13 листопада 2025 р. Справа № 440/4247/25
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Ральченка І.М. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025, головуючий суддя І інстанції: С.С. Сич, повний текст складено 25.08.25 по справі № 440/4247/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - ГУ ПФУ в Полтавській області), у якій, з урахуванням уточненої позовної заяви просить:
визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Полтавській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності;
зобов'язати ГУ ПФУ в Полтавській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 11.07.2022 з урахуванням трудового стажу 22 роки 2 місяці 10 днів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії на підставі статті 30 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-IV). За результатами розгляду цієї заяви ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що порушує його право на соціальне забезпечення, посилаючись на те, що страховий стаж позивача станом на 22.02.2022 складає 22 роки 2 місяці 10 днів, тобто є достатнім для призначення пенсії. Позивач зазначає, що строки переогляду пролонговані на період військового стану та через введення воєнного стану в Україні він змушений постійно змінювати місце проживання, тому не має можливості пройти переогляд для підтвердження інвалідності.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позов ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 19.02.2025 № 213050029174 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 .
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні з 01.09.2002 по 22.02.2022.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду у справі № 440/4247/25 задоволено.
Зобов'язано ГУ ПФУ в Полтавській області протягом тридцяти днів з дати набрання законної сили цим рішенням суду подати до суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 у справі № 440/4247/25.
Не погодившись з вказаним рішенням, ГУ ПФУ в Полтавській області подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове рішення яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, указами Президента України та постановами Верховної ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства. Основними завданнями Пенсійного фонду України є: реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; внесення пропозицій Міністрові соціальної політики щодо забезпечення формування державної політики із зазначених питань; виконання інших завдань, визначених законом. Отже, ГУ ПФУ в Полтавській області у своїй діяльності повинно діяти у межах повноважень та у спосіб, визначений нормативно-правовими документами. Посилається на те, що повноваженнями щодо обчислення стажу, призначення та виплата пенсії відноситься виключно до функцій органів Пенсійного фонду України, а тому зазначення конкретних дій та покладення судом зобов'язання щодо застосування конкретних показників при обрахунку стажу, в тому числі, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень. Посилається на те, що обрана судом першої інстанції форма захисту порушеного права позивача у даному випадку є втручанням у дискреційні повноваження Головного управління пенсійного фонду.
Також, не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що Полтавський окружний адміністративний суд в рішенні помилково зазначив, що згідно виписки з акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 755288 від 20.07.2022 інвалідність позивачу встановлена з 11.07.2022 по 01.08.2023. Зазначає, що станом на дату звернення інвалідність не підтверджена. Проте, у зв'язку з дією воєнного стану, пропущений строк не має наслідком автоматичної втрати статусу інваліда, оскільки відповідно до Постанов КМУ № 225 (02.03.2022) та № 390 (30.03.2022) строк переогляду переноситься, і статус зберігається до нового огляду. Зазначає, що у нього не було можливості пройти черговий переогляд у встановлений строк, саме у зв'язку з військовим станом. Вказує, що ним були надані всі відповідні докази, які підтверджують достатність стажу для призначення пенсії по інвалідності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, а апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, враховуючи наступне.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 12.02.2025 ОСОБА_1 , звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
До заяви позивачем було додано: паспорт громадянина України ОСОБА_1 та ідентифікаційний код; трудову книжку серії НОМЕР_1 від 01.09.2002, диплом серії НОМЕР_2 з додатком, довідку до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 755288.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 та поданий пакет документів в електронному вигляді передано на розгляд до ГУ ПФУ в Полтавській області.
За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 12.02.2025 ГУ ПФУ в Полтавській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії по інвалідності від 19.02.2025 № 213050029174, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу підтвердженого в установленому законодавством порядку.
В обґрунтування цього рішення зазначено, що аналіз наданих документів показує, що страховий стаж ОСОБА_1 становить 11 років 01 місяць 13 днів, якого достатньо дня призначення пенсії по інвалідності. До заяви, поданої через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, додано виписку з акту огляду МСЕК серії 12 ААВ № 755288 від 20.07.2022, згідно якої ОСОБА_1 встановлена інвалідність з 11.07.2022 по 01.08.2023. Станом на дату звернення за призначенням пенсії інвалідності не підтверджена.
Позивач не погодився з рішенням ГУ ПФУ в Полтавській області від 19.02.2025 № 213050029174 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності та звернувся до суду з позовом у цій справі.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до ОСОБА_1 віком 39 років, якому була встановлена третя група інвалідності з 11.07.2022 із зазначення строку повторного огляду 01.08.2023, абзаци п'ятнадцятий - вісімнадцятий пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 не застосовуються, відповідно ОСОБА_1 не продовжена інвалідність до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану. Доказів того, що позивач пройшов переогляд та після 01.08.2023 позивачу встановлена група інвалідності до суду не надано, відтак, відсутні підстави вважати, що станом на 12.02.2025 позивач мав статус особи з інвалідністю. Відтак, суд погодився з твердженням відповідача про те, що станом на дату звернення за призначенням пенсії (12.02.2025) інвалідність позивача не підтверджена. Також, суд зазначив, що оскаржуваним рішенням від 19.02.2025 № 213050029174 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності саме у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу підтвердженого в установленому законодавством порядку. Однак, згідно наданого до суду розрахунку страхового стажу, складеного ГУ ПФУ в Полтавській області, страховий стаж ОСОБА_1 визначено як 11 років 1 місяці 13 дні, про що зазначено у оспорюваному рішенні. Тобто, обчислений органом Пенсійного фонду України страховий стаж ОСОБА_1 є більшим за необхідний для призначення пенсії по інвалідності за Законом України № 1058-IV (8 років). Також, суд першої інстанції зазначив, що періоди служби в органах внутрішніх справ з 01.09.2002 по 22.02.2022 підлягають зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , однак, протиправно не були зараховані відповідачем до страхового стажу ОСОБА_1 .
Частково погоджуючись з висновками викладеними судом першої інстанції, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон України № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Закон України № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
За приписами частини 1 статті 9 Закону України № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
За змістом частини 1 статті 30 Закону України № 1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Частиною 1 статті 32 Закону України № 1058-IV передбачено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп: від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років.
Таким чином, для призначення пенсії по інвалідності особа з інвалідністю ІІІ групи, яка на час звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності досягла 39 років включно, повинна мати страховий стаж 8 років.
Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_1 11.07.2022 було встановлено ІІІ групу інвалідності до 01.08.2023, дата чергового переогляду - 20.07.2023, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААВ № 755288.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 08.03.2022 № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» (у редакції, чинній на час подання заяви про призначення пенсії по інвалідності від 12.02.2025 та на час прийняття спірного рішення від 19.02.2025) повторний огляд, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення:
дітей з інвалідністю лікарем до лікарсько-консультативної комісії відповідно до Порядку встановлення лікарсько-консультативними комісіями інвалідності дітям, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917 (Офіційний вісник України, 2013, № 100, ст. 3666). При цьому інвалідність продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд.
У разі коли в індивідуальній програмі реабілітації дитини з інвалідністю встановлений строк повторного огляду, що припав на період дії воєнного стану на території України, в дитини з інвалідністю відсутня можливість пройти лікарсько-консультативну комісію закладу охорони здоров'я, їх індивідуальна програма реабілітації продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування періоду дії воєнного стану, якщо раніше не буде проведено повторний огляд і не отримано відповідну індивідуальну програму реабілітації.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 «Деякі питання запровадження оцінювання повсякденного функціонування особи» (у редакції, чинній на час звернення позивача із заявою від 12.02.2025 та на час прийняття спірного рішення від 19.02.2025) установлено, що у разі коли особі інвалідність (із зазначенням строку повторного огляду) була встановлена до набрання чинності цією постановою відповідно до Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи» (Офіційний вісник України, 2009, № 95, ст. 3265), і строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, але яка відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 08.03.2022 № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період воєнного стану на території України» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1310) не проходила такий повторний огляд в медико-соціальних експертних комісіях:
чоловіки віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності із зазначенням строку повторного огляду, зобов'язані у період з 01.04.2025 до 01.11.2025 пройти оцінювання повсякденного функціонування відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою;
інші особи, за винятком тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, проходять оцінювання повсякденного функціонування до 01.04.2026.
До числа тих, кого неможливо направити на проведення оцінювання повсякденного функціонування, належать:
особи, місцем проживання яких є території, що включені до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій, для яких не визначена дата завершення бойових дій або тимчасової окупації;
особи, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися, не чують, не розмовляють, не бачать (на обидва чи одне око), не мають очей (ока), кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, в яких наявне онкологічне захворювання, інтелектуальні порушення чи психічні розлади, церебральний параліч або інші паралітичні синдроми, причина інвалідності з дитинства.
Для осіб, направлення яких на проведення оцінювання повсякденного функціонування є неможливим відповідно до підстав, визначених абзацами дванадцятим, п'ятнадцятим - сімнадцятим цього пункту, оцінювання повсякденного функціонування переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування. При цьому інвалідність та ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) для таких осіб продовжується до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану, якщо раніше не буде проведено оцінювання повсякденного функціонування особи. Абзаци п'ятнадцятий - вісімнадцятий цього пункту не застосовуються для осіб з інвалідністю з числа військовослужбовців Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту та чоловіків віком від 25 до 60 років, яким була встановлена друга або третя група інвалідності, із зазначення строку повторного огляду.
Таким чином, до чоловіка ОСОБА_1 віком 39 років, якому була встановлена третя група інвалідності з 11.07.2022 із зазначення строку повторного огляду 01.08.2023, абзаци п'ятнадцятий - вісімнадцятий пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338, не застосовуються, відповідно ОСОБА_1 не продовжена інвалідність до останнього числа шостого місяця після припинення або скасування воєнного стану.
Проте, оскільки інвалідність ОСОБА_1 була встановлена 11.07.2022, тобто до набрання чинності Постановою № 1338 (26.11.2024), строк повторного огляду припав на період воєнного стану на території України, тому позивач зобов'язаний пройти медогляд у період з 01.04.2025 до 01.11.2025 для оцінювання повсякденного функціонування.
Тобто, до 01.11.2025 інвалідність позивача вважається продовженою.
А відтак, висновки суду першої інстанції та відповідача про правомірність відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності з підстав того, що він не вважається особою з інвалідністю, є такими, що не ґрунтуються на нормах матеріального права.
Щодо оскаржуваного рішення від 19.02.2025 № 213050029174 в частині відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу підтвердженого в установленому законодавством порядку, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно наданого до суду розрахунку страхового стажу, складеного ГУ ПФУ в Полтавській області, страховий стаж ОСОБА_1 визначено як 11 років 1 місяці 13 дні, про що зазначено у оспорюваному рішенні.
Тобто обчислений органом Пенсійного фонду України страховий стаж ОСОБА_1 є більшим за необхідний для призначення пенсії по інвалідності за Законом України № 1058-IV (8 років).
Крім того, ОСОБА_1 вважає, що його страховий стаж становить 22 роки 2 місяці 10 днів, а не 11 років 1 місяць 13 днів, як вказано у рішенні.
Оцінюючи такі доводи позивача, колегія суддів зазначає наступне.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Відповідно до приписів статті 24 Закону України № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Органом Пенсійного фонду України до страхового стажу ОСОБА_1 зараховані періоди: з 01.09.2002 по 31.12.2003 (1 рік 4 місяці 0 днів) - навчання у вищих/середній навчальних закладах; з 01.01.2004 по 23.06.2006 (5 місяців 23 дні), з 24.06.2006 по 30.06.2006 (14 днів), з 27.07.2006 по 06.11.2015 (8 років 9 місяців 24 дні), з 01.04.2017 по 28.02.2021 (як 5 місяців 26 днів).
Статтею 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, у розділі «Відомості про роботу», «Відомості про нагородження», «Відомості про заохочення» трудової книжки (вкладиша) закреслення раніше внесених неточних або неправильних записів не допускається. У разі необхідності, наприклад, зміни запису відомостей про роботу після зазначення відповідного порядкового номеру, дати внесення запису в графі 3 пишеться: «Запис за № таким-то недійсний». Прийнятий за такою-то професією (посадою) і у графі 4 повторюються дата і номер наказу (розпорядження) власника або уповноваженого ним органу, запис з якого неправильно внесений до трудової книжки.
У такому ж порядку визнається недійсним запис про звільнення і переведення на іншу постійну роботу у разі незаконного звільнення або переведення, установленого органом, який розглядає трудові спори, і поновлення на попередній роботі або зміни формулювання причини звільнення. Наприклад, пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним, поновлений на попередній роботі». При зміні формулювання причини звільнення пишеться: «Запис за N таким-то є недійсним» звільнений... і зазначається нове формулювання.
У графі 4 в такому разі робиться посилання на наказ про поновлення на роботі або зміну формулювання причини звільнення.
Згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , копія якої міститься у матеріалах справи, ОСОБА_1 :
- 01.09.2002 - прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України УМВС України в Херсонській області (підстава: наказ НАВСУ № 38ДСК від 17.07.2002) (запис № 1);
- 06.11.2015 - звільнений з органів внутрішніх справ України (підстава: УМВС № 417 о/с від 06.11.2015) (запис № 2);
- 16.08.2016 - запис за № 2 є недійсним. На виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі № 821/3724/15-а скасовано пункт наказу УМВС від 06.11.2015 № 417 о/с у частині звільнення з ОВС та поновлено на посаді з 06.11.2015 (запис № 3);
- 28.08.2016 - звільнений з органів внутрішніх справ України (підстава: наказ УМВС № 30 о/с від 28.08.2016) (запис № 4);
- 22.03.2018 - на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 у справі № 821/2082/17 скасовано пункт наказу УМВС від 28.08.2016 № 30 о/с в частині звільнення з ОВС та поновлено на посаді (запис № 5);
- 29.01.2019 - звільнений з органів внутрішніх справ України (підстава: наказ УМВС від 29.01.2019 № 3 о/с) (запис №6);
- запис № 6 є недійсним (запис №7);
- 22.08.2018 - у зв'язку із скасуванням рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 у справі № 821/2082/17 Одеським апеляційним адміністративним судом від 05.07.2018 скасовано наказ УМВС від 22.03.2018 № 4 о/с, яким скасовано пункт наказу УМВС від 28.08.2016 № 30 о/с у частині звільнення з ОВС та поновлено на посаді на виконання рішення Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018, винесеного у справі № 821/2082/17 скасовано пункт наказу УМВС від 28.08.2016 № 30 о/с у частині звільнення з ОВС та поновлено на посаду (запис №8);
- 29.01.2019 - звільнений з органів внутрішніх справ України (наказ УМВС № 3 о/с від 29.01.2019) (запис № 9);
- 13.05.2019 - на виконання постанови Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2019, винесеної у справі № 540/379/19, скасовано пункт наказу УМВС від 29.01.2019 №3 о/с у частині звільнення з ОВС та поновлення на посаді. (запис № 10).
Архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області № 82/04/2-2025 від 21.02.2025 підтверджено, що ОСОБА_1 згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ звільнений з 22.02.2022 у запас Збройних Сил України за статтею 64 пунктом «г» (через скорочення штатів), наказ УМВС від 22.02.2022 № 2.
Судом встановлено, що постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 03.03.2016 у справі № 821/3724/15-а, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2016 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області від 06.11.2015 № 417 о/с в частині звільнення ОСОБА_1 з посади виконуючого обов'язки старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС України в Херсонській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС України в Херсонській області з 06.11.2015. Решту позовних вимог - залишено без задоволення. Вирішено допустити негайне виконання постанови в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді виконуючого обов'язки старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС України в Херсонській області з 06.11.2015.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2018 у справі № 821/2082/17 апеляційну скаргу УМВС України в Херсонській області задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.03.2018 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до УМВС України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування наказу № 30 о/с від 28.08.2016; поновлення на роботі; стягнення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ від 28.08.2016 № 30 о/с виданий УМВС України в Херсонській області в частині звільнення ОСОБА_1 .. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС в Херсонській області.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 № 540/379/19 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області № 3 о/с від 29.01.2019 в частині звільнення ОСОБА_1 з посади старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки УМВС в Херсонській області. Поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого міжрайонного відділу № 1 управління протидії злочинності у сфері економіки Управління Міністерства внутрішніх справ в Херсонській області. Стягнуто з Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 23.03.2018 по 22.04.2019 включно в сумі 11 700.00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 10.09.2019 у справі № 540/379/19 апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області задоволено частково. Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 змінено, викладено четвертий абзац резолютивної частини в наступній редакції: «Зобов'язати Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 29.01.2019 по 22.04.2019 включно, виходячи із розміру посадового окладу - 900 грн, з відрахуванням обов'язкових платежів, з урахуванням раніш виплачених сум.». В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 22.04.2019 залишено без змін.
Частиною 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду від 30.11.2022 у справі № 580/2613/19 викладено такий висновок щодо застосування норми права: «Згідно з п. 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, в разі незаконного звільнення працівника і поновлення його на попередній роботі запис про звільнення визнається недійсним. Стаж роботи особи, яка була незаконно звільнена, а потім поновлена, вважається безперервним і така особа вважається застрахованою особою».
Суд звертає увагу, що за своєю суттю вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, але якби не винна поведінка власника або уповноваженого ним органу, то працівник міг би і надалі реалізовувати своє право на працю.
За наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, стаж служби позивача в органах внутрішніх справ України з 01.09.2002 по 22.02.2022 з урахуванням періоду його вимушеного прогулу, вважається безперервним, а позивач вважається застрахованою особою.
Таким чином, період служби в органах внутрішніх справ з 01.09.2002 по 22.02.2022 підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , однак протиправно не був зарахований відповідачем до страхового стажу.
При цьому, суд зазначає, що Кабінетом Міністрів України 17.07.1992 № 393 прийнято постанову «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393).
Пунктом 1 Постанови № 393 визначено види служби, які зараховуються до вислуги років для призначення відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсій за вислугу років особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.
Так, установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» і «з» статті 1-2 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, служба в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, органах і підрозділах цивільного захисту, Державній кримінально-виконавчій службі, податковій міліції на посадах начальницького і рядового складу, в Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу, в Національному антикорупційному бюро, Бюро економічної безпеки на посадах начальницького складу, Державному бюро розслідувань на посадах рядового і начальницького складу з дня призначення на відповідну посаду.
Статтею 17-1 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачено, що порядок обчислення вислуги років особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
З огляду на викладене вище, відсутні підстави для зарахування до стажу служби в органах внутрішніх справ, який дає право на пенсію, періоду пільгової вислуги років, обрахованого у листі УМВС в Херсонській області від 12.01.2021 № 18/04/2-2021 як 21 рік 1 місяць 22 дні.
При цьому, колегія суддів зауважує, що, в даному випадку пільгова вислуга враховується саме при призначенні пенсій згідно з пунктом «а» ст. 12 Закону України № 2262-XII. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи та наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення ГУ ПФУ в Полтавській області від 19.02.2025 № 213050029174 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності ОСОБА_1 прийняте відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Проте, суд враховує, що адміністративний суд не може підміняти уповноважений орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань по суті, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Відповідно до частини 1 статті 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Прийняття рішення про призначення пенсії на пільгових умовах (пенсії з інвалідності) належить до повноважень відповідача.
Відповідно до Рекомендації Комітету Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Pedersen and Baadsgaard проти Данії від 17.12.2004, № 49017/99 зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, що їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї.
Під дискреційним повноваженням варто розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення у межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Відповідно до ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Колегія суддів зазначає, що питання про наявність чи відсутність підстав для призначення позивачу пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відноситься до повноважень органу Пенсійного фонду, у даному випадку визначеного за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ у Полтавській області, і за відсутності всіх вихідних даних, необхідних для вирішення цього питання, не може бути розглянуте по суті судом.
Такі висновки суду узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17, від 26.01.2023 у справі № 202/6189/16-а.
Завданням адміністративного суду є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та їх відповідності правовим актам вищої юридичної сили. Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Тому завданням адміністративного суду є саме контроль за легітимністю прийняття рішень.
Враховуючи вищенаведене вимоги позивача про зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області нарахувати та сплатити ОСОБА_1 пенсію по інвалідності з 11.07.2022 з урахуванням трудового стажу 22 роки 2 місяці 10 днів, суд залишає без задоволення.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що задовольняючі позов в частині зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні з 01.09.2002 по 22.02.2022 суд першої інстанції не врахував, що з урахуванням положень Постанови № 1338 до 01.11.2025 інвалідність позивача вважається продовженою, а тому належним способом захисту прав позивача в спірних правовідносинах є зобов'язання ГУ ПФУ в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12.02.2025 про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні з 01.09.2002 по 22.02.2022, з урахуванням висновків суду.
Стосовно клопотання позивача про встановлення судового контролю виконання рішення суду шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення в строки визначені судом, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 4 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Згідно з вимогами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.
Питання судового контролю за виконанням судових рішень врегульовано статтями 382 - 382-3 КАС України.
За приписами ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання.
Перебіг строку для подання звіту починається з дня набрання законної сили рішенням суду.
Заява, передбачена абзацом першим цієї частини, може бути подана не пізніше завершення судових дебатів, а якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження - не пізніше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб'єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
Частиною 4 статті 382-1 КАС України передбачено, що суд може зобов'язати подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення особисто керівника суб'єкта владних повноважень.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 640/13988/19 висловлено позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Водночас суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження. При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Колегія суддів звертає увагу, що саме на державу покладається обов'язок забезпечення того, щоб остаточні рішення, постановлені проти її органів або організацій чи підприємств, якими вона володіє або які вона контролює, були виконані.
У зв'язку з викладеним, враховуючи, що заява позивача про встановлення судового контролю подана не пізніше ніж тридцять днів після відкриття провадження та відповідні процесуальні дії є диспозитивним правом суду, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність покладення на відповідача обов'язку протягом тридцяти днів з дати набрання законної сили цим рішенням суду подати до суду звіт про виконання рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 у справі № 440/4247/25.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому а апеляційну скаргу відповідача слід відхилити, а апеляційна скаргу позивача слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 по справі № 440/4247/25 скасувати в частині задоволення позову про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні з 01 вересня 2002 року по 22 лютого 2022 року.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 12 лютого 2025 року про призначення пенсії по інвалідності, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період його служби в органах внутрішніх справ у календарному обчисленні з 01 вересня 2002 року по 22 лютого 2022 року, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.08.2025 по справі № 440/4247/25 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.М. Ральченко І.С. Чалий