Справа № 640/10741/22
12 листопада 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд Груп» до Головного управління ДПС у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії, -
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 позов задоволено повністю:
- визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних Головного управління ДПС у м. Києві №3674611/37219763 від 19 січня 2022 року;
- зобов'язано Державну податкову службу України зареєструвати податкову накладну №296 від 04 березня 2021 року датою її подання.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.06.2025 вперше подану Головним управлінням ДПС у місті Києві (далі - відповідач-1, ГУ ДПС у м. Києві) у травні 2025 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Крім того, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.08.2025 вдруге подану ГУ ДПС у м. Києві у липні 2025 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв'язку із ненаданням документу про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві втретє подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Крім того, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27.10.2025 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. ст. 295, 296 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України процесуальний строк оскарження рішення суду першої інстанції, а клопотання про його поновлення визнано необґрунтованим, до апеляційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ГУ ДПС у м. Києві отримано 27.10.2025 о 16:14 в електронному кабінеті, тобто у розумінні положень ч. 6 ст. 251 КАС України 27.10.2025.
На виконання вимог згаданої ухвали ГУ ДПС у м. Києві подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване наявністю права на апеляційний перегляд судового рішення з метою забезпечення надходжень до Державного бюджету України, посиланням на ряд ухвал Верховного Суду, а також необхідність виваженого підходу до застосування наслідків пропуску строку в умовах воєнного стану.
Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 27.10.2025 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 30.04.2025 відповідач-1 отримав 30.04.2025 о 21:54, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 01.05.2025. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 02.06.2025. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 15.10.2025, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.05.2025 у зв'язку з несплатою судового збору, яку відповідач-1 отримав в електронному кабінеті 30.05.2025 о 18:59, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 02.06.2025. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 17.06.2025, яку відповідач-1 отримав в електронному кабінеті 18.06.2025 о 02:00, повернув ГУ ДПС у м. Києві вперше подану апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні поданого клопотання про продовження строку для усунення недоліків.
Крім того, вдруге подану ГУ ДПС у м. Києві апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2025 у зв'язку з несплатою судового збору, яку відповідач-1 отримав в електронному кабінеті 08.07.2025 о 16:23, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 08.07.2025. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24.07.2025 продовжено ГУ ДПС у м. Києві строк для усунення недоліків до 31.07.2025. У зв'язку з неподанням документу про сплату судового збору в установлений строк суд ухвалою від 27.08.2025, яку відповідач-1 отримав в електронному кабінеті 28.08.2025 о 22:42, повернув ГУ ДПС у м. Києві вдруге подану апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні поданого клопотання про продовження строку для усунення недоліків. Тобто, апелянт мав більше трьох місяців для забезпечення сплати судового збору.
У постановах від 24.07.2023 (справа №200/3692/21), від 07.09.2023 (справа №120/3679/22) Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
У постанові від 21.11.2019 у справі №804/3200/18 Верховний Суд підкреслив, що довготривала процедура сплати судового збору, не може бути визнана поважною причиною пропуску строку апеляційного оскарження та, як наслідок, не є підставою для порушення принципу правової визначеності щодо остаточного рішення.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом й у постанові від 10.09.2020 у справі № 815/6482/15.
Відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Суб'єкт владних повноважень, який діє від імені держави, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від фінансових складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо сплати судового збору.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.01.2021 у справі № 500/2544/19.
Судова колегія звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19 підкреслила, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, невжиття суб'єктом владних повноважень заходів щодо виділення коштів для сплати судового збору чи перерозподілу наявних кошторисних призначень не може вважатися поважною причиною пропуску процесуального строку для звернення до суду.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
У ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.
Відсутність бюджетного фінансування не надає суб'єкту владних повноважень право в будь-який час після сплину строку апеляційного оскарження реалізовувати право на апеляційне оскарження судового рішення.
До такого висновку прийшов Верховний Суд й у постанові від 22.05.2024 у справі №320/11906/22.
Суд звертає увагу на те, що втретє апеляційну скаргу було подано 15.10.2025, тобто більше ніж через п'ять місяців з моменту постановлення оскаржуваного рішення та через півтора місяці з моменту отримання 29.08.2025 ухвали від 27.08.2025 про повернення вдруге поданої апеляційної скарги. Водночас, будь-яких доказів, що підтверджують вчинення апелянтом активних дій, спрямованих на сплату судового збору, матеріали апеляційної скарги та поданого клопотання не містять, як і не надано відповідачем-1 пояснень щодо неможливості невідкладного подання втретє апеляційної скарги після повернення вдруге поданої.
Щодо посилання апелянта на необхідність виваженого підходу до застосування наслідків пропуску строку в умовах воєнного стану суд апеляційної інстанції зазначає, що саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб'єкту владних повноважень. Будь-яких доказів, які б підтверджували об'єктивну неможливість забезпечення сплати судового збору відповідачем-1 не надано.
У частині аргументів ГУ ДПС у м. Києві про гарантоване останньому право на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Суд звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і орган доходів і зборів зокрема, зобов'язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
Щодо посилання апелянта на ухвали Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №826/3440/17, від 22.11.2018 у справі №826/18040/17, від 23.11.2018 у справі №826/17113/16, від 26.11.2018 у справі №826/1392/17 суд апеляційної інстанції звертає увагу, що згідно ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску відповідачем строку на апеляційне оскарження рішення суду від 30.04.2025. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п'яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у м. Києві про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Акорд Груп» до Головного управління ДПС у місті Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді О.В. Карпушова
Є.І. Мєзєнцев