13 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 826/8542/16
адміністративне провадження № К/990/45502/25
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Блажівської Н.Є., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Спільного підприємства "Каштан Петролеум ЛТД" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Спільне підприємство "Каштан Петролеум ЛТД" звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Прилуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Чернігівській області від 19 січня 2016 року №0000111502/9, №0000121502/10, №0000131502/11.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2025 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2025 року, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано: податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 19 січня 2016 року №0000121502/10 в частині застосування до позивача штрафу в розмірі 7 002 796,60 грн та податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Чернігівській області від 19 січня 2016 року №0000131502/11 в частині застосування до позивача штрафу в розмірі 538 404,21 грн У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи рішення в частині задоволення позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- авансові внески з рентної плати за користування надрами для видобутку корисних копалин (нафти, газу) за червень, липень та серпень 2015 року сплачені своєчасно (зокрема, платіж від 31 серпня 2015 року визнано своєчасним, оскільки граничний строк сплати - 30 серпня 2015 року - припав на вихідний день, а відповідно до ПК України строк переноситься на перший операційний день після вихідного) Враховуючи вчасну сплату авансових внесків по одній третині самостійно визначених зобов'язань з рентної плати за користування надрами для видобутку нафти та газу за червень, липень, серпень 2015 року, у податкового органу не було підстав для застосування до позивача штрафних санкцій в цій частині;
- дійсно податковий орган зобов'язаний зарахувати кошти, що сплачує платник податків при наявності податкового боргу в рахунок його погашення незалежно від призначення платежу, зазначеного платником податку в платіжному документі, однак ці обставини, на думку суду, не можуть бути підставою для застосування штрафу за не сплату узгодженої суми зобов'язання, оскільки такі дії є діями податкового органу, вчиненими у відповідності до вимог Податкового кодексу України, а не діями платника податків; погашення податковим органом раніше існуючого податкового боргу підприємства за рахунок своєчасно сплачених позивачем грошових зобов'язань є дією податкового органу, а не позивача, а тому в діях останнього відсутній склад податкового правопорушення, яке полягає у несвоєчасній сплаті грошових зобов'язань.
При цьому, суди послались на висновки, наведені у рішеннях Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №826/6810/16, Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15, Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2013 року у справі №2а-4051/12/2670.
17 жовтня 2025 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2025 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задволенні
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз частини четвертої статті 328 КАС України і пункту 4 частини другої статті 330 КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
При цьому, обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 2 і 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі:
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції; 2) постанову Верховного Суду, у якій викладено висновок щодо правильного застосування норми права, від якого належить відступити; 3) вмотивоване обґрунтування необхідності такого відступу (для пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України);
- 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судом апеляційної інстанції, висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; 2) висновок апеляційного суду, який на переконання скаржника є неправильним; 3) у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права; 4) як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися (для пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України).
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Також обов'язковою умовою при оскарженні судових рішень на підставі пунктів 1 і 2 частини четвертої статті 328 КАС України є подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України.
У поданій касаційній скарзі скаржник на підтвердження своєї позиції щодо правомірності застосування штрафних санкцій у зв'язку із зарахуванням сум у рахунок погашення податкового боргу, як на підставу касаційного оскарження посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначаючи, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування судами норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суд від 2 жовтня 2018 року у справі № 820/1824/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 804/2573/16, від 23 травня 2019 року у справі № 806/2699/16, від 11 листопада 2019 року у справі № 2а-2235/12/0970, від 13 лютого 2020 року у справі № 806/129/17, від 17 квітня 2020 року у справі № 806/124/17, від 13 квітня 2021 року у справі № 825/770/18, від 13 серпня 2021 року у справах № 806/46/17, № 806/126/17 й № 806/43/17, від 18 серпня 2021 року у справі № 819/718/17, від 10 березня 2023 року у справі № 520/7293/19.
Суд вже звертав увагу, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду. Скаржник повинен зазначити висновок щодо застосування якої норми права в ній викладено, а також обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Суд звертає увагу скаржника, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Разом з тим, Відповідач не довів подібності правовідносин у справах, на які він посилається, у порівнянні зі справою, в якій подано касаційну скаргу.
При цьому, ухвалюючи рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій послалися на висновки Верховного Суду та Верховного Суду України, викладені у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №826/6810/16 та від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15. Водночас Відповідач не зазначив, у чому саме полягає помилковість застосування судами підходів у наведених постановах.
З урахуванням цього в сукупності відсутні підстави вважати, що скаржник з дотриманням вимог КАС України обґрунтував передбачену пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставу касаційного оскарження.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень у частині задоволення позовних вимог скаржник посилається, зокрема, на положення пункту 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - необхідність відступлення від висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні.
Натомість, посилаючись на пункт 2 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, скаржник не зазначає обов'язкових умов у взаємозв'язку, передбачених КАС України для касаційного оскарження судових рішень на цій підставі. Зокрема, у тексті касаційної скарги Відповідач не вказує: від якого саме висновку Верховного Суду, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, слід відступити; конкретну норму права, від висновку щодо застосування якої, на його думку, необхідно відступити; постанову Верховного Суду, у якій викладено відповідний висновок; обґрунтування необхідності відступлення від цього висновку та пояснення, чому, на переконання скаржника, норма права застосована неправильно.
А тому наведене Відповідачем обґрунтування підстав касаційного оскарження не узгоджується з вимогами КАС України.
Крім того, касаційна скарга скаржником вже подавалась, проте ухвалою Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року її повернуто як таку, що не містила підстав касаційного оскарження.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань.
Однак, звертаючись повторно з касаційною скаргою, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередніх касаційних скарг, що свідчить про формальне ставлення скаржника до оформлення касаційної скарги та ігнорування ним роз'яснень, наданих Верховним Судом.
Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази у справі, а лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 5 травня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом Спільного підприємства "Каштан Петролеум ЛТД" до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Є. Блажівська