13.11.2025
Справа № 635/7802/25
Провадження № 2/642/2161/25
Іменем України
13 листопада 2025 року м. Харків
Холодногірський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді Вікторова В.В.,
за участю секретаря Гриценко О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року ТОВ «ТЕХНОФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3205505591-008990 у розмірі 19710,00грн., та сплачений судовий збір у розмірі 2422,40грн.
В обґрунтування позовних зазначено, що 16 січня 2024 року між ТОВ «ТЕХНОФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір позики «Смартфінанс» № 3205505591-008990. На підставі укладеного договору відповідач отримав у кредит грошові кошти у розмірі 4 500,00грн. зі строком повернення до 14.05.2024 року включно. Процентна ставка - фіксована процентна ставка у розмірі 730% річних протягом всього строку кредитування, що становить за базовим розміром 2,00% за 1 (один) день користування. Комісія за користування позикою складає 0,5% та нараховується щоденно протягом дії цього договору. Відповідач умови договору позики не виконав, грошові кошти в строк не повернув, у зв'язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 19710,00грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00грн., заборгованості за відсотками в розмірі 10800,00грн., боргу послуг в розмірі 4410,00грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС».
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 24 вересня 2025 року цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором передано за підсудністю до Холодногірського районного суду м. Харкова.
Цивільна справа №635/7802/25 надійшла до Холодногірського районного суду м.Харкова 15.10.2025 року.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.10.2025 року визначено головуючим суддею Вікторова В.В.
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 16 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Представник позивача в позові просив суд про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без участі позивача.
Відповідач заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного провадження, клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін чи відзив на позов суду не подав, про розгляд справи повідомлявся належним чином. Копія ухвали про відкриття провадження по справі була направлена відповідачу за місцем реєстрації, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду.
Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що учасник справи зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
За таких обставин суд розглянув справу на підставі наявних в ній доказів, оскільки позивач не заперечував проти такого порядку вирішення спору.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв'язку з розглядом справ в порядку спрощеного провадження за відсутністю всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 16 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС'та відповідачем було укладено Договір позики «Смартфінанс» № 3205505591-008990 (далі - Договір) відповідно до умов якого відповідач за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 отримав на умовах строковості, оплатності та поверненості в позику грошові кошти в сумі 4500,00грн., в порядку, який передбачений Законом України «Про електронні довірчі послуги», а саме: електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою ст. 11 вказаного Закону.
Частиною ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» задекларовано термін «Електронний підпис одноразовим ідентифікатором», де Електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір. Комбінацію літер та цифр, що розташовуються в нижньому правому кутку договору являє собою електронний підпис одноразовим ідентифікатором.
Крім того, відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Згідно п. 2.2 договору позика надавалася зі строком кредитування - 120 календарних днів. Згідно п. 2.3 договору за користування Позикою Позичальник сплачує проценти за фіксованою процентною ставкою 730% річних протягом всього строку кредитування, що становить за базовим розміром 2,00% на день. База нарахування процентів - залишок Суми Позики, що обліковується як заборгованість Позичальника перед Позикодавцем. Нарахування процентів на Суму Позики здійснюється за період починаючи з наступного від дня надання Позики (тобто день надання Позики не враховується при нарахуванні процентів) до дати першого обов'язкового платежу за Графіком платежів (включно). День внесення першого обов'язкового платежу враховується в період нарахування процентів для їх сплати. Після дати першого обов'язкового платежу 14.02.2024 року, нарахування процентів в кожному наступному періоді здійснюється починаючи з кожного першого дня наступного за днем обов'язкових платежів періоду, по останній день періоду, яким є день внесення платежу за цей період. Нарахування процентів за користування позикою за відповідний період між обов'язковими платежами здійснюється на залишок заборгованості за Позикою, яка є базою нарахування процентів. День повернення Позики при нарахуванні процентів враховується як день користування Позикою з нарахування процентів за цей день на загальних умовах відповідного періоду кредитування. Згідно п. 2.4.1 договору комісія за використання Позики, яка складає 0,5% та нараховується щоденно протягом дії договору. Згідно п. 2.4.2 договору одноразову комісію за видачу Позики у розмірі 3,00% але не менше 100 гривень від Суми Позики, яка нараховується одноразово та підлягає сплаті в момент надання Позики шляхом її утримання Позикодавцем із Суми Позики. Згідно п. 2.5 договору вартість вказаних у п. 2.4 договору комісій є фіксованою протягом строку кредитування, Комісії підлягають сплаті у строки, визначені Графіком платежів.
Платіжним дорученням №3925 від 16 січня 2024 року підтверджено, що відповідачу 16 січня 2024 року було здійснено перерахунок коштів у розмірі 4365,00грн. на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , отримувач - ОСОБА_1 , призначення платежу 725375756 надання позики згідно договору кредитування №3205505591-008990 від 16 січня 2024 року.
Комісія за видачу кредиту склала 135.00грн., що підтверджується графіком платежів який є додатком 1 до Договору.
Суд вважає, що укладення Договору в електронній формі між сторонами підтверджується візуальною формою послідовності дій ОСОБА_1 та комбінацію літер та цифр, що розташовані в нижньому правому кутку Договору та являють собою електронний підпис відповідача. Отже Договір був укладений в електронній формі, а кожний примірник електронного документа з накладеним на нього електронним підписом, є оригіналом такого документа.
За змістом статей 633,634 ЦК України другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За правилами ч.1 ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
З цього випливає, що при укладенні договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Як зазначено вище, договір між сторонами був укладений в порядку, який передбачений Законом України «Про електронні довірчі послуги». Відповідно до ч.1ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Суд вважає, що надані позивачем при зверненні до суду докази укладення договору дають підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотків та комісій.
Згідно наданої суду розрахунку заборгованості за кредитним договором №3205505591-008990 від 16 січня 2024 року у відповідача виникла заборгованість за позикою в розмірі 19710,00грн., яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 4500,00грн., заборгованості за відсотками в розмірі 10800,00грн., боргу послуг в розмірі 4410,58грн., а докази про її погашення суду не надані.
Відповідно до ст. 530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Виходячи з цього, отримання відповідачем кредиту від банку, використання кредитних коштів на власні потреби, невиконання відповідачем умов договору в частині повернення кредитних коштів, що призвело до прострочення тіла кредиту, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача в цій частині та його право захистити своє порушене право шляхом зобов'язання відповідача, як боржника, виконати обов'язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів та процентів у зв'язку з простроченням дати повернення кредиту.
Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Проте, відповідач не надав суду доказів, які б спростували твердження позивача щодо невиконання ним умов договору, наявність заборгованості за цим договором, а також її розмір.
Таким чином, під час розгляду справи встановлено, що відповідач, порушивши зобов'язання по умовах договору, має заборгованість перед ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» за кредитним договором, яка жодними належними та допустимими доказами не спростована відповідачем, а тому підлягає стягненню на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 4500,00грн. та заборгованість по відсоткам у розмірі 10800,00грн., а всього 15300,00грн.
Що стосується заявлених позивачем ТОВ «ФК «ТЕХНОФІНАНС» вимог щодо стягнення з відповідача боргу послуг (комісії), суд керується таким.
Згідно з абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року №1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері, у зв'язку з чим, у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Правилами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, п. 4 ч. 1 ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до п. 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, уключаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).
Як уже зазначалося судом вище, умовами укладеного між ТОВ «ФК «Технофінанс» та ОСОБА_1 договору встановлено комісію за укладення, обслуговування цього договору, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Ураховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, визначені в п. 2.4.1 кредитного договору №3205505591-008990 від 16.01.2024 умови щодо обов'язку позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредиту, є нікчемними.
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг, як це закріплено вимогами ч. 3 ст. 55 вказаного Закону.
Як унормовано положеннями ч. 3 ст. 13 ЦК України, не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правилами ч. 1, ч. 2 ст. 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
За змістом ч. 3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, суд доходить висновку про те, що послуга з надання споживчого кредиту є діяльністю банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, не відповідає змісту кредитних правовідносин.
Виходячи із принципів справедливості та добросовісності, на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене вище, положення Договору позики «Смартфінанс» №№3205505591-008990 від 16.01.2024 про сплату позичальником на користь банку комісії за обслуговування кредиту (пункт 2.4.1. Договору) суперечать положенням ч. 1, ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» і є нікчемними з моменту укладення цього правочину.
За таких обставин, ТОВ «ФК «Технофінанс» без належних на те правових підстав нарахована комісія за обслуговування кредиту на загальну суму 4410,00 гривень, а відтак, позовні вимоги ТОВ «ФК «Технофінанс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією (борг послуг) є необґрунтованими з наведених вище підстав та задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Згідно з платіжною інструкцією №2085 від 19.09.2025 року при пред'явленні позову до суду через підсистему «Електронний суд» позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 422,40 гривень.
Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача на 77,63% (15300 х 100 : 19710 = 36,90), з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 1880,51 грн. (2 422,40 : 100 х 77,63 = 1880,51).
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 13, 81, 141, 247, 259, 263-265, 274, 279 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» (49005, м. Дніпро, вул. Глобинська, буд.2, офіс 207/2, код в ЄДРПОУ - 43868852) заборгованість за Договором позики «Смартфінанс» № 3205505591-008990 від 16.01.2024 року у розмірі 15300 (п'ятнадцять тисяч триста)грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «ТЕХНОФІНАНС» (49005, м. Дніпро, вул. Глобинська, буд.2, офіс 207/2, код в ЄДРПОУ - 43868852) витрати по сплаті судового збору в розмірі 1880 (одна тисяча вісімсот вісімдесят) грн. 51 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги в тридцяти денний строк з дня його проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст заочного рішення складено 13.11.2025 року.
Суддя В.В. Вікторов