13 листопада 2025 рокуЛьвівСправа № 460/13228/24 пров. № А/857/1220/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючої суддіХобор Р. Б.,
суддів:Бруновської Н. В.,
Шавеля Р. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року, що ухвалив суддя Максимчук О.О. у місті Рівному, у справі № 460/13228/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,
Позивачка звернулася в суд із позовом, у якому просила визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р (ІІ)/2021, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 230/96-ВР з 21.08.2024.
Одночасно позивачка просила зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії позивачці, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії відповідача щодо відмови у перерахунку та виплаті пенсії, та зобов'язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачці пенсії по інвалідності у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком з 21.08.2024 до зміни законодавства або зміни правового статусу позивачки, з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці з 21.08.2024 підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року та зобов'язано відповідача здійснити з 21.08.2024 нарахування та виплату позивачці відповідної доплати до пенсії до зміни законодавства або правового статусу позивачки.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка має право на перерахунок пенсії, відповідно до статті 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції, яка передбачає виплату пенсії у розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, а також на підвищення до пенсії, як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Не погодившись із цим рішенням, його оскаржив відповідач, подавши апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що, при виплаті позивачці пенсії, згідно із статтею 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-XII (далі - Закон № 796-XII), у спірний період, відповідач керувався нормою вказаної статті, а розмір пенсійних виплат, нарахованих та виплачених позивачці, відповідає розміру вказаному у частині третій статті 54 вказаного Закону зі змінами, внесеними Законом України № 1584-ІХ від 29.06.2021 "Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон № 1584-ІХ), які набрали чинності з 01.07.2021. Закон № 1584-ІХ є чинним та його положення у встановленому законом порядку неконституційними не визнавалися. При цьому, приписи частини третьої статті 54 Закону № 796-XII, у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996 "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 230/96-ВР), не застосовуються, позаяк Верховна Рада України виконала рішення Конституційного Суду України у визначений у ньому термін та привела у відповідність приписи пенсійного забезпечення вказаної категорії осіб. Тому, виплачуючи позивачці пенсію, відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", орган пенсійного фонду діяв на підставі та в межах своїх повноважень, а також у спосіб, що визначений чинним законодавством, а отже правомірно.
Також, на думку відповідача позивачка не має права на підвищення до пенсії, як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 № 796-ХІІ, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 01 січня відповідного календарного року.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд при розгляді цієї справи виходить з наступних міркувань.
Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , має громадянство України та відповідно до Закону № 796-ХІІ позивачка є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (1 категорії), що підтверджується даними з паспорта громадянина України та посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи серії НОМЕР_1 , що видане 29.05.2024 Рівненською обласною державною адміністрацією безстроково.
Позивачці з 07.05.2024 встановлена І група інвалідності, внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками Чорнобильської катастрофи, що підтверджується даними з наявних у матеріалах справи довідки від 16.05.2024 № 907511 до акта огляду МСЕК № 66 щодо позивача.
Позивачка перебуває на обліку у відповідача, де отримує призначену їй пенсію по І групі інвалідності, яка настала внаслідок захворювання пов'язаного із Чорнобильською катастрофою, а щомісячний розмір пенсії позивачки з 01.09.2024 складає 9180,84 грн. на місяць та є значно меншим від розміру десяти мінімальних пенсій за віком, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, зі змісту проведеного відповідачем перерахунку пенсії позивачки від 28.08.2024 суд встановив, що у складі вказаної пенсії позивачки, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячне підвищення (доплата) до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідачем позивачці не нараховується і не виплачується
Починаючи з 26.07.2024, позивачка зареєстрована і фактично проживає у населеному пункті с. Собіщиці Вараського району Рівненської області, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106. Зазначене підтверджується даними з витягу з реєстру територіальної громади від 24.10.2024, копія якої наявна у матеріалах справи.
Разом з тим, позивачка не працює, що підтверджується даними з довідки про відсутність індивідуальних відомостей про особу, копія якої наявна у матеріалах справи.
У серпні 2024 року позивачка звернулася до відповідача із заявою, у якій просила відповідача, серед іншого, провести перерахунок пенсії з нарахуванням і виплатою пенсії, у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком та встановити доплату до пенсії, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, усиновленим на 1 січня відповідного календарного року.
Відповідач розглянув вказане звернення позивачки, про результати розгляду повідомив позивачку листом від 23.09.2024 № 10984-10062/Ч-02/8-1700/24, відмовляючи у задоволенні звернення позивачки.
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно - правового спору, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до частини четвертої статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» № 796-ХІІ, у редакції Закону № 230/96-ВР, в усіх випадках розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими:
по I групі інвалідності - 10 мінімальних пенсій за віком;
по II групі інвалідності - 8 мінімальних пенсій за віком;
по III групі інвалідності - 6 мінімальних пенсій за віком;
дітям-інвалідам - 3 мінімальних пенсії за віком.
28 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" № 76-VIII, яким текст статті 54 Закону № 796-XII був викладений у редакції, згідно з якою умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначає Кабінет Міністрів України в актах із відповідних питань.
Згодом мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, було визначено у Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 23 листопада 2011 року № 1210 зі змінами (далі - Порядок № 1210).
У Рішенні № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 Конституційний Суд України, дійшов висновку, що Кабінет Міністрів України визначив істотно менші мінімальні розміри державної пенсії особам, на яких поширюється дія статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», ніж їх було гарантовано на законодавчому рівні частиною четвертою цієї статті Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у редакції Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Конституційний Суд України Рішенням від 07 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 встановив строк втрати чинності нормою закону, що визнана неконституційною, а саме через три місяці з дня ухвалення рішення, тобто із 07 липня 2021 року.
29 червня 2021 року, на виконання Рішення Конституційного Суду України від 07 квітня 2021 року № 1-р(II)/2021, Верховна Рада України прийняла Закон № 1584-IX, який набрав чинності 01 липня 2021 року, відповідно до якого частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в такій редакції: «в усіх випадках розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими:
для I групи інвалідності - 6000 гривень;
для II групи інвалідності - 4800 гривень;
для III групи інвалідності - 3700 гривень;
для дітей з інвалідністю - 3700 гривень.»
Як видно зі змісту статті 54 Закон № 796-ХІІ у редакції пункту 2 розділу I Закону № 1584-ІХ визначені розміри пенсій є нижчими, аніж були в редакції Закону № 230/96-ВР.
У Рішенні № 4-р(І)/2024 від 03.04.2024 Конституційний Суд України констатував, що Верховна Рада України Законом № 1584-IX повторно запровадила правове регулювання з тим самим недоліком, а саме визначила у частині третій статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» мінімальні розміри державної пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи у розмірах менших, ніж їх було гарантовано Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у редакції Закону України № 230/96-ВР від 06.06.1996 «Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Так, Конституційний Суд України вказав, що у разі не приведення нормативного регулювання, встановленого статтею 54 Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 76-VIII щодо уповноваження Верховною Радою України Кабінету Міністрів України визначати своїми актами мінімальні розміри пенсії за інвалідністю, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, у відповідність із Конституцією України та цим рішенням через три місяці з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Враховуючи, що внесеними Законом № 1584-IX змінами до статті 54 Закону № 796-XII встановлено менші розміри пенсії, аніж ті, які було передбачено зазначеною статтею в редакції Закону № 230/96-ВР, апеляційний суд встановив, що до спірних правовідносин необхідно застосувати норми Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.
Аналогічні правові висновки сформував Верховний Суд у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 15.05.2024 у справі № 400/12171/21, від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24.
Отже, згідно з наведеними вище нормами права, позивачка має право на перерахунок пенсії, на підставі Закону № 796-ХІІ у редакції Закону № 230/96-ВР, відповідно до Рішення Конституційного Суду № 1-р(ІІ)/2021 від 07.04.2021 з 07 липня 2021 року.
Позивачка просила задовольнити позовні вимоги про виплату пенсії в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком з 21.08.2024, тобто після дати з якої у позивачки виникло право на перерахунок пенсії.
Отже, не здійснюючи позивачці перерахунок та виплату з 21.08.2024, пенсії в розмірі десяти мінімальних пенсій за віком, відповідач діяв протиправно, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог.
Стаття 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції, чинній до 01.01.2015, була викладена так: «громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Велика Палата у постанові від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 дійшла правового висновку про те, що відповідно до рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 № 6-р/2018 та статті 39 Закону № 796-ХІІ із 17.07.2018 непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення, має право на щомісячне отримання підвищення до пенсії у розмірі двох мінімальних заробітних плат, як установлено статтею 39 Закону № 796-ХІІ.
При цьому, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у зразковій справі № 240/4937/18 наведені обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач є непрацюючим пенсіонером;
в) відповідачем є відповідне управління ПФУ;
г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону № 796-ХІІ, у редакції, чинній до 01.01.2015.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 240/19227/21 дійшла висновку, що норма пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1774-VIIІ (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ (у редакції, яка діяла до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.
Апеляційний суд встановив, що з 26.07.2024 позивачка зареєстрована і фактично проживає у населеному пункті с. Собіщиці Вараського району Рівненської області, який віднесений до зони гарантованого добровільного відселення, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року № 106 та є непрацюючою пенсіонеркою.
Також апеляційний суд встановив, що позивачка у серпні 2024 року звернулася до відповідача із заявою, у якій просила відповідача, серед іншого, встановити доплату до пенсії, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, усиновленим на 1 січня відповідного календарного року, у відповідь на яку отримала відмову, що з огляду на вимоги вищевказаних норм є протиправним.
Підводячи підсумок наведеного, апеляційний суд вважає, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, не виплачуючи позивачці з 21.08.2024 доплати до пенсії у розмірі двох прожиткових мінімумів для працездатних осіб, установленим на 01 січня, внаслідок чого, у відповідача є відповідний обов'язок.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про визнання протиправною бездіяльності відповідача та необхідність зобов'язати відповідача здійснити нарахування і виплату підвищення до пенсії позивачці, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року.
Що стосується позовних вимог про зобов'язання відповідача виплачувати позивачці основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком та підвищення до пенсії, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року до зміни законодавства або правового статусу позивачки, то суд першої інстанції безпідставно вийшов за межі позовних вимог, так як позивачка позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснювати відповідні виплати до зміни законодавства або правового статусу позивачки не заявляла.
У цьому контексті апеляційний суд звертає увагу на те, що в межах цієї справі судовому захисту підлягають порушені права позивачки до моменту відмови відповідача в задоволенні вимог позивачки.
Апеляційний суд не має правових підстав вважати, що права позивачки будуть порушені після виконання рішення суду, а відтак захищати права позивачки від порушень в майбутньому.
Відповідно до частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Зважаючи на наведені вище міркування, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції ухвалив в частині позовних вимог судове рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення відповідної частини позовних вимог.
Таким чином, апеляційний суд вважає доводи апеляційної скарги такими, що частково спростовують висновки суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, скасувавши рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснювати позивачці виплати до зміни законодавства або правового статусу позивачки.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, апеляційний суд приходить до переконання в тому, що в інший частині позовних вимог суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу щодо іншої частини позовних вимог необхідно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції в цій частині без змін.
Що стосується розподілу судових витрат то апеляційний суд встановив, що позивачка звільнена від сплати судового збору, а тому немає підстав здійснювати розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 317, 321, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 460/13228/24, в частині позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області виплачувати основну пенсію у розмірі не менше десяти мінімальних пенсій за віком та підвищення до пенсії, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року, до зміни законодавства або правового статусу ОСОБА_1 , скасувати.
В іншій частині позовних вимог рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 грудня 2024 року у справі № 460/13228/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуюча суддя Р. Б. Хобор
судді Н. В. Бруновська
Р. М. Шавель