П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
13 листопада 2025 р.м. ОдесаСправа № 420/5831/25
Перша інстанція: суддя Танцюра К.О.,
повний текст судового рішення
складено 13.05.2025, м. Одеса
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Федусика А.Г.,
суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Одеської митниці на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю « 100 ШИН» до Одеської митниці про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю « 100 ШИН+» (далі ТОВ) звернулось до суду з адміністративним позовом до Одеської митниці та просило:
- визнати протиправною та скасувати картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000036 від 19.01.2025 року;
- визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості №UA500500/2025/000026/2 від 19.01.2025 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апелянт просив його скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позову.
Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що 20.01.2019 року між ТОВ та «GUIZHOU TYRE CO., LTD», Китай, укладено зовнішньоекономічний договір №100-GU19 від 20.01.2019, відповідно до умов якого продавець відвантажує, а покупець приймає та оплачує вантажні та легкові шини, виробник: «GUIZHOU TYRE CO., LTD » у кількості та по цінам, вказаним у комерційному інвойсі, що є невід'ємною частиною договору. Ціна за товар визначена у доларах США за одиницю товару та вказана у інвойс. Сума контракту та умови поставки визначаються згідно інвойсу (а.с.39-40).
З метою митного оформлення придбаного за контрактом товару ТОВ було подано до Одеської митниці, як відокремленого підрозділу Держмитслужби, митну декларацію 25UA500500001192U7 від 16.01.2025.
Для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару було надано до Одеської митниці копії документів, які зазначені у графі 44 декларації, а саме: пакувальний лист (Packing list) Б/Н від 31.10.2024; рахунок-проформа (Proforma invoice) 24102402001 від 15.10.2024; рахунок-фактура (iнвойс) (Commercial invoice) 24102402001 від 31.10.2024; коносамент (Bill of lading) GSZS0188867 від 31.10.2024; автотранспортна накладна (Road consignment note) 1284 від 14.01.2025; автотранспортна накладна (Road consignment note) 5890 від 14.01.2025; автотранспортна накладна (Road consignment note) 6875 від 14.01.2025; сертифiкат про походження товару (Certificate of origin) 24C5200A0127/50168 від 04.11.2024; банківський платіжний документ, що стосується товару 132 від 16.10.2024; рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг ТФ8 від 18.12.2024; банківський платіжний документ, що підтверджує факт оплати транспортно-експедиційних послуг 15195 від 20.12.2024; документ, що підтверджує вартість перевезення товару Б/Н від 18.12.2024; прейскурант (прайс-лист) виробника товару Б/Н від 31.10.2024; розрахунок ціни (калькуляція) 24102402001 від 31.10.2024; доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту); зовнішньоекономічний договір (контракт) 100-GU19 від 20.01.2019; договір (контракт) про перевезення 26092024_4 від 26.09.2024; інші некласифіковані документи 00045292 від 18.10.2024; копія митної декларації країни відправлення 530420240041760688 від 31.10.2024.
Також, 18.01.2025 на підставі вимоги Митного органу про надання додаткових документів, позивачем були надані додаткові документи: лист пояснення ТОВ б/н від 18.01.2025.
Одеською митницею прийнято рішення про коригування митної вартості товарів №UA500500/2025/000026/2 від 19.01.2025 у зв'язку з встановленням наступних розбіжностей по митній декларації:
-відповідно до договору від 20.01.2019 № 100-GU19 товар поставляється на умовах FOB SHENZHEN, а в інвойсі від 31.10.2024 №24102402001 зазначені умови поставки FOB SHEKOU;
- в наданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення не зазначено географічний пункт доставки товарів відповідно до умов поставки FOB;
- прайс-лист б/н від 31.10.2024 був виданий пізніше, ніж проформа-інвойс від 15.10.2024 № 24102402001;
- зазначені у довідці про вартість транспортних послуг від 18.12.2024 б/н відомості щодо вартості транспортних послуг до митного кордону України не відповідають таким відомостям, зазначеним у рахунку-фактурі від 18.12.2024 №ТФ8. Зокрема у довідці відсутні відомості щодо вантажно-розвантажувальних робіт та транспортно-експедиційних послуг, які зазначені у рахунку-фактурі. Як наслідок транспортні витрати до митного кордону України не в повному обсязі включені до митної вартості товарів.
З урахуванням викладеного, Одеською митницею прийнято картку відмови у прийнятті митної декларації, митному оформлені випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000036.
Вважаючи вказане рішення відповідача та картку відмови протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митного органу є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що митним органом безпідставно зазначено про відсутність відповідних документів та недостатність наданих позивачем документів для визначення митної вартості за першим (основним) методом.
Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції вірними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України з огляду на таке.
Положеннями ч.3 ст.318 МК України передбачено, що митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Статтею 50 МК України визначено, що відомості про митну вартість товарів використовуються для нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.
Відповідно до ч.4, 5 ст.58 МК України митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Частиною 1 ст.51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.52 МК України декларант який заявляє митну вартість товару зобов'язаний подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.
Стаття 57 МК України передбачає, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.
Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу. Методи на основі віднімання та додавання вартості (обчислена вартість) можуть застосовуватися у будь-якій послідовності на прохання декларанта або уповноваженої ним особи. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених статтею 64 цього Кодексу.
При декларуванні товару позивач визначив його митну вартість виходячи саме з ціни угоди, що підлягала сплаті згідно умов контракту, інвойсів та інших документів постачальника.
Згідно ст.53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, згідно з частиною 2 зазначеної статті є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Відповідно до ч.1, 2 ст.54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.
Зокрема, ст.58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1-3 ст.55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.
Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу Х цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.
З вищенаведених правових норм вбачається, що витребуванню підлягають лише ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а визначення митної вартості не за першим методом можливе тільки тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.
Таким чином, витребування додаткових документів можливе лише у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. При цьому, сумніви митниці є обґрунтованими, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки, або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, наведені приписи зобов'язують митницю зазначити конкретні обставини, які викликали вiдповiднi сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митниця повинна вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові, та які документи необхiднi для підтвердження того чи іншого показника.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2019 року між ТОВ та «GUIZHOU TYRE CO., LTD», Китай, укладено зовнішньоекономічний договір № 100-GU19 від 20.01.2019, відповідно до умов якого продавець відвантажує, а покупець приймає та оплачує вантажні та легкові шини, виробник: «GUIZHOU TYRE CO., LTD», у кількості та по цінам, вказаним у комерційних інвойсах, що є невід'ємною частиною договору. Ціна за товар визначена у доларах США за одиницю товару та вказана у інвойсі. Сума контракту та умови поставки визначаються згідно інвойсу.
Щодо посилання в оскаржуваних рішеннях на те, що відповідно до договору від 20.01.2019 №100-GU19 товар поставляється на умовах FOB SHENZHEN, а в інвойсі від 31.10.2024 №24102402001 зазначені умови поставки FOB SHEKOU, суд зазначає, що у відповідності до умов п.4.1. договору базисні умова поставки зазначаються в комерційному інвойсі.
Разом з тим, відповідно до комерційного інвойсу, умовами поставки оцінюваної партії товару є FOB SHEKOU, що не враховано відповідачем.
Необґрунтованими також є посилання митного органу на те, що в наданій до митного оформлення митній декларації країни відправлення не зазначено географічний пункт доставки товарів відповідно до умов поставки FOB, оскільки експортна декларація не є основним документом, що підтверджує митну вартість товару та позивач не несе відповідальність за її заповнення експортером.
Стосовно посилання митного органу на те, що прайс-лист виданий пізніше, ніж проформа-інвойс, колегія суддів зазначає, що прайс-лист не є основним документом відповідно до частини другої статті 53 Митного кодексу України, який підтверджує митну вартість товарів. Крім того, законодавчо не закріплено форми прайс-листів. Даний документ є суто інформаційним, він містить список цін та слугує способом для продавця розповсюджувати інформацію про товар. За жодних умов прайс-листи не можуть бути первинними документами для визначення митної вартості товару.
Таким чином, прайс-лист є документом довільної форми, а тому митний орган не може посилатися на неповноту чи обмеженість його відомостей, як на підставу для коригування митної вартості товару.
Апеляційний суд наголошує, що прайс-лист не є обов'язковим документом, що передбачений частиною другою статті 53 МК України, який має подати декларант під час митного оформлення товару, та не є документом, що підтверджує вартість імпортованого товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 року по справі №П/811/687/16.
Отже, вищевказані зауваження відповідача стосовно змісту прайс-листа є такими, що не впливають на визначення митної вартості товару.
Що стосується посилання митного органу на те, що у довідці про вартість транспортних послуг відсутні відомості щодо вантажно-розвантажувальних робіт та транспортно-експедиційних послуг, які зазначені у рахунку-фактурі та як наслідок транспортні витрати до митного кордону України не в повному обсязі включені до митної вартості товарів, апеляційний суд наголошує, що разом із митною декларацією до митного органу позивачем надавалась довідка про транспортні витрати.
З урахуванням викладеного, а також з урахуванням наданих до митного органу договорів на перевезення, рахунків на оплату та платіжних документів, колегія суддів вважає, що вартість перевезення (транспортні витрати) є підтвердженою.
Поряд з цим, митний орган фактично залишив поза увагою документи, надані декларантом для митного оформлення товару. При цьому, надані митному органу документи є належними та в повній мірі відповідають вимогам МК України до документів, які підтверджують митну вартість товарів, однак останні не тільки не спростовані митним органом, але й взагалі залишені без уваги.
Так, встановивши розбіжність між документами чи відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих декларантом документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Витребування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки за наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, і таке інше. Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву в правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти такі дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 20.02.2018 у справі №809/1884/16.
Як вірно зауважив суд 1-ї інстанції, лише у разі встановлення митним органом невідповідності числових значень складових митної вартості товару в документах, які підтверджують митну вартість товарів, митний орган має право вимагати від декларанта надання додаткових документів для встановлення дійсної митної вартості товару.
Водночас, окремі недоліки в оформленні документів не є підставою для не прийняття зазначених документів для підтвердження митної вартості товарів.
Колегія суддів наголошує, що контролюючий орган у оскаржуваному рішенні не навів необхідних пояснень щодо митної декларації, яка була джерелом коригування та була сформована при поставці подібних (аналогічних) товарів.
Разом з тим, митний орган приймаючи рішення про коригування митної вартості товару за методом за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не вказала, яким чином митна вартість товарів визначена саме в такому розмірі, які складові вплинули на формування такої вартості, не навела порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за методом за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, що свідчить про порушення відповідачем частини другої статті 55 МК України щодо обґрунтованості прийнятого рішення.
Тобто, у відповідача були відсутні достатні та обґрунтовані докази для коригування митної вартості за митним оформленням позивача.
Таким чином, твердження митного органу, якими обґрунтовано рішення про коригування митної вартості товару є безпідставними, так як контролюючим органом не доведено існування розбіжностей у числових значеннях митної вартості товару, що унеможливили б визначення митної вартості за ціною контракту, тобто за першим методом.
Резюмуючи усе вищевикладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду 1-ї інстанції, що рішення про коригування митної вартості товару №UA500500/2025/000026/2 від 19.01.2025 року прийняте не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, та необґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, тобто не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Стосовно вимоги позивача про визнання протиправною та скасування картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення №UA500500/2025/000036 від 19.01.2025 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до частини 9, 10 статті 264 Митного кодексу України митний орган не має права відмовити у прийнятті митної декларації, якщо виконано всі умови, встановлені цим Кодексом. Відмова митного органу у прийнятті митної декларації повинна бути вмотивованою, а про причини відмови має бути письмово повідомлено декларанта.
Частиною дванадцятою статті 264 Митного кодексу України передбачено, що у разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою митного органу заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Таким чином, картка відмови у прийнятті митної декларації є документом, що формалізує негативне для декларанта рішення посадової особи митного органу про завершення процедури декларування товарів, заявлених до митного оформлення на підставі конкретної митної декларації.
Стаття 24 Митного кодексу України гарантує кожній особі право оскаржити рішення, дії або бездіяльність митних органів до митного органу вищого рівня або до суду, якщо вважає, що такими рішеннями, діями або бездіяльністю порушено її права, свободи чи інтереси, створено перешкоди для їх реалізації або на неї незаконно покладено будь-які обов'язки.
Так, оскільки вказана картка відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення вмотивована прийняттям митним органом рішення про коригування митної вартості, неправомірність якого знайшла підтвердження в ході розгляду справи, то картка відмови також є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду 1-ї інстанції, що наведені доводи митного органу є необґрунтованими та не підтверджені жодними доказами. Тобто митним органом безпідставно зазначено про відсутність відповідних документів та недостатність наданих позивачем документів для визначення митної вартості за першим (основним) методом.
Окрім того, колегія суддів наголошує, що рішення митного органу не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару. Висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.
Відповідно до ч. 3 ст. 318 МК України, митний контроль передбачає мінімум митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Проте, приписи вказаної статті митним органом були порушені, оскільки саме формальний підхід до наданих документів та їх опрацювання став причиною прийняття протиправного рішення.
Враховуючи наведене, апеляційний суд вважає, що позивач для підтвердження обґрунтованості заявленої митної вартості товару подав до відповідача всі необхідні передбачені ст.53 Митного кодексу України документи, а відповідач, в свою чергу, не підтвердив належними та допустимими доказами, а також аргументованими доводами про наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товару, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за цей товар.
Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб'єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.
Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо спірних правовідносин.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Одеської митниці - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 травня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Суддя-доповідач А.Г. Федусик
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький