13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 580/12926/24
адміністративне провадження № К/990/37352/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючої судді Блажівської Н.Є.,
суддів: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року
(суддя Паламар П.Г.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року (судді: Оксененко О.М., Ганечко О.М., Кузьменко В.В.),
у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Черкаській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
1. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1.1. Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 (далі також - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - ГУ ДПС, Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ДПС, які полягають у включенні до платників податків ОСОБА_1 ;
- скасувати податкове повідомлення - рішення №0883388-2407-2301 від 19 листопада 2024 року.
На обґрунтування позовних вимог Позивач покликався на те, що він є інвалідом 2 групи й має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни та є ліквідатором ЧАЕС першої категорії й має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, на його думку, він звільнений від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки відповідно до положень пункту 23 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 18 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Черкаський окружний адміністративний суд рішенням від 4 квітня 2025 року у задоволені позову відмовив.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що доводи Позивача про наявність у нього пільг зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної, за об'єкти нежитлової нерухомості, спростовуються приписами Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Суд першої інстанції вказав, що згідно з положеннями пункту 23 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» надання пільг зі сплати податків, зборів та інших платежів платникам податків, на яких поширюється зазначений закон, здійснюється виключно за нормами ПК України.
Також суд першої інстанцій, з покликанням на положення підпункту 266.4.2 пункту 266.1 статті 266 ПК України, аргументував своє рішення тим, що рішенням Черкаської міської ради від 27 червня 2019 №24692 також не встановлено пільг зі сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної, за об'єкти нежитлової нерухомості для категорії осіб, до яких відноситься Позивач.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу Позивача залишив без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року - без змін.
У постанові апеляційний суд погодився з тими висновками, що cформував суд першої інстанції та додатково пославшись на положення підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України зазначив, що інших випадків щодо зменшення розміру податку на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки ПК України не встановлено.
2. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Позивач у касаційній скарзі зазначає про ухвалення судами попередніх інстанцій рішень за неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано положення підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266, підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266, підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 ПК України. При цьому вказує на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків викладених в постановах Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі №817/213/16, від 4 квітня 2024 року у справі № 520/6531/19.
Стверджує, що суди не застосували верховенства права у правовідносинах і винесли судові рішення не за Законами України, а посилаючись на підзаконний акт міської ради, який не відповідає положенням чинного законодавства.
Наголошує, що ним було надано Відповідачу відповідні посвідчення на підтвердження того, що він є інвалідом війни 2-ї групи та ліквідатором ЧАЕС 1-ї категорії. А отже, на нього розповсюджуються пільги встановлені Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зазначені пільги, як стверджує Позивач, надала йому Держава Україна, а Черкаська міська рада та Відповідач, повинні дотримуватись вимог зазначених Законів України.
Покликається на те, що судами попередніх інстанцій не було зазначено, яким законом Черкаська міська рада наділена повноваженнями, які дозволяють їй позбавляти пільг наданих законами. Як і не було враховано презумпцію правомірності рішень платника податків закріплену в підпункті 4.14 пункту 4 статті 4 ПК України.
Вказує, що пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування. В даному випадку нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16,7 кв.м. (далі - Нежитлове приміщення), використовується для зберігання продуктів (картопля, цибуля, капуста, консервація) дров та огороднього інвентаря, які не приносять доходів
Зазначає, що умисно надав суду копії податкових повідомлень - рішень від 29 травня 2024 року, щоб продемонструвати те, як Відповідач безвідповідально ставиться до їх прийняття. А також те, що спочатку на нежитлове приміщення було нараховано податкове зобов'язання в розмірі 21,54 грн та в подальшому, оскаржуваним податковим повідомленням-рішення в розмірі 559,45 грн
Відповідач процесуальним правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
3. ВСТАНОВЛЕНІ СУДАМИ ПОПЕРЕДНІХ ІНСТАНЦІЙ ОБСТАВИНИ У СПРАВІ
ОСОБА_1 відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 11 лютого 2015 року, є інвалідом 2 групи та має право на пільги встановлені для ветеранів війни - інвалідів війни, а також відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 3 вересня 2019 року є ліквідатором ЧАЕС першої категорії й має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Згідно з відомостями з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно з 19 березня 2018 року Позивач є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 16,7 кв.м.
ГУ ДПС 19 листопада 2024 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0883388-2407-2301-UА71080490000022110, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості за 2023 рік, у розмірі 559,45 грн.
4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного проваджень, перевіривши правильність застосування судами норм процесуального права, колегія суддів виходить з такого.
Суд звертає увагу на те, що до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України» від 2 грудня 2010 року №2756-VI (далі Закон - №2756-VI) пункт 23 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункт 18 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» були викладені в наступній редакції.
Так, до 31 грудея 2010 року, пунктом 23 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» було встановлено, що інвалідам війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: звільнення від сплати податків, зборів і мита всіх видів та земельного податку.
Згідно з пунктом 18 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції чинній до 31 грудня 2010 року, було передбачено, що особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі компенсації та пільги: звільнення від сплати податків і мита всіх видів.
2 грудня 2010 року, у зв'язку з прийняттям Верховною Радою України у першому читанні проекту ПК України, прийнято Закон №2756-VI, яким внесено зміни до 66 законодавчих актів України з метою приведення їх положень до норм ПК України та виключення податкових норм в інших законодавчих актах України.
Пунктами 44 та 48 Закону №2756-VI внесено зміни до Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Отже, з 1 січня 2011 року пункт 23 частини першої статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» діє в редакції Закону №2756-VI, якою передбачено, що особам з інвалідністю внаслідок війни та прирівняним до них особам (стаття 7) надаються такі пільги: зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Також пункт 18 частини першої статті 20 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в редакції Закону №2756-VI, яка діє з 1 січня 2011 року, передбачає, що особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства.
Позивач, як на обґрунтування наявності підстав для звільнення його від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, покликається на те, що відповідно до посвідчень серії НОМЕР_1 , яке було видано 11 лютого 2015 року, він є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни та серії НОМЕР_1 , яке було видано 3 вересня 2019 року є ліквідатором ЧАЕС першої категорії й має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Відтак, правовідносини між Позивачем та Державою в частині надання йому пільг, як особі, яка є інвалідом 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-інвалідів війни виникли в 2015 році, а як ліквідатору ЧАЕС першої категорії - в 2019 році.
Отже, оскільки Позивач набув право на пільги, передбачені Законами України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" після 1 січня 2011 року, то положення відповідних законів підлягають застосуваннюдо спірних правовідносин саме в редакції Закону №2756-VI.
Згідно з пунктом 1.1 статті 1 ПК України саме ПК України (тут і далі в реакції чинній на момент існування спірних правовідносин) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 3.1 статті 3 ПК України податкове законодавство України складається з Конституції України; цього Кодексу; Митного кодексу України та інших законів з питань митної справи у частині регулювання правовідносин, що виникають у зв'язку з оподаткуванням митом операцій з переміщення товарів через митний кордон України (далі - законами з питань митної справи); чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України і якими регулюються питання оподаткування; нормативно-правових актів, прийнятих на підставі та на виконання цього Кодексу та законів з питань митної справи; рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з питань місцевих податків та зборів, прийнятих за правилами, встановленими цим Кодексом.
Підпунктом 4.1.2 пункту 4.1 статті 4 ПК України передбачено, що податкове законодавство України ґрунтується, зокрема на такому принципі як рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до всіх платників податків незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.
Стаття 5 ПК України визначає правила співвідношення податкового законодавства з іншими законодавчими актами.
Відповідно до положень цієї норми поняття, правила та положення, установлені цим Кодексом та законами з питань митної справи, застосовуються виключно для регулювання відносин, передбачених статтею 1 цього Кодексу. У разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Статтею 7 ПК України встановлено, що під час встановлення податку обов'язково визначаються такі елементи: платники податку; об'єкт оподаткування; база оподаткування; ставка податку; порядок обчислення податку; податковий період; строк та порядок сплати податку; строк та порядок подання звітності про обчислення і сплату податку.
Під час встановлення податку можуть передбачатися податкові пільги та порядок їх застосування.
Будь-які питання щодо оподаткування регулюються цим Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до цього Кодексу та/або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства.
Елементи податку, визначені в пункті 7.1 цієї статті, підстави для надання податкових пільг та порядок їх застосування визначаються виключно цим Кодексом.
Підпунктом 17.1.4 пункту 17.1 визначено, що платник податків має право користуватися податковими пільгами за наявності підстав у порядку, встановленому цим Кодексом
Стаття 37 ПК України передбачає, що підстави для виникнення, зміни і припинення податкового обов'язку, порядок і умови його виконання встановлюються цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Тобто саме ПК України визначає підстави виникнення податкового обов'язку, а також відповідні пільги щодо його виконання.
Аналогічний правовий підхід продемонстровано в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2025 року №520/28375/23 в якій було сформовано наступний правовий висновок: «У питанні визначення платників орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, бази оподаткування, а так само пільг з її сплати, ПК України є спеціальним нормативно-правовим актом вищої юридичної сили у сфері справляння податків і зборів. Відповідно, у випадку, якщо ПК України не встановив пільги зі сплати орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності для ветеранів праці, це означає, що відповідною пільгою така особа не наділена. Ієрархічний метод подолання юридичної колізії дає підстави для висновку про неможливість застосування у спірних правовідносинах пункту 11 статті 7 Закону № 3721-ХІІ, у зв'язку з чим підстави для звільнення позивача від сплати податкових зобов'язань, визначених податковим повідомленням-рішенням відсутні.»
Податкова пільга згідно із пунктами 30.1, 30.2 статті 30 ПК України - це передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Пунктом 30.9 статті 30 ПК України встановлено, що податкова пільга надається шляхом: а) податкового вирахування (знижки), що зменшує базу оподаткування до нарахування податку та збору; б) зменшення податкового зобов'язання після нарахування податку та збору; в) встановлення зниженої ставки податку та збору; г) звільнення від сплати податку та збору.
Платниками податків за приписами пункту 15.1 статті 15 ПК України визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.
Отже, податкові пільги асоціюються з встановленням для певної групи платників податків переваг, які виражаються в зниженні податкового навантаження і є результатом реалізації стимулюючої підфункції регулюючої функції держави з питань оподаткування. Критеріями визначення групи платників податків, на яких поширюється пільга, є певні особливості, що обумовлені видом їх діяльності, об'єктом оподаткування або характером та суспільним значенням здійснюваних ними витрат (пункту 30.1 статті 30 ПК України).
Приписами пункту 4.4 статті 4 ПК України встановлено, що установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Пунктом 12.3 статті 12 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Відповідно до підпункту 12.4.3 пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад, щодо податків та зборів належать прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пунктом 12.5 статті 12 ПК України встановлено, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Відповідно до положень підпункту 10.1.1 пункту 10.1 статті 10, пункту 265.1 статті 265, пунктів 266.1.1 пункту 266.1 та підпункту 266.2.1 пункту 266.2 статті 266 ПК України податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки належить до місцевих податків. Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктом 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 ПК України встановлено, що сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів. Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів нежитлової нерухомості, встановлюються залежно від майна, яке є об'єктом оподаткування.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Черкаської міської ради від 27 червня 2019 року №24692 не встановлено пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для категорії осіб, належність Позивача до яких підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , яке було видано 11 лютого 2015 року, та посвідченням серії НОМЕР_1 , яке було видано 3 вересня 2019 року.
З огляду на зазначене у Суду відсутні підстави для того, щоб не погодитись з висками судів попередніх інстанцій про те, що доводи Позивача про наявність у нього пільг зі сплати податку на нерухоме майно не відповідають положенням Законів України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та ПК України.
Відповідно до частини четвертої статті 341 КАС України у суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Отже, оскільки доводи щодо прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення поза строками визначеними ПК України не були заявлені Позивачем під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій у Суду відсутні підстави для надання оцінки відповідним доводам Позивача.
Разом з тим, Суд звертає увагу на те, що постанова Верховного Суду від 29 січня 2019 року у справі № 817/213/16, на яку покликається Позивач, не містить висновків про те, що у разі прийняття податкового повідомлення - рішення не у строк, встановлений підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України, воно підлягає скасуванню.
Крім того, усталеним є підхід Верховного Суду, викладений, зокрема в постановах від 23 січня 2025 року у справі № 160/568/24, від 1 вересня 2025 року у справі № 160/23946/23 згідно з яким винесення податкових повідомлень-рішень після 01 липня року базового податкового періоду є лише підставою для сплати податкового зобов'язання в більш пізній термін відповідно підпункту 266.10.1, пункту 266.10 статті 266 ПК України (протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення), не впливає на правомірність самого податкового повідомлення-рішення та не може бути підставою для його скасування.
Аналогічний правовий підхід також викладено в постанові Судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20 червня 2022 року у справі №826/15940/18, в якій зазначено наступне: «Водночас з аналізу наведених вище положень статей 54 та 267 ПК України випливає, що контролюючий орган дійсно зобов'язаний нарахувати платнику податків податкове зобов'язання з транспортного податку за відповідний рік та надіслати (вручити) таке податкове повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року). Невиконання контролюючим органом такого обов'язку звільняє платника податків лише від відповідальності за несвоєчасність сплати податкового зобов'язання (аналогічно до приписів підпункту 266.10.2 статті 266, підпункту 287.9 статті 287 ПК України), проте не звільняє від обов'язку сплати такого податку за наявності відповідних правових підстав.
Судова палата з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що пропуск податковим органом встановленого підпунктом 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України строку надсилання податкового повідомлення-рішення до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року), не є тим порушенням, яке спростовує правомірність нарахування грошового зобов'язання податковим органом, та не може бути самостійною підставою для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення.».
Водночас Суд зазначає, що правові позиції, викладені Верховним Судом в постанові від 4 квітня 2024 року у справі № 520/6531/19, не є релевантними до цих правовідносин, оскільки в зазначеній справі досліджувалось питання застосування положень підпункту «є» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, яким визначено, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Відтак рішення у справі № 520/6531/19, ухвалене за інших фактичних обставин справи, встановлених судами, тому посилання на те, що оскаржувані рішення у цій справі ухвалено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, не знайшли свого підтвердження.
Наведене у сукупності виключає скасування оскаржуваних судових рішень адміністративних судів попередніх інстанцій з наведених Позивачем підстав касаційного оскарження.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, в обсязі встановлених в цій справі фактичних обставин та підстав касаційного оскарження колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не дають підстав для висновків про невідповідність рішень судів попередніх інстанцій нормам матеріального та процесуального права, а тому підстави їх для скасування чи зміни відсутні.
4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відтак, суд дійшов висновку про необхідність залишення рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги без задоволення.
Керуючись статтями 3, 345, 349, 350, 355, 359КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 4 квітня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуюча суддя Н.Є. Блажівська
Судді О.В. Білоус
І.Л. Желтобрюх