Справа № 352/2125/25
Провадження № 2/352/1201/25
13 листопада 2025 рокум. Івано-Франківськ
Тисменицький районний суд Івано-Франківської області в складі судді Гриньків Д.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
І. Короткий зміст позовних вимог.
11.09.2025 року представник позивача звернулася до Тисменицького районного суду Івано-Франківської області з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 28.09.2024 року між відповідачем та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» укладено кредитний договір № 835196504 у формі електронного документа з використанням електронного підпису на суму 27 000 грн.
Однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконував, у зв'язку із чим станом на дату звернення до суду за ним утворилася заборгованість 83 430 грн.
В подальшому 30.12.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТЛ/15, відповідно до умов якого до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024, відповідно до підписаного сторонами реєстру прав вимоги.
Тому позивач просить суд стягнути заборгованість з відповідача в сумі 83 430 грн, а також судовий збір та витрати на правничу допомогу.
ІІ.Стислий виклад позиції учасників справи.
Представник відповідача надіслала відзив на позовну заяву, в якому просила позовні вимоги задовольнити частково та стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 27000 грн - за тілом кредиту та 4050 грн - заборгованість за відсотками. Вказала, що з наданих представником позивача розрахунків установлено, що за Кредитним договором ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» відсотки нараховані за період поза межами строку кредитування. Крім цього зазначила, що пролонгація строку кредиту на підставі п. 3.2 Кредитного договору та автопролонгація не відбулася. Зазначила, що з огляду на те, що абзацом другим частини сьомої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що у договорі про споживчий кредит забороняється встановлювати умову про продовження в односторонньому порядку строку користування кредитом і продовження строку користування кредитом здійснюється виключно шляхом укладення додаткового договору за домовленістю сторін, слід зробити висновок, що приписи п. 3.2, 3.3 договору № 835196504 від 28.09.2024 щодо автоматичної пролонгації договору суперечать положенням даної норми. Крім цього вважає визначений позивачем розмір заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом - 56430,00 грн, таким, що не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Зауважила про те, що розмір витрат на професійну правничу допомогу, є завищеним та не співмірним зі складністю справи, витраченим часом адвоката та наданих з боку останнього послуг.
Представник позивача в у позовній заяві просив розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Відповідач отримала ухвалу про відкриття провадження та матеріали позовної заяви в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд» 18.09.2025 року.
ІІІ. Відомості про рух справи. Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді від 16.09.2025 року постановлено відкрити провадження у вказаній цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Ухвалою суду від 12.11.2025 року постановлено залишити відповідь на відзив, поданий представником позивача без розгляду.
Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін у справі не надходили.
ІV. Фактичні обставини справи.
Судом встановлено, що 28.09.2024 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали договір кредитної лінії № 835196504 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за яким позикодавець зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі 27 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності. За даним договором відповідач отримав фінансовий кредит в розмірі 27 000 грн у вигляді першого траншу (п. 2.3 договору).
Згідно з п. 3.1. договору позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може отримати черговий транш в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. договору.
У пункті 3.2. договору сторони погодили, що встановлений в п.3.1. договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена.
Відповідно до п. 3.3. договору, для здійснення першої пролонгації дисконтного періоду за цим договором позичальнику необхідно сплатити всі нараховані за перші 30 днів дисконтного періоду проценти у розмірі 4050 грн. Про суму нарахованих процентів, що позичальнику необхідно сплатити для оформлення другої і наступних пролонгацій позичальник інформується через особистий кабінет.
Відповідно до п. 5.1 договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитового переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити Платіжної картки 5168-75XX-XXXX-3254.
Відповідно до п. 7.1 договору сторони дійшли згоди, що рекомендована (не обов'язкова) дата дострокового погашення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є датою закінчення дисконтного періоду кредитування - 28.10.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальником.
Згідно п. 7.3 договору, кінцева дата повернення кредиту - 28.10.2029 року.
Згідно із п. 8.1. договору, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом. Інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено.
Відповідно до умов п. 8.3. базова процентна ставка складає 1,00 відсотків в день від суми залишку Кредиту, яка знаходиться у Позичальника за кожний день користування ним, що становить 365,00 (триста шістдесят п'ять) відсотків річних.
Згідно п. 8.5.1. за період від 28.09.2024 р. до 28.10.2024 р. (включно) кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 50,00 % від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом може здійснюватися за дисконтною процентною ставкою 0,50 відсотків від суми кредиту за кожний день користування ним, що становить 182,50 відсотків річних.
У відповідності до п. 8.5.2. - у разі якщо позичальник вчинить описані в п. 3.2. договору дії щодо продовження дисконтного періоду (ініціює пролонгацію) один або декілька разів або здійснить поновлення дисконтного періоду, на період після 28.10.2024 року кредитодавець надає позичальнику знижку в розмірі 10 % від розміру базової процентної ставки, відповідно до чого розрахунок витрат за кредитом може здійснюватися за Індивідуальною процентною ставкою 0,90 відсотків в день від суми кредиту за кожний день користування ним.
Відповідно до п. 11.1. договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п'яти) років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов'язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання.
Вказаний договір був підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора SUHR, відправлено 28.09.2024 13:04:22 год. на номер телефону НОМЕР_1 (а.с.18-29).
У заявці на отримання грошових коштів в кредит від 28.09.2024 року зазначені персональні дані позичальника ОСОБА_1 , дата укладення договору 28.09.2024 року, сума кредиту 27000 грн, початковий строк дисконтного періоду строк кредиту 30 днів, строк кредитування 1826 днів, номер карти позичальника НОМЕР_2 (а.с. 15зв).
Відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором 3787 підписаний паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ», в якому міститься інформація ідентична умовам договору № 835196504 (а.с.16-17).
Факт перерахування коштів підтверджено випискою за договором б/н за період з 28.09.2024 року - 28.09.2024 року, наданої АТ КБ «Приватбанк» на вимогу ухвали суду, де вказано, що 28.09.2024 на картку № НОМЕР_3 від Манівео зараховано переказ в сумі 27000 грн. При цьому зазначено, що на ім'я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 (а.с.74).
Згідно із розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року сума до сплати станом на 30.12.2024 року складається з 27000 грн - тіло кредиту, 17010 грн - відсотки за користування кредитом, 13500 грн - неустойка (а.с. 12-13).
30.12.2024 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № МВ-ТЛ/15.
Відповідно до умов договору № МВ-ТЛ/15 до ТОВ «Таліон Плюс» від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перейшли права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами вказаними у реєстрі прав вимоги. Право вимоги означає весь обсяг прав грошових вимог клієнта за кредитним договором, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому (а.с.7-9).
У витязі з реєстру прав вимоги від 30.12.2024 року під порядковим номером 316 зазначено боржника ОСОБА_1 , номер кредитного договору 835196504, дата кредитного договору 28.09.2024 року, заборгованість по основному боргу (тіло кредиту) 27000 грн, заборгованість по відсоткам 17010 грн, неустойка - 13500 грн, загальна заборгованість 57510 (а.с.10-11).
Згідно із розрахунком заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року боржником за яким є ОСОБА_1 , сума до сплати станом на 25.05.2025 року становить 96930 грн, з яких: 27000 грн - тіло кредиту, 56430 грн - відсотки за користування кредитом, 13500 грн - неустойка. Розрахунок заборгованості за договором проведений у період з 31.12.2024 року по 25.05.2025 року включно. Процентна ставка, за якою розраховувались відсотки за користування кредитом,- 1% в день від тіла кредиту 27000 грн (а.с. 14зв-15).
V.Мотиви з яких виходить суд та норми права.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно положень статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Статті6та627 ЦК України визначають, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 2статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним в письмовій формі.
З огляду на зазначені норми права Верховний Суд в своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статі 205,207 ЦК України).
Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі №561/77/19.
В п. 1ст. 629 ЦК України вказано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 1ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В п. 1ст. 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.1ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтями1048, 1050 ЦК України встановлено, що у випадку встановлення договором обов'язку позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилася, та сплати процентів.
Щодо відступлення прав вимоги новому кредитору
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов'язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов'язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов'язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом. Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора; зобов'язання в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
За приписами статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
За правилом статті 1082 ЦК України боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов'язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов'язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов'язку перед клієнтом.
Стосовно меж розгляду позовної заяви.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на судобов'язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. Постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 (провадження № 61-475св22)).
VІ. Висновки суду.
Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на нижчевикладене.
Судом встановлено, що звертаючись до суду із позовом ТОВ «Таліон Плюс» просило суд стягнути із відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 835196504 від 28.09.2024 року у розмірі 83 430 грн, з яких: 27 000 грн - тіло кредиту, 56 430 грн - відсотки за користування кредитом.
Відповідачем фактично отримані та використані кредитні кошти у розмірі 27 000 грн, в добровільному порядку повернуті не були, а тому суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованості за тілом кредиту у розмірі 27 000 грн.
Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за відсотками за користування кредитом в сумі 56 430 грн, то суд враховує, що відповідач, сплативши усі відсотки, нараховані на дату закінчення дисконтного періоду (28.10.2024 року) у сумі 4050 грн, здійснила продовження дисконтного періоду, згідно п.3.3. договору терміном на 30 днів, протягом якого здійснювалося нарахування відсотків за користування кредитом за ставкою 0,90% від суми кредиту. Вказане підтверджується розрахунком заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».
При цьому посилання представника відповідача на відсутність доказів пролонгації дисконтного періоду суд вважає безпідставними, оскільки доказів на спростування вказаного представником відповідача не надано. Суд звертає увагу, що продовження дисконтного періоду впливає у даному випадку виключно на відсткову ставку за користування кредитними коштами, оскільки дисконтний період та строк договору є різними поняттями.
Так, відповідно до п. 11.1 договору, договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 років, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання.
Як вбачається із наданих позивачем розрахунків заборгованості, які зроблені ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», відсотки за користування кредитом нараховувалися з 28.09.2024 року по 25.05.2025 року, тобто, в межах дії кредитного договору. Відтак з наведеного вбачається, що нарахування відсотків за користування кредитом відбувалась в межах строку дії такого.
При цьому суд зауважує, що в даній конкретній ситуації відсотки за користування кредитом не є мірою відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання в розумінні ст. 625 ЦПК України, а відтак до даних правовідносин не може бути застосована правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18, на яку посилається представник відповідача.
При цьому, суд враховує, що позивач, діючи в межах принципу диспозитивності не просить стягнути неустойку за невиконання умов договору, нараховану первісним кредитором в розмірі 13500 грн.
Тому, з урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги слід задовольнити та з відповідача на корить позивача стягнути заборгованість за договором кредитної лінії № 835196504 від 28.09.2024 рокув сумі 83 430 грн, з яких: 27 000 грн - тіло кредиту, 56 430- відсотки за користування кредитом.
VІІ. Судові витрати.
Згідно із ч. 1ст. 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому з відповідача слід стягнути 2422,40 гривень судового збору на користь позивача.
Щодо понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд, дійшов такого висновку.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказав, що очікує понести 5000 гривень витрат на професійну правничу допомогу в рамках договору від 02.12.2024 року про надання правової допомоги, які і заявив до стягнення з відповідача.
На підтвердження понесення витрат на оплату професійної правничої допомоги позивач надав такі докази:
договір про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс" та адвокатським об'єднанням «Ліга юридичних технологій та інновацій» (а.с.53-57);
додатковою угодою №1372 від 07.08.2025 року до договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року (а.с.57зв-58);
акт від 07.08.2025 року приймання-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024 року на загальну суму 5000 грн (а.с.58зв).;
свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН№000666 виданого на ім'я ОСОБА_2 (а.с.59зв);
ордер серії СВ №1116266на надання правничої допомоги ТОВ «Таліон Плюс» адвокатом Колінько А.В., виданий АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» (а.с.59).
платіжна інструкція кредитового переказу коштів №132 від 07.08.2025 року на суму 5000 грн (а.с.65).
Даючи оцінку вищевказаному, суд виходить з того, що положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зіст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2ЦПК України).
Разом з тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство встановило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
В частині 1ст. 137ЦПК України зазначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2ст. 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4ст. 137 ЦПК України).
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК Українип ередбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 742/2585/19.
Даючи оцінку доказам, долученим на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній цивільні справі у розмірі 5000 гривень, суд зазначає, що у договорі про надання правової допомоги визначені всі істотні умови договору, у тому числі вартість наданих послуг, в акті про надані послуги вказано, які саме було надано послуги, з чим позивач погодився та здійснив їх оплату.
Враховуючи характер виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, усталеної практики у даній категорії справи, критерію необхідності та значимості процесуальних дій у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
Зазначена сума, на переконання суду, є розумною та такою, що відображає реальність адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), з урахуванням складності справи, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги.
На підставі наведеного, ст.ст. 526, 610, 611, 1048, 1054, 1055, 1056-1, 1077, 1078 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 89, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» заборгованість за договором кредитної лінії № 835196504 від 28.09.2024 року в сумі: 83 430 (вісімдесят три тисячі чотириста тридцять) грн, з яких: 27 000 (двадцять сім тисяч) грн - тіло кредиту, 56 430 (п'ятдесят шість тисяч чотириста тридцять) грн - відсотки за користування кредитом.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» понесені судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2 000 (дві тисячі) грн.
Згідно ст.273 ЦПК України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Івано-Франківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс», Жабинського, 13, м. Чернігів, 14017, ЄДРПОУ: 39700642;
Відповідач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Рішення складене у повному обсязі 13.11.2025 року.
Суддя Тисменицького районного суду
Івано-Франківської області Гриньків Д.В.