13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 580/5079/23
адміністративне провадження № К/990/7049/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,
суддів - Мацедонської В.Е., Смоковича М.І.,
розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 580/5079/23,
за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Шаповаловим Андрієм Миколайовичем, на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2023, постановлену судом у складі судді Гаврилюка В.О., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024, ухвалену у складі: судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Губської Л.В., Мєзєнцева Є.І.,
І. Обставини справи
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 № 263 у частині пунктів 19 та 19.3 стосовно сержанта ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , номера обслуги мінометного взводу мінометної батареї механізованої батальйону, а саме "Уважати таким, що самовільно залишив місце розташування м. Городня Чернігівської області з 29.09.2022".
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2023, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024, позовну заяву залишено без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України (з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу).
Залишаючи позов без розгляду, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач пропустив строк звернення до суду і не надав доказів, які б підтверджували існування поважних причин, що перешкоджали йому своєчасно звернутися до суду.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, позивач не погоджується з наказом військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 № 263 у частині пунктів 19 та 19.3, яким його визнано таким, що самовільно залишив військову частину.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що копію вказаного наказу позивач отримав 20.12.2022, у відповідь на адвокатський запит стосовно надання відпустки за станом здоров'я.
З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскаржити вказаний наказ до адміністративного суду позивач міг до 20.01.2023, проте до суду позивач звернувся 21.06.2023, тобто з пропуском встановленого в частині п'ятій статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАСУ) строку звернення до суду на 5 місяців.
Суди попередніх інстанцій відхилили посилання позивача на необхідність звернення з адвокатськими запитами з метою з'ясування обставин та причин ухвалення оскаржуваного наказу та перебування на лікарняному як на підставу вважати, що строк був пропущений з поважних причин.
Як зазначили суди попередніх інстанцій, адвокатський запит щодо причин вважати ОСОБА_1 таким, що самовільно залишив частину, адвокат позивача подав 30.05.2023, тобто вже після закінчення строку звернення до суду. Водночас в період з 20.12.2022 по 30.05.2023 відповідних дій, направлених на підготовку до оскарження наказу військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 № 263, позивач не вчиняв.
Оцінюючи посилання позивача на проходження стаціонарного лікування, суди попередніх інстанцій зазначили, що таке мало місце у період з 07.06.2022 по 10.06.2022, а тому не може бути поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Суди попередніх інстанцій також визнали безпідставним посилання позивача на проходження військової служби як на доказ неможливості звернення до суду у період з 20.12.2022 по 20.01.2023, адже ним не заперечується факту відсутності на службі.
ІI. Провадження в суді касаційної інстанції
Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначив, що висновки судів попередніх інстанцій про пропуск ним строку на звернення до суду без поважних причин є необґрунтованим.
Як зазначив позивач, про оскаржуваний наказ йому дійсно було відомо з 20.12.2022, однак оскаржити його до суду в строк до 20.01.2023 позивач не міг через відсутність інформації щодо мотивів його ухвалення.
Позивач також зауважує, що має значні проблеми зі здоров'ям, у зв'язку з чим у період з 07.06.2022 по 10.06.2022 проходив лікування в умовах стаціонару й вимушений на постійній основі звертатися за медичною допомогою, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Проте суди попередніх інстанцій вказаним доказам належної оцінки не надали.
Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався.
Касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 23.02.2024. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Мацедонській В.Е., Смоковичу М.І.
Ухвалою Суду від 12.03.2024 відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.
ІІІ. Джерела права
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Абзацом 1 частини другої статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною п'ятою статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначено у статті 123 КАС України, відповідно до якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Частиною першою статті 240 КАС України передбачено, що суд ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
IV. Позиція Верховного Суду
Аналіз викладених положень КАС України дає підстави для висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності в публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Звернення до суду за межами строків, визначених у статті 122 КАС України, або в інших законах, є підставою для повернення (залишення без розгляду) позовної заяви, якщо суд не дійде висновку, що вказаний строк позивачем був пропущений з поважних причин.
Отже, КАС України передбачає можливість поновлення пропущеного процесуального строку лише у разі його пропуску з поважних причин.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.
Іншого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, - немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Суд погоджується з оцінкою, наданою судами попередніх інстанцій обставинам, на які позивач посилався як на підставу вважати, що строк на звернення до суду було пропущено з поважних причин.
Предметом позову є наказ військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 № 263 у частині пунктів 19 та 19.3.
Як правильно установили суди попередніх інстанцій і не заперечується позивачем, копію вказаного наказу позивач отримав 20.12.2022, у відповідь на адвокатський запит стосовно надання відпустки за станом здоров'я, у зв'язку з чим місячний строк на його оскарження закінчувався 19.01.2023. З позовом до суду позивач звернувся 21.06.2023, тобто з пропуском встановленого в частині п'ятій статті 122 КАС України строку звернення до суду на 5 місяців.
Щодо посилань позивача на необхідність вжиття заходів щодо з'ясування мотивів ухвалення оскаржуваних пунктів наказу військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 №263 як на підставу вважати, що строк звернення був пропущений з поважних причин, то суди попередніх інстанцій слушно зауважили, що з відповідним адвокатським запитом до військової частини НОМЕР_1 представник позивача звернувся лише 30.05.2023. Матеріали справи не містять доказів, які б свідчили, що позивач, отримавши 20.12.2022 копію відповідного наказу, у межах передбаченого КАС України строку звернення до суду вживав заходів, спрямованих на підготовку до оскарження наказу військової частини НОМЕР_1 від 29.09.2022 №263.
З урахуванням викладеного, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про те, що вказані обставини не є підставою вважати, що строк звернення до суду був пропущений з поважним причин.
Щодо посилань позивача на перебування на стаціонарному лікуванні, то, як убачається зі змісту касаційної скарги та було встановлено судами попередніх інстанцій, в умовах стаціонару позивач перебував у період з 07.06.2022 по 10.06.2022, тобто до ухвалення оскаржуваного наказу.
Зауваження позивача про те, що з огляду на встановлений йому діагноз він вимушений постійно звертатися до лікарів, проходити обстеження, що займає багато часу, Суд відхиляє, адже касаційна скарга в цій частині має абстрактний характер та не містить опису конкретних обставин звернення за медичною допомогою у період з 20.12.2022 з посиланнями на докази, які це підтверджують, проте протиправно не були досліджені судами попередніх інстанцій.
Суд також виходить з того, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 12.02.2020 у справі № 560/3070/19, від 27.08.2021 у справі № 520/17941/2020, амбулаторне лікування полягає в лікувально-профілактичних діях, які надаються особі в амбулаторії (без залишення в лікарні на стаціонар) та / або вдома. Перебування на амбулаторному лікуванні не є перешкодою для звернення до суду з позовом та не є об'єктивно непереборними обставинами, оскільки залежать виключно від волевиявлення самого позивача та належного використання ним своїх прав, визначених нормами закону.
Зазначений висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.11.2019 у справі № 120/4137/18-а, відповідно до якої перебування особи на амбулаторному лікуванні, на відміну від стаціонарного, не позбавляє можливості такої особи реалізувати своє право на захист порушених прав, як самому, так і через представника.
Щодо посилань позивача на обставини введення в Україні воєнного стану та виконання ним завдань з відсічі збройної агресії рф, то суди попередніх інстанцій правильно звернули увагу на те, що позивач не заперечує обставину відсутності у складі військової частини НОМЕР_1 , починаючи з 29.09.2022.
Беручи до уваги значну тривалість пропуску строку звернення до суду, а також ураховуючи, що позивач не надав доказів існування об'єктивних перешкод, які стали на заваді звернення до суду у передбачений КАС України строк, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для поновлення позивачеві пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни постанови суду апеляційної інстанції відсутні.
VII. Судові витрати
Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 12.10.2023 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2024 залишити без змін.
Судові витрати не розподіляються.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська
Судді: В.Е. Мацедонська
М.І. Смокович