13 листопада 2025 року справа № 580/4429/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Каліновської А.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у змішаній (паперовій та електронній) формі адміністративну справу за позовом селянського (фермерського) господарства «Оріон» до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОУ СІДС» про визнання дій та рішення протиправними,
До Черкаського окружного адміністративного суду надійшов позов селянського (фермерського) господарства «Оріон» (далі - позивач) до приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича (далі - відповідач), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , товариство з обмеженою відповідальністю «ГРОУ СІДС», в якому позивач з урахуванням уточненого позову просить:
- визнати дії приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича щодо винесення постанови від 24.09.2024 про арешт майна боржника у зведеному виконавчому провадженні №73628551 незаконними;
- скасувати постанову від 24.08.2024 про опис та арешт майна боржника у зведеному виконавчому провадженні №73628551;
- зобов'язати відповідача утриматись від вчинення дій щодо звернення стягнення на право оренди земельних ділянок, що зазначені у постанові від 24.08.2024 №73628551 про опис та арешт майна боржника у зведеному виконавчому провадженні №73628551.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що у приватного виконавця відсутнє право накладати арешт на майнові (речові) права (тобто на право оренди) згідно приписів статті 56 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вона регулює питання арешту і вилучення тільки майна (коштів) боржника і не містить застереження, яке б дозволяло поширити цю норму на майнові (речові) права. Додатково вказано, що відповідач не наділений правом звернення стягнення на речове право, а саме на право оренди, оскільки речове право похідне від власності майна, відповідно, це майно належить не боржникові, як орендарю, а іншій особі - орендодавцю.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 16.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Відповідач позов не визнав, надав до суду відзив, в якому вказав, що відповідно до чинного законодавства орендар-боржник (селянське (фермерське) господарство «Оріон») має право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, що свідчить про можливість накладення арешту на такі майнові права в рамках зведеного виконавчого провадження. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду.
Третя особи письмових пояснень щодо позову не подали.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 24.06.2025 витребувано від приватного виконавця Плесюка Олексія Степановича завірену належним чином копію зведеного виконавчого провадження №73628551.
Із матеріалів справи судом встановлено, що на виконання вимог вищезазначеної ухвали Черкаського окружного адміністративного суду відповідачем надано до суду витребувані документи.
Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 13.11.2025 поновлено провадження у справі.
Розглянувши подані документи і матеріали, суд зазначає, що відповідно до пункту 122 розділу VI «Перехідні положення» Положення №1845/0/15-21 до початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей. Електронні документи та електронні копії паперових документів вносяться до АСДС та зберігаються в централізованому файловому сховищі. Документи, що надійшли до суду в електронній формі, за потреби можуть роздруковуватися та приєднуватися до матеріалів справи у паперовій формі.
Згідно з абзацом 21 пункту 1 розділу VII Формування і оформлення судових справ Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу Державної судової адміністрації України від 17 жовтня 2023 року № 485) у випадку прийняття суддею (суддею-доповідачем), у провадженні якого перебуває судова справа, рішення щодо розгляду (формування та зберігання) судової справи (матеріалів кримінального провадження) в електронній чи змішаній (паперовій та електронній) формі, формування матеріалів судової справи здійснюється у відповідній(их) формі(ах) (паперовій та/або електронній).
Отже, процесуальне законодавство передбачає можливість розгляду справи у змішаній формі (паперовій та електронній) та прийняття рішення про такий розгляд суддею, у провадженні якого перебуває судова справа.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд вважає за доцільне здійснити розгляд справи у змішаній (паперовій та електронній) формі.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що на виконанні у приватного виконавця виконавчого округу Черкаської області Плесюк Олексія Степановича перебуває зведене виконавче провадження, відносно боржника СФГ «Оріон» №73628551, до складу якого входять виконавчі провадження №73681637, №73681424, №73681238, №73681050, №73680842, №73628078, №73627743, №73627478, №72745844.
24.09.2024 приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком Олексієм Степановичем винесено постанову №73628551 про опис та арешт майна боржника, якою звернуто стягнення на належне боржнику право оренди 36 земельних ділянок.
Позивач не погоджуючись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховує, що статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404).
Відповідно до ст.1 Закону №1404 визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частиною першою статті 5 Закону №1404 встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та, у передбачених цим Законом випадках, на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Відповідно до статті 10 Закону №1404 визначено, що заходами примусового виконання рішень є:
1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;
2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;
3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;
4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;
5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Пунктом 6 ч.3 ст.18 Закону №1404 передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації (стаття 48 Закону №1404).
Згідно з частинами 1, 2 статті 56 Закону №1404 арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення та накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Аналіз зазначених норм у сукупності дає підстави для висновку, що під час здійснення виконавчого провадження для забезпечення реального виконання рішення виконавець має право накладати арешт на майно боржника.
Судом із матеріалів справи встановлено, в межах зведеного виконавчого провадження №73628551 приватним виконавцем виконавчого округу Черкаської області Плесюком Олексієм Степановичем винесено постанову про опис та арешт майна боржника, якою звернуто стягнення на належне боржнику право оренди 36 земельних ділянок.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 зазначено, що, визначаючи наявність чи відсутність у приватного виконавця права накладати арешт на майнові (речові) права боржника, відповідні норми Закону України «Про виконавче провадження» слід застосовувати у їх системному зв'язку зі спеціальним законодавством, яке регулює зміст відповідного права, а також порядок його виникнення, зміни та припинення.
За приписами статті 177 Цивільного кодексу України визначено, що об'єктами цивільних прав є речі, гроші, цінні папери, цифрові речі, майнові права, роботи та послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.
Згідно до ч. 1, ч. 2 ст. 178 Цивільного кодексу України передбачено, що об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
Види об'єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об'єкти, вилучені з цивільного обороту) або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об'єкти, обмежено оборотоздатні), а також види об'єктів цивільних прав, що можуть належати лише певним учасникам обороту, встановлюються законом.
Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно, похідні від права власності, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що право оренди земельної ділянки є майновим (речовим) правом, похідним від права власності, яке підлягає державній реєстрації, оборотоздатність якого, зокрема, залежить від повноважень учасників цивільного обороту.
Так, відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про оренду землі», законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі (частина 1 статті 2 Закону України «Про оренду землі»).
Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин» від 28.04.2021 № 1423-IX частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено у такій редакції: « 5. Право користування (оренда, емфітевзис) земельною ділянкою сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу її користувачем без погодження із власником такої земельної ділянки, крім випадків, визначених законом. Відчуження, застава права користування земельною ділянкою здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюються відчуження або на користь якої передається у заставу право користування. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права користування у порядку, передбаченому законодавством».
Крім того, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення правового регулювання вчинення нотаріальних та реєстраційних дій при набутті прав на земельні ділянки» від 02.05.2023 № 3065-IX частину 5 статті 93 Земельного кодексу України викладено у такій редакції: « 5. Право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення може відчужуватися, передаватися у заставу (іпотеку) її користувачем без погодження з власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом. Відчуження, передання у заставу (іпотеку) права оренди земельної ділянки здійснюється за письмовим договором між її користувачем та особою, на користь якої здійснюється відчуження або на користь якої передається у заставу (іпотеку) право оренди землі. Такий договір є підставою для державної реєстрації переходу права оренди землі у порядку, передбаченому законодавством».
Тобто, наведеними змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 № 1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, були розширені повноваження орендаря щодо розпорядження правом оренди земельної ділянки, зокрема, орендар набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельною ділянкою сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, крім земельних ділянок державної, комунальної власності у випадках, визначених законом.
Такі винятки визначені, зокрема, статтею 8-1 Закону України «Про оренду землі» та стосуються земель державної або комунальної власності.
Відповідно до частини 1, 2 статті 8-1 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності не може бути відчужено її орендарем іншим особам, внесено до статутного капіталу, передано у заставу, крім передбачених частиною 2 цієї статті випадків. Право на оренду земельної ділянки державної або комунальної власності, наданої для будівництва житлового будинку, може бути відчужене орендарем за згодою орендодавця у разі, якщо таке будівництво розпочате, на строк та на умовах, визначених первинним договором оренди, або якщо таке відчуження передбачено первинним договором оренди.
Під час виконання судового рішення про стягнення заборгованості щодо боржника-орендаря межі оборотоздатності права оренди земельної ділянки як об'єкта стягнення у виконавчому провадженні слід визначати залежно від змісту прав орендаря за договором оренди, а не прав власника такої земельної ділянки (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18).
Згідно з ст. 135 Земельного кодексу України звернення стягнення на земельні ділянки або прав на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем, приватним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження».
Оскільки орендар-боржник згідно із змінами, внесеними Законами України від 28.04.2021 № 1423-IX, від 02.05.2023 № 3065-IX до частини 5 статті 93 Земельного кодексу України, набув право відчужувати, передавати в заставу право оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення без погодження із власником такої земельної ділянки, то приватний виконавець мав право накладати арешт на майнові (речові) права боржника відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження».
Наведені висновки відповідають висновкам Верховного Суду, викладених у його постановах від 11.07.2024 у справі №904/9875/21 та від 17.02.2025 у справі № 904/1615/22, що підлягають обов'язковому врахуванню адміністративним судом за приписами ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, щодо посилання позивача на необхідність застосування у даних правовідносинах висновків викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18, слід зазначити наступне.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 Верховний Суд зазначив, що аналіз статті 19 Конституції України, статей 10, 18, 56 Закону України «Про виконавче провадження», статті 3 Закону «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» вказує на те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, яке як майнове право є за змістом наведених вище законодавчих норм відмінним від майна (коштів) об'єктом цивільних прав та має обмежену оборотоздатність для боржника-орендаря.
Велика Палата Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 виходила із того, що частиною 5 статті 93 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент ухвалення приватним виконавцем постанови - 17.10.2018) право оренди земельної ділянки визнано оборотоздатним об'єктом для власника такої ділянки, що слідує з положення цієї частини про те, що «право оренди земельної ділянки може відчужуватися, у тому числі продаватися на земельних торгах, а також передаватися у заставу, спадщину, вноситися до статутного капіталу власником земельної ділянки - на строк до 50 років, крім випадків, визначених законом».
Таким чином, висновок про те, що виконавець не наділений правом накладення арешту на право оренди земельної ділянки боржника-орендаря, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №904/968/18 з урахуванням іншого матеріально-правового регулювання спірних правовідносин, тому він не може бути застосованим до правовідносин у цій справі, що розглядається.
Отже, приймаючи оскаржуване рішення, відповідач діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а також з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження йому надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 90 КАС України).
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова відповідача від 24.08.2024 про опис та арешт майна боржника у зведеному виконавчому провадженні №73628551 - є правомірною та скасуванню не підлягає, відповідно, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими та такими, що не підлягають до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6, 14, 139, 242-245, 255, 295, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні позову відмовити повністю.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Копію рішення направити учасникам справи.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Альона КАЛІНОВСЬКА