Справа № 620/6889/24 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
13 листопада 2025 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
10.05.2024 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ НП в Чернігівській області), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 28.09.2023 за шість місяців;
- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Чернігівській області нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 28.09.2023 за шість місяців.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Чернігівській області щодо проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнуто з Головного управління Національної поліції в Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 25000,00 (двадцять п'ять тисяч гривень), сума без виключення сум відрахування на податки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2024, у серпні 2024 року відповідач - ГУ НП в Чернігівській області, засобами поштового зв'язку подало апеляційну скаргу, в якій просить його змінити в частині задоволених позовних вимог шляхом зменшення розміру за час затримки розрахунку, не зазначивши до якого саме розміру необхідно зменшити суму середнього заробітку.
В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що у зв'язку з великою кількістю осіб, звільнених зі служби в поліції саме в період з 24.02.2022 та наявність великої кількості судових справ за позовами таких осіб до ГУ НП в Чернігівській області про стягнення сум належних при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку тягне за собою утворення заборгованості установи перед вказаною категорією осіб, яка кошторисом установи не передбачена, внаслідок чого ця заборгованість збільшується.
ГУ НП в Чернігівській області також звернуло увагу, що видатки під час дії воєнного стану в пріоритетному порядку спрямовуються на фінансування потреб підрозділів ГУ НП в Чернігівській області, які забезпечують на території Чернігівської області виконання покладених на органи поліції в умовах воєнного стану заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, та основних завдань поліції.
Головне управління відмітило, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин, стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 25000,00 грн при звільненні є завищеним.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду зазначає, що оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного (в порядку письмового) позовного провадження, то, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішено розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ГУ НП в Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08.07.2024 - без змін, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 27.09.2023 ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції, що підтверджується витягом з наказу ГУ НП в Чернігівській області від 27.09.2023 №479 о/с (а.с.10).
Під час звільнення зі служби позивачу не були в повному обсязі виплачені належні йому при звільненні суми, у зв'язку із чим позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом (справа №620/18867/23).
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі №620/18867/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані: щорічні відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби та за 2022 рік у кількості 45 діб; додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2022, 2023 роки у кількості, пропорційній кількості відпрацьованого часу;
- зобов'язати ГУ НП в Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсації за невикористані: щорічні відпустки за 2015 рік у кількості 03 доби та за 2022 рік у кількості 45 діб; додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2015, 2022, 2023 роки у кількості, пропорційній кількості відпрацьованого часу.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
27.04.2024 на виконання вказаного рішення суду (справа №620/18867/23), ОСОБА_1 зараховано на картковий рахунок кошти в сумі 65366,96 грн (а.с.17).
Вважаючи бездіяльність ГУ НП в Чернігівській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні протиправною, ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).
Ні Законом України «Про Національну поліцію», ні іншими нормативно-правовими актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення зі служби з поліції, не врегульовані питання порушення роботодавцем строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення.
Згідно з правовою позицією, висловленою колегією суддів Верховного Суду України у своїй постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Разом з тим, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме: в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з положеннями статті 117 КЗпП України, у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - «Закон №2352-ІХ»), який набрав чинності 19.07.2022, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
За змістом частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
З матеріалів справи вбачається, що позивача виключено зі списків особового складу з 27.09.2023 (а.с.10) і лише 27.04.2024 відповідачем виплачено позивачу відповідне грошове забезпечення на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.02.2024 у справі № 620/18867/23 (а.с.15).
Отже, фактичний розрахунок грошового забезпечення із позивачем відповідач провів не в строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
У зв'язку з чим, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що оскільки повна сума грошового забезпечення позивачу не виплачена в день його виключення зі списків особового складу, то відповідно до вимог статті 117 КЗпП України позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки такого розрахунку.
Згідно зі ст.27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Так, згідно наявної в матеріалах справи довідки Головного управління Національної поліції в Чернігівській області від 07.05.2024 №283/124/21/01-2024 середньоденне грошове забезпечення позивача складає 920,23 грн (а.с.18).
Тобто, зважаючи на кількість днів затримки розрахунку та враховуючи обмеження строком виплати у 6 місяців (183 дні), середній заробіток за вказаний період становить 168402,09 грн (920,23 грн *183 дні).
Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 04.04.2018 по справі №524/1714/16-а зазначив, що «право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.».
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з огляду на очевидну неспівмірність сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, є визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним виплати належних позивачу сум при звільненні у загальній сумі 25000,00 гривень.
Враховуючи встановлені вище обставини справи та їх правове регулювання, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що належна до стягнення з відповідача на користь позивача сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні складає 25000,00 грн.
Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Твердження ГУ НП в Чернігівській області про те, що стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 25000 грн при звільненні є завищеним, колегія суддів оцінює критично, з підстав наведених вище. Крім того, про необґрунтованість такого твердження свідчить й те, що присуджена судом першої інстанції сума (25000,00 грн) є меншою від максимально можливої (168402,09 грн) в шість разів.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Керуючись ст.243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 08 липня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Текст постанови виготовлено 13 листопада 2025 року.
Суддя-доповідач Н.В. Безименна
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма