, Щокін проти України від 14.10.2010, Сєрков проти України від 07.07.2011, Колишній король Греції та інші проти Греції від 23.11.2000, Булвес АД проти Болгарії від 22.01.2009, Трегубенко проти України від 02.11.2004,/West Alliance Limited проти України від 23.01.2014) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого Протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно суспільний, публічний інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого Протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар. Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження №14-208цс18, пункт 100).
Повертаючись до обставин даної справи та оцінюючи питання пропорційності продовження існування арешту, суд керується таким.
Як вже зазначалось судом, вирок суду набрав законної сили 29.04.2014.
Станом на час постановлення даної ухвали з моменту набрання вироком законної сили минуло понад 11 років 6 місяців.
Як встановлено судом, потерпілий ОСОБА_5 протягом понад 11 років 6 місяців не вживав будь-яких заходів щодо примусового виконання вироку в частині цивільного позову, тобто фактично не проявляв процесуальної заінтересованості у стягненні із ОСОБА_7 грошових коштів на відшкодування завданої йому шкоди.
При цьому суд враховує, що такий захід забезпечення, як арешт майна у кримінальній справі, вочевидь не може і не повинен мати безстроковий, довічний характер - адже його метою є не само по собі обмеження права власності засудженого, а надання потерпілому можливості отримати відшкодування завданої шкоди за рахунок арештованого майна.
Відповідно, тривалість застосування цього заходу повинна визначатись періодом часу, який є об'єктивно необхідним та достатнім для реалізації потерпілим права звернути стягнення на майно засудженого в разі неможливості виконати вирок суду в частині цивільного позову за рахунок інших активів засудженого.
Строк, який пройшов з моменту набрання вироком законної сили і до постановлення даної ухвали, який складає понад 11 років, на переконання суду, є більш ніж достатнім для того, щоб потерпілий ОСОБА_5 мав можливість реалізувати своє право на належне виконання вироку в частині цивільного позову та вжити необхідних заходів щодо примусового виконання вироку в частині цивільного позову.
Між тим потерпілий вказаною можливістю не скористався, заходів щодо примусового виконання вироку не вживав.
За таких обставин суд дійшов висновку, що станом на даний час продовження арешту майна ОСОБА_4 набуло ознаки непропорційного втручання в його право власності - адже мета, з якою на майно був накладений арешт, а саме забезпечення цивільного позову, з огляду на процесуальну поведінку потерпілого втратила той ступінь актуальності, яким може виправдовуватись подальше втручання в право власності ОСОБА_4 .
Ураховуючи наведене, суд задовольняє заяву та скасовує арешт майна ОСОБА_4 .
Керуючись п. 9 розділу ХІ «Перехідних положень» Кримінального процесуального кодексу України 2012 року, ст. 126, 324, 409 КПК України 1960 року
Клопотання ОСОБА_4 про зняття арешту з майна - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений постановою слідчого СВ Московського РВ ХМУ УМВС України в Харківській області від 14.02.2012 у кримінальній справі № 2027/10235/12 на частину домоволодіння АДРЕСА_2 , яка належить ОСОБА_4 .
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через Салтівський районний суд міста Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом семи днів з дня її проголошення. Якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії ухвали.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що ухвала не набрала законної сили.
Повний текст ухвали буде проголошено в приміщенні Салтівського районного суду міста Харкова 13.11.2025 року о 16-10 год.
Суддя ОСОБА_1