Єдиний унікальний № 371/1335/24
Номер провадження № 2/371/134/25
"13" листопада 2025 р. м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області в складі :
головуючого судді Геліч Т.В.
за участю:
секретаря судового засідання Семерей Л.М., Литвин С.С., Чайки А.В.
представника позивача Швачки В.Ю.,
представника відповідача Горевої К.С.
представника відповідача Юрко К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Колективного сільськогосподарського підприємства «Маслівське» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів оренди землі,
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач, Колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (далі за текстом - позивач або КСП «Маслівське»), звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 (далі за текстом - ОСОБА_1 або відповідач 1), Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини» (далі за текстом - ТОВ «Нива Миронівщини» або відповідач 2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів оренди землі.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що позивач є правонаступником Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896) (далі за текстом - ДП «СП «Маслівське»). У порядку правонаступництва до позивача перейшло право володіння та користування на праві постійного користування земельними ділянками державної власності - з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площею 133,4078 га (державний акт серії ЯЯ № 153875), та з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га, (державний акт серії ЯЯ № 153882), які перебували у постійному користуванні ДП «СП «Маслівське».
КСП «Маслівське», як юридична особа, яка утворена в результаті приватизації ДП «СП «Маслівське» у порядку, визначеному частиною другою статті 6 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», шляхом перетворення, є правонаступником зазначеного державного підприємства за всіма правами, в тому числі, передбаченими Земельним кодексом України. ДП «СП Маслівське», ідентифікаційний код 35388896, як юридична особа, не було припинене в розумінні пункту «в» частини першої статті 141 ЗК України, оскільки було реорганізоване з утворенням правонаступника КСП «Маслівське», ідентифікаційний код 35388896, зареєстрованого в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань 21.12.2012 року. Таким чином, позивач зазначає, що ним, КСП «Маслівське», набуто право користування вказаними земельними ділянками з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 та 3222984300:02:203:0001 та вважає себе їх титульним володільцем.
Також, позивач зазначив, що є потерпілою стороною у кримінальному провадженні № 12020110220000279, відомості про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.06.2020 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України.
Під час ознайомлення із матеріалами кримінального провадження позивачу стало відомо про те, що у межах досудового розслідування було призначено та проведено земельно-технічну експертизу, за результатами якої складено висновок судового експерта від 07.12.2020 № 226/12-2020. Згідно із даним висновком експерта на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площею 133,4078 га, яка на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (серії ЯЯ № 153875) перебуває на праві постійного користування у ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896), повністю (100%) накладаються інші земельні ділянки: з кадастровим номером 3222984300:02:030:0015, загальною площею 4,8991 га. та з кадастровим номером 3222984300:02:030:0023, загальною площею 4,4678 га.
Також, на земельну ділянку державної власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га, яка на підставі акту на право постійного користування земельною ділянкою (серії ЯЯ № 153882) перебуває на праві постійного користування у ДП «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896), повністю (100%) накладаються інші земельні ділянки: з кадастровим номером 3222984300:02:003:0013, загальною площею 4,1004 га., та з кадастровим номером 3222984300:02:003:0020, загальною площею 4,2563 га.
Відповідно до відомостей Державного реєстру речових прав та їх обтяжень, вказані спірні земельні ділянки на момент подання позову належать на праві приватної власності ОСОБА_1 та перебувають в оренді ТОВ «Нива Миронівщини», а саме:
-власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:030:0015 загальною площею 4,8991 га є ОСОБА_1 на підставі договору міни від 12.05.2017 №1233, а орендарем - ТОВ «Нива Миронівщини» (договір оренди від 22.02.2018 № КВ-41);
-власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:030:0023 загальною площею 4,4678 га є ОСОБА_1 на підставі договору міни від 27.05.2017 № 1419, а орендарем - ТОВ «Нива Миронівщини» (договір оренди від 22.02.2018 № КВ-42);
-власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0013 загальною площею 4,1004 га є ОСОБА_1 на підставі договору міни від 23.06.2017 № 1717, а орендарем - ТОВ «Нива Миронівщини» (договір оренди від 22.02.2018 № КВ-25);
-власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:003:0020 загальною площею 4,2563 га є ОСОБА_1 на підставі договору міни від 25.05.2017 № 1396 , а орендарем - ТОВ «Нива Миронівщини» (договір оренди від 22.02.2018 № КВ-26).
Позивач вважає, що спірні земельні ділянки вибули із його законного володіння з порушенням норм чинного законодавства, що призвело до порушення його законних прав та інтересів.
Зокрема, під час приватизації ДП «СП Маслівське» не передбачалося припинення права користування його правонаступником, КСП «Маслівське», землями, що не підлягали роздержавленню і приватизації (пайовий фонд КСП), але входили до складу земельних угідь, користувачем яких було зазначене державне підприємство.
Відповідно до державних актів на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 153875 (далі - державний акт серії ЯЯ № 153875) та серії ЯЯ № 153882 (далі- державний акт серії ЯЯ № 153882) Державному підприємству «Сільськогосподарське підприємство «Маслівське» надано у володіння та користування на праві постійного користування земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площею 133,4078 га та з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га з цільовим призначенням «для ведення сільськогосподарського виробництва».
Також земельні ділянки з кадастровими номерами 3222984300:02:230:0001 та 3222984300:02:203:0001 або їх частини не вилучалась із користування КСП «Маслівське». Державні акти серії ЯЯ № 153875 та серії ЯЯ № 153882 не визнавалися недійсними та не скасовувалися.
Уповноважені органи не приймали рішення про припинення права постійного користування КСП «Маслівське» на земельні ділянки з кадастровими номерами 3222984300:02:230:0001 та 3222984300:02:203:0001 або на їх частину.
КСП «Маслівське», як правонаступник ДП «СП «Маслівське», добровільно не відмовлялось від права користування зазначеними земельними ділянками.
Оскільки ДП «СП «Маслівське» належало до державної форми власності та підлягало приватизації саме як державне сільськогосподарське підприємство, то приватизація земель, які перебували у його користуванні та їх передача працівникам цього підприємства (та прирівняним до них особам) повинна була проводитися в порядку, передбаченому статтею 25 Земельного кодексу України.
Відповідно до протоколу Загальних зборів трудового колективу і ініціативної групи пенсіонерів Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство «Маслівске» від 06.07.2012 з питання другого порядку денного трудовим колективом державного підприємства було прийнято рішення звернутись до Миронівської райдержадміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту роздержавлення та приватизації земель ДП «СП» Маслівське» в порядку ст. 25 Земельного кодексу України (далі за текстом - Земельний кодекс України або ЗК України), орієнтовно площею 1968 га, з подальшим виготовленням державних актів на земельні ділянки, які будуть власністю членів трудового колективу і прирівняних до них осіб чисельністю 350 осіб. Доручити провідному економісту ОСОБА_2 підготувати лист з клопотанням до Миронівської райдержадміністрації»
Таким чином, трудовим колективом ДП «СП «Маслівське» було прийнято рішення про приватизацію земель, які перебували у користуванні зазначеного державного підприємства, у порядку, передбаченому ст. 25 Земельного кодексу України.
Проте, уповноваженим органом не надавався ДП «СП «Маслівське» дозвіл на розробку проекту приватизації земель, що перебували у користуванні цього підприємства (ч. 4 ст. 118 ЗК України).
Відповідно, не було складено проект приватизації земель ДП «СП «Маслівське», який би, зокрема, передбачав формування та передачу у приватну власність земельних ділянок за рахунок земельної ділянки державної форми власності з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 та земельної ділянки державної форми власності з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001, які перебували на праві постійного користування у ДП «СП «Маслівське» на підставі державних актів серії ЯЯ № 153875 та серії ЯЯ № 153882.
Також відсутні відомості про оскарження у порядку ч. 11 ст. 118 ЗК України членами трудового колективу бездіяльності Миронівської районної державної адміністрації або відмови у приватизації працівниками (та прирівняним до них особам) земель, що перебували у користуванні зазначеного державного підприємства.
Тобто, передбачена ст. 25 ЗК України процедура приватизації земель, які перебували у користуванні ДП «СП «Маслівське», була розпочата, проте не була завершена.
Передача спірних земельних ділянок у приватну власність фізичних осіб відбулась за відсутності затвердженого у встановленому порядку проекту приватизації земель ДП «СП «Маслівське», що є порушенням ч. 5 ст. 118 ЗК України.
Також, позивач зазначив, що з 01.01. 2013 на підставі Закону України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності перейшли до центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин, а саме до Державного агентства земельних ресурсів України та його територіальних органів, що підтверджується і висновком науково-правової експертизи щодо дотримання земельного законодавства України при приватизації земель колишнього державного сільськогосподарського підприємства, яке реорганізоване у колективне сільськогосподарське підприємство від 26.11.2020 № 122/226-е.
В архіві ГУ Держегокадастру у Київській області, так і в архіві Миронівської районної державної адміністрації Київської області відсутні Акти на право колективної власності на землю КСП «Маслівське».
Позивач уважає, що зазначені вище обставини у своїй сукупності свідчать про те, що спірні земельні ділянки вибули з володіння титульного володільця КСП «Маслівське» та були передані у приватну власність за відсутності рішення органу, уповноваженого розпоряджатися землями державної форми власності, у спосіб, не передбачений законом та з порушенням порядку, встановленого для даного виду державного сільськогосподарського підприємства.
Зазначені обставини призвели до порушення законних прав та інтересів позивача, як титульного володільця вказаних земельних ділянок, оскільки КСП «Маслівське» було позбавлене законного права володіння та користування вказаною земельною ділянкою у повному обсязі, розмір земельної ділянки було незаконно зменшено внаслідок формування за рахунок цієї ділянки та передачі у приватну власність спірних земельних ділянок.
Також, було порушено законний інтерес КСП «Маслівське» на переоформлення в майбутньому права постійного користування спірними земельними ділянками на інший правовий титул (приватну власність, оренду) в обсязі, що існував до незаконної передачі спірних земельних ділянок у приватну власність.
Укладення договорів оренди земельних ділянок, які незаконно вибули з державної власності не за рішенням уповноваженого органу виконавчої влади або не за результатами аукціону, суперечить положенням частини першої статті 116 ЗК України, а тому договори оренди спірних земельних ділянок підлягають визнанню недійсними на підставі частини першої статті 203 ЦК України.
У зв'язку з наявністю порушеного права та інтересу позивача та правових підстав для відновлення становища, яке існувало до порушення, позивач просить відновити його порушене право шляхом витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь КСП «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896) земельні ділянки з кадастровими номерами: 3222984300:02:030:0015 загальною площею 4,8991 га, 3222984300:02:030:0023 загальною площею 4,4678 га, 3222984300:02:003:0013 загальною площею 4,1004 га, кадастровим номером 3222984300:02:003:0020 загальною площею 4,2563 га та визнати недійсними договори оренди вказаних земельних ділянок, укладені між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини».
Процесуальні дії у справі.
Згідно з ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 17.09.2024 позовну заяву залишено без руху, надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Відповідно до ухвали Миронівського районного суду Київської області від 07.10.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження.
Згідно з ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 16.04.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Аргументи учасників справи.
Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Горева К.С., подала до суду відзив на позовну заяву, у якому вказала на безпідставність та передчасність позовних вимог. Зазначила, що позивач без дозволу слідчого/прокурора розголошує відомості досудового розслідування, повідомляє недостовірну інформацію про кримінальне провадження, яке на час звернення до суду є закритим, у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Також вказала, що до позовної заяви Позивачем долучено Висновок науково-правової експертизи щодо дотримання земельного законодавства України при приватизації земель колишнього державного сільськогосподарського підприємства, яке реорганізоване у колективне сільськогосподарське підприємство від 26.11.2020 № 126/226-е. виготовлений на замовлення адвоката Швачки С.В. та обґрунтований тим, що Білоцерківським відділом поліції Головного управління Національної поліції в Київській області здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42019111190000084 від 25.04.2019 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 366 та ч.2 ст. 190 Кримінального кодексу України, де Позивача визнано потерпілою особою, з перерахуванням низки статей Кримінального процесуального кодексу України.
Однак, на думку відповідача 1, судова експертиза проводиться за необхідності вирішення певних питань за допомогою спеціальних знань в різних галузях. Частина 1 статті 242 Кримінального процесуального кодексу України містить пряму заборону проведення експертизи для з'ясування питань права. Про це ж йдеться й у п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду «Про судову експертизу в кримінальних та цивільних справах», а саме неприпустимість призначення експертизи у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, а також порушення перед експертом правових питань.
Таким чином, як зауважив відповідач 1, законодавець врахував, що вирішення правових питань не потребує застосування спеціальних знань (наукових, технічних або інших) і є виключною компетенцією суду.
Відповідач 1 також вказав на висновки Верховного Суду у складі Третьої (удової палати Касаційного цивільного суду, викладені у Постанові від 13.12.2023 рогу у справі № 371/429/21, зокрема, про те, що ухвалюючи рішення про задоволення позову КСП «Маслівське» про витребування земельних ділянок на користь Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради, суди попередніх інстанцій не врахували, що статті 387 та 388 ЦК України надають право витребувати майно його власнику, тому вказаний висновок судів попередніх інстанцій є помилковим і таким, що не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 925/913/19, від 10 травня 2023 року у справі № 199/8392/16-ц (провадження № 61-21521св19), від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17763св21) та від 14 вересня 2023 року у справі № 279/5280/18 (провадження № 61- 3534св23).
Враховуючи, що КСП «Маслівське» не є власником земельної ділянки 3222984300:02:203:0001, на думку суду касаційної інстанції, суди дійшли помилкового висновку про задоволення його позову про витребування спірних земельних ділянок на користь третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору у цій справі, - Миронівської міської ради, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Таким чином, Верховний Суд вказав, що при вирішення позовних вимог про витребування земельних ділянок на користь Позивача, який не є та ніколи й не було власником земельної ділянки 3222984300:02:230:0001 загальною площею 133,4078 га. та земельної ділянки 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га. неможливо застосовувати приписи статей 387 та 388 Цивільного кодексу України.
Також, на думку Відповідача 1, підлягають застосуванню висновки, викладені у Постанові Верховного Суду від 30.08.2019 року у справі М 914/970/18, а саме про те, суди попередніх інстанцій під час вирішення спору не встановили обставин, що підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому спірного майна із чужого незаконного володіння, зокрема, фактів, які доводять право власності на витребуване майно. Як з'ясували господарські суди, позивач не надав, і відповідно, у матеріалах справи немає належних, достатніх і допустимих доказів наявності (у тому числі переходу від ВАТ "Облпаливо" як від власника спірного майна) права власності на спірні об'єкти нерухомості станом на час розгляду справи по суті. Господарські суди першої та апеляційної інетанцій наголоеили, що витребування майна із чужого незаконного володіння передбачено статтями 16, 387 Цивільного кодексу України саме як форма захисту права власності, а не як окреме оборотоздатне майнове право, яке може відчужуватися в порядку положень статті 656 цього Кодексу, на користь інщих осіб, зважаючи, що речові права безпосередньо пов'язані із конкретною річчю і переходять у зв'язку з переходом зазначених об'єктів; на підтвердження наявності у позивача суб'єктивного матеріального права на витребування майна із чужого незаконного володіння позивач повинен надати суду відповідні належні докази, що підтверджують його право на зазначене майно, чого, як уже зазначалося, ним зроблено не було.
Попередні судові інстанції також зазначили, що предметом договору купівлі-продажу від 01.03.2016, як і договору від 21.03.2014, є майнове право (право вимоги) витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання та оформлення права власності за ТОВ "Новодім" на нерухоме майно (будівлі та споруди паливного складу) загальною площею 387,4 м2, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке за своїм змістом є цивільно-правовим способом захисту права власності та нерозривне з ним, не може бути здійснено окремо від права власності, тому не може здійснюватися іншою особою та не в інтересах власника, яким позивач не є.
Представника відповідача 1 у пунктах 114-116 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11. 2018 року у справі № 183/1617/16 вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц). Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. З огляду на вказане ,у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем».
Натомість, ухвалене рішення про витребування у на користь Позивача, яке не є власником, призводить до внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про інше речове право - право користування, що протирічить як Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», так і усталеній практиці Верховного Суду. Відповідач 1 просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Окрім цього, представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Горева К.С., подала до суду заяву про застосування наслідків спливу позовної давності, в якій просить у разі встановлення судом порушеного права відмовити у задоволенні позовних вимог, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
11.11.2025 представник позивача подала до суду відповідь на відзив, де вказала , що доводи відповідача спростовуються оскільки, на думку позивача, Відповідач 1 помилково вважає, що кримінальне провадження №12020110220000279, відомості щодо якого внесені до ЄРДР 15.06.2020 закрите на підставі постанови начальника СВ ВП №2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області підполковника поліції Артема Жиліна від 07.06.2021, оскільки ухвалою Миронівського районного суду Київської області від 10.04.2024 її скасовано.
Також представник позивача зазначила, що досудове розслідування у даній справі проводиться слідчим відділення ВП № 2 Обухівського РУП ГУНП в Київській області.
На думку представника позивача, Відповідач 1 хибно вважає Висновок науково-правової експертизи від 26.11.2020 № 122/226-е результатом проведення судової експертизи. Даний висновок не є результатом проведення судової експертизи. Він є письмовим доказом у даному провадженні і є результатом наукової експертизи, яка проводилась відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу».
Основним і єдиним мотивом ухвалення Постанови Верховного Суду від 13.12.2023 року у справі № 371/429/21 було те, що позивач не може діяти в інтересах інших осіб.
Так, у зазначеній постанові вказано, що у справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що власником земельної ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 є Миронівська міська рада. КСП «Маслівське» фактично звернулося з позовом в інтересах вказаного органу місцевого самоврядування щодо захисту права власності останнього на вказану земельну ділянку, на яку накладаються спірні земельні ділянки з кадастровими номерами 3222984300:02:003:0022 та 3222984300:02:003:0009.
Вказане підтверджується і змістом позовних вимог КСП «Маслівське», яке просило в позові витребувати земельні ділянки саме на користь Миронівської міської ради.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову КСП «Маслівське» про витребування земельних ділянок на користь Миронівської міської територіальної громади в особі Миронівської міської ради, суди попередніх інстанцій не врахували, що статті 387 та 388 ЦК України надають право витребувати майно його власнику, тому вказаний висновок судів попередніх інстанцій є помилковим і таким, що не відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 жовтня 2022 року у справі № 925/913/19, від 10 травня 2023 року у справі № 199/8392/16-ц (провадження № 61-21521св19), від 12 липня 2023 року у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61-17763св21) та від 14 вересня 2023 року у справі № 279/5280/18 (провадження № 61-3534св23)».
Водночас в межах даного провадження позивач звертається до суду не в інтересах Миронівської міської ради, а у власних інтересах і просить суд захистити його порушене право користування земельними ділянками, що належать йому на праві постійного користування. Про що свідчать і самі позовні вимоги щодо витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок на користь КСП «Маслівське». Відповідно до правових висновків Верховного суду, що викладені у постановах від 01 листопада 2023 року у справі № 376/2452/20, провадження № 61-3301 св 23; від 17 квітня 2024 року у справі № 385/1031/22, провадження № 61-13811св23; від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15, провадження № 14-190 цс 20; від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19, провадження № 14-65 цс 22; від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, провадження № 14-96 цс 21 в яких зазначається, що право на витребування майна із чужого незаконного володіння може мати як власник, так і законний користувач такого майна.
Позивач заперечує проти застосування судом строків позовної давності, оскільки відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строки позовної давності були подовжені на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19). Також відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України строки позовної давності зупинені на час дії воєнного стану в Україні.
Відповідач 2 подав до суду письмові пояснення, відповідно до яких зазначив таке.
За приписами статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними. Захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.
З урахуванням викладених норм матеріального права однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який вказує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 522/7636/14 (провадження № 14-636цс18) та постанові Верхорного Суду від 10.05.2023 у справі № 199/8392/16-ц (провадження № 61-21521св19).
У постанові від 14.09. 2023 року у справі № 279/5280/18 (провадження № 61-3534св23) Верховний Суд зазначив, що можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність, насамперед, від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном.
В постанові від 12.07.2023 у справі № 757/61314/18-ц (провадження № 61- 17763св21) зазначено, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача.
Відповідач 2 зазначив, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площею 133,4078 га. та земельна ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га. є об'єктами комунальної власності Миронівської міської територіальної громади та перебуває в розпорядженні/власності Миронівської міської ради. Разом з тим, Миронівська міська рада (власник земельних ділянок) у даній справі є третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Позивач (користувач) звернувся до суду з вимогами про витребування земельні ділянки у своє володіння, в той час як статті 387 та 388 ЦК України надають право витребувати майно лише його власнику - Миронівській міській раді, яка не зверталася до суду з такими позовними вимогами.
Таким чином, оскільки позивач не є власником земельних ділянок 3222984300:02:230:0001 та 3222984300:02:203:0001, на думку відповідача 2, відсутні підстави для задоволення позовних вимог щодо витребування земельних ділянок на користь позивача. Крім цього, вимоги про визнання недійсними договорів оренди землі, укладених між Першим та Другим Відповідачами, є похідними від вимог про витребування епірних земельних ділянок, а тому вказані вимоги також не підлягають задоволенню. Подібного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.12.2023 у справі № 371/429/21 (провадження № 61-7173св23).
Щодо перевірки добросовісності/недобросовісності набувача, що має важливе значення як для застосування положень статей 387, 388 ЦК України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна, не можуть вважатися такими, що відповідають нормам справедливого судового розгляду, згідно зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства України. Такі висновки сформульовані у постановах викладених Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 та в постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 521/8368/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 199/7375/16- ц, від 20.05.2020 у справі № 199/8047/16-ц, від 27.05.2020 у справі № 641/9904/16-ц.
У Постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16, пункт 52 викладено висновок про те, що саме при вирішенні питання про витребування майна здійснюється перевірка доброеовісності набувача цього майна, у тому числі з'ясуванню підлягає й те, чи знав або міг знати такий набувач про недобросовісну поведінку продавця. Вказане має значення для застосування як критерію законноеті втручання держави у право набувача на мирне володіння майном, так і критерію пропорційності такого втручання легітимній меті останнього».
Задоволення позову в даній справі, на думку відповідача 2, порушує принцип «належного врядування», оскільки потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Відповідач 1 не повинна нести тягар «державних помилок» навіть за наявності формальних порушень процедур, які не мають суттєвого впливу на права та інтереси будь-яких осіб.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, добросовіений набувач не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна, а може діяти, покладаючись на такі відомості, за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей.
Відповідач 2 також зауважив, що Позивач в даній справі підтвердив, що перші власники мали право на приватизацію спірних земельних ділянок, як працівники Позивача. Таке право Позивачем не заперечується. В проекті приватизації наявні клопотання голови Позивача про виготовлення проекту землеустрою приватизації земель, рішення загальних зборів Позивача щодо приватизації земельних ділянок.
Відповідач 2 вважає, що позивачем не надано доказів, що спірні земельні ділянки надані першим власникам поза межами земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Позивача, і її передача порушує права інших фізичних чи юридичних осіб окрім Позивача.
Крім того, Позивач не надав доказів, що під час отримання спірних земельних ділянок у власність перші власники, діяли недобросовісно в силу наявності у них права на приватизацію спірних земельних ділянок.
Відсутні також на думку відповідача 2 і докази, що дані спірні земельні ділянки не могли бути передані у власність першим власникам, як працівникам Позивача, або, що набуття спірних земельних ділянок у визначених плошах порушує права інших осіб, які мають право на приватизацію. Також відповідач 2 зауважив, що позивач визнав в позові Відповідача 1 добросовісним набувачем спірного майна, тому майно у Відповідача 1 не може бути витребувано в порядку статей 387. 388 ПК України. Презумпція правомірності набуття права на земельні ділянки у цій справі не спростована.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Швачка В.Ю. позовні вимоги підтримала, з підстав, викладених у позовні заяві та запереченні на відзив, просила задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Представник відповідача 1 Горева К.С. проти позову заперечила з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просила відмовити у задоволенні позову. А також у разі встановлення судом порушеного права позивача, просила застосувати строки позовної давності.
Представник відповідача 2 Юрко К.В. заперечила проти позову з підстав, викладених у письмових поясненнях, просила відмовити у задоволенні позовних вимог. У разі встановлення судом порушеного права позивача, просила застосувати строки позовної давності.
Встановлені судом фактичні обставини справи.
КСП «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896) утворене відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 14-25-2/1 від 29.02.2012 та протоколу установчих зборів КСП«Маслівське» № 1 від 12.12.2012, шляхом перетворення ДП «СП «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896), та є правонаступником зазначеного державного підприємства, в тому числі права постійного користування землею.
Так, згідно із наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області № 14-25-2/1 від 29.02.2012 відновлено приватизацію ДП «СП «Маслівське» (код ЄДРПОУ 35388896).
03.07.2012 начальником регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області затверджено План приватизації державного майна ДП «СП «Маслівське».
21.12.2012 затверджено приватизацію ДП «СП «Маслівське» шляхом перетворення у КСП «Маслівське», згідно із наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 21.12.2012 №25-7/1.
КСП «Маслівське» зареєстроване у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за кодом ЄДРПОУ 35388896.
ДП «СП «Маслівське» набуло права постійного користування земельною ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площею 133,4078 га, підставі державного акту серії ЯЯ № 153875, виданого Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 23.06.2009, який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030994900008 та земельною ділянка з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га, підставі державного акту серії ЯЯ № 153882, виданого Миронівською районною державною адміністрацією Київської області 23.12.2009 року, який зареєстровано у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030994900015.
Згідно з висновком експерта від 07.12.2020 № 226/12-2020 за результами земельно-технічної експертизи, прведеної у межах кримінального провадження № 1202011022000279, внесеного до Єдиного реєстру длсудових розслідуваня 15.06.2020 за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст. 366 КК України, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площеню 133,4078 га накладаються інші земельні ділянки: з кадастровим номером 3222984300:02:030:0015, загальною площею 4,8991 га. та з кадастровим номером 3222984300:02:030:0023, загальною площею 4,4678 га.
Також, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га накладаються інші земельні ділянки: з кадастровим номером 3222984300:02:003:0013, загальною площею 4,1004 га. та з кадастровим номером 3222984300:02:003:0020, загальною площею 4,2563 га.
Відповідно до інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385972247 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0015, загальною площею 4,8991 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстроване за відповідачем 1, ОСОБА_1 на підставі договору міни від 12.05.2017 №1233. Вказана земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-41 від 22.02.2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Згідно із Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385973174 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:030:0023, загальною площею 4,4678 га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване за відповідачем 1 ОСОБА_1 на підставі договору міни від 27.05.2017 №1419. Зазначена земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-42 від 22.02. 2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385981291 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0013, загальною площею 4,1004 га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване за відповідачем 1 ОСОБА_1 на підставі договору міни від 23.06.2017 №1717. Вказана земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-25 від 22.02.2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385981092 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0020, загальною площею 4,2563 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване за відповідачем 1 ОСОБА_1 на підставі договору міни від 25.05.2017 №1396. Дана земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-26 від 22.02.2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Із протоколу загальних зборів трудового колективу і ініціативної групи пенсіонерів ДП «СП «Маслівське» від 06.07.2012 вбачається, що загальними зборами прийняте рішення визначити організаційно правову форму новоствореного підприємства при приватизації ДП «СП «Маслівське» у виді Сільськогосподарського виробничого кооперативу «Маслівський»; звернутися до Миронівської райдержадміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту роздержавлення та приватизації земель ДП «СП «Маслівське» в порядку статті 25 ЗК України, орієнтовною площею 1968 га, з подальшим виготовленням державних актів на земельні ділянки, які будуть власністю членів трудового колективу і прирівняних до них осіб чисельністю 350 осіб.
Згідно із висновоком науково - правової експертизи № 126/226-е від 26.11.2020 щодо дотримання земельного законодавства України при приватизації земель колишнього державного сільськогосподарського підприємства, яке реорганізоване у колективне сільськогосподарське підприємство розпорядження Миронівської РДА Київської області № 76 від 26.02.2013, № 331 від 11.09.2013, № 419 від 19.10.2013 були прийняті з порушенням вимог статей 25 та 122 та 186-1 ЗК України, за відсутності у Миронівської районної державної адміністрації повноважень щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної форми власності. Такого висновку експерт дійшов тому, що з 01.01.2013. повноваження щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності перейшли від Миронівської РДА до територіального органу Держземагентства у Київській області, відповідно до Закону України №5245-УІ від 06 вересня 2012 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».
Мотиви суду та застосовані релевантні норми права
Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позов та заперечення прготи позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті у їх сукупності, дійшов висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Таким чином, статтею 15 ЦК України визначено об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Позивач, звертаючись до суду із позовними вимогами про витребування у Відповідача 1 спірних земельних ділянок, вказав, що законні права та інтереси підприємства були порушені. Спірні земельні ділянки вибули із законного користування КСП «Маслівське» (титульного володільця, тобто особи, якій майно було передано у володіння державою) поза його волею, не у передбачений законом спосіб.
Також, позивач зазначив, що було порушено законний інтерес КСП «Маслівське» на переоформлення в майбутньому права постійного користування на спірні земельні ділянки на інший правовий титул (приватну власність, оренду) в обсязі, що існував до незаконної передачі спірних земельних ділянок у приватну власність. Будучи титульним володільцем земельних ділянок, позивач вправі вимагати надання судового захисту такому праву на рівні з власником, а також із застосуванням таких способів захисту, які надано законом власнику, зокрема шляхом витребування спірних земельних ділянок на користь позивача на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Відповідно до статті 396 ЦК України, особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 387 ЦК України визначено, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Відповідно до статті 388 ЦК України (в редакції , чинній на момент звернення позивача із позовом), якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
Відповідно до частин першої та другої статті 25 ЗК України, при приватизації земель державних підприємств земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних сільськогосподарських підприємств приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій.
Згідно з частинами третьою статті 118 цього Кодексу громадяни - працівники державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельних ділянок, які перебувають у постійному користуванні цих підприємств, установ та організацій, звертаються з клопотанням про приватизацію цих земель до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Відповідно до частини четвертої статті 118 ЗК України відповідний орган місцевого самоврядування або орган виконавчої влади в місячний термін розглядає клопотання і надає дозвіл підприємствам на розробку проекту приватизації земель.
Приписами частини п?ятої статті 118 ЗК України визначено, що передача земельних ділянок у власність громадянам - працівникам державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонерам з їх числа, провадиться після затвердження проекту приватизації земель у порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з частиною шостою статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Абзацом другим частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб'єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.
Згідно з частиною восьмою статт 118 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.
З приписами частини дев?ятої статті 118 цього Кодексу відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Відповідно до частини десятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.
Згідно з частиною одинадцятою статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.
Судом встановлено, на момент отримання державного акта на право постійного користування та затвердження плану приватизації ДП «СП «Маслівське» земельні ділянки кадастровий номер 3222984300:02:230:0001 та земельна ділянка кадастровий номер 3222984300:02:203:0001 перебували у державній формі власності.
07.12.2020 № 226/12-2020 за результами земельно-технічної експертизи, проведеної у межах кримінального провадження № 1202011022000279, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідуваня 15.06.2020 за ознаками кримінального правопорушення за ч.1 ст. 366 КК України, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 загальною площеню 133,4078 га накладаються інші земельні ділянки: з кадастровим номером 3222984300:02:030:0015, загальною площею 4,8991 га. та з кадастровим номером 3222984300:02:030:0023, загальною площею 4,4678 га.
Також, на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:203:0001 загальною площею 238,9355 га накладаються інші земельні ділянки: з кадастровим номером 3222984300:02:003:0013, загальною площею 4,1004 га. та з кадастровим номером 3222984300:02:003:0020, загальною площею 4,2563 га.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у 2017 році на спірні земельні ділянки зареєстровано право приватної власності за відповідачем 1.
Так, за інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385972247 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0015, загальною площею 4,8991 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстроване за відповідачем 1, ОСОБА_1 на підставі договору міни від 12.05.2017 №1233, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 36102668 від 12.07.2017. Вказана земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-41 від 22.02.2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Згідно із даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385973174 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:030:0023, загальною площею 4,4678 га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване за відповідачем 1 ОСОБА_1 на підставі договору міни від 27.05.2017 №1419, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 36061189 від 10.07.2017. Зазначена земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-42 від 22.02. 2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Відповідно до Інформації Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385981291 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0013, загальною площею 4,1004 га., з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване за відповідачем 1 ОСОБА_1 на підставі договору міни від 23.06.2017 №1717 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 36136730 від 13.07.2017. Вказана земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-25 від 22.02.2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
За Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 385981092 від 08.07.2024, право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222984300:02:003:0020, загальною площею 4,2563 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва зареєстроване за відповідачем 1 ОСОБА_1 на підставі договору міни від 25.05.2017 №1396 рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний № 36116413 від 12.07.2017. Дана земельна ділянка на підставі договору оренди земельної ділянки № КВ-26 від 22.02.2018, відповідачем 1 передана в оренду відповідачу 2.
Відповідно до статті 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Добросовісний набувач - це особа, яка набула майно за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати.
Відповідно до частини 1 статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
Правила частинипершоїстатті388 ЦК Українистосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п?ятої статті12 Цивільного кодексу Українидобросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Відповідно до статті 13 ЦПК України,суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частинами першою та шостоюстатті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
З огляду на приписи пункту першого частини третьої статті 10 та частини другої статті 12 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17).
Суду не надано відомостей та належних доказів про підстави вибуття спірних земельних ділянок із власності держави чи територіальної громади, та підстави набуття права приватної власності на ці спірні земельні ділянки фізичними особами, які у подальшому відчужили такі земельні ділянки ОСОБА_1 за оплатними договорами (договорами) міни.
Пояснення представника позивача про набуття права власності на спірні земельні ділянки 3222984300:02:030:0015 загальною площею 4,8991 га, 3222984300:02:030:0023 загальною площею 4,4678 га, 3222984300:02:003:0013 загальною площею 4,1004 га, 3222984300:02:003:0020 загальною площею 4,2563 га фізичними особами внаслідок паювання під час розгляду даної справи не було підтверджене належними та допустимими доказами.
Інформація про видачу державного акта про право колективної власності КСП «Маслівське» на земельні ділянки з кадастровим номером 3222984300:02:230:0001 та 3222984300:02:203:0001 відсутня. На підтвердження цієї обставини позивач долучив повідомлення ДП «Науково - дослідний та проектний інституту землеустрою» від 14.8.2019 №0-0.21-690/2-19 щодо відсутності в архіві підприємства копії проекту землеустрою щодо приватизації КСП «Маслівське», а також відповіді Миронівської районної державної адміністрації Київської області № 10/28-32 від 30.07. 2019, повідомлення Відділу у Миронівському районі ГУ Держеокадастру у Київській області № 31-10-0.31-1/362-19 від 02.08. 2019 року.
Тобто, наявність обставин, визначених частиною першою, четвертою статті 388 ЦК України позивачем не доведено, добросовісність набуття спірних земельних ділянок Відповідачем 1 у цій справі позивачем не спростована.
Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління дерегуляції у сфері земельних відносин» № 1423-ІХ від 28.04.2021 розширено права органів місцевого самоврядування, районних, обласних державних адміністрацій, обмежено повноваження органів Держгеокадастру на розпорядження землями сільськогосподарського призначення. З дня набрання чинності абзацом першим пункту 24 Перехідних положень ЗК України, тобто з 27.05.2021, землями комунальної власності територіальних громад вважаються усі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель, зазначених у підпунктах а-е даного пункту Перехідних положень.
Судом встановлено, що спірні земельні ділянки знаходилися на території Маслівської сільської ради Миронівського району поза межами населеного пункту. Маслівська територіальна громада увійшла до складу Миронівської територіальної громади.
Тобто, на даний час спірні земельні ділянки накладаються на землі, які належать до земель комунальної власності Миронівської територіальної громади, і перебувають в розпорядженні Миронівської міської ради.
Доказів того, що Миронівська міська рада Обухівського району Київської області зверталася із позовом про витребування спірних земельних ділянок чи визнання будь-якого права на них суду не надано.
Суду не надано також даних про те, що спірні земельні ділянки були продані або передані у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; були продані набувачам на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна; на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належали до об'єктів критичної інфраструктури, до об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, до об'єктів та земель оборони, до об'єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів (територій) на момент вибуття з володіння, до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об'єктів на момент вибуття з володіння, до пам'яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.
Тому, з урахуванням приписів частини третьої статті 388 ЦК України, а також пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» щодо зворотної дії в часі цього Закону в частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування нерухомого майна, Миронівська міська рада Обухівського району, як розпорядник (власник) комунального майна не може витребувати земельні ділянки від добросовісного набувача відповідача 1, оскільки на час звернення позивача до суду та розгляду справи з моменту державної реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права приватної власності на спірні земельні ділянки за фізичними особами минуло більше десяти років.
По закінченню строку, який встановлений законом або договором на захист свого права, одна із сторін втрачає право на пред?явлення вимог, які б вона могла пред?явити в межах встановленого строку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові № 183/1617/16 від 14 листопада 2018 року зазначила, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц).
Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», під час проведення державної реєстрації права користування (постійне користування, оренда, користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), сервітут) земельними ділянками державної чи комунальної власності, право власності на які не зареєстровано в Державному реєстрі прав, державний реєстратор одночасно з проведенням такої реєстрації проводить також державну реєстрацію права власності на такі земельні ділянки без подання відповідної заяви органами, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування. Судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, майбутній об'єкт нерухомості є підставою для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
З огляду на ці норми, внесенню запису про право постійного користування земельною ділянкою комунальної власності, право власності на яку не зареєстроване у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, повинно передувати внесення запису про право власника на таку земельну ділянку.
Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою без проведення державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку за власником неможлива.
Суд враховує, що орган місцевого самоврядування, зокрема, Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, яка залучена третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у розпорядженні якої перебувають землі комунальної власності, самостійні вимоги про витребування спірних земельних ділянок у власність держави не заявила. Граничний строк для витребування спірних земельних ділянок закінчився. Земельні ділянки не належать до переліку майна, на яке не поширюється дія частини третьої статті 388 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) заначила, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача, якщо рішення у справі може вплинути на їхні права чи обов?язки щодо однієї зі сторін. Отже, особа, яка бажає взяти участь у справі як третя особа без самостійних вимог, має перебувати з однією зі сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судом рішення у справі зазнають певних змін. Підставою для вступу (залучення) в судовий процес такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред?явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. Отже, не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, будь-які матеріально-правові обов?язки, а також установлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов?язки цих третіх осіб.
Вирішення заявлених позовних вимог, спрямованих на втручання у право особи, яку визначено як третю особу у справі, не відповідає процесуальному статусу сторін цивільного процесу. Водночас, не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього.
Закінчення перебігу граничного строку для витребування чи визнання права для власника майна унеможливлює захист його права, тому виключає можливість задоволення позовних вимог про витребування чи визнання речового права постійного користування на таке майно, яке є похідним від права власності на це майно.
Також суд зазначає таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об?єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об?єктами права власності народу відповідно до закону.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Стеттею 41 Конституції України проголошується, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національномузаконі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див.: mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див.: рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року(Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Критерій законності означає, що втручання держави у право особи на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставізаконучи іншого нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, щозаконнепередбачуваний. Сумніви щодо тлумаченнязакону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.
Втручання держави в право особи на мирне володіння майном є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Легітимною метою такого втручання може бути здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.
При розгляді справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України в поєднанні з положеннями статті 1 Першого протоколу до Конвенції «…суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, як про це зазначала раніше Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 листопада 2018 у справі № 488/6211/14-ц, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням».
Велика Палата Верховного Суду у свої постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 908/976/19 зазначила наступне.
Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинне забезпечити справедливий баланс між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть.
Прийняття рішення, за наслідком якого добросовісний набувач всупереч приписам статті 388 ЦК Українивтрачає такий статус, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар. Адже не може добросовісний набувач відповідати у зв'язку з порушеннями інших осіб (продавця чи осіб, які його представляють у силу вимог закону), допущеними в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном, крім випадків передбачених у статті388 ЦК України.
Втрата добросовісним набувачем свого статусу суперечить статті 388 ЦК України та призводить до позбавлення його майна, що змушує добросовісного набувача самостійно шукати способи відшкодування своїх втрат. Це, на погляд Суду, є неприпустимим, оскільки покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар, про що йдеться, зокрема, в пункті 6.53 постанови ВП ВС від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19.
Як зазначалося вище, для посилення захисту права добросовісного набувача майна було прийнято Закон України «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача», у якому передбачено право добросовісного набувача на компенсацію вартості такого майна від органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, на користь якого витребувано таке майно (стаття 390 ЦК України).
Зазначена норма закону має зворотню дію в часі, тому розповсюджується на спірні правовідносини.
Суд враховує, що у цій справі орган місцевого самоврядування, у розпорядженні якого знаходяться землі комунальної власності (у цій справі Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, яка залучена третьою особою, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), не заявила самостійні вимоги про витребування спірних земельних ділянок у власність держави, що виключає можливість здійснення компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві від органу державної влади чи органу місцевого самоврядування на користь якого може бути витребувано таке майно.
Добросовісність набуття відповідачем ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки позивачем не спростована, тож позбавлення її права власності на таке майно буде свідчити про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки на неї буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Висновки за результатами розгляду
Під час з'ясування характеру спірних правовідносин, предмету і підстав позову, наявності чи відсутності порушеного права чи інтересу та можливості його поновлення або захисту в обраний позивачем спосіб, суд дійшов таких висновків.
Аналіз приписів статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України дає підстави для висновку про те, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст заявлених вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову. Тягар доказування покладається на сторони спору. Сторона, яка звернулася до суду, повинна довести належними та допустимими доказами вимоги, що нею заявлені, суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Таким чином, у разі звернення до суду з позовом саме на заявника покладається обов'язок з доведення належними, допустимими та достатніми доказами своїх позовних вимог з посиланням на матеріально-правову підставу своїх вимог.
Саме позивач мав довести в ході розгляду справи зміст порушених, оспорюваних чи невизнаних прав, обрунтувати підстави звернення до суду з позовними вимогами саме до заявленного відповідача та обгрунтувати відповідність обраного способу засхисту змісту порушенного права.
Суд ухвалює рішення про задоволення позову, виходячи передусім із доведеності таких вимог заявником.
За правилами статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На підставі досліджених доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 земельних ділянок з на користь КСП «Маслівське» не підлягають задоволенню.
Щодо застосування позовної давності та похідних вимог про визнання договорів оренди землі недійсними суд зазначає наступне.
Представники відповідача 1 та відповідача 2 подали до суду заяви у яких просили суд, у разі встановлення порушенного права, відмовити у задоволенні позовних вимог у звязку із пропуском строку позовної давності.
Суд встановив відсутність підстав для задоволення позову, у зв?язку із недоведеністю існування порушеного права позивача.
Правила позовної давності, зокрема, і наслідки її спливу, не підлягають застосуванню та дослідженню.
Відповідно до частини першої статті 188 ЦПК України, похідною позовною вимогою є вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).
Позовні вимоги про визнання недійсними договорів оренди № КВ-25 від 22.02.2018, № КВ-26 від 22.02.2018, № КВ-41 від 22.02.2018, № КВ-42 від 22.02.2018 земельних ділянок із кадастровими номерами 3222984300:02:003:0015, загальною площею 4,8991 га, 3222984300:02:030:0023, загальною площею 4,4678 га, 3222984300:02:003:0020, загальною площею 4,2563 га та 3222984300:02:003:0013, загальною площею 4,1004 га є похдними від первісних, а тому підстави для задоволення вказаних вимог відсутні.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір, сплачений позивачем, поверненню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 76 - 81, 89, 95, 229, 258, 259, 263 - 265, 268, 280, 354, 355 ЦПК України, суд
Відмовити повністю у задовленні позову Колективного сільськогосподарського підприємства «Маслівське» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Головне управління Держгеокадастру у Київській області, Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок з чужого незаконного володіння, визнання недійсними договорів оренди землі.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач:
Колективне сільськогосподарське підприємство «Маслівське», код ЄДРПОУ 35388896, адреса місцезнаходження: будинок під номером 72Б, вулиця Преображенська, село Потік, Обухівський район, Київська область.
Відповідачі:
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса зареєстрованого місця проживання: квартира АДРЕСА_2 .
Товариство з обмеженою відповідальністю «Нива Миронівщини», код ЄДРПОУ 41867146, адреса місцезнаходження: будинок під номером 58, вулиця Соборності, місто Миронівка, Обухівський район, Київська область.
Треті особи :
Головне управління Держгеокадастру у Київській області, код ЄДРПОУ 39817550, адреса місцезнаходження: будинок під номером 3/14, вулиця Серпова, місто Київ.
Миронівська міська рада Обухівського району Київської області, код ЄДРПОУ 04054984, адреса місцезнаходження: будинок під номером 48, вулиця Соборності, місто Миронівка, Обухівський район, Київська область.
Дата ухвалення судового рішення відповідає даті складення повного судового рішення 13.11.2025.
Суддя Тетяна ГЕЛІЧ