13 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 140/14479/24 пров. № А/857/11583/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним рішення,
суддя у І інстанції Андрусенко О.О.,
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 19 лютого 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнання протиправним та скасування рішення від 14.10.2024 №28376/03-20-24-06 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску (далі - Рішення) Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС), яким до нього застосовано штраф у розмірі 5858,72 грн за період з 10.02.2018 до 27.02.2024 та нараховано пеню за цей же період у розмірі 56375,57 грн, загальна сума штрафних санкцій становить 62234,29 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 19.02.2025 у справі №140/14479/24, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, позов було задоволено.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що як період нарахування пені, так і період нарахування штрафу згідно із оскаржуваним Рішенням охоплює періоди, протягом яких відповідно до пунктів 9-11.1 , 9-11.2, 9-21, 9-22 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) штрафні санкції, визначені частиною 11 статті 25 цього Закону, не застосовуються, а пеня платникам єдиного внеску не нараховується. Тому у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу пені за несплату (несвоєчасну) сплату єдиного внеску та для застосування штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 01.03.2020 по 01.08.2023. Оскільки наданий контролюючим органом розрахунок штрафної санкції не дає можливості виокремити суму застосованого до позивача штрафу та нарахованої пені за період до 01.03.2020 та з 02.08.2023, то суд позбавлений можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним та протиправним відповідно. Тому позовні вимоги про визнання протиправним та скасування оскаржуваного Рішення в цілому з наведених підстав належить задовольнити.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ДПС, яке у своїй скарзі просило таке скасувати та у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю
На обґрунтування своїх апеляційних вимог посилається на те, що ГУ ДПС при винесенні Рішення штрафні санкції та пеню обраховувало за період з 10.02.2018 до 27.02.2024. Позивач був обізнаний із наявністю заборгованості та мав реальну можливість її погасити, оскільки відповідне зобов'язання виникло ще з 2018 році.
Незважаючи на тривалість існування заборгованості позивачем відповідні дії не були здійснені вчасно.
Окрім того, звертає увагу апеляційного суду на те що у постанові Верховного Суду від 09 січня 2025 року у справі № 815/3137/17 зазначено, що у разі неможливості виокремити протиправно нараховану пеню на підставі наявного в матеріалах справи розрахунку суд має право запропонувати контролюючому органу подати більш детальний розрахунок.
Тому вважає, що ГУ ДПС діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Звертає увагу апеляційного суду на те, що твердження ГУ ДПС про те, що судом не було запропоновано контролюючому органу подати більш детальний розрахунок для виокремлення протиправно нарахованої пені є хибним, оскільки суд при ухваленні рішення виходив із наявних у справі та наданих сторонами доказів.
При цьому наданий відповідачем розрахунок штрафної санкції не містить розмежування періодів сплати єдиного внеску та сум застосованих до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату єдиного внеску, а також відсутній розрахунок пені у розрізі періодів її нарахування.
При цьому жодних доказів на підтвердження власної позиції відповідачем до суду першої інстанції самостійно не надавалося.
Просить врахувати висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 28.03.2023 у справі №260/433/19, відповідно до якого рішення, у якому недійсну частину не можна виокремити, ідентифікувати, є недійсним в цілому. Тому посилання відповідача на невикористання судом права зробити пропозицію надання детального розрахунку є недостатнім для скасування судового рішення.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 у період з 12.11.2015 по 07.03.2024 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. На даний час позивач постійно проживає за кордоном.
22.10.2024 його родич отримав лист від ГУ ДПС, до якого було долучено Рішення, про що позивача було повідомлено.
18.11.2024 ОСОБА_1 направив ГУ ДПС запит на надання публічної інформації з проханням надати примірники (належним чином засвідчені копії) рішення про застосування до нього штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, розрахунок штрафних санкцій та копію поштового відправлення, яким були надіслані такі документи.
Листом від 22.11.2024 №83/ЗПІ/03-20-24-06-06 відповідач направив позивачу запитувані ним документи.
Відповідно до оспорюваного Рішення за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску до ОСОБА_1 застосовано штраф у розмірі 5858,72 грн за період 10.02.2018 до 27.02.2024 та нараховано пеню в розмірі 56375,57 грн.
ОСОБА_1 не погодився із накладенням на нього штрафних санкцій вказаним Рішенням та звернувся до адміністративного суду з позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку регламентовано приписами Закону №2464-VI.
За приписами частини 1 статті 1 Закону № 2464-VI у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються у такому значенні:
єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена податковим органом у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (крім електронних резидентів (е-резидентів).
За вимогами пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок до податкового органу за основним місцем обліку платника єдиного внеску.
За приписами пунктів 2, 3 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Згідно з абзацом третім частини 8 статті 9 Закону №2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Відповідно до пункту 1 частини десятої статті 9 Закону № 2464-VI днем сплати єдиного внеску вважається - у разі перерахування сум єдиного внеску з рахунку платника на відповідні рахунки податкового органу або на єдиний рахунок - день списання банком, небанківським надавачем платіжних послуг або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з рахунку платника незалежно від часу її зарахування на вказані рахунки.
За приписами частин 11, 12 статті 9 Закону №2464-VI у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом.
Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
Частиною 1 статті 14 Закону №2464-VI передбачено, що податкові органи зобов'язані, серед іншого, здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону та за вимогою платників, зазначених у пунктах 1, 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, проводити звірення сум нарахування та сплати ними єдиного внеску.
Як передбачено частинами 2, 3 статті 25 Закону №2464-VI, у разі виявлення своєчасно несплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Приписами частини 10 статті 25 Закону №2464-VI передбачено, що на суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу.
У відповідності до пункту 2 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI податковий орган застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції: за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
Згідно з частиною 14 статті 25 Закону №2464-VI про нарахування пені та застосування штрафів, передбачених цим Законом, посадова особа податкового органу у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом, приймає рішення, яке протягом трьох робочих днів надсилається платнику єдиного внеску.
Разом із тим, постановою Кабінету Міністрів України “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 №211 з 12.03.2020 до 22.05.2020 на всій території України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було установлено карантин, який неодноразово продовжувався і відмінений постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023.
Окрім того, у зв'язку з військовою агресією рф проти України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджений Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжено та діє дотепер.
Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) від 17.03.2020 №533-IX Розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI доповнено пунктами 9-10 - 9-12, в які вносилися зміни Законами України від 30.03.2020 №540-IX та від 13.05.2022 № 591-IX.
Згідно із пунктом 9-11.1 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI тимчасово штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються за такі порушення, вчинені у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19):
несвоєчасна сплата (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску;
неповна сплата або несвоєчасна сплата суми єдиного внеску одночасно з видачею сум виплат, на які нараховується єдиний внесок (авансових платежів);
несвоєчасне подання звітності, передбаченої цим Законом, до податкових органів.
При цьому абзаци другий та третій пункту 7 частини одинадцятої статті 25 цього Закону щодо такого порушення, вчиненого у період з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) року, не застосовується.
Пунктом 9-11.2 розділу VIII “Прикінцевих та перехідних положень» Закону №2464-VI передбачено, що протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за ці періоди підлягає списанню.
Відтак, суд першої інстанції на підставі аналізу вказаних правових норм та з урахуванням висновків, що містяться у постанові Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №480/5678/21, дійшов вірного висновку про те, що у період з 01.03.2020 і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, пеня не нараховується.
Водночас у постанові від 16.03.2023 у справі №480/5678/21 Верховний Суд зауважив, що правове значення у контексті застосування пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI має саме факт вчинення відповідного порушення, складом, якого, в даному випадку, є порушення строків сплати єдиного внеску (несвоєчасна сплата). При цьому податкове правопорушення у вигляді несвоєчасної сплати є триваючим порушенням, початком якого є перший календарний день, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, а закінчується таке правопорушення в день фактичної сплати (перерахування) єдиного внеску. Пеня нараховується за кожний день прострочення платежу. Обставини щодо періоду вчинення правопорушення мають значення для визначення розміру нарахування пені, а не у цілях встановлення застосовності пункту 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI до спірних правовідносин у правовій кваліфікації такого правопорушення, як триваючого. Пункт 9-11.2 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI містить чітку вказівку на темпоральний критерій застосування з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Відповідно до пунктів 9-21, 9-22 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI (зі змінами, внесеним згідно із Законом №2120-ІХ від 15.03.2022, в редакції Закону №3219-ІХ від 30.06.2023) тимчасово за порушення, вчинені у період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року, штрафні санкції, визначені частиною одинадцятою статті 25 цього Закону, не застосовуються. Тимчасово, на період з початку дії воєнного стану на території України, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, до 1 серпня 2023 року платникам єдиного внеску не нараховується пеня, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Відтак, слід погодитися із судом першої інстанції у тому, що у період з 24.02.2022 по 01.08.2023 штрафні санкції, визначені частиною 11 статті 25 Закону №2464-VI, не застосовуються, пеня платникам єдиного внеску не нараховується, а нарахована пеня за цей період підлягає списанню.
Як свідчать матеріали справи, відповідачем не заперечується те, що оспорюване Рішення та розрахунок штрафної санкції до нього свідчать про застосування до ОСОБА_1 штрафу у розмірі 5858,72 грн та нарахування пені у розмірі 56375,57 грн за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 10.02.2018 до 27.02.2024.
Відтак, період нарахування штрафу та пені оспорюваним Рішенням охоплює періоди, протягом яких відповідно до пунктів 9-11.1 , 9-11.2, 9-21, 9-22 розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2464-VI штрафні санкції, визначені частиною 11 статті 25 Закону №2464-VI не застосовуються, а пеня платникам єдиного внеску не нараховується, що давало суду першої інстанції фактичні та правові підстави для висновку про те, що у контролюючого органу були відсутні підстави для нарахування позивачу пені за несплату (несвоєчасну) сплату єдиного внеску та для застосування штрафу за несвоєчасну сплату єдиного внеску з 01.03.2020 по 01.08.2023 та правомірність такого нарахування за період до 01.03.2020 та з 02.08.2023.
Разом із тим, як слушно зауважив суд першої інстанції, наведений відповідачем розрахунок штрафної санкції не давав можливості виокремити суму застосованого до позивача штрафу та нарахованої пені за період до 01.03.2020 та з 02.08.2023, що позбавляло можливості встановити точні суми штрафу та пені, застосування/нарахування яких є правомірним.
Надаючи оцінку доводам скаржника про те, що у разі неможливості виокремити протиправно нараховану пеню на підставі наявного в матеріалах справи розрахунку суд мав право запропонувати контролюючому органу подати більш детальний розрахунок, апеляційний суд зазначає, що відповідно до приписів частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому ГУ ДПС, незважаючи на наведені у оскаржуваному рішенні суду першої інстанції доводи, не долучило до апеляційної скарги більш детальний розрахунок нарахованих позивачу штрафних санкцій, який би давав можливість виокремити суму штрафних санкцій та пені, що застосовані контролюючим органом правомірно.
Відповідно до приписів частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас апеляційний суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відтак, апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Європейський суду з прав людини визначив, що «…адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб'єкт владних повноважень».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2025 року у справі №140/14479/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар