13 листопада 2025 року
м. Київ
справа №2-а-608/11
адміністративне провадження № К/990/36947/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду першої інстанції із позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області (далі - третя особа 1 ), Міністерство оборони України (далі - третя особа 2), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати до грошового забезпечення за період з 01 травня 2007 року по 15 грудня 2010 року 10% надбавки до посадового окладу відповідно до додатку № 40 до постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09 березня 2006 року № 268 (далі - Постанова № 268) та за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року різниці між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеними за умовами оплати праці, згідно з нормативно-правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати, встановленими за новими умовами оплати праці, яка суттєво зменшена;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 до отриманої за період служби заробітної плати (грошового забезпечення) (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2007-2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2007-2010 роки, одноразових, щомісячних винагород (у тому числі на день свят) донараховати та виплатити за період з 01 травня 2007 року по 15 грудня 2010 року 10% надбавку до посадового окладу відповідно до додатку № 40 до Постанови № 268;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 донараховати та виплатити за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року різницю між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008-2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2008-2010 роки, одноразових і щомісячних винагород (у тому числі на день свят), встановленими за новими умовами оплати праці, яка суттєво була зменшена;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 надати до Пенсійного фонду України у Білгород-Дністровському районі оновлену довідку про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), до якої включити за 24 місяці перед зверненням до пенсії всі види оплати праці, на які нараховані страхові внески (урахуванням надбавки та різниці згідно пунктів 3-4 позовних вимог), та донараховати та виплатити грошову допомогу без сплати податку у розмірі місячного заробітку, з якого обчислена пенсія, за 16 повних років роботи (з відрахуванням раніше виплаченої суми грошової допомоги).
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 здійснити вказані нарахування та виплату грошового забезпечення шляхом складання відомостей на виплату грошового забезпечення;
- зобов'язати військової частини НОМЕР_1 сплатити страхові внески до органів Пенсійного фонду України.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишено без змін.
18 серпня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якому скаржник просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, винести постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 27 серпня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 2-а-608/11 повернуто особі, яка її подала.
08 вересня 2025 року до Верховного Суду надійшла вдруге касаційна скарга ОСОБА_1 , в якому скаржник просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року, ухвалити постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2025 року визнано неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі № 2-а-608/11 залишено без руху. Установлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання:
- клопотання із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження та надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини;
- уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України).
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року виправлено описку в мотивувальній частині ухвали Верховного Суду від 29 вересня 2025 року у справі № 2-а-608/11 шляхом правильного зазначення скаржника, а саме « ОСОБА_1 » замість «Управління дорожнього господарства Одеської міської ради».
09 жовтня 2025 року від ОСОБА_1 на виконання ухвали Верховного Суду від 29 вересня 2025 року до Верхового Суду надійшло клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, в якій скаржник просить визнати причини пропуску поважними та поновити йому строк звернення з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2025 року продовжено ОСОБА_1 строк на усунення недоліків, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 29 вересня 2025 року у справі № 2-а-608/11 на десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, шляхом подання уточненої касаційної скарги, в якій необхідно зазначити підстави оскарження судового рішення в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України). Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали у встановлений судом строк касаційна скарга разом із доданими до неї матеріалами буде повернута.
03 листопада 2025 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 29 вересня 2025 року надійшла уточнена касаційна скарга.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши касаційну скаргу (в новій редакції) та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що скаржник як підставу касаційного оскарження судових рішень зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник вказує на необхідність формування Верховним Судом правового висновку щодо належного застосування, з урахуванням вимог статей 106, 116 Конституції України, пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268, виходячи з Указів Президента, які мають вищу юридичну силу порівняно з постановами Кабінету Міністрів України та за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року необхідності виплати різниці між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008-2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2008-2010 роки, одноразових і щомісячних винагород (у тому числі на день свят), встановленими за новими умовами оплати праці, яка суттєво була зменшена.
Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом встановлено, що скаржник по тексту касаційної скарги не наводить обґрунтувань, у чому полягає помилка судів під час застосування пункту 9 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України, з урахуванням специфіки спірних правовідносин у цій справі.
Відповідно до пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268, у разі зменшення у зв'язку з прийняттям цієї постанови та визнанням такими, що втратили чинність, актів Кабінету Міністрів України та Указів Президента України, розміру заробітної плати (без премії), грошового забезпечення (без премії) в окремих працівників державних та інших органів, умови оплати праці яких визначені цією постановою, та у працівників, прирівняних згідно з нормативно-правовими актами, що втрачають чинність, за умовами оплати праці до працівників державних органів, або яким передбачено збереження умов оплати праці за попередньою посадою, на час роботи на займаній посаді виплачується різниця між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно-правовими актами, що втратили чинність, та розміром заробітної плати, встановленим за новими умовами оплати праці.
Позивач просив суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 донарахувати та виплатити за період з 01 січня 2008 року по 15 грудня 2010 року різницю між заробітною платою (без премії), грошовим забезпеченням (без премії), визначеною за умовами оплати праці, згідно з нормативно правовими актами, що втратили чинність (Укази Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002, від 05 березня 2003 року № 389/2003) та розміром заробітної плати (у тому числі до матеріальної допомоги на оздоровлення за 2008 - 2010 роки та допомоги для поліпшення соціально-побутових умов за 2008-2010 роки, одноразових і щомісячних винагород (у тому числі на день свят), встановленими за новими умовами оплати праці.
Зі змісту оскаржених судових рішень убачається, що для встановлення розміру грошового забезпечення позивача за умовами оплати праці відповідно до нормативно-правових актів, що втратили чинність, та розміром за новими умовами оплати праці, та перевірки, чи зменшився у такому випадку розмір грошового забезпечення позивача у зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268, суди дослідили відомості щодо розміру та складових грошового забезпечення ОСОБА_1 за період із 2005 по 2010 рік, тобто до і після набрання чинності вказаною постановою. З архівних довідок військової частини НОМЕР_1 за відповідний період суди встановили, що розмір грошового забезпечення (без премії) ОСОБА_1 порівняно з грошовим забезпеченням (без премії), яке йому виплачувалось відповідно до нормативно-правових актів, які втратили чинність, збільшився.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій повинні були враховувати загальну оновлену довідку військової частини НОМЕР_1 про розмір його грошового забезпечення за період з 01 квітня 2006 року по 15 грудня 2010 року, яка враховує нарахування та доплати згідно з Указами Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 та від 05 травня 2003 року № 389/2003. Він вказує, що постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 19 листопада 2013 року у справі № 495/6257/13-а, визнано протиправною військової частини НОМЕР_1 та зобов'язано її здійснити ОСОБА_1 за період з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року донарахування та виплату надбавок в розмірі 100% відповідно до Указу Президента України від 23 лютого 2002 року № 173/2002 року та в розмірі 50% згідно з Указом Президента України від 05 травня 2003 року № 389/2003 року. Тобто, окрім архівних довідок, суди мали враховувати підвищений рівень його грошового забезпечення за відсуджений період з 01 квітня 2006 року по 31 грудня 2007 року, а також свідчення ОСОБА_3 , які також залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій.
На думку Суду, аргументи скаржника фактично зводяться до переоцінки доказів, а не до потреби викладення висновку щодо застосування норми пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 09 березня 2006 року № 268, положення якого є чіткими, зрозуміли та не потребують тлумачення.
Суд зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, суд касаційної інстанції виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів», а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, збирати чи приймати до розгляду нові докази, додатково перевіряти докази, та/або переоцінювати їх. Про це йдеться у частині другій статті 341 КАС України.
При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, аналіз матеріалів касаційної скарги свідчить про її невідповідність вимогам статті 330 КАС України в частині необхідності зазначення обґрунтувань щодо порушень судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права, як підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 КАС України підстави (підстав).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та/або апеляційної інстанцій застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, скаржником не виконано вимог ухвали Верховного Суду від 29 вересня 2025 року про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню скаржнику.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 330, 332 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 01 травня 2025 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2025 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Головне управління Пенсійного фонду в Одеській області, Міністерство оборони України про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько
В.М. Соколов,
Судді Верховного Суду