13 листопада 2025 року Чернігів Справа № 620/11340/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Дубіної М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,
13.10.2025 ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом, у якому просить:
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати їй грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії) з 05.02.2020 по 30.06.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, компенсацію за невідбуті відпустки за 2020-2025 роки, грошової допомоги при звільненні, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з додатками 1,14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити їй перерахунок грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії) з 05.02.2020 по 30.06.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, компенсацію за невідбуті відпустки за 2020-2025 роки, грошової допомоги при звільненні, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), станом на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон № 1082-IX), станом на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі - Закон № 1928-IX), станом на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX), станом на 01.01.2023, Законом України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (далі - Закон № 3460-IX), станом на 01.01.2024, та Законом України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» (далі - Закон № 4059-IX), станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати їй індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на її користь індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб та з відрахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування їй грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби не в повному обсязі, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити їй грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 (далі - Порядок № 178).
На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначає, що відповідач, обчислюючи та виплачуючи їй грошове забезпечення впродовж 2020 - 2025 років діяв протиправно, оскільки у зв'язку із підвищенням у 2020 - 2025 роках посадового окладу та окладу за військовим званням через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом про бюджет станом на 01 січня відповідного календарного року, її грошове забезпечення, а також грошова допомога для оздоровлення, мали бути визначені відповідачем шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого відповідними законами станом на 01.01.2020, станом на 01.01.2021, станом на 01.01.2022, станом на 01.01.2023, станом на 01.01.2024 та станом на 01.01.2025, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704). Також позивачка зазначає, що у період з 01.01.2024 по 30.06.2025 відповідачем не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась індексація грошового забезпечення, оскільки відповідач у межах спірних правовідносин безпідставно оминув базовий місяць підвищення доходу (березень 2018 року), та застосував базовим місяцем грудень 2023 року не встановив, чи перевищує розмір підвищення її грошового забезпечення суму індексації. Окрім того позивачка зазначає, що з боку військової частини порушено право позивача на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату. На необхідність врахування вартості майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату компенсації за речове майно, тобто застосування саме положень пункту 5 Порядку №178, вказав Верховний Суд у постановах від 25.02.2021 по справі №380/2458/20, від 17.03.2020 по справі №815/5826/16.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Дубіної М.М. від 14.10.2025 позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цій справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи суддею одноособово за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
У відзиві на позовну заяву представник відповідача заперечуючи проти заявлених ОСОБА_1 позовних вимог, вказує на те, що військова частина НОМЕР_1 , у якій у відповідні періоди проходила службу позивачка, діяв правомірно, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням таку розрахункову величину як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Щодо індексації грошового забезпечення позивачки, відповідач зазначає про відсутність підстав для нарахування й виплати індексації-різниці, як це вказано в пункті 108 постанови Верховного Суду від 23.03.2023 у справі №400/3826/21.
У відзиві на позовну заяву військова частина НОМЕР_2 зазначає, що позивач не проходив і не проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується долученими до позовної заяви витягами із наказів, тому військова частина НОМЕР_2 не порушувала права позивача і не могла їх порушити.
Суд, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.
ОСОБА_1 з 05.02.2020 по 30.06.2025 проходила військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 №184 від 30.06.2025, позивачку було звільнено із військової служби у відставку на підставі підпункту «б» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Згідно відповіді військової частини НОМЕР_1 №46/1/135-р від 19.09.2025 (на адвокатський запит), до 30.09.2024 військова частина перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 , а з 01.10.2024 військова частина НОМЕР_1 включена до мережі розпорядників бюджетних коштів 3-го рівня з присвоєнням власного особового номеру.
У зв'язку із звільненням Позивача із військової частини НОМЕР_1 , останнім з позивачем було проведено відповідні розрахунки.
З довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 19.09.2025 №304/306 про розмірі грошового забезпечення позивачки за період з 05.02.2020 по 30.06.2025, вбачається, що позивачці було встановлено посадовий оклад 2640 грн на місяць (відповідно 3 тарифного розряду), військове звання - «солдат».
Відповідно до постанови № 704 позивачці було встановлено посадовий оклад у розмірі 3, що відповідно до Додатку № 1 зазначеної постанови відповідає тарифному коефіцієнту - 1,5. Військове звання позивачки «солдат», згідно Додатку № 14 зазначеної постанови відповідає тарифному коефіцієнту - 0,3.
У той же час, з довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 19.09.2025 №304/306 про розмірі грошового забезпечення позивачки за період з 05.02.2020 по 30.06.2025, вбачається, що з 05.02.2020 по 30.06.2025 відповідачі, виплачуючи позивачці грошове забезпечення і передбачені їй законодавством інші виплати, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складовий грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, обрали саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року у розмірі 1762, 00 грн.
З довідки, виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 19.09.2025 №304/306 про розмірі грошового забезпечення позивачки за період з 05.02.2020 по 30.06.2025, вбачається, що позивачці не було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 01.09.2024, та за період з 01.02.2025 по 30.06.2025, а за період з вересня 2024 по січень 2025 року була виплачена з врахуванням базового місяця грудень 2023 року.
З Довідки №6, яку позивачка отримала у вересні 2025 року про вартість речового маи?на, що належить до видачі при звільненні, вбачається, що Відповідач при нарахуванні Позивачу грошової компенсації застосував пропорцію часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
ОСОБА_1 , вважаючи протиправними такі дії та бездіяльність відповідачів щодо невиплати у повному обсязі її грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення у відповідні періоди, звернулась до суду з цим позовом.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Абзац п'ятий статті 17 Конституції України встановлює, що Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 40 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII) гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Частина перша статті 43 Закону №2232-XII встановлює, що фінансове забезпечення заходів, пов'язаних з організацією військової служби і виконанням військового обов'язку, здійснюється за рахунок і в межах коштів Державного бюджету України. Додаткове фінансування цих заходів може відбуватися за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.
Отже нарахування грошового забезпечення військовослужбовців здійснюється за рахунок Державного бюджету.
Вимогами статті 92 Конституції України визначено, що Державний бюджет України і бюджетна система України встановлюються виключно законами України.
Виключно законом про Державний бюджет України відповідно до статті 95 Конституції України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків.
Держава прагне до збалансованості бюджету України.
Згідно зі статтею 96 Конституції України Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.
Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бюджету України поточного року.
Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, які тимчасово проходять військову службу за межами України, зберігається виплата грошового забезпечення в національній валюті та виплачується винагорода в іноземній валюті за нормами і в порядку, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім'ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.
Фінансове забезпечення витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, відповідно до статті 23 Закону №2011-XII здійснюється за рахунок коштів, що передбачаються в Державному бюджеті України на відповідний рік для Міністерства оборони України, розвідувальних органів України та інших центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування та правоохоронні органи, інших джерел, передбачених законом.
Пільги, компенсації та гарантії, передбачені цим Законом надаються за рахунок і в межах бюджетних асигнувань на утримання відповідних бюджетних установ.
Тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців затверджені постановою №704.
Пунктом 4 постанови №704 в редакції до прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова №103), встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Пунктом 6 постанови №103 вирішено внести зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються.
Пунктом 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою №103, пункт 4 постанови №704 викладено в такій редакції:
« 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови №103.
Таким чином, з 29.01.2020 пункт 4 постанови №704 відновив свою дію в редакції, яка діяла до внесення змін постановою №103 та діє в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Водночас Верховна Рада України ухвалила Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), що відповідно до пункту 1 вказаного розділу набрав чинності з 1 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Отже положення пункту 4 постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню, тобто: з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704; співвідношення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та мінімальної заробітної плати на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, з огляду на положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не впливає.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №826/9052/18 дійшов висновку про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою №103, щодо внесення змін до постанови №704, що додатково свідчить про неможливість застосування пункту 4 в редакції постанови №103.
Внаслідок вказаних обставин з 29.01.2020 відновлена дія обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Пункт 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлював, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2018.
Закон № 294-IX, Закон № 1082-IX, Закон № 1928-IX та Закон № 2710-IX, Закон № 3460-IX та Закон № 4059-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020-2025 роки для визначення грошового забезпечення військовослужбовців не містять.
Про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, вказував Верховний Суд у в своїх постановах від 11.02.2021 у справах №240/11952/19, №200/3757/20-а та №200/3774/20-а.
Таким чином, з 29.01.2020 з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 у зв'язку зі зростанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із законами № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX та № 2710-IX у осіб з числа військовослужбовців та деяких інших осіб, розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
При цьому, суд звертає увагу, що суд зазначає, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - постанова № 481), якою скасовано пп. 1 п. 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб»; внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», викладено абзац 1 в такій редакції: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Проте, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано дії Кабінету Міністрів України при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 неправомірними та визнано протиправним та нечинним п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, з огляду на визначені в частинні третьої статті 7 КАС загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами оскаржуваний пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови № 704 є таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи.
Тобто, згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Таким чином пункт 4 постанови № 704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції.
Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
Тобто, встановлення Законом № 294-IX, Законом № 1082-IX, Законом № 1928-IX, Законом № 2710-IX, Законом № 3460-IX та Законом № 4059-IX прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного календарного року у відповідних розмірах має своїм наслідком збільшення базової величини, з якої обраховується розміри посадових окладів, окладів (спеціальним) званням військовослужбовців, а отже і самого грошового забезпечення військовослужбовців.
З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, які стосуються обчислення та виплати їй грошової допомоги для оздоровлення за 2020 - 2025 роки без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року за весь заявлений позивачем період.
У свою чергу, суд враховує, що визначення розмірів грошової допомоги на оздоровлення знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Так, відповідно до пункту 2 розділу XXІІІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260) грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Відповідно до пункту 6 розділу XXІІІ Порядку №260 розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань здійснюється відповідно до розділу XXIV Порядку № 260, пунктом 1 якого визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (пункт 9 розділу XXIV Порядку № 260).
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Як було зазначено вище, визначення розмірів грошової допомоги на оздоровлення, знаходиться в залежності від розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, які обраховуються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14, тому позовні вимоги в частині заявленого періоду, мають бути задоволенні.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплату позивачці індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025, суд зазначає таке.
Зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Це стало підставою для зміни як місяць, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) у цілях нарахування індексації військовослужбовцям на березень 2018 року.
Відповідно до абзацу другого частини третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно із статтею 18 Закону України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
В силу вимог статті 19 Закону № 2017-III державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, Законом України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон № 1282-XII, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначені правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
Частинами першою та п'ятою статті 2 Закону № 1282-XII встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, серед яких оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 1282-XII індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Приписами частини другої статті 5 Закону № 1282-XII передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно з частиною шостою статті 5 Закону № 1282-XII проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно пункту 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, грошове забезпечення.
Відповідно до абзаців першого, другого пункту 5 Порядку №1078 (в редакції з 01.12.2015) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
Отже, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру, зокрема, посадового окладу.
Постановою №704, якою з 01.03.2018 встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців.
Таким чином, місяцями, за якими здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базовими місяцями) військовослужбовців, повинні, у тому числі у період проходження позивачкою військової служби є березень 2018 року.
У той час, відповідно до пункту 3 Прикінцевих положень Закону № 2710-IX, зупинено на 2023 рік дію, зокрема, Закону України Про індексацію грошових доходів населення. Зазначена норма набрала законної сили відповідно до пункту 1 Прикінцевих положень з 1 січня 2023 року.
Вказана норма Закону № 2710-IX є чинною та неконституційною не визнавався.
Відтак у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування та виплати позивачці індексації грошового забезпечення протягом 2023 року.
При цьому, статтею 39 Закону № 3460-IX визначено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 01 січня 2024 року. Отже, у 2024 році право на проведення індексації заробітної плати працівників поновлюється.
Відтак, вже з 01.01.2024 дія Закону №1282-ХІІ поновлена, він діє і на теперішній час. Однак, відповідач неправомірно «обнулив» базовий місяць для нарахування індексації грошового забезпечення і замість базового місяця березня 2018 року застосував базовим місяцем грудень 2023 року.
Відповідно до положень пунктів 2, 5 Порядку №1078 для визначення базового місяця для проведення індексації доходів необхідно обрати місяць, у якому заробітна плата працівника зросла за рахунок її постійних складових.
Отже підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи. Тобто, початок відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100 відсотків, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому, нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.
При цьому встановлення статтею 39 Закону №3460-IX правила, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року, не впливає на визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовцям, оскільки після прийняття Урядом постанови №704, якою було затверджені схеми окладів військовослужбовців, які до теперішнього часу не змінювалися, та з прийняттям якої саме й? було обумовлено визначення базового місяця для проведення індексації грошового забезпечення військовослужбовців, тому базовим місяцем для визначення індексації залишився березень 2018 року.
Таким чином, відповідачі повинні були у період з 01.01.2024 по 30.06.2025 нараховувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року.
Крім того, відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), грошова компенсація виплачується громадянам Украі?ни, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Відповідно до статті 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Враховуючи наведене, нарахування та виплата позивачці індексації грошового забезпечення необхідно здійснити з урахуванням пункту 2 Порядку № 44.
У зв'язку із наведеним позовні вимоги в окресленій частині щодо нарахування і виплатити на користь позивачки індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб та з відрахуванням раніше виплачених сум, підлягають задоволенню.
Щодо ненарахування та невиплати позивачці грошової компенсації за належне, але неотримане речове майно протягом служби відповідно до Порядку №178, суд зазначає таке.
Абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку і Управління державної охорони (далі - військовослужбовці) грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - грошова компенсація) визначає Порядок №178.
Пунктами 2, 3 Порядку №178 установлено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, й звільнення з військової служби.
Відповідно до пункту 4 Порядку №178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.
За приписами пункту 5 Порядку №178 довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.
Формою довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, визначено включення до неї, зокрема, даних щодо: найменування речового майна, року і місяця виникнення права на отримання предметів речового майна, кількості предметів, вартість за одиницю, суми грошової компенсації.
Таким чином, що при звільненні військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а грошова компенсація підлягає нарахуванню відповідно до виду й кількості неотриманого речового майна та його вартості станом на 1 січня поточного року, про що вказано у пункті 5 Порядку №178.
При цьому, наведені вище нормативно-правові акти не містять можливості застосування інших умов при нарахуванні такої компенсації, як-от визначивши вартість речового майна пропорційно до часу його використання, врахувавши вартість одиниці речового майна станом не на 1 січня поточного року тощо.
Так, з довідки №6, яку позивачка отримала у вересні 2025 року про вартість речового маи?на, що належить до видачі при звільненні, видно, що відповідач при нарахуванні позивачці грошової компенсації застосував пропорцію часу, що минув з дня виникнення права на отримання речового майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
Нормами пункту 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.06.2017 №475 (далі - Інструкція №475), встановлено, що військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, а також переводяться до інших утворених відповідно до законів України військових формувань для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно особистого користування (далі - грошова компенсація) в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 «Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно».
Отже, чинне законодавство передбачає здійснення нарахування за неотримане речове майно пропорційно часу, що минув, з дати виникнення права на таке майно до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що з боку військової частини порушено право позивачки на отримання компенсації за неотримане речове майно виходячи із закупівельної вартості такого майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату.
На необхідність врахування вартості майна станом на 1 січня року, в якому проведено виплату компенсації за речове майно, тобто застосування саме положень пункту 5 Порядку No178, вказав Верховний Суд у постановах від 25.02.2021 по справі №380/2458/20, від 17.03.2020 по справі №815/5826/16.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для задоволення адміністративного позову.
Визначаючись щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Так, право на правову допомогу гарантовано статтями 8, 59 Конституції України, офіційне тлумачення яким надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16.11.2000 №13-рп/2000, від 30.09.2009 №23-рп/2009 та від 11.07.2013 №6-рп/2013.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.
Згідно з частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (частина третя вказаної статті).
За змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною чи третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, установлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (послуг), виконаних (наданих) адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, суд не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (висновок Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі №922/445/19, викладений у постанові від 03.10.2019).
Так, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується постановами Верховного суду, наприклад у справах №923/560/17, №329/766/18, №178/1522/18.
Так, в питанні надання доказів суд звертає увагу на позиції Верховного Суду в постанові від 20.07.2021 у справі №922/2604/20, де вказано, що відсутність документального підтвердження надання правової допомоги (договору надання правової допомоги, детального опису виконаних доручень клієнта, акту прийому-передачі виконаних робіт, платіжних доручень на підтвердження фактично понесених витрат клієнтом тощо) є підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат у зв'язку з недоведеністю їх наявності.
Також, Верховний Суд у постанові від 05.05.2018 у справі №821/1594/17 наголосив на необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним. Верховним Судом у постанові від 19.02.2019 у справі №803/1032/18 (касаційне провадження №К/9901/69188/18) підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний характер.
З матеріалів справи видно, що між позивачем та адвокатським об'єднанням «Рябін, Переверзєв та партнери» укладено договір про надання правової допомоги від 05.09.2025. Також, позивачем на підтвердження понесених витрат на правову допомогу додано квитанцію до прибуткового касового ордера на суму 6000,00 грн та акт приймання передач виконаних робіт.
Суд вважає, що визначена адвокатом сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу за результатами розгляду даної справи є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження кількості витраченого адвокатом часу на надання ним послуг із урахуванням складності справи та, відповідно, із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, тому заявлена до відшкодування сума витрат на правничу професійну допомогу підлягає стягненню з відповідачів по 3000, 00 грн з кожного.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» позивачка звільнена від сплати судового збору.
Керуючись статтями 2, 7, 72-77, 123, 241-246, 250-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії) з 05.02.2020 по 30.06.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, компенсацію за невідбуті відпустки за 2020-2025 роки, грошової допомоги при звільненні, без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023, 01.01.2024 та на 01.01.2025 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з додатками 1,14 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (посадового окладу, окладу за військове звання, щомісячної надбавки за вислугу років, щомісячної надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії) з 05.02.2020 по 30.06.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, компенсацію за невідбуті відпустки за 2020-2025 роки, грошової допомоги при звільненні, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2024, та Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», станом на 01.01.2025 на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2024 по 30.06.2025 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб та з відрахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно протягом служби не в повному обсязі, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2025 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 та з військової частини НОМЕР_2 за рахунок їх бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати витрат на професійну правничу допомогу по 3000, 00 грн з кожного відповідача.
Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_1 (адреса АДРЕСА_1 ; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_4 ).
Відповідач - військова частина НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_1 ; унікальний ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: НОМЕР_5 ).
Суддя Марія ДУБІНА