П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/11321/25
Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
16 квітня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо не проведення з ним повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) нарахувати та виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільнені за період з 18.05.2021 по 28.03.2025 шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість днів затримки виплати, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100;
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 15.05.2021 звільнений зі служби у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ). Крайню виплату при звільненні відповідачем здійснено 28.03.2025 року, на виконання рішення суду, тобто поза межами строку встановленого статтею 116 КЗпП України. Викладене, на переконання позивача, є підставою для нарахування і виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст.117 КЗпП.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що розрахунок грошового забезпечення при звільненні позивачу ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснила в повному обсязі. Відповідач також звернув увагу, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, i таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми, з посиланням на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 по справі 761/9584/15-ц.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2021 року до 28.03.2025 року.
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2021 року до 28.03.2025 року у сумі 153 378,32 грн.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог або зменшити суму середнього заробітку, ка підлягає стягненню на користь позивача. Зокрема, апелянт зазначив, що суд першої інстанції помилково не застосував принцип пропорційності до суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, у зв'язку із необґрунтованістю доводів апелянта.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційних скарг, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.05.2021 року №102 підполковника ОСОБА_1 (М-072385), який здав справи і обов'язки за посадою заступника начальника відділу кадрів ІНФОРМАЦІЯ_1 та звільненого наказом командувача Національної гвардії України від 16.04.2021 № 65 о/с за підпунктом «б» пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з військової служби у запас Збройних Сил України (за станом здоров'я), з правом носіння військової форми одягу, 17 травня 2021 року та направлено на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 07.08.2023 року по справі №420/12736/23 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) донарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016-28.02.2018 рік з врахуванням проведеної виплати у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України №1294 від 07 листопада 2007 року, з встановленням базового місяця - січень 2008 року, з урахуванням виплачених сум.
Відповідачем на виконання вищезазначеного рішення нараховано та виплачено позивачу 211,83 грн.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 року по справі №420/30406/24 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2020 року до 17.05.2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022 та 2023 роки, на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
28 березня 2025 року із позивачем проведено розрахунок на виконання вищенаведеного судового рішення у сумі 66 527,77 грн.
Вважаючи протиправним невиплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні разом із виплатою заборгованості, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції зменшив розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, з урахуванням розміру недоплаченої при звільненні суми у порівнянні із середнім заробітком, який підлягав стягненню. Крім того, суд зазначив, що в незалежності від того, коли з позивачем відбувся остаточний розрахунок при звільненні після 19 липня 2022 року, тобто під час дії нової редакції ст.117 КЗпП України, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не може бути більшою, аніж за 06 місяців.
Судова колегія частково погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Правовідносини з приводу грошового забезпечення військовослужбовців регулюються низкою спеціальних актів, а саме: Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» тощо.
Водночас, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум.
Отже, в даному випадку вірним є застосування норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28 січня 2021 року (справа № 240/11214/19), від 24 грудня 2020 року (справа № 340/401/20), від 5 серпня 2020 року (справа № 826/20350/16), від 15 липня 2020 року (справа № 824/144/16-а), від 31 жовтня 2019 року (справа № 2340/4192/18), від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 1.380.2019.005781.
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст.117 КЗпП України (в чинній редакції) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Судова колегія звертає увагу на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, відповідно до якої під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у цій постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами не припиняє відповідний обов'язок роботодавця. Відшкодування, яке передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Враховуючи, що повний розрахунок із позивачем було проведено не у день його виключення зі списків особового складу 17.05.2021 року, а 28.03.2025 року, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, є підстави для настання відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що вірно визначено судом першої інстанції.
Середній заробіток визначається за правилами, закріпленими у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Згідно з пунктом 2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Відповідно до пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Судова колегія враховує, що відповідно до Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом МВС України 15.03.2018 № 200, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
З урахуванням правових висновки, викладених в постановах Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 380/19103/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 15.02.2024 у справі № 420/11416/23, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22, від 25.07.2024 у справі № 420/36/23, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто було б поділити на дві частини: з 18.05.2021 до 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 28.03.2025, однак у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України, що і зроблено судом першої інстанції.
Разом з тим, вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновку Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 щодо неможливості застосування до спірних сум (після 19.02.2022 року) принципу співмірності.
Так, ВП ВС зазначила, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові ВП ВС від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Враховуючи тривалий період затримки розрахунку при звільненні (з незалежних від відповідача причин, а через звернення ОСОБА_1 з відповідними позовними заявами через два і три роки після звільнення), колегія суддів вважає за можливе, з урахуванням правової позиції ВП ВС по справі від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, можливим застосувати принцип пропорційності до всього періоду затримки розрахунку при звільненні з позивачем.
Так, особливості обчислення середнього заробітку, зокрема випадки та критерії його зменшення, сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України необхідно ураховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Спираючись на вказані критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 розвинув вказані висновки з урахуванням специфіки відносин, що виникають під час проходження публічної служби та визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.
Так, у пунктах 58-60 Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Отже, для цілей обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18 травня 2021 року (наступний після звільнення день) по 27 березня 2025 року, встановленню підлягає:
(1) розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, обчислений за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100;
(2) загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат;
(3) частку коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; (4) частку коштів, яку не було виплачено позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних при звільненні виплат.
Тобто в даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі № 620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.
Так, з обставин справи вбачається, що при звільненні позивачу виплачено 385 068,88 грн. Крім того, на виконання рішення суддів позивачу виплачено грошове забезпечення та індексація грошового забезпечення у загальній сумі 66 739,49 грн (211,83 + 66527,66).
Отже, загальна сума, яка належала позивачу при звільненні становить - 451808,37 грн (385068,88 +66739,6).
З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 66 739,49 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 14,77 % (66 739,49 / 451808,37 *100).
Середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 655,07 грн (19979,70 х 2 / 61).
З урахуванням вищевикладених висновків ВП ВС та обставин справи, загальний період затримки розрахунку при звільненні становить 610 днів (з 18.05.2021 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 - 184 дні).
Тобто, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 655,07 грн х 610 днів = 399 592,70 грн.
Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 59 019,84 грн, тобто 14,77 % від 399 592,70 грн.
Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі № 420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.
Суд першої інстанції, зробивши вірний висновок про необхідність визначення істотності частки, невірно обрахував таку частку, у зв'язку із чим невірно визначив суму середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині суми середнього заробітку (у бік зменшення), який стягується на користь позивача.
Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 06 травня 2025 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) - задовольнити частково.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року - змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції:
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_1 ) (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2021 року до 28.03.2025 року у сумі 59 019,84 грн (п'ятдесят дев'ять тисяч дев'ятнадцять гривень вісімдесят чотири копійки).
В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 06 серпня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко