12 листопада 2025 р.Справа № 520/26807/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ВЕЛКОР» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025, головуючий суддя І інстанції: Полях Н.А., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/26807/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ВЕЛКОР»
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія "ВЕЛКОР" (далі по тексту - ТОВ "КОМПАНІЯ "ВЕЛКОР", позивач, апелянт) звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Харківській області (далі по тексту ГУ ДПС в Харківській області, відповідач), у якому просило суд визнати протиправним податкове повідомлення-рішення № 0279810415 від 20.05.2024, яке було прийняте ГУ ДПС у Харківській області та скасувати зазначене рішення.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у справі № 520/26807/24 у задоволенні адміністративного позову ТОВ "Компанія "ВЕЛКОР" до ГУ ДПС у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовлено.
Позивач, не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення справи, порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.07.2025 у справі № 520/26807/24 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, позивач наполягав на протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки в акті камеральної перевірки від 18.04.2024 зазначено про порушення норм ПК України, щодо своєчасного подання до податкового органу податкової декларації з податку на прибуток за 2021-2022 рік, а в податковому повідомленні рішенні № 0281300415 від 20.05.2024 наявне посилання на норми, які передбачають накладення штрафу за несвоєчасну сплату податку на прибуток. Наведені обставини залишились поза увагою суду першої інстанції.
Вказує, що позивачем своєчасно було подано заперечення на акт камеральної перевірки від 18.04.2024 року №17843/20-40-04-15-02/39453167, в яких зазначено про неправомірність застосування штрафних санкцій. Однак, листом № 23510/6/20-40-04-15- 11 від 17.05.2024 , відповідач повідомив, що висновки акту камеральної перевірки від 18.04.2024 № 17843/20-40-04-15-02/39453167 залишено без змін.
Також апелянт зазначив, що перелік порушень податкового законодавства, за які контролюючим органом нараховуються штрафні санкції в період дії карантину на території України, встановлений п.52-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, є вичерпним та не включає застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків подання податкової звітності у період з 01 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину - 01 липня 2023р. Але, це питання, як зауважує позивач, також не знайшло відповіді в рішенні суду першої інстанції.
Крім того позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що станом на час виникнення спірних правовідносин були чинними одночасно дві норми, які регулюють ті самі правовідносини, а саме - порядок та умови звільнення від відповідальності, зокрема за несвоєчасне подання податкової звітності: пункт 52-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України (відповідно до якого штрафні санкції не застосовувалися за порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19)) та прийнятий пізніше пункт 69 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, в редакції Закону України від 12 травня 2022 року №2260-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» (у разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання, зокрема, термінів подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні). Таким чином, зважаючи на тотожність диспозицій наведених норм, які є різними за своєю гіпотезою (умов, за яких ці норми підлягають застосуванню), пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX підлягає застосуванню під час «ковідного» мораторію, а пункт 69.1 підрозділу 10 розділу XX має діяти після запровадження воєнного стану. Паралельне існування обставин, за яких підлягають застосуванню обидві розглядувані норми, не виключає необхідність застосування кожної з них. Оскільки зазначені приписи мають кожен свої умови застосування, вони не конкурують між собою. Тому, пізніший час прийняття пункту 69.1 підрозділу 10 розділу XX не може заперечувати необхідність застосування пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, якщо наявні відповідні умови («ковідний» мораторій). У зв'язку з чим, враховуючи принцип презумпції правомірності рішень платника, позивач вважає, що до спірних правовідносин слід застосовувати саме приписи пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, чого податковим органом враховано не було, що призвело до прийняття незаконного податкового-повідомлення рішення.
Апелянт звертає увагу на неправильне зазначення в рішенні суду першої інстанції номеру оскаржуваного податкового-повідомлення рішення: «№ 0279810415» замість вірного «№ 0281300415».
Також, як стверджує позивач, поза увагою суду першої інстанції залишились посилання позивача на неврахування податковим органом положень п. 109.3 ст. 109 ПК України, в частині доведення вини платника податків у формі умислу, а саме, що платник податків мав можливість вжити заходів щодо дотримання правил і норм ПК України, але умисно не вчиняв певних дій, що є обов'язковою умовою, з якою законодавець пов'язує настання відповідальності у вигляді штрафу. Вказує, що ТОВ «Компанія «Велкор» було подано до ГУ ДПС у Харківській області заяву Б/№ від 30.09.2022 щодо відсутності можливості своєчасно виконувати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 ПК України, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України. Однак, лише 02.01.2023 позивач отримав від ГУ ДПС у Харківській області лист №20731/6/20-40-04-15-08 від 22.12.2022, в якому зазначено, що за результатами розгляду вказаної заяви «робочою групою ГУ ДПС у Харківській області прийнято рішення від 16.11.2022 р. № 2935/20-40-18-04-25 щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку, у зв'язку з недостатністю документів, що підтверджують неможливість виконання платником податків податкових зобов'язань. Рішення №2945/20-40-18-04-25 від 16.11.2022 було спрямовано на електронний кабінет платника 16.11.2022 13:22. Зазначає, що вказане рішення відповідача оскаржувалось ним в судовому порядку, за результатом якого, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі № 520/13692/23 апеляційна скарга ГУ ДПС у Харківській області була задоволена, у задоволенні позову ТОВ «Компанія «Велкор» - відмовлено.
Відповідач, у відзиві на апеляційну скаргу просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Щодо наведених апелянтом обставин, відповідач зазначив, що ГУ ДПС в Харківській області листом від 20.07.2023 повідомляло позивача, що за результатами розгляду заяви ТОВ «Компанія «Велкор» від 30.09.2022 щодо неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку, винесено попереднє рішення від 17.10.2022 № 875/20-40-18-04-25 з пропозицією надати конкретні додаткові документи на підтвердження неможливості виконання платником податків податкових зобов'язань, яке було надіслано до Електронного кабінету платника. Оскільки позивачем не було надано додаткових документів або пояснень щодо неможливості їх подання, відповідачем було прийнято рішення від 16.11.2022 №2935/20-40-18-04-25 щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку та надіслано до Електронного кабінету платника податків.
Також зауважив, що по судовій справі за позовом ТОВ «Компанія «Велкор» до ГУ ДПС в Харківській області про скасування вказаного рішення від 16.11.2022 №2935/20-40-18-04-25, ГУ ДПС було подано апеляційну скаргу, яку постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 скасовано. Прийнято постанову, якою в задоволенні позову ТОВ «Компанія «Велкор» - відмовлено.
Позивач у відповіді на відзив на апеляційну скаргу звернув увагу суду на порушення відповідачем наданого судом апеляційної інстанції строку подання відзиву на апеляційну скаргу.
Просив врахувати правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №420/8815/23, від 22.02.2024 у справі № 420/19335/22, від 16.04.2024 у справі № 460/21543/23, в яких, поміж іншого, зазначено, що спірні правовідносини мали місце під час постійної зміни приписів чинного податкового законодавства щодо врегулювання правовідносин із подання податкової звітності, а також відповідальності за несвоєчасне її подання, крім того, станом на 2022-2023 роки діяли зміни, внесені Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», що виключали можливість притягнення платника податків до відповідальності за такого роду порушення.
Інші доводи дублюють зміст апеляційної скарги.
В поданих до суду апеляційної інстанції додаткових поясненнях представник позивача звертає увагу суду на те, що набрання Законом України № 2260-ІХ від 12.05.2022 чинності з 27.05.2022 суперечить підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України, що встановлює як основну гарантію для платника податків від несприятливих наслідків раптової зміни податкової парадигми ( 4.1.9. стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року). Таким чином, на переконання позивача, Закон України № 2260-ІХ від 12.05.2022 повинен був набрати чинності з 01.01.2023.
Також позивач вказує на наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів пп.69.1 підрозділу 10 XX «Перехідні положення» ПК України, відповідно до яких платники податків, у тому числі щодо своєї філії або акцизного складу, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, у яких відновилася можливість виконувати свої податкові обов'язки, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня відновлення можливості платника податків, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, передбачених цим Кодексом, за умови виконання ними податкових обов'язків, зокрема, щодо подання звітності протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей платників податків.
При цьому, вказує, що враховуючи оскарження позивачем в судовому порядку рішення відповідача від 16.11.2022 № 2935/20-40-18-04-25 щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку, наведений строк (60 днів) треба відраховувати від дати винесення судом остаточного рішення, тобто від 12.01.2024 (дати постанови Другого апеляційного адміністративного суду).
Стверджує, що ТОВ «Компанія «Велкор» з 11.01.2023 відновило свою господарську діяльність після призупинення, про що своєчасно повідомило відповідача, почало здавати звітність та сплачувати податки. У зв'язку з чим, на переконання апелянта, ним не порушено строки подання податкової звітності та сплати податків, а виконано свої податкові обов'язки, щодо реєстрації податкових накладних, подання звітності, сплати податків і зборів, протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей, тобто з 01 лютого 2022р. по 01 квітня 2022р.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Під час судового розгляду встановлено, що ГУ ДПС у Харківській області було проведено камеральну перевірку ТОВ "Компанія "ВЕЛКОР" щодо своєчасності подання податкової звітності з податку на прибуток підприємства за 2021-2022 роки.
За результатами проведено перевірки контролюючим органом складено акт від 18.04.2024 № 17843/20-40-04-15-02, згідно висновків якого встановлено порушення вимог пп. 49.18.6, п. 49.18 ст. 49 ПК України з урахуванням вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
На акт перевірки позивачем було подано заперечення, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки залишені без змін.
На підставі висновків акту перевірки, ГУ ДПС у Харківській області прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2024 № 0281300415 (форма «ПС») про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 680,00 (340, 00 грн х 2 періоди).
Не погоджуючись із винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0281300415 від 20.05.2024, як такого, що складено з дотриманням, встановленого законом порядку та за наявності доказів вчинення позивачем порушення вимог пп. 49.18.6, п. 49.18 ст. 49 ПК України з урахуванням вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовані ПК України.
У розумінні підпункту 75.1.1. пункту 75.1 статті 75 ПК України камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.
Предметом камеральної перевірки також може бути своєчасність подання податкових декларацій (розрахунків) та/або своєчасність реєстрації податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних та/або розрахунків коригування до акцизних накладних у Єдиному реєстрі акцизних накладних, виправлення помилок у податкових накладних та/або своєчасність сплати узгодженої суми податкового (грошового) зобов'язання виключно на підставі даних, що зберігаються (опрацьовуються) у відповідних інформаційних базах.
Відповідно до пункту 76.1 статті 76 ПК України камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) такого органу або направлення на її проведення. Камеральній перевірці підлягає вся податкова звітність суцільним порядком. Згода платника податків на перевірку та його присутність під час проведення камеральної перевірки не обов'язкова.
З аналізу вказаних положень ПК України слідує, що камеральна перевірка є одним з видів податкових перевірок, нормативно встановлених пунктом 75.1 статті 75 ПК України, та за своєю правовою сутністю є формою поточного документального контролю за дотриманням платником вимог податкового законодавства на підставі декларацій та інших документів податкової звітності, одержаних від платника.
Виходячи з наведених норм ПК України, предметом камеральної перевірки є лише податкова звітність, тобто відомості, зазначені у відповідній податковій звітності та їх відповідність інформації, яка міститься в системі електронного адміністрування податку на додану вартість, а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що контролюючим органом проведено камеральну перевірку ТОВ "КОМПАНІЯ "ВЕЛКОР" з питання несвоєчасного подання податкової декларації з податку на прибуток за 2021-2022 роки, про що складено Акт камеральної перевірки від 18.04.2024 № 17843/20-40-04-15-02 (а.с. 8-9).
За результатом проведеної перевірки встановлено несвоєчасне подання податкової звітності з податку на прибуток підприємства за 2021-2022 рік (порушення вимог підпункту 49.18.6, п.49.18 ст. 49, з урахуванням вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України). Граничний термін подання звітності за 2021 рік становить - 20.07.2022, а фактично подано позивачем 31.03.2023, граничний термін подання звітності за 2022 рік - 01.03.2023, а фактично подано 31.03.2023, чим порушено вимоги пп. 49.18.6 п. 49.18 ст. 49, з урахуванням вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України.
З огляду на вказані висновки, відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення від 20.05.2024 № 0281300415 (форма «ПС») про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 680,00 грн. (340, 00 грн х 2 періоди) (а.с. 6).
Колегія суддів зауважує, що в силу обов'язків, закріплених у ст. 16 ПК України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів; подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.
Відповідно до вимог статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи. Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором. Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.
Відповідно до п.46.1 ст.46 ПК України податкова декларація, розрахунок, звіт (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючим органам у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата грошового зобов'язання, у тому числі податкового зобов'язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов'язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку, а також суми нарахованого єдиного внеску.
Додатки до податкової декларації є її невід'ємною частиною.
Положеннями п.49.1 ст.49 ПК України визначено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.
Згідно п.49.2 ст.49 ПК України платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.
Відповідно до пункту 49.18 статті 49 ПК України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює:
49.18.1. календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;
49.18.2. календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя);
49.18.3. календарному року, крім випадків, передбачених підпунктом 49.18.4 цього пункту - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
49.18.4. календарному року для платників податку на доходи фізичних осіб, у тому числі самозайнятих осіб, - до 1 травня року, що настає за звітним, крім випадків, передбачених розділом IV цього Кодексу;
49.18.6. календарному року для платників податку на прибуток (у тому числі платників частини чистого прибутку (доходу)), для податкової декларації (у тому числі розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку), яка розраховується наростаючим підсумком за рік, - протягом 60 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) року;
49.18.7. календарному року для платників дивідендів на державну частку (у тому числі господарських товариств, корпоративні права яких частково належать державі, та господарських товариств, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких належать господарським товариствам, частка держави в яких становить 100 відсотків, які не прийняли рішення про нарахування дивідендів до 1 травня року, що настає за звітним) для розрахунку частини чистого прибутку (доходу), дивідендів на державну частку - до 1 липня року, що настає за звітним;
49.18.8. якщо платник податків ліквідується чи реорганізується (у тому числі до закінчення податкового (звітного) періоду), декларація з рентної плати, екологічного податку, місцевих податків і зборів може подаватися за податковий (звітний) період, на який припадає дата ліквідації чи реорганізації, до закінчення такого звітного періоду.
За змістом статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
Сума податкового зобов'язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.
Відповідно до пункту 111.1 статті 111 ПК України за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності: фінансова, адміністративна, кримінальна.
В силу приписів пункту 111.2 статті 111 ПК України фінансова відповідальність за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства встановлюється та застосовується згідно з цим Кодексом та іншими законами. Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з цим Кодексом, застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).
Фінансова відповідальність, що встановлюється згідно з іншими законами, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи, може застосовуватися у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені.
Притягнення фізичної або юридичної особи до фінансової відповідальності за податкове правопорушення не звільняє фізичну особу чи посадових (службових) осіб/ юридичної особи у передбачених законом випадках від юридичної відповідальності інших видів (пункт 111.3 статті 111 ПК України).
За змістом п. 120.1 ст. 120 ПК України, неподання (крім випадків, якщо податкова декларація не подається відповідно до пункту 49.2 статті 49 цього Кодексу) або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов'язаними нараховувати і сплачувати податки та збори, платежі, контроль за сплатою яких покладено на контролюючі органи, податкових декларацій (розрахунків), а також іншої звітності, обов'язок подання якої до контролюючих органів передбачено цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Системний аналіз викладених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що порушення платником податку граничного строку подання податкової декларації або неподання такої декларації є підставою для застосування до такого платника штрафних санкцій за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.
Враховуючи положення вище зазначених правових норм, а також дату подання товариством податкові декларації з податку на прибуток за 2021 та 2022 року, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції щодо правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Щодо посилання апелянта на неврахування податковим органом відсутності вини товариства у вчиненому податковому правопорушенні, що обумовлено обставинами, пов'язаними із введенням в Україні воєнного стану, про що останнім було зазначено у поданій до ГУ ДПС в Харківській області заяві від 30.09.2022 щодо неможливості платника податків своєчасно виконати свій податковий обов'язок колегія суддів зазначає.
Відповідно до п.п 109.1-109.3 ст. 109 ПК України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб'єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
Діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Порушення податкового законодавства та порушень вимог, встановлених іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, тягне за собою відповідальність, передбачену цим Кодексом та іншими законами України.
У випадках, визначених пунктами 123.2-123.5 статті 123, пунктами 124.2, 124.3 статті 124, пунктами 125-1.2-125-1.4 статті 125-1 цього Кодексу, необхідною умовою притягнення особи до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення є встановлення контролюючими органами вини особи.
Враховуючи те, що позивачем вчинене податкове правопорушення передбачене п. 120.1 ст. 120 ПК України, то в силу положень ст. 109 ПК України обов'язок встановлення вини особи на контролюючі органи не покладений. Підставою для притягнення товариства до фінансової відповідальності є виключно не дотримання ним вимог Кодексу, за які така відповідальність встановлена.
Як наслідок вище зазначені доводи апеляційної скарги є необгрунтованими.
Щодо посилання апелянта на протиправність застосування податковим органом штрафних санкцій в період дії карантину колегія суддів зазгначає.
18 березня 2020 року набрав чинності Закон України від 17 березня 2020 року № 533-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)».
У зв'язку з набранням чинності Закону № 533-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» та Законом України від 13 травня 2020 року № 591-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо додаткової підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)») підрозділ 10 розділу XX ПК України був доповнений пунктом 52-1 такого змісту:
«За порушення податкового законодавства, вчинені протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), штрафні санкції не застосовуються, крім санкцій за порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу; порушення вимог законодавства в частині: - обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; - цільового використання пального, спирту етилового платниками податків; - обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; - здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального; - здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку; - порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
Протягом періоду з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), платникам податків не нараховується пеня, а нарахована, але не сплачена за цей період пеня підлягає списанню».
Верховний Суд за результатами аналізу наведених норм у постанові від 10 грудня 2021 року у справі № 420/10367/20 сформував такий правовий висновок:
«Перелік порушень податкового законодавства, за які контролюючим органом нараховуються штрафні санкції в період дії карантину на території України є вичерпним та не включає застосування штрафних санкцій за порушення граничних строків реєстрації податкових накладних у період з 1 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину.
Отже, штрафні санкції за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних в ЄРПН у період з 1 березня 2020 року і по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, не застосовуються».
Кабінет Міністрів України установив карантин на підставі постанови від 11 березня 2020 року №211 з 12 березня 2020 року.
Постановою від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» Кабінет Міністрів України скасував 30 червня 2023 року з 24 години 00 хвилин на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, законодавець шляхом внесення змін до ПК України запровадив мораторій на застосування штрафних санкцій, зокрема за порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних у відповідний період.
Проте, до завершення карантину Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні був введений воєнний стан, який на підставі наступних указів Президента України продовжувався та триває досі.
З метою реалізації необхідних заходів щодо підтримки військових і правоохоронних підрозділів у відбитті збройного нападу та забезпечення прав і обов'язків платників податків Верховна Рада України прийняла Закон України від 03 березня 2022 року № 2118-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей оподаткування та подання звітності у період дії воєнного стану», який набрав чинності 7 березня 2022 року (далі - Закон № 2118-IX).
Цим Законом підрозділ 10 розділу XX ПК України був доповнений пунктом 69, згідно з яким тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, справляння податків і зборів здійснюється з урахуванням особливостей, визначених у цьому пункті.
Підпунктами 69.1, 69.9 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України було визначено, що в разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок, зокрема щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, встановленої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, - то в такому випадку платники податків звільняються від визначеної цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом трьох місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Для платників та контролюючих органів зупиняється перебіг строків, визначених податковим законодавством та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
У подальшому, Законом України від 24 березня 2022 року № 2142-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану» було внесено зміни до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України, а саме: слова «трьох місяців» замінено словами «шести місяців».
Цими змінами в законодавство не була зупинена дія положень пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.
Наведене вище вказує на те, що з 07 березня 2022 року фактично діяли дві норми, які визначали критерії звільнення від відповідальності за порушення, вчинені на час воєнного стану.
Так, пункт 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України передбачав безумовне звільнення від відповідальності у вигляді штрафних санкцій за вчинення порушень протягом періоду з 1 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, крім конкретно визначених порушень. До таких винятків належали порушення вимог до договорів довгострокового страхування життя чи договорів страхування в межах недержавного пенсійного забезпечення, зокрема страхування додаткової пенсії; відчуження майна, що перебуває у податковій заставі, без згоди контролюючого органу, обліку, виробництва, зберігання та транспортування пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, цільового використання пального, спирту етилового платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, здійснення суб'єктами господарювання операцій з реалізації пального або спирту етилового без реєстрації таких суб'єктів платниками акцизного податку, порушення нарахування, декларування та сплати податку на додану вартість, акцизного податку, рентної плати.
Натомість підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України на той час звільняв від відповідальності за недотримання фактично всіх передбачених податковим законодавством обов'язків тих платників податків, які не мають можливості виконувати свої обов'язки у сфері оподаткування, але виконали їх до спливу шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Обидві зазначені норми фактично мали однаковий предмет регулювання, з урахуванням відмінностей у періодах вчиненого правопорушення. Втім, є відмінності у колі суб'єктів, на яких вони поширюються, та в умовах звільнення від відповідальності. Норми підпункту 69.1 передбачали звільнення від відповідальності за порушення строків подання податкової звітності за умови подальшого подання такої звітності протягом шести місяців з дня завершення воєнного стану. В той час як положення пункту 52-1 передбачали безумовне звільнення від відповідальності за порушення термінів подання податкової звітності протягом періоду з 1 березня 2020 року до останнього календарного дня місяця, в якому завершується дія карантину.
Враховуючи те, що обидва ці положення мають тотожні диспозиції, але відрізняються гіпотезами, пункт 52-1 застосовувався під час карантинного мораторію, тоді як підпункт 69.1 застосовувався після запровадження воєнного стану. Паралельне існування умов, за яких застосовуються обидва згадані положення, не виключає необхідності їхнього застосування за передбачених ними умов і обставин. Оскільки ці норми мають власні умови застосування, вони не конкурують між собою. Тому, пізніша дата прийняття підпункту 69.1 на той час не виключала необхідності застосування пункту 52-1, якщо існують відповідні умови ("карантинний" мораторій).
Проте, правове регулювання спірних правовідносин у зв'язку із продовженням воєнного стану змінилося з 27 травня 2022 року.
Так, 27 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» від 12 травня 2022 року № 2260-IX (далі - Закон № 2260-IX).
У цьому Законі підпункт 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України викладено у такій редакції:
«У разі відсутності у платника податків можливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо, платники податків звільняються від передбаченої цим Кодексом відповідальності з обов'язковим виконанням таких обов'язків протягом шести місяців після припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Платники податків, які мають можливість своєчасно виконувати податкові обов'язки щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 цього Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових накладних, розрахунків коригування, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо особливостей податкового адміністрування податків, зборів та єдиного внеску під час дії воєнного, надзвичайного стану» за умови реєстрації такими платниками податкових накладних та розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних до 15 липня 2022 року, подання податкової звітності до 20 липня 2022 року та сплати податків та зборів у строк не пізніше 31 липня 2022 року.
Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у цьому підпункті, та перелік документів на підтвердження затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику».
Таким чином, початково встановлені особливості справляння податків та зборів забезпечували звільнення від відповідальності всіх без винятку платників податків (за умови належного виконання обов'язків у подальшому). Проте, з набранням чинності Законом № 2260-IX передбачене підпунктом 69.1 звільнення від відповідальності було поставлене в залежність від підтвердження у визначеному законодавством порядку можливості чи неможливості виконання платником податків відповідного обов'язку, зокрема, щодо реєстрації у відповідному реєстрі податкових накладних.
Окрім цього, Закон № 2260-IX доповнив підпункт 69.2 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX ПК України положеннями, відповідно до яких у разі виявлення порушень законодавства за результатами проведення перевірок до платників податків застосовується відповідальність згідно з цим Кодексом, законами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, з урахуванням обставин, передбачених підпунктом 112.8.9 пункту 112.8 статті 112 цього Кодексу, що звільняють від фінансової відповідальності. При цьому вимоги законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), не застосовуються.
З огляду на зазначене, з 27 травня 2022 року припинили застосовуватися положення законодавства щодо мораторію (зупинення) застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) на період дії воєнного, надзвичайного стану та/або на період дії карантину, які поширювалися на правовідносини, що врегульовувались пунктом 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.
Отже, за умови чинності пункту 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, який формально не було скасовано чи виключено з тексту ПК України, у платника податків виникли законні очікування щодо незастосування відповідальності за несвоєчасну подану податкову звітність, складену в період дії карантину. Застосування ж до платника податків штрафних санкцій за несвоєчасно подану податкову звітність покладає на нього додатковий надмірний тягар та є порушенням основоположних принципів верховенства права та принципу належного урядування.
Механізм «ковідного» мораторію, закріплений у пункті 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, мав діяти до завершення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою протидії поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).
Водночас із запровадженням воєнного стану законодавцем було ухвалено особливості оподаткування, насамперед шляхом доповнення підрозділу 10 розділу XX ПК України підпунктом 69.2 (у редакції Закону № 2260-ІХ), який із 27 травня 2022 року чітко установив, що вимоги законодавства щодо «ковідного» мораторію під час воєнного стану не застосовуються.
Положення підп. 69.2 підрозділу 10 розділу XX ПК України прямо передбачають припинення дії пункту 52-1 під час воєнного стану, тому платник податків не міг мати жодних правомірних очікувань щодо подальшого поширення «ковідного» мораторію в цей період. Відтак у платників податків відсутній простір для ухвалення рішень із різним правовим змістом, що характерно у ситуаціях колізії або неоднозначності норм.
При цьому пункт 52-1 не був формально виключений із тексту ПК України, оскільки на момент ухвалення відповідних змін паралельно мали місце як карантин, так і воєнний стан, і є очевидним, що було невідомо, яка з указаних обставин завершиться раніше. Отже, попри те, що пункт 52-1 формально залишався в цьому Кодексі, дія цього положення на період воєнного стану фактично була припинена і не могла бути застосована.
З урахуванням викладеного, необґрунтованими є твердження позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів пункті 52-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України.
З набранням чинності Законом № 2260-IX передбачене підпунктом 69.1 звільнення від відповідальності було поставлене в залежність від підтвердження у визначеному законодавством порядку можливості чи неможливості виконання платником податків відповідного обов'язку, зокрема, щодо реєстрації у відповідному реєстрі податкових накладних.
Так, наказом Міністерства фінансів України від 29.07.2022 року № 225 затверджено:
- Порядок підтвердження можливості чи неможливості виконання платником податків обов'язків, визначених у підпункті 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України (далі - Порядок підтвердження № 225);
- Перелік документів, що підтверджують неможливість платника податків - юридичної особи, зокрема щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента (далі - Перелік документів);
- Перелік документів, що підтверджують неможливість платника податків - фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента.
Згідно із пунктом першим розділу І Порядку підтвердження № 225, порядок розроблено відповідно до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX Перехідні положення Податкового кодексу України (далі - Кодекс) з метою тимчасового, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, підтвердження платниками податків можливості чи неможливості своєчасного виконання податкового обов'язку щодо дотримання термінів сплати податків та зборів, подання звітності, у тому числі звітності, передбаченої пунктом 46.2 статті 46 глави 2 розділу II Кодексу, реєстрації у відповідних реєстрах податкових або акцизних накладних, розрахунків коригування, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового тощо.
Пунктом 1 розділу ІІ Порядку підтвердження № 225 вказано, що до платників податків/податкових агентів, які не можуть виконувати податкові обов'язки, передбачені Кодексом або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються правила для підтвердження можливості чи неможливості виконання платником такого обов'язку, передбачені цим Порядком.
Підставами неможливості виконання платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами податкових обов'язків (у тому числі обов'язків податкових агентів) є:
1) втрата (знищення чи зіпсуття) первинних документів, комп'ютерного та іншого обладнання внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;
2) неможливість використати чи вивезти документи, комп'ютерне та інше обладнання внаслідок ведення бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених військовою агресією Російської Федерації;
3) використання чи вивезення документів, комп'ютерного або іншого обладнання, пов'язане з ризиком для життя чи здоров'я посадової особи платника податків або неможливе у зв'язку з встановленням уповноваженими органами державної влади відповідно до закону в умовах воєнного стану заборон та/або обмежень;
4) можливість витоку інформації щодо обсягів та місць зберігання пального або спирту етилового та їх знищення надалі внаслідок складання та реєстрації акцизних накладних, та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо (виключно в частині виконання визначених цим абзацом обов'язків);
5) відсутність у платника податків інших посадових осіб, уповноважених відповідно до законодавства нараховувати, стягувати та вносити до бюджету податки, збори, а також вести бухгалтерський облік, складати та подавати податкову та фінансову звітність, відсутність можливості у власника призначити таких посадових осіб за умови відсутності у такого платника податків об'єктів оподаткування, або показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу, може бути пов'язана з такими обставинами: посадова особа є одночасно одним із власників юридичної особи за умови, що відсутність такого співвласника (акціонера, учасника, засновника) унеможливлює прийняття рішення про призначення на постійній або тимчасовій основі іншої посадової особи; юридична особа заснована на власності окремої фізичної особи, яка одночасно є єдиною посадовою особою такої юридичної особи.
6) перебування (податкова адреса платника податків та/або фактичне знаходження / знаходження виробничих потужностей тощо) на території населеного пункту, у якому ведуться воєнні (бойові) дії, який (які) знаходиться в оточенні (блокуванні) або тимчасово окупований збройними формуваннями Російської Федерації;
7) інші обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини), підтверджені документально.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку підтвердження № 225 до платників податків, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, які на дату набрання чинності цим Порядком мають можливість подати до контролюючого органу заяву та документи (копії документів), інформацію про відсутність можливості виконання податкових обов'язків, застосовуються такі правила.
У разі неможливості виконання платником податків податкового обов'язку, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, платник податків подає не пізніше 30 вересня 2022 року заяву про відсутність такої можливості (крім виконання обов'язку щодо реєстрації акцизних накладних та/або подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, та/або подання заявки на переміщення пального або спирту етилового транспортними засобами, що не є акцизними складами пересувними тощо) разом з вичерпним переліком документів (копій документів), інформації, які передбачені Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків - юридичної особи, у тому числі щодо своєї філії, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 або Переліком документів, що підтверджують неможливість платника податків - фізичної особи, зокрема самозайнятої особи, своєчасно виконати свій податковий обов'язок, у тому числі обов'язок податкового агента затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 29 липня 2022 року № 225 (далі - Переліки документів) до контролюючого органу в порядку передбаченому пунктом 8 цього розділу.
Аналіз наведених вище норм права свідчить про те, що податковим законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено чіткі вимоги до порядку подання та змісту таких заяв платників податків, зокрема, щодо зазначення обґрунтування підстав для підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов'язків з посиланням на документальне підтвердження викладених фактів, вичерпний перелік додатків із зазначенням кількості сторінок кожного документа, їх повної назви та реквізитів (дата, номер, найменування органу, що видав документ), а також які саме податкові обов'язки не мав/не має можливості виконати платник податків; інформацію про податкові періоди, за які неможливо виконувати податкові обов'язки.
Судовим розглядом встановлено, що позивач звертався до контролюючого органу із заявою про неможливість своєчасного виконання податкового обов'язку від 30.09.2022, за результатами розгляду якої Головним управлінням ДПС у Харківській області винесено попереднє рішення від 17.10.2022 № 875/20-40-18-04-25 з пропозицією надати конкретні додаткові документи на підтвердження неможливості виконання платником податків податкових обов'язків, та рішення від 16.11.2022 № 2935/20-40-18-04-25 щодо можливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку та надіслано до Електронного кабінету платника податків.
Позивач, не погодившись із вказаним рішення податкового органу, оскаржив останнє у судовому порядку.
Так, рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 по справі № 520/13692/23, зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Харківській області щодо можливості чи неможливості своєчасного виконання платником податків свого податкового обов'язку № 2935/20-40-18-04-25 від 16.11.2022.
Втім, постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 по справі № 520/13692/23 рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.09.2023 по справі № 520/13692/23 в частині задоволення позову скасовано, прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову ТОВ «КОМПАНІЯ «ВЕЛКОР» - відмовлено.
Таким чином, враховуючи відсутність рішення щодо неможливості своєчасного виконання платником податків податкового обов'язку, відсутні підстави застосування підп. 69.1 п. 69 підрозд. 10 розд. XX "Перехідні положення" ПК України в редакції, діючій станом на дату прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, які передбачали звільнення від відповідальності.
Посилання позивача на порушення відповідачем при прийнятті рішення № 2935/20-40-18-04-25 від 16.11.2022 вимог розділу ІІІ «Розгляд документів платників податків щодо можливості чи неможливості своєчасно виконати свій податковий обов'язок» Порядку № 225 колегія суддів вважає недоречним, оскільки оцінку правомірності прийняття такого рішення було надано судом в межах справи № 520/13692/23, про що зазначено вище. В силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України вказані обставини не підлягають доказуванню.
Щодо посилань апелянта на недоліки податкового повідомлення-рішення від 20.05.2024 № 0281300415, колегія суддів дослідивши його зміст та форму, встановила, що останнє складено відповідно до розділу ІІ "Порядок складання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень" Порядку надіслання контролюючими органами податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Міністерства Фінансів України від 28.12.2015 №1204, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.01.2016 за №124/28254 (далі - Порядок №1204); відповідає формі, згідно додатку 20 Порядку №1204, та складено на підставі акту перевірки від 18.04.2024 № 17843/20-40-04-15-02, яким, у свою чергу, встановлено порушення вимог пп. 49.18.6, п. 49.18 ст. 49 ПК України з урахуванням вимог підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Не відповідність зазначених у вказаному податковому повідомленні-рішенні норм ПК України, на підставі яких до ТОВ "КОМПАНІЯ "ВЕЛКОР" застосовано штраф, відповідним нормам, які відображено у акті перевірки, на переконання колегії суддів є наслідком допущення описки та, враховуючи наведені вище факти, само по собі не свідчить про незаконність такого податкового-повідомлення рішення.
Посилання апелянта на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 22.05.2024 у справі № 420/8815/23, від 22.02.2024 у справі № 420/19335/22, від 16.04.2024 у справі №460/21543/23, колегія суддів вважає недоречним, оскільки, спірні правовідносини у вказаних справах стосувалися ситуацій, коли у платників податків, щодо яких було припинено дію "ковідного" мораторію, з урахуванням буквального змісту цих змін до ПК України (мається на увазі набрання чинності з 27 травня 2022 року нової редакції підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України), був лише один робочий день для своєчасної реєстрації податкових накладних. Відповідно, за таких обставин, за висновком Верховного Суду, застосування штрафних санкцій було неминучим. У зв'язку з чим, суд касаційної інстанції у вказаних постановах зазначив, що через відсутність передбаченого законом розумного строку для належного виконання податкового обов'язку на платників податків було покладено майновий тягар, якого в цій ситуації фактично не можна було уникнути, що не відповідає легітимній меті запровадження фінансової відповідальності як додаткового обов'язку, що має застосовуватися виключно в разі порушення основного.
Разом з цим, правовідносини у даній справі стосуються несвоєчасного подання підприємством податкової звітності, граничним терміном подання якої, відповідно до акту камеральної перевірки є 20.07.2022 (за 2021 рік) та 01.03.2023 (за 2022 рік), тобто мінімально через два місяці після набрання чинності Закону № 2260-ІХ (27.05.2022), яким було внесено зміни до підпункту 69.1 пункту 69 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, зміст якого наводився судом вище, максимально через десять місяців, що, в свою чергу, виключає можливість стверджувати про відсутність у позивача передбаченого законом розумного строку для належного виконання податкового обов'язку та, відповідно, покладення на нього надмірного майнового тягаря.
Доводи апелянта щодо невідповідності дати набрання чинності Законом України №2260-ІХ від 12.05.2022 вимогам підпункту 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 ПК України не підлягають оцінці судом у межах розгляду цього спору, предметом якого є правомірність податкового повідомлення-рішення, а не законність чи відповідність самого закону іншим нормативним актам. Відповідно до статті 2 КАС України суд перевіряє дії суб'єкта владних повноважень на відповідність закону, який є чинним та обов'язковим до застосування. Натомість питання законності чи процедури ухвалення законів належить до компетенції Конституційного Суду України. Отже, зазначені доводи апелянта виходять за межі предмета доказування у даній справі та не приймаються судом до уваги.
Твердження апелянта про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин приписів абзацу сьомого підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України колегія суддів не приймає з огляду на наступне.
Так, відповідно до абзацу сьомого підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України платники податків, у тому числі щодо своєї філії або акцизного складу, представництва, відокремленого чи іншого структурного підрозділу, у яких відновилася можливість виконувати свої податкові обов'язки, граничний термін виконання яких припадає на період починаючи з 24 лютого 2022 року до дня відновлення можливості платника податків, звільняються від відповідальності за несвоєчасне виконання таких обов'язків, передбачених цим Кодексом, за умови виконання ними податкових обов'язків щодо реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, акцизних накладних/розрахунків коригування в Єдиному реєстрі акцизних накладних, подання електронних документів, що містять дані про фактичні залишки пального та обсяг обігу пального або спирту етилового, подання звітності, сплати податків і зборів протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення таких можливостей платників податків.
З аналізу наведеної норми вбачається, що вона встановлює тимчасове звільнення платників податків від відповідальності за несвоєчасне виконання податкових обов'язків, граничний строк виконання яких припадає на період з 24 лютого 2022 року до дня відновлення можливості виконання таких обов'язків, за умови їх виконання протягом 60 календарних днів з першого дня місяця, наступного за місяцем відновлення можливості платника податків.
Таким чином, ключовою умовою застосування пільгового режиму, передбаченого підпунктом 69.1, є фактичне відновлення можливості здійснювати господарську діяльність та виконувати податкові обов'язки. Саме цей факт є юридично значимим для обчислення 60-денного строку, а не факт судового вирішення спору щодо окремих рішень контролюючого органу.
Посилання апелянта на те, що початком відліку зазначеного строку слід вважати дату ухвалення постанови суду апеляційної інстанції від 12.01.2024, якою завершено судовий розгляд справи № 520/13692/23, є безпідставним. Закон не пов'язує початок перебігу строку, передбаченого підпунктом 69.1, із завершенням судового оскарження, а отже, наведене тлумачення є таким, що суперечить змісту норми та меті її прийняття.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що апелянтом не доведено наявності правових підстав для звільнення від відповідальності на підставі підпункту 69.1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України, а тому наведені доводи не спростовують правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для звільнення ТОВ "КОМПАНІЯ "ВЕЛКОР" від відповідальності за порушення вимог пп. 49.18.6, п. 49.18 ст. 49 ПК України, що в свою чергу свідчить про правомірність застосування контролюючим органом штрафних санкцій та відсутність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 20.05.2024 № 0281300415 (форма «ПС»).
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ «ВЕЛКОР» залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 липня 2025 року по справі № 520/26807/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк
Повний текст постанови складено 12.11.2025 року