13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 260/9788/23
адміністративне провадження № К/990/49941/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Єресько Л. О., Жука А. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправним дії, зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 (суддя - Калинич Я. М.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024 (головуючий суддя: Обрізко І. М., судді: Іщук Л. П., Шинкар Т. І.).
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, який не здійснює належних дій щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у адміністративній справі № 260/517/21;
- зобов'язати Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції здійснити належні дії щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 260/517/21 у повному обсязі та в строки, визначені судом.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо невжиття всіх заходів, відповідно до частин першої та другої статті 18 Закону України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) щодо примусового виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у адміністративній справі № 260/517/21.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 260/517/21, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 задоволено повністю.
Серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, відповідно до статей 43, 63 Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII), на підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про грошове забезпечення № ХР9956 для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання цього судового рішення у вказаній частині Закарпатським окружним адміністративним судом 27.07.2021 видано виконавчий лист № 260/517/21/2021.
19.07.2022 при примусовому виконанні виконавчого листа № 260/517/21/2021, виданого 27.07.2021, відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 69443733.
Стосовно виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі № 260/517/21, листом від 27.07.2022 № 0700-0504-5/28388 Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повідомило про те, що на виконання рішення суду Головним управлінням 29.07.2021 проведено перерахунок та виплату позивачу відповідно до рішення суду в добровільному порядку.
Доплату за період з 01.04.2019 до 31.07.2021 у сумі 141 528,29 грн включено у реєстр, виплата за яким буде проведена лише при наявності фінансування з державного бюджету, так як відповідно до статті 8 Закону № 2262-XII виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.
У зв'язку з невиконанням рішення суду, 08.06.2023 постановою державного виконавця на боржника накладено штраф у сумі 5100 грн. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 260/5123/23 указана постанова була скасована.
За невиконання рішення суду 21.06.2023 на боржника повторно накладено штраф у сумі 10 200 грн, про що прийнято відповідну постанову, яка у подальшому була скасована рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі № 260/5436/23.
Відповідачем 21.06.2023 направлено до ГУНП в Закарпатській області повідомлення про вчинення кримінального правопорушення за вих. № 7-69443336/2440, у якому відповідач просив вирішити питання про притягнення до відповідальності посадових осіб Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області за умисне невиконання виконавчого листа № 260/517/21/2021, виданого 27.07.2021 Закарпатським окружним адміністративним судом.
Відповідачем 21.06.2023 подано до Закарпатського окружного адміністративного суду заяву про зміну порядку і способу виконання рішення, у задоволенні якої було відмовлено ухвалою суду від 20.07.2023 у справі № 260/517/21.
Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Закарпатській області Західного МРУ МЮ Міснік Н. В. 04.12.2023 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження.
Уважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування коштів боржнику не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин. Отже, невиплата позивачу боржником у виконавчому провадженні ВП № 69443733 виплат пенсії на виконання вищевказаного рішення суду у справі № 260/517/21 зумовлена не недбалістю боржника чи неналежним виконанням ним обов'язків, а сталася з незалежних від боржника причин, які є поважними у розумінні статей 63, 75 Закону № 1404-VIII. Відтак, дійшли висновку, що відповідач щодо примусового виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі № 260/517/21 діяв у межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб, при цьому вжив всіх необхідних заходів, передбачених статтею 18 Закону № 1404-VIII.
До того ж, суди попередніх інстанцій при розв'язанні цього спору покликалися на постанову Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а, у якій Суд зазначив, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024, а справу направити на новий розгляд.
Підставою касаційного оскарження судових рішень позивач указує пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України заявник указує про наявність підстав для відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а та застосованого Восьмим апеляційний адміністративним судом в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, позивач посилається на те, що суд не дослідив усіх зібраних у справі доказів та установив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих та сумнівних доказах.
Позиція інших учасників справи
Відповідач свого відзиву на касаційну скаргу не подав, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення у силу частини четвертої статті 338 КАС України. Згідно з довідкою про доставку електронного листа, ухвалу Верховного Суду про відкриття касаційного провадження доставлено відповідачу 03.02.2025 о 20:25.
Рух касаційної скарги
24.12.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.12.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мартинюк Н. М., суддів Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М. для розгляду судової справи № 260/9788/23.
Ухвалою Верховного Суду від 03.02.2025 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024.
Ухвалою Верховного Суду від 07.05.2025 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 19.09.2025 № 1151 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 260/9788/23 у зв'язку з перебуванням судді Мартинюк Н. М. у відпустці по вагітності та пологах.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.09.2025 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючу суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Єресько Л. О., Жука А. В. для розгляду судової справи №260/9788/23.
Ухвалою Верховного Суду від 12.11.2025 прийнято до провадження судову справу № 260/9788/23 (номер провадження К/990/49941/24), закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до статті 2 Закону № 1404-VIII виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
За приписами статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 10 Закону № 1404-VIII передбачено, що заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.
Пунктом 16 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.
Частинами першою, другою статті 63 Закону № 1404-VIII передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
Відповідно до частини першої статті 75 Закону № 1404-VIII у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Частиною другою статті 75 Закону № 1404-VIII передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Верховний Суд нагадує, що згідно з положеннями статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.
Аналізуючи вищенаведені положення законодавства в контексті цієї справи потрібно зауважити, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов'язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов'язання.
Застосування такого заходу реагування є обов'язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.
Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов'язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об'єктивні перешкоди для невиконання зобов'язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.
Невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону № 1404-VIII. На час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, у розумінні наведених норм Закону №1404-VІІІ, можуть уважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та, які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.09.2019 у справі № 0840/3476/18, від 09.12.2020 у справі № 522/19758/18.
Відповідно до пункту 10 Порядку погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 № 649 (далі - Порядок № 649), виділення коштів для виплати здійснюється Пенсійним фондом України в межах наявних бюджетних призначень Пенсійному фонду України на цю мету шляхом перерахування коштів боржнику.
Згідно з пунктом 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 21.12.2022 № 28-2) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 41/26486 (далі - Положення № 28-2), Управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також об'єднані управління (далі - управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд). Управління Фонду підпорядковуються Фонду та безпосередньо відповідним головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головні управління Фонду), що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів Фонду.
Пунктом 2 Положення № 28-2 визначено, що Управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду і головних управлінь Фонду.
Відповідно до пункту 8 Положення № 28-2 Управління Фонду під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць.
Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що виплата перерахованих сум пенсії за відсутності виділення Пенсійним фондом України коштів для їх виплати та без фактичного перерахування коштів боржнику не може вважатися невиконанням рішення суду без поважних причин, а відтак, невиплата позивачу боржником у виконавчому провадженні ВП № 69443733 виплат пенсії на виконання вищевказаного рішення суду у справі № 260/517/21 зумовлена не недбалістю боржника чи неналежним виконанням ним обов'язків, а сталася з незалежних від боржника причин, які є поважними в розумінні статей 63 та 75 Закону № 1404-VIII.
Верховний Суд у постанові від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а дійшов висновку, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у державного виконавця відсутні підстави для вирішення питання щодо накладення штрафу на боржника за невиконання без поважних причин рішення суду, відповідно до частини другої статті 63 Закону № 1404-VIII.
Пунктом 3 частини третьої статті 18 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну.
Указані дії є правом виконавця, яке він реалізує в залежності від обставин виконавчого провадження, а не його обов'язком.
Крім того, як установлено судами попередніх інстанцій у цій справі, у зв'язку з невиконанням рішення суду: 08.06.2023 постановою державного виконавця на боржника накладено штраф у сумі 5100 грн, однак, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.07.2023 у справі № 260/5123/23 указана постанова була скасована; 21.06.2023 постановою державного виконавця на боржника повторно накладено штраф у сумі 10 200 грн, однак, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 03.08.2023 у справі № 260/5436/23 указана постанова була також скасована. Судами скасовано постанови про накладення штрафу, оскільки часткове невиконання судового рішення відбулося з незалежних від боржника причин.
За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що відповідач щодо примусового виконання рішення суду від 02.04.2021 у справі № 260/517/21 діяв у межах повноважень та у визначений чинним законодавством спосіб, при цьому вжив усіх необхідних заходів, передбачених статтею 18 Закону № 1404-VIII. Водночас виконавче провадження № 69443733 закінчено постановою від 04.12.2023.
Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на підставу касаційного оскарження, що передбачена пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме: необхідність відступлення від висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а, колегія суддів звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен вмотивовано обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Верховний Суд уважає за доцільне зазначити, що статтями 8, 129, 147 Конституції України гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права. При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.
Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Необхідно зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.
За змістом частини п'ятої статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom»), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Причинами для відповідного відступлення можуть бути вади попереднього судового рішення чи групи судових рішень (їхня неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість), а також зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступлення від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави, зокрема, його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їхнього правового регулювання.
Як установлено судами попередніх інстанцій, рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 у справі № 260/517/21, яке набрало законної сили, серед іншого, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019, відповідно до статей 43, 63 Закону № 2262-XII, на підставі наданої довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 про грошове забезпечення № ХР9956 для перерахунку пенсії з урахуванням грошового забезпечення ОСОБА_1 , з урахуванням раніше виплачених сум.
У зв'язку з чим, Верховний Суд звертає увагу на частину третю статті 378 КАС України, яку було доповнено абзацом другим згідно із Законом України від 21.11.2024 № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19.12.2024. Так, відповідно до абзацу другого частини третьої статті 378 КАС України, невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, зокрема, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб'єкта владних повноважень відповідних виплат.
Отже, надаючи правову оцінку доводам позивача, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд звертає увагу на те, що зміст касаційної скарги не дає підстав для висновку про необхідність відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а, та застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.
За вказаних обставин справи та правового регулювання спірних відносин, колегія суддів не убачає підстав для відступлення від висновку, що викладений у постанові Верховного Суду від 13.06.2018 у справі № 757/29541/14-а.
Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання позивача у касаційній скарзі на те, що суд не дослідив усіх зібраних у справі доказів, Верховний Суд звертає увагу на те, що пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
На думку колегії суддів, доводи та аргументи позивача зводяться до переоцінки доказів, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і свідчать про незгоду заявника із правовою оцінкою судами обставин справи, встановлених у процесі її розгляду.
Отже, у обсязі установлених в цій справі фактичних обставин, колегія суддів уважає, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на зазначене та приписи статті 350 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваних судових рішень - без змін.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 06.12.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22.11.2024 у справі № 260/9788/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Л.О. Єресько А.В. Жук