Справа № 347/1119/25
Провадження № 2-др/347/19/25
13 листопада 2025 року Косівський районний суд, Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Драч Д.С.,
за участі секретаря Атаманюк О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Косів в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
06.11.2025 року представник відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі №347/1119/25, яким просить вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами по справі відповідно до вимог п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України.
Заява обґрунтована тим, що 05.11.2025 року Косівським районним судом Івано-Франківської області у цивільній справі №347/1119/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди було ухвалено рішення, яким позов суд задовольнив частково. Суд стягнув з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 12052 грн., моральну шкоду в сумі 70000 грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн.
У своїй заяві представник відповідача зазначає, що суд не вирішив питання щодо компенсації ОСОБА_2 витрат, які він поніс за отримання правової допомоги, хоча такі докази були надані суду і питання компенсації розглядалося в судовому засіданні. Такі його витрати складали 8000 грн.
Оскільки, суд в повній мірі не вирішив питання розподілу судових витрат, представник відповідача вважає, що слід постановити додаткове рішення відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України.
Представник відповідача посилається на те, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Розмір позовних вимог за позовом ОСОБА_1 складає 1000000 грн. моральної шкоди, 28000 гри. матеріальної шкоди, 10000 грн. витрат на правову допомогу.
Якщо врахувати те, що суд частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , то пропорція їх задоволення від заявленої суми складає 8%. Незадоволення позовних вимог пропорційно складає 92 %.
Представник відповідача вважає, що задовольняючи компенсацію щодо витрат на правову допомогу, яка була заявлена позивачем в сумі 10000 грн. суду слід виходити з проценту задоволення таких вимог, а не заявленої суми таких витрат. Якщо врахувати що позов задоволений на 8% від заявлених вимог, то компенсація витрат за отримання правової допомоги складає 800 грн.
В той же час представник стверджує, що ОСОБА_2 витратив 8000 грн. за надання його правової допомоги. Так як заявлені ОСОБА_1 позовні вимоги не задоволені судом на 92% то, він має право на компенсацію таких витрат в сумі 7360 грн.
Отже, представник відповідача вважає, що саме так суд зобов'язаний був вирішити питання компенсації судових витрат по даній справі.
Дослідивши матеріали цивільної справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши усі наявні докази, які мають значення для розгляду заяви представника відповідача, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників розгляду справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч.2 ст.270 ЦПК України заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення.
Відповідно до ч.3 ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення увалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.
Відповідно до ч.4 ст.270 ЦПК України у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Тлумачення положень ст. 270 ЦПК України дає змогу дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення - засіб усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати, складовою частиною яких є компенсація стороні витрат правничої допомоги.
Разом з тим, суд шляхом ухвалення додаткового рішення не вправі змінити своє ж рішення стосовно розміру вже присуджених до стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат. Це питання може бути вирішено в апеляційному порядку.
Судом встановлено, що 05.11.2025 року Косівським районним судом Івано-Франківської області було ухвалено рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди суд задовольнив частково.
При винесенні рішення судом не було вирішено питання про стягнення судових витрат за надану правову допомогу відповідачу по справі.
Згідно з ч.1 та ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.1 ч.2 ст.133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Стаття 137 ЦПК України передбачає, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що представником відповідача в обґрунтування своїх вимог про стягнення витрат на правничу допомогу надано копію ордеру на надання правничої допомоги ОСОБА_2 (а.с.69); копію договору про надання правової допомоги від 03.01.2025 року (а.с.70); довідку про обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, витрати робочого часу адвокатом Лазоришиним І.І. при наданні правничої допомоги ОСОБА_2 (а.с.71); квитанція до прибуткового касового ордера від 30.06.2025 року (а.с.72).
На підставі долученої квитанції до прибуткового касового ордера від 30.06.2025 року вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу складають 8000 (вісім тисяч) гривень.
Пунктом 4 ч.1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом частин 1,3 ст.26 вказаного Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі та до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано Главою 63 Цивільного кодексу України.
Зокрема, стаття 903 Цивільного кодексу України передбачає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 632 Цивільного кодексу України регулює поняття ціни договору; за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Так, у рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Аналогічні критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Відповідно до ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, слід виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». Вказаний правовий висновок зроблено Верховним Судом в постанові від 06.03.2019 року у справі № 922/1163/18.
Верховний Суд у Постанові від 09.04.2019 р. по справі № 826/2689/15 наголосив на тому, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості. Натомість саме на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, покладено обов'язок доведення неспівмірності витрат з наданням відповідних доказів.
Фактична сплата за правову допомогу на момент розгляду заяви про судові витрати не має значення, що відповідає наявній судовій практиці (постанова Верховного Суду від 21.01.2021 по справі № 280/2635/20).
Зважаючи на положення частини восьмої статті 141 ЦПК України, відшкодування судових витрат, у тому числі на професійну правничу допомогу, здійснюється за наявності відповідної заяви (клопотання) сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів.
Сторона відповідача не заявляла клопотання про стягнення на її користь понесених процесуальних витрат, хоча докази про їх понесення долучила до відзиву на позовну заяву.
Заявляти клопотання про судові витрати, у тому числі оплати за надання професійної правничої допомоги адвоката, сторона має змогу незалежно від набрання рішенням законної сили у встановлений спеціальний 5 денний строк на подання зазначеної заяви (ч.8 ст.141 ЦПК України).
Суд вважає, що під час розгляду справи відповідачем надані належні та допустимі докази, які в сукупності та взаємозв'язку належним чином доводять розмір понесених відповідачем витрат на правову допомогу.
Враховуючи викладені обставини, суд приходить до висновку, що відповідачем доведені та обґрунтовані судові витрати, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
Таким чином, оскільки рішенням суду від 05.11.2025 року у цій справі позовні вимоги до відповідача суд задовольнив частково, отже підлягають стягненню з позивача на користь відповідача понесені відповідачем витрати на правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у сумі 7360 грн.
Керуючись ст. 133,141,270 ЦПК України, суд
Заяву представника відповідача Лазоришина Івана Івановича про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 витрати на професійну правничу допомогу у сумі 7360 (сім тисяч триста шістдесят) гривень.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Івано-Франківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя: Д.С. Драч