13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 420/9133/24
адміністративне провадження № К/990/38132/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Загороднюка А.Г., Соколова В.М.,
розглянув у письмовому провадженні як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 420/9133/24,
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко Олексій Володимирович,
на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року, ухвалене в складі: головуючого судді Танцюри К.О.,
та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року, ухвалену в складі колегії суддів: головуючого судді Градовського Ю.М., суддів: Турецької І.О., Шеметенко Л.П.,
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
1.1. визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2021 по 18.01.2023 включно;
1.2. зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2021 по 18.01.2023 включно у сумі 255 601,9 грн.
2. На обґрунтування вимог позовної заяви позивач вказував, що у період з 03.09.2013 по 08.06.2021 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 . Відповідно до наказу від 08.06.2021 № 112 позивача з 8.06.2021 звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням контракту. При цьому, остаточний розрахунок було проведено на виконання рішення суду 28.02.2024. Відтак, позивач вважає, що відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач має нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки повного розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим звернувся до суду із цим позовом.
Установлені судами фактичні обставини справи
3. Судами встановлено, що ОСОБА_1 у період з 03.09.2013 по 08.06.2021 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 та відповідно до наказу від 08.06.2021 № 112 позивача з 08.06.2021 звільнено з військової служби у зв'язку із закінченням строку дії контракту (виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення).
3.1. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі № 420/15364/23 змінено рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2023 та зобов'язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 85 927,84 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплати, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Постанова № 44); зобов'язано В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4 463,15 грн в місяць у загальній сумі 175 253,02 грн за період з 01.03.2018 по 08.06.2021 включно відповідно до норм абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого Постановою № 44.; в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2023 у справі № 420/15364/23 залишено без змін.
3.2. 28.02.2024 на виконання постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19.12.2023 у справі № 420/15364/23 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 257 263,15 грн із порушення строків повного розрахунку при звільненні.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
4. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94 010,76 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог суд відмовив.
4.1. Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на день виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, відповідачем не проведено з ОСОБА_1 розрахунку у повному обсязі, а саме не було виплачено індексацію грошового забезпечення, у зв'язку із чим позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього заробітку за час затримки повного розрахунку.
4.2. При цьому, суд визначив, що середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 09.06.2021 по 28.02.2024, враховуючи шестимісячний термін встановлений статтею 117 КЗпП України у чинній редакції, становить 94 010,76 грн.
5. П'ятий апеляційний адміністративний суд постановою від 05.09.2024, із урахуванням змін внесених ухвалою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 про виправлення описки, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 скасував в частині зобов'язання В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 94 010,76 грн та прийняв у цій частині нову постанову, якою зобов'язав В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а саме з 09.06.2021 по 28.02.2024 у розмірі 114 661,76 грн.
5.1. Посилаючись на висновки Верховного Суду викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22 суд апеляційної інстанції виснував, що в межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 та не обмежувала строком виплати у шість місяців, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
6. Визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції установив, що загальним періодом затримки розрахунку є період з 09.06.2021 по 28.02.2024, у тому числі 405 днів за період з 09.06.2021 по 18.07.2022, і 184 днів за період після 19.07.2022; розмір середньоденного заробітку позивача, розрахований виходячи з виплати за два місяці перед звільненням зі служби становить 513,72 грн [15 668,5 + 15 668,5/61 день] (а.с.49); частка несвоєчасно виплаченої суми, порівняно із загальною сумою, що підлягала виплаті у зв'язку із звільненням з військової служби, становить 77,43%.
7. Урахувавши різницю між загальною сумою, що підлягала виплаті у зв'язку із звільненням, та несвоєчасно виплаченою сумою, суд апеляційної інстанції зазначив, що сума середнього заробітку за період з 09.06.2021 по 18.07.2022 (405 днів х 513,72 грн = 208 056,6 грн х 77,43% = 161 098,23 грн), а за періоду з 19.07.2022 по 28.02.2024 - 94 524,48 грн.
8. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що за вирішенням спору щодо невиплаченої індексації грошового забезпечення позивач звернувся через 24 місяці після звільнення. За ці 24 місяці установлений в частині першій статті 233 КЗпП України (до набрання чинності Законом №2352-ІХ) тримісячний строк звернення сплинув 8 разів, а тому суд апеляційної інстанції вважав за необхідне застосувати до обчислених сум середнього заробітку понижуючий коефіцієнт « 8».
9. Обчисливши таким чином середній заробіток за час затримки розрахунку, суд апеляційної інстанції вирішив присудити позивачу 20 137,28 грн за період з 09.06.2021 по 18.07.2022 (161 098, 23 грн/8); і 94 524,48 грн за період з 19.07.2022 по 28.02.2024 (184 дні х 513,72 грн).
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції
10. До Верховного Суду (далі - Суд) надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Дяченко О.В., на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024, у якій скаржник просить скасувати вказані рішення, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
11. Підставою для касаційного оскарження скаржник визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Свої доводи у межах цієї підстави обґрунтовує тим, що суди попередніх інстанцій застосували положення статті 117 КЗпП України без урахування висновку з питання її застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 26.01.2024 у справі № 160/14384/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 13.02.2024 у справі № 380/10080/22, від 15.02. 2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 09.03.2023 у справі № 520/899/21, від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23, від 10.04.2024 у справі № 360/380/23, від 18.04.2024 у справі № 380/4205/23, від 25.04.2024 у справі № 440/8467/23, від 25.04.2024 у справі № 460/49364/22, від 30.04.2024 у справі № 560/6962/23, від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23, від 15.05.2024 у справі № 340/3077/21, від 23.05.2024 у справі № 560/11616/23, від 23.05.2024 у справі № 260/1754/23, від 23.05.2024 у справі № 580/9003/23, від 30.05.2024 у справі № 520/18807/23, від 29.08.2024 у справі № 200/3662/23, від 19.09.2024 у справі № 560/687/24, який зводиться до того, що при визначенні розміру суми середнього заробітку, належного до стягнення, спірний період потрібно умовно поділити на дві частини: до 19.07.2022 (дати набрання чинності Законом № 2352-IX), у межах якого строк виплати не обмежується, проте, за необхідності, суд може застосувати принцип співмірності і зменшити її розмір, а також після 19.07.2022, у межах якого заробіток стягується не більш як за шість місяців, проте без застосування принципу співмірності.
11.1. У цьому ж контексті скаржник послався на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. На його переконання, суди першої та апеляційної інстанцій, довільно визначивши розмір відшкодування, яке належить стягнути на користь позивача, ухвалили рішення, яке суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у згаданій постанові.
12. Суд ухвалою від 28.10.2024 касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко О.В., залишив без руху, а ухвалою від 02.12.2024 - відкрив касаційне провадження № К/990/38132/24.
13. Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про відкриття касаційного провадження від 02.12.2024) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 , Дяченка О.В. та В/ч НОМЕР_1 02.12.2024 о 21:35, що підтверджується довідками про доставку електронних листів.
14. Правом подати відзив на касаційну скаргу відповідач не скористався, що відповідно до статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку.
15. Ухвалою Суду від 12.11.2025 закінчено підготовчі дії у справі та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження у відповідності до вимог статей 340 та 345 КАС України.
Позиція Верховного Суду, оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
16. Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної скарги за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.
17. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
18. Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
19. Частиною четвертою статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) передбачено, що порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
20. Відповідно до частини третьої статті 24 Закону № 2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положенням про проходження військової служби громадянами України.
21. Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виключення позивача зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
22. Частинами першою та другою статті 117 КЗпП України (у цій же редакції) визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
23. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
24. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, статтю 117 КЗпП України викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
25. За змістом наведених правових норм, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов'язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми. Невиконання цього обов'язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.
26. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
27. Касаційне провадження у цій справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме, з метою перевірки аргументів скаржника щодо застосування судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях норми статті 117 КЗпП України без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування цієї правової норми у подібних правовідносинах.
28. Зважаючи на висновки судів попередніх інстанцій та наведені у касаційній скарзі доводи й вимоги, ключове питання, яке має вирішити суд касаційної інстанції в цьому спорі, стосується застосування статті 117 КЗпП України в аспекті визначення розміру компенсації, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
29. Після подання касаційної скарги в цій справі, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження № 14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19.07.2022. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону № 2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19), до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.
30. Верховний Суд неодноразово роз'яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.
31. Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постановах касаційного суду, наведених скаржником на обґрунтування наявності передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження.
32. За правилами частини третьої статті 341 КАС України Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема, у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
33. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).
34. Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом № 2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.
35. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».
36. При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов'язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- імовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
37. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.
38. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».
39. Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців».
40. Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.
41. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.
42. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.
43. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.
44. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.
45. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.
46. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв'язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.
47. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
48. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
49. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
50. Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
51. Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
52. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
53. Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 в справі № 489/6074/23).
54. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
55. Установивши вказані обставини, суди попередніх інстанцій мали присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
56. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, правильно зазначив, що належним способом захисту права позивача у випадку несвоєчасної виплати сум, що належали йому при звільненні, є стягнення середнього заробітку за увесь період затримки.
57. Водночас, визначаючи конкретний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 09.06.2021 по 18.07.2022, суд апеляційної інстанції установив, що частка несвоєчасно виплаченої суми, порівняно із загальною сумою, що підлягала виплаті у зв'язку із звільненням позивачки з військової служби, становить 77,43%.
58. Суд апеляційної інстанції також урахував, що з моменту звільнення позивача з військової служби по момент звернення до суду за стягненням індексації грошового забезпечення (несвоєчасна виплата якого і є підставою позову у цій справі) минуло понад 24 місяці, за які загальний строк звернення до суду в трудових спорах тривалістю три місяці сплинув 8 разів.
59. За викладених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має бути присуджений позивачу в частці, що складає 77,43%, поділеній на 8 або (405 днів х 513,72 грн х 77,43%/8).
60. Суд зазначає, що спосіб, у який суд апеляційної інстанції обчислив середній заробіток, не в повній мірі відповідає усталеній практиці Верховного Суду.
61. У цьому контексті варто зауважити, що суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків про те, що сума середнього заробітку позивача підлягає зменшенню пропорційно до розміру невиплачених сум, тобто позивачеві має бути виплачено 77,43%, адже саме такий відсоток становить заборгованість відповідача на день звільнення порівняно із загальною сумую, що підлягала виплаті у зв'язку зі звільненням позивача.
62. Водночас суд апеляційної інстанції помилково вдався до подальшого зменшення суми середнього заробітку із застосуванням понижуючого коефіцієнту « 8», який був визначений кратно до кількості тримісячних строків позовної давності, що спливли з моменту звільнення позивача до моменту звернення до суду за стягненням невиплачених при звільненні сум.
63. Обчислення таким чином середнього заробітку не відповідає висновкам Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, які є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов'язаних з проходженням публічної служби.
64. Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 22.05.2025 у справі № 420/18799/24.
65. Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі з урахуванням наведених позицій суду касаційної інстанції підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат.
66. Установивши вказані обставини, суд апеляційної інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
67. Як убачається зі змісту оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, суд не встановив вказаних обставин, довільно визначивши розмір середнього заробітку у 20 137,28 грн за період з 09.06.2021 по 18.07.2022, що суперечить наведеним висновкам Верховного Суду.
68. У постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а Верховний Суд наголошував, що обов'язок суду встановити дійсні обставини справи під час розгляду адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого статтею 2 та частиною четвертою статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд уживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
69. Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві, саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин і зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.
70. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині зобов'язання В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 94 010,76 грн, який суд першої інстанції помилково обрахував враховуючи шестимісячний термін встановлений статтею 117 КЗпП України у чинній редакції; суд апеляційної інстанції, у свою чергу не вжив усіх визначених законом заходів, не перевірив правильності і повноти установлених судом першої інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не надав оцінки наведеним в апеляційній скарзі доводам щодо питання правильності визначеної судом першої інстанції суми відшкодування, скасувавши рішення суду в цій частині на підставі довільно визначеного розміру, що суперечить позиції Верховного Суду.
71. Водночас суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.
72. У зв'язку з наведеним Суд погоджується з доводами скаржника, що висновки суду апеляційної інстанції щодо розміру середнього грошового забезпечення, який має бути стягнутий з відповідача на користь позивача, є помилковими. Водночас, позаяк касаційна скарга позивача не містить доводів щодо незгоди із обрахунком середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період після 19.07.2022, підстав для скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у нескасованій судом апеляційної інстанції частині та постанови П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2024 в означеній частині немає.
73. За правилами частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.
74. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 353 КАС України).
75. З урахуванням викладеного, Суд дійшов висновку, що що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для їх скасування з направленням справи на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
76. Під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і правильно застосувати, відповідно до встановлених обставин справи, до спірних правовідносин норми матеріального права і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
77. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 356 КАС України у резолютивній частині постанови зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
78. За подання касаційної скарги позивач сплатив судовий збір в сумі 1937,92 грн, що підтверджується квитанцією від 04.11.2024 № РВ6В-40Р4-24ЕМ-8К0Н та просить стягнути судовий збір із відповідача. Враховуючи, що судовий збір належить до судових витрат у значенні частини третьої статті 132 КАС України, а за наслідками касаційного перегляду суд касаційної інстанції задовольнив касаційну скаргу частково і скасував постанову суду апеляційної інстанції, судовий збір, який позивач сплатив за подання касаційної скарги в сумі 1937,92 грн, відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 356 КАС України, підлягає стягненню на його користь за рахунок відповідача (суб'єкта владних повноважень у спірних правовідносинах) в повному обсязі.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє Дяченко Олексій Володимирович, задовольнити частково.
2. Постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2024 року скасувати, справу № 420/9133/24 направити на новий судовий розгляд до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі 1937,92 грн.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіЛ.О. Єресько А.Г. Загороднюк В.М. Соколов