Справа № 372/3978/19
Провадження 2-9/25
03 листопада 2025 року Обухівський районний суд Київської області в складі :
Головуючого судді Потабенко Л.В.,
при секретарі Мищихіній Т.Л.,
за участю представників ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Садівничого товариства «Ветеран» до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки,
В листопаді 2019 року до суду надійшла позовна заява Садового товариства “Ветеран» в якому позивач просив суд визнати недійсним рішення Козинської селищної ради Обухівського району Київської області № 40/93 28 сесії 5 скликання від 16.09.2009 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 для рекреаційних цілей» та визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,1168 га, кадастровий номер 3223155400:03:002,0111, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, на території Садового товариства “Ветеран» укладений 10.03.2010 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_4 , а також стягнути солідарно з відповідачів понесені судові витрати в сумі 2007, 00 грн. В обґрунтування позову, позивач зазначив, що 16.09.2009 року відбулася 28 сесія 5 скликання Козинської селищної ради Обухівського району Київської області. На даній сесії зокрема було прийнято рішення №40/96 “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 для рекреаційних цілей» розмір земельної ділянки 0,1168 га, кадастровий номер земельної ділянки 3223155400:03:002,0111, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, в районі Садового товариства “Ветеран». 10.03.2010 року між Козинською селищною радою Обухівського району Київської області та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки посвідчений нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. та зареєстрований в реєстрі за №529 та 15.04.2010 року внесений запис до Державного реєстру земель. Позивач вважає, що надання ОСОБА_4 вищезазначеної земельної ділянки в оренду відбулося з грубим порушенням законодавства, оскільки вказана земельна ділянка безпосередньо межує з урізом води та розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро. Крім того зазначив, що під час укладення договору оренди земельної ділянки не враховано інтереси громади та Садового товариства “Ветеран». Своїм рішенням Козинська селищна рада Обухівського району Київської області щодо надання земельної ділянки, обмежила загальне водокористування членів Садового товариства “Ветеран», оскільки частина спірної земельної ділянки являється частиною ПЗС та рекреаційною зоною Садового товариства “Ветеран». В грудні 2016 року ОСОБА_4 розпочала незаконні роботи по встановленню капітального паркану на орендованій земельній ділянці в прибережній захисній смузі, неврахувавши рішення правління Садового товариства “Ветеран» від 18.12.2016 року та 10.06.2017 року щодо недопустимості будь-яких робіт на орендованій земельній ділянці до вирішення питання на загальних зборах Садового товариства. На загальних зборах Садового товариства “Ветеран» від 25.06.2017 року були прийняті рішення про розірвання договору оренди, однак ОСОБА_4 яка являється членом Садового товариства вказане рішення загальних зборів проігноровано. На підставі викладеного позивач вважає, що рішення Козинської селищної ради від 16.09.2009 № 40/93 прийнято всупереч вимогам Конституції України, Водного Кодексу України, Земельного Кодексу України, ЗУ «Про охорону навколишнього середовища», Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним судом в порядку передбаченому ст. ст. 16, 21 Цивільного кодексу України.
Ухвалою судді Обухівського районного суду від 28 січня 2020 року вказана позовна заява прийнята до розгляду, у справі призначено підготовче судове засідання.
02 березня 2020 року представником відповідача ОСОБА_4 подано відзив на позовну заяву та заяву про застосування позовної давності. Представник зазначив, що позивач СТ «Ветеран» не є тією особою чиї майнові права могли бути порушені в результаті передачі спірної земельної ділянки в оренду відповідачу, оскільки не надав належних та допустимих доказів того, що спірна орендована земельна ділянка була передана в оренду за рахунок належних позивачу земель. Крім того зазначив, що позивач не є суміжним землекористувачем, не є органом місцевого самоврядування, та не має право звертатися до суду за захистом інтересів інших осіб.
10 березня 2020 року відповідачем Козинською селищною радою подано відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач посилалася на те, що позивачем пропущено загальний трирічний строк позовної давності для звернення з позовом. Як вбачається з листа голови правління СТ «Ветеран» Мельника А.Д. від 27.04.2025 року на адресу Козинської селищної ради позивач станом на квітень 2015 року був обізнаним, що відповідачу ОСОБА_4 надано в оренду земельну ділянку площею 0,1168 га. Крім того зазначив, що позивач не є землекористувачем земельних ділянок на території смт. Козин. Щодо посилання позивача на порушення норм Водного та Земельного законодавства при відведенні земельної ділянки в оренду то ця обставина спростовується проектом землеустрою. Перебування земель водного фонду у тимчасовому платному користуванні не заборонено.
29 квітня 2020 року та 12 травня 2020 року позивачем подано відповіді на відзиви ОСОБА_4 та Козинської селищної ради, в якому він зазначив, що в грудні 2016 року ОСОБА_4 розпочала роботи по встановленню в прибережній зоні СТ «Ветеран» капітального бетонного паркану і будівництво причалу. Члени товариства були проінформовані відповідачем ОСОБА_4 про існування договору оренди земельної ділянки, а тому 18 грудня 2016 року було проведено засідання правління, на якому було прийнято рішення щодо недопустимості будь-яких робіт в прибережній захисній смузі прилеглій до СТ «Ветеран», оскільки паркан знаходився на урізі води. Вказаний паркан перекрив прохід до води і зробив неможливим загальне водокористування членів товариства. Крім того зазначив, що договір оренди земельної ділянки члени правління не бачили, а тому вважають, що строки позовної давності ними не пропущено.
Ухвалою судді Обухівського районного суду від 17 липня 2020 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою судді Обухівського районного суду від 25 листопада 2020 року по справі призначено судову земельно-технічну експертизу.
В судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі, додатково вказала, що відповідач чинить перешкоди у користуванні земельною ділянкою членам садового товариства, оскільки прохід до берега заблоковано чим унеможливлює реалізацію права членів товариства на загальне водокористування.
Представник відповідача Бітаєвої В.О. щодо позовних вимог заперечив у повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позову як по суті так і з підстав пропуску строків позовної давності.
Представник відповідача Козинської селищної ради Обухівського району Київської області в судовому засіданні щодо задоволення позовних вимог також заперечив просив відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на обставини викладені у відзиві на позовну заяву. Крім того просив застосувати строки позовної давності.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_5 , суду показав, що в 2016-2017 роках йому стало відомо, що спірна земельна ділянка передана в оренду. Після встановлення бетонного паркану їм обмежили доступ до пляжу та води, що є порушенням його прав.
Свідок ОСОБА_6 , суду показав, що на даний час земельна ділянка, що перебуває в оренді має ганебний стан. Бетонний паркан зруйновано, та по земельній ділянці розкидано його залишки. Доступу до води не має.
Свідок ОСОБА_7 , суду показала, що вона є членом СТ «Ветеран», її сусідкою є відповідача ОСОБА_4 . У неї дозволу щодо надання згоди про передачу в оренду суміжної земельної ділянки ніхто не отримував, акт погодження меж вона не підписувала.
Свідок ОСОБА_8 , суду показав, що на його думку відповідач ОСОБА_4 незаконно користується земельною ділянкою, та встановила паркан. Встановлення паркану порушує права членів товариства СТ «Ветеран», а тому на зборах правління ними було прийнято рішення щодо звернення до суду за захистом їх порушеного права.
Свідок ОСОБА_9 , суду показав, що він є членом СТ «Ветеран». В грудні 2016 року він побачив, що спірну земельну ділянку почали забудовувати, а саме встановлювати бетонний паркан. На зауваження ОСОБА_4 не реагувала. Члени товариства пояснювали, що дана земельна ділянка використовується як прохід до пляжу. До встановлення паркану на даній земельній ділянці було насипано дамбу, яка захищала від підтоплення.
Свідок ОСОБА_10 , суду показав, що є мешканцем смт. Козин, та є членом СТ «Ветеран», кілька років тому спірна земельна ділянка була передана в оренду ОСОБА_4 , та остання почала зводити там паркан, вказана земельна ділянка використовувалася як прохід до пляжу так само як і проїзд для спеціальної техніки такої як пожежна машина.
Свідок ОСОБА_11 , суду показав, що відповідач по справі є його дружиною. В 2006 році вона придбала дві земельні ділянки, які знаходяться на території СТ «Ветеран». Спірна земельна ділянка перебувала в оренді тривалий час і всі члени садового товариства про це знали, конфлікт виник після встановлення бетонного паркану, який пошкодили члени товариства. Орендована земельна ділянка була виділена згідно вимог закону.
У судовому засіданні також були допитані експерти ОСОБА_12 , та ОСОБА_13 , які підтримали свої висновки, та на питання чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до води та здійсненню права загального водокористування, один зазначив що ні, а інший що так. Тобто кожний з них має свою суб'єктивну думку, яка на їх погляд ґрунтується на вимогах законодавства.
Суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників дослідивши матеріали справи, допитавши свідків, експерта вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено наступні фактичні обставини справи.
На підставі рішення Козинської селищної ради народних депутатів №4 від 25.05.1994 року садівницьке товариство «Ветеран». отримало у постійне користування земельну ділянку площею 5,9977 га, для організації колективного садівництва, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею, та зареєстрованим у книзі записів державних актів за №16.
Рішенням Козинської селищної ради народних депутатів № 4 від 26.02.1998 року затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок садового товариства «Ветеран» та передано безкоштовно у приватну власність земельні ділянки громадянам садового товариства «Ветеран» згідно з додатком.
23.07.2006 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу придбала земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0470 га з кадастровим № 3223155400:03:002,0095, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 672588.
06.02.2008 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу придбала земельну ділянку для ведення садівництва площею 0,0100 га з кадастровим № 3223155400:03:002,0101, розташовану за адресою АДРЕСА_1 , та отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 346391.
Рішенням Козинської селищної ради №40/93 від 16.09.2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 , площею 0,1168 га для рекреаційних цілей, яка розташована за адресою: Київська область, Обухівський район, смт. Козин, в районі СТ «Ветеран-1» строком на 49 років.
Відповідно до договору оренди земельної ділянки від 10.03.2010 Козинська селищна рада (орендодавець) передала ОСОБА_4 (орендарю) в оренду земельну ділянку площею 0,1168 га для рекреаційних цілей що розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:002:0111, терміном на 49 років.
10.03.2010 року Козинська селищна рада за актом приймання-передачі передала спірну земельну ділянку в користування ОСОБА_4
07.06.2011 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_4 укладено договір про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. 10.03.2010 року за реєстровим №529, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 21.07.2011 року за №322310004000077.
Рішенням загальних зборів членів СТ «Ветеран» від 25.06.2017 прийнято рішення про звернення до Козинської селищної ради при скасування незаконного договору оренди № 529 від 10.03.2010.
Відповідно до акту земельної комісії Козинської селищної ради від 21.07.2017 встановлено відсутність законних підстав для припинення договору оренди земельної ділянки від 10.03.2010 з ОСОБА_4 , рекомендовано с/т «Ветеран» вирішити питання розірвання договору в судовому порядку.
Рішенням Козинської селищної ради №32/14 від 10.11.2017 року, зобов'язано орендаря земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:03:002:0111 ОСОБА_4 встановити паркан (огорожу) по межі земельної ділянки площею 0,1168 га кадастровий номер 3223155400:03:002:0111, яка розташована в смт. Козин Обухівського району Київської області, орендованої згідно договору оренди земельної ділянки від 10.03.2010 року. Зобов'язано орендаря земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:03:002:0111 ОСОБА_4 провести благоустрій та очистку орендованої земельної ділянки від сміття та приведення її у належний санітарний стан з правом відшкодування витрат на такі роботи з винних в утворенні стихійного сміттєзвалища осіб (у випадку їх встановлення в установленому законом порядку). Зобов'язано орендаря земельної ділянки кадастровий номер 3223155400:03:002:0111 ОСОБА_4 неухильно дотримуватися в договору оренди та вимог Земельного та Водного кодексів України щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.
Висновком експерта №29939/21-41 від 17.08.2022 року за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи, встановлено, що відстані між урізом води та фактичними межами земельної ділянки з кадастровим номером № 3223155400:03:002:0111 з північного заходу та північного сходу становлять від 2.07 м до 4,92 м. Відстані між урізом води та юридичними межами земельної ділянки з кадастровим номером № 3223155400:03:002:0111 з північного заходу та північного сходу становлять від 2,06 м до 3,36 м.. Орендована земельна ділянка з кадастровим номером №3223155400:03:002:0111 не перешкоджає доступу (проходу) до води або можливості здійсненні права загального користування, оскільки відстані між урізом води і фактичними межами (визначеними проведеними топографо-геодезичними роботами на місцевості) та юридичними (визначені відповідною документацією із землеустрою та за даними бази Державного земельного кадастру) становлять від 2,07 м до 4,92 м та від 2,06 м до 3,36 м відповідно. Місце розташування орендованої земельної ділянки з кадастровим номером № 3223155400:03:002:0111 не порушує вимоги законодавства щодо улаштування пожежних проїздів згідно наявних в матеріалах цивільної справи № 372/3978/19 «схеми пожарного проезда СТ «Ветеран», та зведеного плану земельних ділянок садового товариства «Ветеран», оскільки відстані від вищевказаних під'їздів до місць для забору води пожежними автомобілями та північно-західною межею земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 становлять близько 64 м та близько 41 м до південно-східної межі.
Відповідно до висновку експерта №18/24 від 30.05.2024 року вбачається, що межі орендованої земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 в натурі на місцевості проходять по межі садівничого товариства «Ветеран». Відстані між урізом води та межами (згідно даних НКС та фактичною) орендованої земельної ділянки кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 станом на час проведення огляду надано в додатку №4 до висновку експерта. Орендована земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 не надає технічної можливості здійснення права загального користування, а також вільного доступу (проходу) до води.
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26 лютого 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , Громадської організації «Стоп Свавіллю», Садового товариства «Ветеран» про відшкодування майнової та моральної шкоди, усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в задоволенні позову відмовлено. Рішення набрало законної сили.
Так, відповідно до п.п. 4, 5 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
В судовому засіданні представники позивача стверджували, що спірна земельна ділянка була відведена в оренду ОСОБА_4 за рахунок земель, які перебували в його постійному користуванні, на підтвердження чого посилались на державний акт на право постійного користування землею серії КВ № 1Р000018 від 05.09.1994 року, яким посвідчено право постійного користування садівницького товариства “Ветеран» на земельну ділянку площею 5,9977 га, яка була надана йому для ведення колективного садівництва.
Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру позивач є юридичною особою з назвою Садівниче товариство “Ветеран», яка була створена 25.07.2000 року, що також встановлено, рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26.02.2019 року.
26.02.1997 року Козинською селищною радою було прийнято рішення № 24, яким було затверджено матеріали інвентаризації земельних ділянок Садового товариство “Ветеран» та прийнято рішення про безоплатну передачу цих земельних ділянок в приватну власність громадян, які були членами цього садового товариства та про передачу земель загального користування в його колективну власність.
Виходячи з наведеного суд дійшов висновку, що в 1997 році Козинською селищною радою було вилучено відповідні землі з постійного користування для їх подальшої передачі в приватну власність членами цього садового товариства, а тому позивач не може здійснювати свою діяльність на земельній ділянці площею 5,9977 га на що він посилається, оскільки з матеріалів справи вбачається, що рішенням № 24 від 26.02.1997 року вказана земельна ділянка була розподілена та передана у власність між громадянами, які були членами садівницького товариства.
В Єдиному державному реєстрі відсутні відомості про те, що позивач є правонаступником будь-якої юридичної особи створеної раніше. Будь-яких інших доказів того, що позивач, який був створений як юридична особа 25.07.2000 р., є правонаступником садівницького товариства “Ветеран», яке було створено та існувало до 1994 року позивач суду не надав.
В судовому засіданні представники позивача підтвердили що в них відсутні будь-які документи на підтвердження права власності чи права користування спірною земельною ділянкою, податок за землю за дану земельну ділянку позивач не сплачує.
Доказів того, що межі спірної земельної ділянки накладаються на межі раніше існуючої земельної ділянки площею 5,9977 га позивачем суду надано не було.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позивач не довів, що спірна земельна ділянка площею 0,1168 га з кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 що була відведена в оренду відповідачці ОСОБА_4 за рахунок земель, які перебувають в постійному користуванні позивача, а отже права чи охоронювані законом інтереси позивача як землекористувача відповідачами порушені не були.
Крім порушення своїх прав як землекористувача, позивач посилається на те, що відведення спірної ділянки в оренду ОСОБА_4 призвело до порушення прав членів садівничого товариства “Ветеран» на загальне та спеціальне водокористування.
Як вбачається з Державного земельного кадастру, спірна земельна ділянка площею 0,1168 га., що була передала ОСОБА_4 в оренду для рекреаційних цілей, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3223155400:03:002:0111, має зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки, а саме прибережна захисна смуга вздовж річок, навколо водойм та на островах, та відноситься до земель водного фонду.
Також сторонами не заперечується, що спірна земельна ділянка розташована в прибережній захисній смузі і відповідно до закону існують обмеження у способах її використання.
Відповідно до ст. 61 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент укладення спірного договору оренди) прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності. У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється: а) розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво; б) зберігання та застосування пестицидів і добрив; в) влаштування літніх таборів для худоби; г) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних,и гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів; ґ) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо; д) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки. Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватися, якщо при цьому не порушується її режим. Непридатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимом господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг. Режим господарської діяльності на земельних ділянках прибережних захисних смуг вздовж річок, навколо водойм та на островах встановлюється законом.
Аналогічні обмеження передбачені ст. 89 Водного кодексу України
Зі змісту договору оренди землі від 10.03.2010 року вбачається, що спірна земельна ділянка надавалася для рекреаційних цілей, що не порушує обмежень у її використанні, які передбачені ст. 61 Земельного кодексу України та ст. 88 Водного кодексу України.
Відповідно до ст. 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб.
Відповідно до ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування є платним та здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства.
Позивач не надав суду доказів того, що садівниче товариство “Ветеран» або будь-хто з його членів мають відповідний дозвіл і здійснюють спеціальне водокористування а відведення спірної земельної ділянки в оренду відповідачу створює перешкоди для його здійснення.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідне орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтею 6 Закону України «Про оренду землі» визначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до статей 19,20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною 2 статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення ( викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.
Згідно зі статтею 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.
Згідно з частиною 1 статті 58 ЗК України та статті 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.
Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконуючи певні захисні функції.
Чинним законодавством України встановлений особливий правовий режим використання земель водного фонду.
Стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливості використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди, а відповідно до частини 4 статті 84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.
Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема, громадян, передбачені положеннями частини 2 статті 59 ЗК України.
Частина 4 вказаної норми передбачає, що громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Отже, за змістом зазначених норм права землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками ( річки, струмки), штучними водоймами ( водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок ( у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватися у приватну власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.
Статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України також передбачено, що вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій установлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони.
Відповідно до пункту “а “ частини 2 статті 60 ЗК України прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води ( у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів.
Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення ( викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року №434 ( далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлення в натурі ( на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення ( викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.
Системний аналіз норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених статтею 60 ЗК України та статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.
Відповідно до ст. 47 Водного кодексу України загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на прогулянкових суднах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.
Наявні в матеріалах справи висновки судових експертів фіксують наявність певних відстаней між урізом води та межами спірної земельної ділянки, однак не містять належним чином обґрунтованих висновків з питання чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до види і здійсненню права загального водокористування чи ні. Крім того ці висновки протирічать один одному, та викликають сумніви у їх правильності, зокрема у висновку судового експерта КНДІСЕ Баранова Ю.Л. від 17.08.2022 року № 29939/21-41, зазначається, що відстань між урізом води та фактичними і юридичними межами спірної земельної ділянки становить від 2,07 м. до 4,92 м. та від 2,06 м до 3,36 м відповідно. Місце розташування орендованої земельної ділянки з кадастровим номером № 3223155400:03:002:0111 не порушує вимоги законодавства щодо улаштування пожежних проїздів згідно наявних в матеріалах цивільної справи № 372/3978/19 «схеми пожарного проезда СТ «Ветеран», та зведеного плану земельних ділянок садового товариства «Ветеран», оскільки відстані від вищевказаних під'їздів до місць для забору води пожежними автомобілями та північно-західною межею земельної ділянки з кадастровим номером 3223155400:03:002:0111 становлять близько 64 м та близько 41 м до південно-східної межі, тобто судовим експертом зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не перешкоджає доступу до води та здійсненню права загального водокористування та не порушує вимог законодавства щодо улаштування пожежних проїздів.
А відповідно до висновку судового експерта ТОВ “СЕРБ» Бочуляка Р.П. від 30.05.2024 року № 18/24, яка проводилась на замовлення позивача вказується, що відстань між урізом води та межами спірної земельної ділянки становить від 1,19 м. до 2,50 м. на підставі чого експертом зроблено висновок, що спірна земельна ділянка не надає технічної можливості здійснення права загального водокористування та вільного доступу (проходу) до води.
З пояснень наданих судовими експертами під час їх допитів в судових засіданнях вбачається, що законодавство України не встановлює мінімальної відстані між межами наданих в користування земельних ділянок прибережних захисних смуг та урізом води, які необхідні для забезпечення можливості здійснення права загального користування, у зв?язку із чим обидва судові експерти, надаючи відповіді на питання про те чи перешкоджає спірна земельна ділянка доступу до води та здійсненню права загального водокористування, виходили з своїх суб?єктивних оцінок достатності чи недостатнсті існуючої відстані для цих цілей, а тому ці висновки на думку суду є необґрунтованими, та викликають сумнів щодо їх правильності.
Щодо пропозиції суду на проведення додаткової чи повторної експертизи, сторони категорично відмовились.
Суд критично оцінює обґрунтованість висновків обох експертів, оскільки вони не враховують положення ст. 47 Водного кодексу України в редакції, яка діяла на момент відведення спірної ділянки в оренду, та в редакції, яка є чинною на момент розгляду справи.
Відповідно до частин 2-4 ст. 47 Водного кодексу України в редакції яка діяла на 16.09.2009 р., вказується, що з метою охорони життя і здоров'я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об'єктах, розташованих на їх території. Місцеві Ради зобов'язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду. Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду. Якщо водокористувачем або відповідною Радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень.
Законом України № 233-IX від 29.10.2019 року частину 2 статті 47 Водного кодексу України було доповнено реченням такого змісту: "Забороняється обмеження загального водокористування, у тому числі обмеження купання та плавання на човнах, любительського і спортивного рибальства, причалювання до берега у світлу пору доби у зв'язку з перебуванням земельних ділянок прибережних захисних смуг (пляжної зони) у користуванні юридичних або фізичних осіб, крім випадків, передбачених законом".
З наведеного вбачається, що законодавство не забороняє передавати земельні ділянки прибережних захисних смуг в користування фізичним або юридичним особам, але покладає на таких землекористувачів обов?язок не перешкоджати здійсненню іншими особами права загального користування крім випадків передбачених законом.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог закону в момент його вчинення.
Суд дійшов висновку, що позивач не довів того, що рішення Козинської селищної ради № 40/93 від 16.09.2009 р. про відведення спірної земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 , та договір оренди земельної ділянки від 10.03.2010 р., суперечать законодавству, яке діяло на момент його укладення.
Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
За правиламист.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1ст.77ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6ст.81ЦПК України).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставинам не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17.
Отже, обов'язок з доказування потрібно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Таким чином, враховуючи вище встановлені обставини справи, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ту обставину, що рішенням Козинської селищної ради Обухівського району Київської області від 16.09.2009 року “Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_4 для рекреаційних цілей» та договором оренди земельної ділянки від 10.03.2010 року між Козинською селищною радою та ОСОБА_4 , порушено його права. Крім того, належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірну земельну ділянку відведено з порушенням порядку передачі земель в оренду, позивачем у порядку передбаченому ст.ст. 12, 81 ЦПК України, також надано не було.
На припущеннях суд позбавлений можливості будувати свою позицію в рішенні.
З урахуванням вказаного у суду відсутні підстави для задоволення позову.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин суд зазначає наступне.
Відповідно до положення ст.256 та ст.257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За правилами, визначеними ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно з вимогами ч.3-ч.5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року N 14 "Про судове рішення у цивільній справі" судам роз'яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.
Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц).
Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.
Беручи до уваги вищевикладене, а також те, що суд відмовив в задоволенні позову по суті підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, суд не вбачає.
Так як у задоволенні позову суд відмовляє, судові витрати відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України залишаються саме за позивачем.
Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 13, 76-82, 89, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд
В задоволенні позову Садівничого товариства «Ветеран» до Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення та договору оренди земельної ділянки, відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.В. Потабенко