Справа № 372/5540/25
Провадження 2-2624/25
(заочне)
05 листопада 2025 року м. Обухів
Обухівський районний суд Київської області у складі :
головуючого судді Сташків Т.Г.,
за участю секретаря судового засідання Таценка М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У вересні 2025 року позивач ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулось до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свій позов тим, що 12.11.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальність «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір споживчого кредиту №100571870, відповідно до умов якого відповідач отримав 5 000 грн., зі сплатою комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом, на умовах та в терміни що визначені договором. ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну йому суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору. Враховуючи ці обставини, умови чинного законодавства та п.3.2.6 кредитного договору №100571870 від 12.11.2022 року позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника. Укладаючи кредитний договір відповідач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» вчинили дії визначені ст.11 та ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п.2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням. Підтвердженням добровільного укладення відповідачем даного договору є Анкета позичальника від 12.11.2022 року, що заповнена позичальником. Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 12.11.2022 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №92-МЛ/Т від 28.02.2023 року. Відповідно до умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №100571870 від 12.11.2022 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 . Сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №100571870 від 12.11.2022 року було передано позивачу від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №92-МЛ/Т від 28.02.2023 року. Сума заборгованості відповідача становить 20 950 грн. 00 коп., з яких прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 5000,00 грн., прострочена заборгованість за процентами становить 15 000 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією становить 950,00 грн. Відповідачу було надіслано досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості, однак вона її не сплатила, а тому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №100571870 від 12.11.2022 року в розмірі 20 950 грн. 00 коп. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн.
Ухвалою суду від 26.09.2025 року відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час розгляду справи був повідомлений належним чином, подав до суду клопотання в якому просить слухати справу у його відсутність та задовольнити позовні вимоги.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, заяв, клопотань або відзиву до суду не направив. Враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, судом проведено заочний розгляд справи.
Дослідивши докази, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 12.11.2022 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» був укладений договір про споживчий кредит №100571870, згідно з умовами якого відповідач отримав 5 000 грн., зі сплатою комісії за надання кредиту та проценти за користування кредитом, що передбачені кредитним договором.
Відповідно до графіку сплати кредитних коштів платіж повернення кредиту та сплати комісії і процентів мав бути внесений ОСОБА_1 27.11.2022 року.
ТОВ «Мілоан» умови кредитного договору виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит на потрібну суму. Відповідач зі свого боку не виконав умови кредитного договору.
Враховуючи всі ці обставини, умови чинного законодавства та п.3.2.6 кредитного договору №100571870 від 12.11.2022 року позикодавець має право відступати, передавати, будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим договором на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього договору без згоди позичальника.
Укладаючи кредитний договір відповідач ОСОБА_1 та Товариство з обмеженою відповідальністю «Мілоан» вчинили дії визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого укладений кредитний договір було розміщено в особистому кабінеті відповідача, якому в свою чергу були перераховані кошти, відповідно до умов п. 2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника, що підтверджується платіжним дорученням №54136326 від 12.11.2022 року.
Підтвердженням добровільного укладення ОСОБА_1 даного договору є Анкета позичальника від 12.11.2022 року, що заповнена позичальником.
28.02.2023 року між ТОВ «Мілоан» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» укладений договір відступлення прав вимоги №92-МЛ/Т від 28.02.2023 року. Згідно умов даного договору відбулося відступлення права вимоги і за кредитним договором №100571870 від 12.11.2022 року, що укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .
Сума та розрахунок заборгованості за кредитним договором №100571870 від 12.11.2022 року було передано Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія» «Кредит-Капітал» від первинного кредитора ТОВ «Мілоан» згідно договору відступлення прав вимоги №92-МЛ/Т від 28.02.2023 року.
Сума заборгованості ОСОБА_1 становить 20 950 грн. 00 коп., з яких прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 5 000,00 грн., прострочена заборгованість за процентами становить 15 000 грн. 00 коп., прострочена заборгованість за комісією становить 950 грн. 00 коп.
Відповідачу було надіслано досудову вимогу про погашення кредитної заборгованості вихідний №22358459 від 12.09.2025 року.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Абзац 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205, 207 ЦК України).
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У ст. 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
За змістом ч.ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 ЦК Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом
Згідно зі ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відтак позивач довів належними та достатніми доказами, що зазначена заборгованість дійсно має місце та що вона виникла саме внаслідок порушення відповідачем умов договору позики.
Щодо розміру заборгованості за наданим кредитом, суд зазначає наступне.
Сума отриманого кредиту становить 5 000,00 грн. строк дії договору 105 днів. Відсотки за користування кредитом становлять 1500,00 грн., які нараховуються за ставкою 2,00 від фактичного залишку кредиту за кожень день строку користування кредитом протягом пільгового періоду. 13 500,00 грн. які нараховуються за ставкою 3,00 від фактичного залишку кредиту за кожень день користування кредитом протягом поточного періоду.
Таким чином заборгованість за кредитним договором становить 5 000,00 грн. заборгованість по тілу, 15 000,00 грн. відсотки за користування кредитом.
А тому суд оцінивши надані сторонами докази вважає, що позов підлягає частковому задоволенню і з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором № 100571870 від 12.11.2022 року 20 000 грн. 00 грн., з яких: 5 000,00 грн. заборгованість за кредитом; 15 000,00 грн. заборгованість за процентами.
Суд вважає, що підстав для стягнення з відповідача комісії за вказаними договором, немає виходячи з наступного.
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин 1, 2, 5 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту, однак вказаний Закон розмежовує платність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Схожі правові висновки викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22), постановах Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (частина друга статті 215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов'язків.
Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу /набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає.
Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц.
Виходячи зі змісту вищенаведених норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як обслуговування кредитної заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку.
Договором передбачено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, зокрема, за надання довідок щодо стану заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».
Оскільки позичальнику встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, положення кредитних договорів щодо обов'язку позичальниці щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 752/4008/20, провадження № 61-11866св21 за позовом особи до ПАТ «ПУМБ» про визнання договору недійсним.
Таким чином, включення банком до суми заборгованості за договором складової заборгованості за комісією є необґрунтованим. З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за комісією задоволенню не підлягають.
Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн, на підтвердження яких позивачем були надані: договір про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025 року, укладений між ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» та адвокатським об'єднанням «Апологет»; акт наданих послуг №1184 від 05.09.2025 року, детальний опис наданих послуг до акту №1184 за договором про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року.
За змістом статті 134 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом із тим, суд звертає увагу, що не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди досліджують на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічні позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №810/3806/18, від 01.09.2022 по справі № 640/16093/21.
Такі ж критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обгрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, правнича допомога адвоката полягала у вивченні та аналізі документів, складанні позовної заяви про стягнення кредитної заборгованості, направлення позовної заяви. Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивач отримав адвокатські послуги, суд вважає за необхідне стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з цим, з огляду на те, що правовідносини, які склалися між сторонами, регулюються незначною кількістю нормативно-правових актів, стосовно них існує судова практика, складнощів щодо процесу доказування чи витребування доказів не виникало, суд вважає, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним, а тому, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, відповідно до ч. 5 ст. 137 ЦПК України, необхідно зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За наведених обставин за рахунок відповідача на користь позивача мають бути стягнуті витрати на правничу допомогу в сумі 3 000,00 грн.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у розмірі 2 312 грн. 42 коп.
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4-5, 11-13, 19, 76-81, 89, 133, 141, 258-259, 263-265, 268, 352, 354-355 ЦПК України, ст. ст. 526, 527, 530, 625, 629, 1050, 1054 ЦК України,суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, заборгованість за кредитним договором №100571870 у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) грн. 00 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», код ЄДРПОУ 35234236, витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 312 (дві тисячі триста дванадцять) грн. 42 коп., та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 00 коп., а всього стягнути 25 312 (двадцять п'ять тисяч триста дванадцять) грн. 42 коп.
У задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Заочне рішення також може бути переглянуто Обухівським районним судом Київської області у випадку подання відповідачем відповідної письмової заяви протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Суддя : Т.Г. Сташків