Справа № 320/32850/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
13 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Бєлової Л.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, у якому просить суд:
- визнати протиправним обмеження належної позивачу пенсії максимальним розміром, вчиненого Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області з 01.03.2022, 01.03.2023 та з 01.03.2024;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити позивачу перерахунок пенсії з 01.03.2022 року з урахуванням індексації установленої, згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсійних та додаткових заходів підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з 01.03.2023 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», 01.03.2024 з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2024 № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження пенсії граничним розміром, включенням щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 адміністративний позов задоволено повністю.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у виплаті пенсії позивачу з 01 березня 2023 року з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження пенсії максимальним розміром та з 01 березня 2024 року з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження пенсії максимальним розміром із включенням щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб від 14.07.2021 року».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату пенсії позивачу з 01 березня 2023 року з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження пенсії максимальним розміром та з 01 березня 2024 року з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження пенсії максимальним розміром із включенням щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб від 14.07.2021 року».
07.07.2025 на адресу суду від позивача надійшла заява про встановлення судового контролю за виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у задоволенні заяви позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №320/32850/24 відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, заявник подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та задовольнити заяву. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права та неправильно застосував норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання. Скаржник вважає повністю доведеною бездіяльність посадових осіб відповідача щодо невиконання судового рішення.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
У відповідності до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Положеннями ч. 2 ст. 14 КАС України також передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.
Отже, для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Судовий контроль за виконанням рішень в адміністративних справах передбачений статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (частина друга статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, судовий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання відповідача надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої інстанції, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18, від 04 березня 2020 року у справі № 539/3406/17, від 11 червня 2020 року у справі № 640/13988/19.
За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов'язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.
Крім того, суд звертає увагу й на те, що особа яка вважає, що відповідач ухиляється від виконання судового рішення вправі звернутись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду. При цьому, реалізація цього права позивачем жодним чином не залежить від встановлення судом судового контролю за виконанням судового рішення.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату пенсії позивачу з 01 березня 2023 року з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», без обмеження пенсії максимальним розміром та з 01 березня 2024 року з врахуванням індексації, нарахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», без обмеження пенсії максимальним розміром із включенням щомісячної доплати у розмірі 2000 гривень згідно постанови Кабінету Міністрів України № 713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб від 14.07.2021 року».
Обґрунтовуючи заяву про встановлення судового контролю, позивач зазначив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не виконує рішення рішенням Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025.
До вказаної заяви позивач долучив лист Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 24.04.2025 та розрахунок пенсії станом на 01.03.2025.
Так, Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом від 24.04.2025 повідомило позивачу, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №320/32850/24 позивачу проведено перерахунок пенсії з 01.03.2023.
Сума доплати по перерахунку пенсії за період з 01.03.2023 по 28.02.2025 становить 43797,78 грн.
Розмір пенсії за вищезазначеним рішенням суду з 01.03.2025 становить 24543,39 грн (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1).
Відповідно до розрахунку розмір пенсії позивача станом на 01.03.2025, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, становить 24543,39 грн.
03.01.2025 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» пунктом 1 якої установлено, що у період воєнного стану у 2025 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані) відповідно до Митного кодексу України, Законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 р. № 379/95-ВР «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України» (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення: до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2; до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.
З вказаного розрахунку слідує, що зменшення розміру пенсії позивача було здійснено відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1, тобто виплата пенсії була здійснена із застосуванням коефіцієнта до суми перевищення.
Суд першої інстанції вірно вказав, що спірні правовідносини у справі №320/328580/24 не стосувалися питання виплати позивачу пенсії з обмеженням її розміру у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» від 03.01.2025 №1.
Враховуючи вищевказане, здійснення відповідачем перерахунку пенсії позивача з 01.01.2025 з обмеженням її максимальним розміром не свідчить про невиконання суб'єктом владних повноважень рішення у даній справі.
Аналіз наявних у матеріалах справи документів свідчить, що питання правомірності нарахування та виплати пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 не було визначено предметом цього спору та, відповідно, судом у межах справи №320/32850/24 не розглядалося. Ці обставини не охоплювалися предметом розгляду цієї справи, а відтак рішення у ній з відповідних питань не може бути об'єктом судового контролю, адже права, за відновленням яких звернувся позивач, складають окремий самостійний предмет позову.
Отже, така заява не може розглядатися у порядку ст. 382 КАС України, адже за своєю суттю є новим самостійним позовом, у межах якого має надаватися оцінка правомірності дій ГУ ПФ в Київській області щодо проведеного позивачу перерахунку пенсії з 01.01.2025.
У площині наведеного аргументи заявника про безпідставне незастосування відповідачем норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», неможливості обмеження прав громадян на соціальний захист в умовах воєнного стану, а також неодноразовий судовий захист прав позивача на отримання пенсії без обмеження максимальним розміром, колегією суддів відхиляються, оскільки вони за своєю суттю є підставами нового позову та стосуються правовідносин, які виникли з 01.01.2025, а відтак не були предметом розгляду справи №320/32850/24.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав відмовити у задоволенні заяви позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській подати звіт про виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 у справі №320/32850/24.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не має.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 13.11.2025.
Головуючий-суддя:А.Ю. Кучма
Судді:В.О. Аліменко
Л.В. Бєлова