Справа № 320/40154/24 Суддя (судді) першої інстанції: Діска А.Б.
13 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року (м. Київ, дата складання повного тексту не зазначається) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо перерахунку та виплати пенсії позивачу без обмеження максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести позивачу, з 20.03.2024 перерахунок та виплачувати пенсію без обмеження максимальним розміром, з урахуванням надбавок, підвищень, цільової допомоги інвалідам війни, індексації пенсійних виплат, інших доплат та з урахуванням вже проведених виплат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач перебуває на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. Конституційний Суд України, у Рішенні від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним) припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII зі змінами. Натомість, виплата пенсії позивача на сьогодні здійснюється з обмеженням максимального розміру пенсії.
Відповідачем подано відзив на позов, в якому останній зазначив, що відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії та виплати її без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром з 21.03.2024. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з 21.03.2024 без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволення позовних вимог повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що максимальний розмір пенсій, призначених (перерахованих) відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Наголошує, що при вирішенні цього спору судом залишено поза увагою приписи Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», які є чинними та неконституційними не визнавалися.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.04.2025 відкрито апеляційне провадження у справі та витребувано з Київського окружного адміністративного суду матеріали справи №320/40154/24.
Адміністративна справа надійшла до суду 03.07.2025.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2025 призначено справу до розгляду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позивачка є пенсіонером та перебуває на обліку в територіальному управлінні Пенсійного фонду України та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ.
До пенсії позивача застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів доходів громадян.
Позивач звернулась до відповідача із заявою про виплату пенсії без обмеження максимальним розміром.
Листом відповідач повідомив, що відсутні підстави для здійснення перерахунку пенсії та виплати її без обмеження максимальним розміром.
Позивач вважає такі дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області по обмеженню пенсії максимальним розміром протиправними, та звернулася з даним позовом до суду.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача щодо обмеження пенсії в розмірі 10 прожиткових мінімумів встановлених для непрацездатних осіб є протиправними та такими, що порушують право позивача на мирне володіння майном, отримання належного розміру пенсії після здійснення відповідного її перерахунку
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ).
Відповідно до статті 1 Закону №796-XII такий закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв'язання пов'язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.
Згідно із статтею 49 Закону №796-XII пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Відповідно до частини 1 статті 54 Закону №796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством. Дружинам (чоловікам), які втратили годувальника із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 1, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від причинного зв'язку смерті з Чорнобильською катастрофою.
Обмеження максимального розміру пенсії вперше були введені в дію Законом України від 08.07.2011 №3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон №3668-VІ), який набрав чинності 01.10.2011.
У відповідності до положень статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до, зокрема, Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №3668-VI внесені зміни до деяких законодавчих актів України зокрема, до статті 67 Закону №796-XII, а саме: частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Так, згідно з частиною 3 статті 67 Закону №796-XII (у редакції чинній до 20.03.2024) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно, на осіб, яким пенсія перерахована відповідно до нормативно-правових актів, вказаних у статті 2 Закону №3668-VІ, зокрема, Закону №796-XII, та розмір якої перевищує максимальний розмір, встановлений цим Законом, поширюються приписи законодавства, чинні на час здійснення такого перерахунку.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 05.09.2023 у справі №120/1602/23, від 15.11.2023 у справі №120/6735/23 та інших.
Разом із тим, 20.03.2024 Конституційний Суд України прийняв Рішення №2-р(II)/2024.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(II)/2024 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами; припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Згідно з частиною 2 статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Позиція Верховного Суду щодо застосування цієї норми Конституції України, сформована, зокрема, у постановах від 09.11.2018 у справі № 747/1151/16-а, від 27.11.2018 у справі №537/2348/16-а, від 11.12.2018 у справі № 826/7385/16, від 22.01.2019 у справі № 826/562/16, від 25.04.2019 у справі № 826/3169/16, від 31.07.2019 у справі № 826/3432/16, від 30.03.2021 у справі № 620/614/20, від 25.11.2021 у справі № 200/941/20-а та від 27.09.2023 у справі №260/1656/22.
Із зазначеними положеннями Конституції України також узгоджується пункт 3 частини першої статті 61 Закону України від 24.08.2023 № 3354-IX «Про правотворчу діяльність» (набрав чинності 20.09.2023 та буде введений в дію в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022, далі - Закон №3354-IX), відповідно до якого нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо Конституційним Судом України прийнято рішення про визнання нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Аналогічні за змістом положення щодо строку втрати чинності актом (його окремими положеннями) містяться у частині 1 статті 91 Закону України від 13.07.2017 № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII).
Разом з тим відповідно до статті 57 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.
Суд першої інстанції вірно вказав, що по 20.03.2024 положення статті 2 Закону №3668-VI, що поширює свою дію на Закон №796-XII, та припис першого речення частини 3 статті 67 Закону №796-XII, які встановлювали обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, були чинними, а тому підлягали обов'язковому застосуванню відповідачем.
Тому, відповідач, керуючись положеннями вказаних законів і обмежуючи розмір пенсійної виплати позивача десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність по 20.03.2024 діяв правомірно.
Водночас, враховуючи висновки Конституційного Суду України, викладені у Рішенні №2-р(II)/2024, з 21.03.2024 правові підстави обмежувати пенсію позивача максимальним розміром (десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність) у відповідача відсутні.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.07.2024 у справі №580/7744/23.
Колегія суддів вказує, що відсутність порядку застосування Рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2024 року № 2-р(II)/2024, на що посилається відповідач, обґрунтовуючи правомірність обмеження пенсії позивача максимальним розміром після 20 березня 2024 року, не може позбавляти позивача права на отримання пенсії в повному розмірі. Тому такі твердження відповідача відхиляються як безпідставні.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 у справі щодо гарантованого рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідач протиправно не виплачує позивачеві пенсію без обмеження її максимальним розміром, починаючи з 21.03.2024.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржувалось позивачем в частині відмови в задоволенні позовних вимог, в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 березня 2025 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 13.11.2025.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
Судді: В.О. Аліменко
Н.В. Безименна