Справа № 620/10666/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дар'я ВИНОГРАДОВА
10 листопада 2025 року м. Київ
Колегія Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Кузьменка В.В.,
суддів: Черпака Ю.К., Штульман І.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року,
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації України у Чернігівській області про:
визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо належного фінансового забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно позивачки за період з 01.04. до 30.06.2024;
зобов'язання Державну судову адміністрацію України, як головного розпорядника бюджетних коштів, здійснити належне фінансове забезпечення діяльності судів в частині дотримання положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» відносно ОСОБА_1 за період з 01.04. до 30.06.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3 028 гривень;
визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області щодо дотримання при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 суддівської винагороди, оплати відпусток за період з 01.04. до 30.06.2024 положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»;
зобов'язання Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області донарахувати та виплатити ОСОБА_1 недонараховані суддівську винагороду та оплату відпусток за період з 01.04. до 30.06.2024 із застосуванням положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 позов задоволено.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, ТУ ДСА України у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в який просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб в 2024 році немає.
Виконуючи вимоги процесуального законодавства, колегія суддів ухвалила продовжити строк розгляду апеляційних скарг, згідно з положеннями ст. 309 Кодексу адміністративного судочинства України.
Розгляд справи проведено у порядку письмового провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до копії рішення Вищої ради правосуддя від 28.11.2023 № 1127/0/1523 суддю Щорського районного суду Чернігівської області ОСОБА_1 відряджено до Ріпкинського районного суду Чернігівської області для здійснення правосуддя строком на 1 (один) рік із 04.12.2023.
Наказом Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 04.12.2023 № 53-ОС зараховано до штату Ріпкинського районного суду Чернігівської області суддю Щорського районного суду Кравчук М.В., у зв'язку з відрядженням строком на 1 (один) рік із 04.12.2023 по 03.12.2024.
Наказом Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 21.12.2023 № 54-ОС наказано ОСОБА_1 приступити до виконання повноважень на адміністративній посаді - голови Ріпкинського районного суду Чернігівської області, строком на три роки, але не більше строку повноважень, з 21.12.2023 по 20.12.2026, як така, що 21.12.2023 обрана на адміністративну посаду голови Ріпкинського районного суду Чернігівської області, шляхом таємного голосування, більшістю від кількості суддів, які працюють в Ріпкинському районному суді Чернігівської області.
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів за спірний період, позивачці нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024, у розмірі 2 102 грн.
Вважаючи свої права порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції прийшов до висновку, що виплата суддівської винагороди, а також допомоги на оздоровлення регулюється статтями 135 та 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII, а норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть, відтак відповідачі допустили неправильне обчислення у спірному періоді суддівської винагороди позивачки.
Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів виходить з такого.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Керуючись ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За приписами ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Відповідно до частин 1-3, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Таким чином, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За визначенням, що міститься у ст. 1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Відповідно до вимог статті 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для: працездатних осіб - 3 028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 гривні.
Питання наявності підстав для застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом про Держбюджет станом на 1 січня календарного року, для розрахунку посадового окладу судді було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду.
У постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:
«…Безсумнівно, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, поняття якого наведено у Законі № 966-XIV. Цим Законом закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. І приписами цього Закону судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Водночас, законодавець починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік не встановлював прожитковий мінімум стосовно суддів як соціальної демографічної групи. Окремими приписами цих законів встановлювався на 1 січня відповідного календарного року саме прожитковий мінімум для працездатних осіб для цілей визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні.
Отже, цими законами не встановлювалася розрахункова величина, відмінна від тієї, що визначена спеціальним законом для визначення розміру суддівської винагороди, а власне визначалася ця величина - встановлювався грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді…».
З метою встановлення чіткого критерію вирішення судами спорів щодо застосування розрахункової величини для визначення посадового окладу суддів починаючи із 2021 року Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22 та 21.03.2024 у справі № 620/4971/23, і зазначила про те, що починаючи з 2021 року у законах про Державний бюджет України на відповідний рік встановлювався на 1 січня відповідного календарного року грошовий розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого вона відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначені положення КАС України, колегія суддів при розгляді даної справи враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що у спірних правовідносинах відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги щодо застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб 3 028 грн під час нарахування суддівської винагороди за спірний період є необґрунтовані та задоволенню не підлягають.
Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши ст. 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 48, 242, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління державної судової адміністрації України у Чернігівській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 вересня 2024 року - скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач В. В. Кузьменко
Судді: Ю. К. Черпак
І. В. Штульман